Рішення

від 17.04.2023 по справі 910/12146/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/12146/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІНТРАНС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб"

про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

за участі представників:

від позивача Сапронов В.В.

від відповідача не з`явились

від третьої особи Мухін О.І.

У судовому засіданні 17.04.2023 в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 20.01.2021 до договору оренди № 3 від 29.12.2020, в частині визначення розміру штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 475928,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розмір пені визначений сторонами у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", що є підставою для визнання додаткової угоди в цій частині недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.12.2022 та залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб".

06.12.2022 від третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви, в яких вона проти позову заперечує.

08.12.2022 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 підготовче засідання відкладено на 19.01.2023.

26.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечував доводи третьої особи та підтримав позовні вимоги. Позивач подав також клопотання про долучення доказів.

17.01.2023 від третьої особи надійшли заява про виправлення описки, в якій зазначено, що третьою особою в її поясненнях допущено описку у номері додаткової угоди.

В зв`язку з відсутністю електропостачання в суді, підготовче засідання 19.01.2023 не відбулось.

Про призначене на 02.02.2023 підготовче засідання сторони були повідомлені ухвалою суду від 19.01.2023.

Підготовче засідання 02.02.2023 не відбулось, в зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою суду від 27.02.2023 сторін повідомлено про призначене на 09.03.2023 підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 сторін повідомлено про відкладення на 23.03.2023 підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 23.03.2023 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 17.04.2023.

В судове засідання 17.04.2023 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 17.04.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020.

Згідно п. 1.1, 1.2 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення: частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1 (надалі - Об`єкт оренди), яке є у володінні орендодавця на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2020. Місцезнаходження об`єкта оренди: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.

Відповідно до п. 7.5 договору оренди, у разі, якщо орендар прострочить виконання своїх зобов`язань, зазначених у розділі 4 договору по оплаті орендної плати, він повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Договір набирає чинності з моменту підписання акту приймання-передачі та діє до 31.12.2021.

30.12.2020 контрагентами було підписано акт прийому-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення - частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.

20.12.2021 до договору оренди сторонами було укладено додаткову угоду № 2, якою внесли зміни до договору щодо сплати орендної плати.

20.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" уклали додаткову угоду № 3 до договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 в п. 1 якої обумовили наступне: "сторони погодили, що згідно з п. 7.5 договору, розмір штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання п. 4.1 договору становить суму в розмірі 475928,88 грн".

Сторони домовились, що за умови оплати орендарем до 01.03.2022 суми у розмірі 200000,00 грн від загальної суми штрафних санкцій, та надання підтверджуючих документів про оплату, орендодавець погоджується не стягувати з орендаря залишок суми (п. 2 додаткової угоди № 3).

Відповідно до п. 4 додаткової угоди № 3, додаткова угода набирає чинності в момент оплати орендарем суми, вказаної в п. 1 додаткової угоди і діє на весь термін дії договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020, термін дії якого продовжується в частині виконання фінансових зобов`язань до повного виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань.

Сторонами також 01.02.2022 укладено додаткову угоду № 4 до договору оренди, якою визначено строк оренди з 01.01.2022 до 31.05.2022 та змінено об`єкт оренди.

04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №04/08, за яким відступлено право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 з додатковими угодами до нього: № 2 від 20.12.2021, № 3 від 20.01.2022, № 4 від 01.02.2022, № 5 від 26.07.2022, № 6 від 27.07.2022. До матеріалів справи також долучений акт прийому-передачі документів від 04.08.2022 до договору № 04/08 від 04.08.2022.

04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги право №04/08/22, за яким відступлено право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 з додатковими угодами до нього: № 2 від 20.12.2021, № 3 від 20.01.2022, № 4 від 01.02.2022, № 5 від 26.07.2022, № 6 від 27.07.2022. До матеріалів справи також долучений акт прийому-передачі документів від 04.08.2022 до договору № 04/08/22 від 04.08.2022.

Позивач просить визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 20.01.2022 до договору оренди № 3 від 29.12.2020, в частині визначення розміру штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 475928,88 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що додаткова угода в частині визначення розміру пені суперечить приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", так як розрахована у більшому розмірі, ніж передбачено зазначеним законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 42, 43 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Стаття 44. ГК України передбачає, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, сторони у договорі можуть самостійно обумовити розмір пені за порушення грошового зобов`язання. Проте її розмір нормативно обмежений розміром подвійної облікової ставки НБУ.

В до п. 7.5 договору оренди сторони обумовили розмір пені - у разі, якщо орендар прострочить виконання своїх зобов`язань, зазначених у розділі 4 договору по оплаті орендної плати, він повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Вказаний пункт договору є чинним, дійсним та не оспорюється сторонами.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законом не обумовлено недійсність правочину у разі визначення сторонами ставки нарахування пені у більшому розмірі, ніж передбачено ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Тобто правочин в даній частині не є нікчемним, а може бути оспорюваним, що передбачає визнання його недійсним саме в судовому порядку.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом.

Як уже було зазначено вище п. 7.5 договору оренди, яким сторони визначили базу нарахування пені, є дійсним та не визнавався у судовому порядку недійсним.

Натомість умови додаткової угоди № 3, якими визначено розмір пені у сумі 475928,88 грн, не суперечать приписам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", оскільки, вони не містять положень, з яких вбачається нарахування пені у більшому розмірі, ніж обмежено зазначеним законом, не містять періоду, за який нарахована сума пені у розмірі 475928,88 грн, та на яку суму заборгованості вона нараховувалась. Вказані обставини унеможливлюють встановлення умов нарахування пені та встановлення їх суперечності вимогам закону.

Крім того, суд відзначає, що сторона в добровільному порядку може сплатити пеню у розмірі, обумовленому умовами договору, натомість, стягнення пені в судовому порядку обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ.

Судом не приймається у якості належного, допустимого та вірогідного доказу в підтвердження порушення умовами додаткової угоди приписів закону лист відповідача від 13.12.2021 № 16/41/21, яким визначено розмір пені у сумі 472367,42 грн. Оскільки, вказаний у листі розмір пені не співпадає з зазначеним у додатковій угоді та ніяким чином не доводить, що пеня, розмір якої оспорює позивач, була розрахована саме таким чином, як зазначено у листі.

Суд також відзначає, що твердження позивача про відсутність у нього заборгованості з орендної плати, не підтверджені жодними доказами.

Щодо посилань позивача, що згідно умов п. 4 додаткової угоди, вона не набрала чинності, суд відзначає, що вказана обставина не впливає на недійсність правочину, а може бути лише підставою для висловлення боржником заперечень щодо вимоги кредитора.

Отже, позивачем не доведено наявність підстав, з якими законодавство пов`язує недійсність правочинів та не доведено порушення його прав оспорюваним договором.

Суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно приписів ст. 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 20.01.2021 до договору № 3 від 29.12.2020, яка укладена між Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" (02072, м. Київ, вулиця Бориса Гмирі, будинок 4, офіс 227, ідентифікаційний код 38139209) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (02099, м. Київ, вулиця Бориспільська, будинок 19, ідентифікаційний код 31793192) в частині визначення розміру штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 475928,88 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 20.04.2023

Суддя І.В.Усатенко