Постанова

від 01.08.2023 по справі 910/12146/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2023 р. Справа№ 910/12146/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Сапронов В.В., адвокат;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 (повний текст складено 20.04.2023)

у справі № 910/12146/22 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІНТРАНС", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб", м. Запоріжжя

про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" (далі - ТОВ "Бетонроформ", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (далі - ТОВ "Медінтранс", відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 20.01.2021 до договору оренди №3 від 29.12.2020, в частині визначення розміру штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 475928,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розмір пені визначений сторонами у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", що є підставою для визнання додаткової угоди в цій частині недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" (далі - ТОВ "Енергопромснаб", третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі №910/12146/22 у позові про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 20.01.2021 до договору № 3 від 29.12.2020, яка укладена між ТОВ "Бетонроформ" та ТОВ "Медінтранс", в частині визначення розміру штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 475 928,88 грн відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності підстав, з якими законодавство пов`язує недійсність правочинів, та порушення його прав оспорюваним договором.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що пункт 7.5 договору оренди, яким сторони визначили базу нарахування пені, є дійсним та не визнавався у судовому порядку недійсним.

При цьому, судом першої інстанції визнано, що умови додаткової угоди № 3, якими визначено розмір пені у сумі 475928,88 грн, не суперечать приписам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", оскільки, вони не містять положень, з яких убачається нарахування пені у більшому розмірі, ніж обмежено зазначеним законом, не містять періоду, за який нарахована сума пені у розмірі 475 928,88 грн, та на яку суму заборгованості вона нараховувалась. Вказані обставини унеможливили встановлення судом першої інстанції умов нарахування пені та встановлення їх суперечності вимогам закону.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що сторона в добровільному порядку може сплатити пеню у розмірі, обумовленому умовами договору, натомість, стягнення пені в судовому порядку обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ.

Водночас, судом першої інстанції відхилено:

- лист відповідача від 13.12.2021 №16/41/21 у якості належного, допустимого та вірогідного доказу в підтвердження порушення умовами додаткової угоди приписів закону, оскільки вказаний у ньому розмір пені не співпадає з зазначеним у додатковій угоді та ніяким чином не доводить, що пеня, розмір якої оспорює позивач, була розрахована саме таким чином, як зазначено у цьому листі;

- твердження позивача про відсутність у нього заборгованості з орендної плати у зв`язку з не підтвердженням даних обставин належними доказами;

- посилання позивача на умови пункту 4 додаткової угоди, відповідно до яких вона не набрала чинності, з тієї причини, що вказана обставина не впливає на недійсність правочину, а може бути лише підставою для висловлення боржником заперечень щодо вимоги кредитора.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Бетонроформ" 09.05.2023 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі № 910/12146/22 та задовольнити позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції оскаржуване рішення ухвалене при неповному дослідженні обставини справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Так, зокрема, за твердженням скаржника, суд першої інстанції помилково:

- поклав обов`язок доведення факту відсутності боргу на позивача, в той час як відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести наявність заборгованості з огляду на предмет позову та його обґрунтування саме відсутністю боргу у позивача;

- не врахував наданих позивачем доказів та доводів щодо значного перевищення розміру пені, зазначеного в додатковій угоді №3, сумі пені, яка може бути нарахована у відповідності до норм чинного законодавства, що виключає її застосування, нарахування та визначення у будь-якій угоді між сторонами та обумовлює визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною в судовому порядку;

- не звернув уваги на ту обставину, що за змістом пункту 4 додаткової угоди №3 вона не набрала чинності, в тому числі і на час розгляду справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023 справу № 910/12146/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів: Коробенка Г.П. та Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12146/22; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Бетонроформ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі № 910/12146/22 до надходження до суду матеріалів справи.

17.05.2023 матеріали справи № 910/12146/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Бетонроформ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі № 910/12146/22 залишено без руху на підставі статті 174, частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 отримано представником скаржника -адвокатом Сапроновим В.В. 31.05.2023.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, адвокатом Сапроновим В.В. 10.06.2023 надано суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн (судом зареєстровано 12.06.2023).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Бетонроформ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі №910/12146/22, справу призначено до розгляду на 01.08.2023 о 10 год 00 хв, запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.

21.07.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Бетонроформ" адвоката Сапронова В.В. надійшла заява про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За результатами розгляду вказаної заяви, колегія суддів апеляційного господарського суду ухвалою від 31.07.2023 її задовольнила, постановила проводити судове засідання, що призначене на 01.08.2023 о 10 год 00 хв, в режимі відеоконференції за допомогою системи "EasyCon" за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua/, визначила особу, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник ТОВ "Бетонроформ" - адвокат Сапронов В.В. (логін - ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Вказаною ухвалою попереджено сторін, що відповідно до вимог частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Позиція інших учасників справи.

Відповідач та третя особа правом на подання відзиву (пояснення) на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до вимог частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

У судове засідання 01.08.2023 з`явився представник позивача (у режимі відеоконференції), представники відповідача та третьої особи не з`явилися, про поважність причин нез`явлення своїх повноважних представників відповідач та третя особа апеляційний господарський суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надійшло.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями.

За приписами частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представників у судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні 01.08.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонроформ" (орендар) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 (далі - Договір оренди).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення: частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1 (надалі - Об`єкт оренди), яке є у володінні орендодавця на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2020. Місцезнаходження об`єкта оренди: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.

Відповідно до пункту 7.5 Договору оренди, у разі, якщо орендар прострочить виконання своїх зобов`язань, зазначених у розділі 4 Договору по оплаті орендної плати, він повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Договір оренди за умовами пункту 10.1 цього Договору набирає чинності з моменту підписання акту приймання-передачі та діє до 31.12.2021 включно.

30.12.2020 контрагентами було підписано Акт прийому-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення - частину будівлі цеху № 2 (полігон збірного з/бетону) літ. Ф, склад № 7, літ. Є1, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.

20.12.2021 сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору оренди, якою внесено зміни до пунктів 2.1, 4.2 Договору оренди щодо строку оренди, розміру та порядку сплати орендної плати, а також доповнено Договір оренди пунктом 10.3 про підстави припинення цього Договору у разі передання орендодавцем об`єкта оренди у власність іншої особа до закінчення терміну дії Договору.

20.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" та ТОВ "Бетонроформ" уклали Додаткову угоду № 3 до Договору оренди (далі - оспорювана, спірна Додатково угода) , в пункті 1 якої обумовили таке: "Сторони погодили, що згідно з п. 7.5 Договору, розмір штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання п. 4.1 Договору становить суму в розмірі 475928,88 грн".

Сторони також домовились, що за умови оплати орендарем до 01.03.2022 суми у розмірі 200 000,00 грн від загальної суми штрафних санкцій, та надання підтверджуючих документів про оплату, орендодавець погоджується не стягувати з орендаря залишок суми (пункт 2 Додаткової угоди № 3 до Договору оренди).

Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди № 3 до Договору оренди, вона набирає чинності в момент оплати орендарем суми, вказаної в п. 1 Додаткової угоди, і діє на весь термін дії Договору оренди нежитлового приміщення №3 від 29.12.2020, термін дії якого подовжується в частині виконання фінансових зобов`язань до повного виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань.

01.02.2022 сторонами укладено Додаткову угоду № 4 до Договору оренди, якою внесено зміни до пунктів 1.1, 1.3, 2.1 Договору оренди щодо зменшення площі об`єкта оренди та визначення строку оренди, з 01.01.2022 до 31.05.2022, а також доповнено пунктом 11.3 Договору додатковою підставою припинення Договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця.

04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №04/08, за яким відступлено право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за Договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 з Додатковими угодами до нього: № 2 від 20.12.2021, № 3 від 20.01.2022, № 4 від 01.02.2022, № 5 від 26.07.2022, № 6 від 27.07.2022. До матеріалів справи також долучений акт прийому-передачі документів від 04.08.2022 до Договору № 04/08 від 04.08.2022.

04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопромснаб" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №04/08/22, за яким відступлено право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за Договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 29.12.2020 з Додатковими угодами до нього: № 2 від 20.12.2021, № 3 від 20.01.2022, № 4 від 01.02.2022, № 5 від 26.07.2022, № 6 від 27.07.2022. До матеріалів справи також долучений Акт прийому-передачі документів від 04.08.2022 до Договору № 04/08/22 від 04.08.2022.

Вважаючи, що Додаткова угода №3 від 20.01.2021 до Договору оренди в частині визначення розміру пені суперечить приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", так як розрахована у більшому розмірі, ніж передбачено зазначеним законом, і на день підписання цієї Додаткової угоди заборгованість була відсутня, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про визнання недійсною Додаткової угоди №3 від 20.01.2021 до Договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 29.12.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медінтранс" та ТОВ "Бетонроформ".

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України серед можливих способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині третій зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають на підставі правочинів, якими є в тому числі і договори.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачена свобода договору, за приписами якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 42, 43 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Статтею 44 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини виникли на підставі договору найму (оренди) майна.

