Рішення

від 19.04.2023 по справі 910/28/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.04.2023Справа № 910/28/23

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «СВ-Мікс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тринік Авто»

про стягнення 31 051,12 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «СВ-Мікс» (надалі - ТОВ «Фірма «СВ-Мікс») звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тринік Авто» (надалі - ТОВ «Тринік Авто») про стягнення 31 051,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 17 610,61 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 6748,48 грн., 3% річних у розмірі 528,32 грн. та інфляційних у розмірі 6 163,71 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, у зв`язку з малозначністю справи.

Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходженням ТОВ «Тринік Авто» поштовим відправленням за №0105493675148, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.

В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 30.01.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Натомість, відзив на позовну заяву відповідачем не подано, будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

ТОВ «Фірма «СВ-Мікс» передало ТОВ «Тринік Авто» товар на суму 7 005,01 грн. та надало послуги з обслуговування автомобілів на суму 10 605,60 грн., що підтверджується актами надання послуг №19315 від 02.11.2020, №18535 від 11.11.2020 та №19354 від 11.11.2020, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Позивач звернувся до відповідача із претензією №74 від 09.11.2021, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 17 610,61 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконання відповідачем грошового зобов`язання із оплати отриманого товару та наданих послуг, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 17 610,61 грн.

За твердженням позивача, договір у формі єдиного документу сторонами не складався, в той же час, було досягнуто домовленостей про передачу позивачем відповідачу товару та надання послуг з технічного обслуговування автомобілів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частин 1-5 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини 1 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Отже, між сторонами укладено змішаний договір, який містить в собі елементи як договору надання послуг, так і договору купівлі-продажу.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи (акти надання послуг №19315 від 02.11.2020, №18535 від 11.11.2020 та №19354 від 11.11.2020) підтверджується передача позивачем відповідачу товару на суму 7 005,01 грн., а також надання послуг з технічного обслуговування автомобілів на суму 10 605,60 грн.

За змістом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим, положення ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачають, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи із вказаних норм діючого законодавства, вартість отриманого товару мала бути сплачена відповідачем не пізніше наступного дня після його прийняття, в той час як вартість наданих послуг має бути сплачена у визначені домовленістю сторін строки.

В матеріалах справи не міститься доказів погодження сторонами строків оплати наданих позивачем послуг, а відтак такі строки мають обчислюватись виходячи із положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що претензія №74 від 09.11.2021 отримана ТОВ «Тринік Авто» 24.11.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1402103830049, то оплатити надані ТОВ «Фірма «СВ-Мікс» послуги відповідач мав не пізніше 01.12.2021.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 692 та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України у відповідач наявна заборгованість з оплати отриманого товару та наданих позивачем послуг у загальному розмірі 17 610,61 грн., а строк виконання такого зобов`язання на момент звернення позивача із позовною заявою до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 17 610,61 грн. за отриманий товар та надані послуги. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Фірма «СВ-Мікс» про стягнення з ТОВ «Тринік Авто» заборгованості у розмірі 17 610,61 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6748,48 грн., 3% річних у розмірі 528,32 грн. та інфляційних у розмірі 6 163,71 грн., за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з листопада 2020 року по листопад 2022 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Більш того, відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені, також розмір пені актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Одним з видів забезпечення виконання зобов`язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов`язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2015 у справі №916/4205/14.

Таким чином, підстави для стягнення пені з відповідача на користь позивача відсутні.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом досліджено розрахунок інфляційних і 3% річних та встановлено, що позивачем неправомірно нараховані інфляційні та 3% річних за період до 01.12.2021, оскільки прострочення виникло починаючи з 02.12.2021.

Здійснивши власний розрахунок, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, суд вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 5 706,34 грн. та 3% річних у розмірі 528,32 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Тринік Авто» на користь ТОВ «Фірма «СВ-Мікс» заборгованості у розмірі 17 640,61 грн., інфляційних у розмірі 5 706,34 грн. та 3% річних у розмірі 528,32 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 6 748,48 грн. та інфляційні у розмірі 457,37 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «СВ-Мікс» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тринік Авто» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, будинок 2; ідентифікаційний код 37047966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «СВ-Мікс» (14021, м. Чернігів, вул. Любецька, буд. 151 Б, корпус 1; ідентифікаційний код 24558304) заборгованість у розмірі 17 610 (сімнадцять тисяч шістсот десять) грн. 61 коп., інфляційні у розмірі 5 706 (п`ять тисяч сімсот шість) грн. 34 коп., 3% річних у розмірі 528 (п`ятсот двадцять вісім) грн. 32 коп. та судовий збір у розмірі 1 905 (одна тисяча дев`ятсот п`ять) грн. 25 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий