Рішення

від 11.04.2023 по справі 910/272/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2023Справа № 910/272/23

За позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до ІНФОРМАЦІЯ_2

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Горенюк Т.О.

Представники учасників справи:

від позивача ОСОБА_1;

від відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

В судовому засіданні 11.04.2023 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 20.04.2023 року.

СУТЬ СПОРУ:

04 січня 2023 року до Господарського суду міста Києва від ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивач) надійшла позовна заява б/н від 30.12.2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач) про стягнення 388 341 765,44 грн., з них: попередньої оплати - 308 258 000,00 грн. (триста вісім мільйонів двісті п`ятдесят вісім тисяч гривень), пені за порушення строків поставки товару - 57 838 275,04 грн. (п`ятдесят сім мільйонів вісімсот тридцять вісім тисяч двісті сімдесят п`ять гривень 04 копійки) та штрафу у розмірі 7% - 22 245 490,40 грн. (двадцять два мільйони двісті сорок п`ять тисяч чотириста дев`яносто гривень 40 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив поставку попередньо оплаченого позивачем згідно державного контракту ІНФОРМАЦІЯ_5 товару, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення попередньої оплати у розмірі 308 258 000,00 грн. Крім того, за порушення строків поставки товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 57 838 275,04 грн. штраф у розмірі 22 245 490,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/272/23, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2023 року.

В підготовчих засіданнях 14.02.2023 року та 21.02.2023 року судом оголошувалася перерва.

В підготовчому засіданні 07.03.2023 року судом було розглянуте та відхилене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам додаткового часу для вирішення питання мирного врегулювання спору. Відхиляючи наведене клопотання суд виходив з того, що укладення мирової угоди можливе на будь-якій стадії розгляду справи.

В підготовчому засіданні 07.03.2023 року судом було розглянуте та відхилене усне клопотання відповідача про залучення до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Компанію «ІНФОРМАЦІЯ_3». В задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено з мотивів не доведення заявником, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3» щодо однієї з сторін.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 07.03.2023 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/272/23 до судового розгляду по суті на 11.04.2023 року.

10.04.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання № USE-13.3-3125 від 07.04.2023 року про залучення Компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3» до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

В судовому засіданні 11.04.2023 року суд з`ясовував чому клопотання про залучення третьої особи не було заявлене в підготовчому провадженні. Представник відповідача надав усні пояснення щодо поважних причин, з яких клопотання № USE-13.3-3125 від 07.04.2023 року про залучення Компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3» до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не було заявлене в підготовчому провадженні. Заслухавши думку представника відповідача, суд дійшов висновку визнати причини незаявлення клопотання про залучення третьої особи в підготовчому провадженні поважними.

Розглянувши, в судовому засіданні 11.04.2023 року клопотання про залучення до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Компанію «ІНФОРМАЦІЯ_3», суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні з мотивів не доведення заявником, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3» щодо однієї з сторін.

В судовому засіданні 11.04.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача проти позовних вимог заперечили та просили закрити провадження у справі в частині стягнення 30 825 800,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору, відстрочити повернення решти суми попередньої оплати та зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.04.2022 року між ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - позивач, замовник) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - відповідач, виконавець) укладено державний контракт ІНФОРМАЦІЯ_6 (надалі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари оборонного призначення (товари) у кількості та у строки, зазначені в специфікації товарів, що поставляються за державним контрактом, що постачається в умовах воєнного стану, а замовник - прийняти та оплатити такі товари.

Згідно з п. 2.1. контракту орієнтовна вартість товару на момент укладання контракту без ПДВ становить ІНФОРМАЦІЯ_8.

За умовами п. 2.6. контракту замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі 97% від орієнтовної вартості товару за контрактом на строк не більш, як на дев`ять місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати, товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у специфікації товару, що поставляється.

Пунктом 3.1. контракту визначено, що товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце доставки), який сторони узгодять додатково та письмово.

Відповідно до п. 3.2. контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки з підписанням сторонами акту приймання-передачі товару. Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації (п. 3.4. контракту).

До державного контракту ІНФОРМАЦІЯ_5 було укладено специфікацію товару (додаток № 1 до контракту), у якій сторонами за контрактом було визначено найменування, кількість та ціну товару.

У специфікації визначено строки поставки товару впродовж 25 календарних днів після отримання дозволу на експорт продукції з країни виробника, але не пізніше 30.05.2022 року.

21.04.2022 року відповідачу було перераховано грошові кошти у якості попередньої оплати у розмірі 308 258 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/119 від 21.04.2022 року.

Позивач вказує, що станом на 01.12.2022 року відповідач попередньо оплачений ним товар на суму 308 258 000,00 грн. не поставив.

12.10.2022 року позивач звернувся до відповідача з листом № 403/3/2/8687, яким повідомив про прийняте заступником ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення від 21.09.2022 року № 29554/з/1 щодо розірвання контракту, у зв`язку з чим просив повернути попередню оплату у розмірі 308 258 000,00 грн.

Листом № USE-55-7125 від 21.10.2022 року відповідач гарантував невідкладне повернення попередньої оплати після їх надходження від постачальника - Компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку попереднього оплаченого товару та не повернув суму попередньої оплати, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 308 258 000,00 грн. Крім того, за порушення строків поставки товару позивачем на підставі п. 7.2. контракту нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 57 838 275,04 грн. штраф у розмірі 22 245 490,40 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за державним контрактом ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до частини першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов п. 2.6. контракту позивач 21.04.2022 року здійснив попередню оплату товару у розмірі 308 258 000,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням ІНФОРМАЦІЯ_7.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося судом вище, строк поставки товару до 30.05.2022 року.

Доказів поставки товару у визначений контрактом строк матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Факт порушення строків поставки товару відповідачем не заперечувався.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є, виходячи з положень пункту 3.2. контракту, акт приймання-передачі товару, який має бути сторонами належним чином оформлений та підписаний.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі, на суму та у строк, передбачений специфікацією та відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати, здійснена не була.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 308 258 000,00 грн. як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з листом № 403/3/2/8687 від 12.10.2022 року, яким повідомив відповідача про прийняте заступником ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення від 21.09.2022 року № 29554/з/1 щодо розірвання контракту та просив повернути попередню оплату у розмірі 308 258 000,00 грн.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (попередньої оплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму, оформлених у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суду не надано.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 308 258 000,00 грн. не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 308 258 000,00 грн. є доведеними та обґрунтованими.

В свою чергу, відповідач вказує, що 13.04.2022 року з метою виконання зобов`язань за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_7 між ним та Компанією «ІНФОРМАЦІЯ_3» було укладено зовнішньоекономічний контракт на поставку товару, який є предметом поставки за держконтрактом, тому що відповідач не є виробником товару. Затримка у поставці товару виникла з вини іноземного постачальника Компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3», що підтверджується листами відповідача та його контрагентом Компанією «ІНФОРМАЦІЯ_3». Вказані обставини стали підставою для звернення відповідача до позивача з листами № USE-55-2312 від 11.05.2022 року, № USE-55-3641 від 27.06.2022 року з проханням розглянути можливість продовження строків поставки товару за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_7.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно приписів ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зважаючи на те, що здійснення юридичною особою господарської діяльності засновано на принципах, зокрема, власного економічного ризику, а тому, укладаючи контракт ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідач повинен був об`єктивно оцінити можливість виконання ним своїх зобов`язань за цим контрактом.

Більше того, порушення контрагентом відповідача своїх зобов`язань за зовнішньоекономічним контрактом за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні контракту.

В той же час, судом встановлено, що 02.02.2023 року відповідач повернув позивачу попередню оплату у розмірі 30 825 800,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 344 від 02.02.2023 року.

Таким чином, на момент винесення рішення у даній справі спір щодо суми попередньої оплати в частині 30 825 800,00 грн. відсутній.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення попередньої оплати в розмірі 30 825 800,00 грн. припинив своє існування, суд дійшов висновку, що провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в розмірі 30 825 800,00 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати у розмірі 277 432 200,00 грн., з розрахунку: 308 258 000,00 грн. (здійснена позивачем попередня оплата) - 30 825 800,00 грн. (частково повернута попередня оплата).

Крім того, за порушення строків поставки товару позивачем на підставі п. 7.2. контракту нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 57 838 275,04 грн. штраф у розмірі 22 245 490,40 грн.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У пункті 7.2. контракту сторони погодили, що за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафу та пені, судом встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає положенням чинного законодавства та умовам контракту.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку щодо поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 пені в розмірі 57 838 275,04 грн. та штрафу в розмірі 22 245 490,40 грн. є обґрунтованими

При цьому, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 99%. Щодо зменшення штрафних санкцій суд зазначає таке.

Відповідач зазначає, що в даному випадку штрафні санкції є надмірними щодо розміру стягуваних коштів, не відповідають передбаченим у п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 року у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 року у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 року у справі № 922/1607/19).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Отже, суд може зменшити штрафні санкції, які стягується, в тому числі за власною ініціативою.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19.

Суд приймає до уваги, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.

Беручи до уваги наведені вище обставини, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що справедливим і розумним в контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 80%.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 11 567 655,01 грн. пені та 4 449 098,08 грн. штрафу (20% від обґрунтованого розміру штрафних санкцій).

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Частиною 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 868 350,00 грн. покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями ІНФОРМАЦІЯ_2, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення штрафних санкцій.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/272/23 за позовом б/н від 30.12.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині стягнення попередньої оплати за державним контрактом ІНФОРМАЦІЯ_5 у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса: АДРЕСА_2) грошові кошти: попередньої оплати - 277 432 200,00 грн. (двісті сімдесят сім мільйонів чотириста тридцять дві тисячі двісті гривень), пені - 11 567 655,01 грн. (одинадцять мільйонів п`ятсот шістдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 01 копійка), штрафу - 4 449 098,08 грн. (чотири мільйони чотириста сорок дев`ять тисяч дев`яносто вісім гривень 08 копійок) та судовий збір - 868 350,00 грн. (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п`ятдесят гривень).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.04.2023р.

Суддя О.В. Котков