Відповідно до частини 1 статті 759, частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до вимог статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, сторони у договорі можуть самостійно обумовити розмір пені за порушення грошового зобов`язання. Проте, її розмір нормативно обмежений розміром подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як убачається зі змісту пункту 7.5 Договору оренди сторони обумовили розмір пені - у разі, якщо орендар прострочить виконання своїх зобов`язань, зазначених у розділі 4 Договору по оплаті орендної плати, він повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Вказаний пункт Договору оренди є чинним, дійсним та не оспорюється позивачем у даній справі.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами частин 2, 3 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, за загальним правилом, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Норми чинного законодавства не передбачають недійсності правочину у разі визначення сторонами ставки нарахування пені у більшому розмірі, ніж встановлено статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що умови пункту 7.5 Договору оренди не є нікчемними, і можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку у разі звернення сторони цього Договору чи іншої заінтересованої особи з відповідним позовом з обґрунтуванням своїх заперечень щодо їх дійсності з підстав, встановлених законом.

При цьому, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, положення пункту 7.5 Договору оренди, яким сторони визначили базу нарахування пені, є дійсними та не визнавалися у судовому порядку недійсними.

Щодо змісту Додаткової угоди №3 до Договору оренди в частині визначення розміру пені у сумі 475928,88 грн, яка є предметом позову у даній справі, суд першої інстанції правомірно констатував, що в ній не міститься положень, якими б підтверджувався фактичний розмір пені застосований для нарахування зазначеної суми, періоду, за який вона нарахована та з якої суми заборгованості здійснювалося її визначення.

Вказані обставини унеможливлюють встановлення умов та порядку нарахування пені, сума якої за погодженням обох сторін включена до пункту 1 Додаткової угоди №3 до Договору оренди, а отже відсутні підстави вважати, що зазначена сума визначена всупереч приписам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

При цьому, суд першої інстанції правильно відзначив ту обставину, що сторона в добровільному порядку може сплатити пеню за порушення нею умов договору у будь-якому погодженому сторонами розмірі, натомість, у випадку примусового стягнення пені у судовому порядку застосовуються обмеження, передбачені статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів апеляційного суду вважає правомірним відхилення судом першої інстанції в якості належного та допустимого доказу підтвердження невідповідності умов оспорюваної Додаткової угоди приписам Закону - листа відповідача від 13.12.2021 №16/14/21, яким визначено розмір пені у сумі 472367,42 грн, оскільки вказаний у листі розмір пені не співпадає з зазначеним у додатковій угоді та ніяким чином не доводить, що пеня, розмір якої оспорює позивач, була розрахована саме таким чином, як зазначено у листі.

Поряд з цим, твердження позивача про те, що станом на момент укладення оспорюваної Додаткової угоди у нього не існувало заборгованості перед відповідачем, не підтверджено належними і допустимими доказами, як то: розрахунковими (платіжними) документами, актами звіряння тощо.

Водночас, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що доведення зазначеної обставини відповідно до вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача, оскільки саме він посилається на те, що ним погашена заборгованість по орендній платі та пені станом на день укладення оспорюваної Додаткової угоди №3. При цьому, з огляду на послідовну нумерацію Додаткових угод до Договору оренди, аргументи позивача з посиланням на зміст листа відповідача від 13.12.2021 №16/14/21 та розрахунок пені за 2021 рік, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що при друкуванні спірної Додаткової угоди №3 до Договору оренди сторонами допущено технічну помилку у зазначенні дати її укладення, а саме року: замість 2022 року вказано - 2021року.

Не ґрунтуються на нормах чинного законодавства доводи позивача про те, суд першої інстанції при вирішенні даного спору помилково не врахував тієї обставини, що за змістом пункту 4 Додаткова угода № 3 до Договору оренди не набрала чинності, в тому числі і на час розгляду справи.

Не набрання Договором (Додатковою угодою) чинності не є підставою для визнання його (її) недійсними.

Не набрання договором чинності чи закінчення строку (терміну) дії договору, зокрема і дострокове його розірвання, не позбавляє сторони права на звернення з позовом про визнання такого договору недійсним. Зазначеним правом позивач і скористався у даній справі.

Водночас, зміст оскаржуваного рішення свідчить, що суд першої інстанції надав оцінку вказаному доводу позивача, визнав його необґрунтованим, вказавши на те, що посилання позивача на не набрання чинності спірною Додатковою угодою не впливає на її недійсність, а може бути лише підставою для висловлення боржником (позивачем) заперечень щодо вимоги кредитора про стягнення заборгованості за вказаною Додатковою Угодою.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову ТОВ "Бетонроформ" в повному обсязі.

У зв`язку з наведеним, доводи ТОВ "Бетонороформ", викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОРОФОРМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі №910/12146/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 у справі №910/12146/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12146/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 09.08.2023.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко