Постанова

від 18.04.2023 по справі 700/96/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/503/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №700/96/22 Категорія: 302000000 Пічкур С.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Нерушак Л.В.,

за участю секретаря Зінченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 16 січня 2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що його дружина - ОСОБА_2 , на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку № 9137688 та № 137689 від 27.09.2004 року, була власницею двох земельних ділянок площею 2,21 га кожна, які розташоваіа на території Дашуківської сільської ради Лисянського району Черкаської області з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та приватним підприємством «Віта-Колос», як орендарем, 06.10.2008 року було укладено договори № 0273 та № 0274 оренди вказаних земельних ділянок терміном на п`ять років.

Укладені договори оренди 03.04.2009 року були зареєстровані у Лисянському РВ ЧРФ ДП «Центр ДЗР», про що у Державному реєстрі земель вчинено записи відповідно за №040978900004 та за №040978900005.

Сторонами кожного договору 06.10.2008 року було підписано і акт прийому передачі земельної ділянки площею 2,21 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Після смерті дружини позивач прийняв спадщину.

У січні 2022 року йому стало відомо, що 15.07.2013 року від імені його дружини ОСОБА_2 було укладений договір оренди земельної ділянки № 273/274, яким передбачалась оренда орендарем ПП «ВітаКолос» земельних ділянок кадастровим номером 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274 загальною площею 4,42 га.

Згідно витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 20466302 від 14.04.2014 року була здійснена державна реєстрація договору оренди землі № 273/274 від 15.07.2013 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер 7122882800:02:000:0274.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 20466674 від 14.04.2014 року була здійснена державна реєстрація договору оренди землі № 273/274 від 15.07.2013 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер 7122882800:02:000:0273.

Також позивачу стало відомо, що 14.04.2016 року від імені дружини позивача були підписані зміни до договору оренди земельної ділянки № 273/274 від 15.07.2013 року, якими передбачалася оренда орендарем ПП «Віта -Колос» земельних ділянок кадастровим номером 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274 загальною площею 4,42 га.

Згідно п.3.1 вказаних змін договір оренди укладався із строком до 31.12.2028 року.

Позивач 21.01.2022 року звернувся до виконавчого комітету Лисянської селищної ради просив надати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок кадастровий номер 7122882800:02:000:0273 площею 2,2124 га та кадастровий номер 7122882800:02:000:0274 площею 2,2124 га.

21.01.2022 року позивачу була надана інформаційна довідка №295781819 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої 14.04.2014 року була здійснена державна реєстрація договору оренди земельних ділянок №273/274 від 15.07.2013 року між ПП «ВітаКолос та ОСОБА_2 , зміни до договору оренди земельної ділянки №273/274 від 15.07.2013 року, Зміст, характеристика іншого речового права: оренда земельної ділянки, строк дії 31.12.2028 року з правом пролонгації, з правом передачі піднайм (суборенду).

29.10.2018 року ПП «Віта Колос» було запропоновано позивачу підписати зміни до договору оренди земельної ділянки № 273/274 від 15.07.2013 року між ним, орендодавцем, та ПП «Віта Колос» як орендарем.

Згідно п.3.1 змін договір оренди укладався зі строком дії 31.12.2028 року.

Позивачеві стало відомо, що у 2019 році ПП «Віта Колос» передало земельні ділянки кадастровими номерами 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274 в суборенду ТОВ «Інтерагроінвест».

З огляду на те, що жодних інших договорів оренди земельних ділянок, крім договору оренди від 06.10.2008 року дружина позивача не укладала, а дія укладеного договору припинено у зв`язку із закінчення строку договірних зобов`язань не виникло. Відсутність підпису у договорі оренди земельної ділянки від 15.07.2013 року та зміни до договору від 14.04.2016 року свідчать про відсутність її волевиявлення, спрямованого на виникнення на виникнення цивільних прав та обов`язків.

Отже, 29.10.2018 року позивачем було підписано зміни до договору оренди земельних ділянок №273/274, який раніше не був укладений.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати неукладеними договори №273/274 оренди від 15.07.2013 року і зміни від 14.04.2016 року до договору №273/274 оренди земельних ділянок кадастровими номерами 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274, визнати неукладеними зміни від 29.10.2018 року до договору кадастровими номерами 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274, зобов`язати ТОВ «Інтеранроінвест» повернути земельні ділянки з кадастровим номером номерами 7122882800:02:000:0273 площею 2,2124 га і 7122882800:02:000:0274 площею 2,2124 га та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на не рухоме майно, про державну реєстрацію іншого речового права №28789140 та №28788808.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 16 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач, як новий власник, 29 жовтня 2018 року підписав Зміни до договору оренди земельної ділянки до договору № 273/274 від 15.07.2013 року. Нова редакція договору є фактично іншим договором у даному випадку, оскільки його підписував новий власник. Його волевиявлення було вільним та добровільним на укладання саме такої редакції договору, враховуючи його зміст та правову природу договору оренди.

Суд дійшов висновку, що позивач не довів у сукупності факту наявності обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого ним правочину; що наявність або відсутність цих обставин не відповідають його волі перебувати у відносинах, породжених оспорюваними договорами; що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Також судом зауважено, що позивач, починаючи з 2018 року направляв ПП Віта-Колос» заяви про виплату в тій чи іншій формі орендної плати.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та зазначив, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Тому просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги та стягнути судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що його покійна дружина ОСОБА_2 у 2008 році уклала договори оренди земельних ділянок № 0273 та № 0274, проте жодних змін до вказаних договорів оренди земельних ділянок ні в 2013 році, ні в 2016 році не підписувала, їх умови не погоджувала, а зміни від 15.07.2013 року і від 14.04.2016 року підписані замість неї невстановленою особою.

Отже, 29.10.2018 року ним підписано зміни до договору оренди земельної ділянки №273/274 від 15.07.2013 року, який, як виявилось, раніше взагалі не був укладений.

Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи від 03.11.2022 року, в якій встановлено, що ОСОБА_2 не підписувала договір земельних ділянок від 15.07.2013 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Інтерагроінвест» вказує, що у 2018 році ПП «Віта-Колос» приєднано до ТОВ «Інтерагроінвест» з повним правонаступництвом всіх прав та обов`язків, про що внесено відповідні зміни у Статут відповідача.

Протягом дії договору оренди, починаючи з укладеного договору оренди землі від 2008 року і по даний час, відповідач належно виконував всі обов`язки передбачені договором оренди з врахуванням змін.

Вказує, що судом першої інстанції вірно встановлено та зазначено у своєму рішенні про те, що як новий власник, 29 жовтня 2018 року позивач підписав зміни до договору оренди земельної ділянки до договору №273/274 від 15.07.2013 року. Вказаний договір підписаний позивачем особисто, на що він вказує у позовній заяві.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що нова редакція договору є фактично іншим договором у даному випадку, оскільки його підписував новий власник. Його волевиявлення було вільним та добровільним на укладення саме такої редакції договору, враховуючи його зміст та правову природу договору оренди.

Отже, у даній справі встановлено відсутність порушення прав позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 отримав у спадщину від дружини 18.10.2018 року земельну ділянку площею 2,2124 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 7122882800:02:000:0273 розташованої в адмінмежах Дашуківської сільської ради Лисянського району Черкаської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧР №137688 від 27.09.2004 року, виданого Лисянською державною адміністрацією Черкаської області на підставі розпорядження №339 від 13.07.2004 року. Вказане свідоцтво було зареєстровано в реєстрі 18.10.2018 року за №1761.

Крім того, 18.10.2018 року позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем земельної ділянки площею 2,2124 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 7122882800:02:000:0274 розташованої в адмінмежах Дашуківської сільської ради Лисянського району Черкаської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧР №137689 від 27.09.2004 року, виданого Лисянською державною адміністрацією Черкаської області на підставі розпорядження №339 від 13.07.2004 року, є позивач. Вказане свідоцтво було зареєстровано в реєстрі 18.10.2018 року за №1764.

Як новий власник, 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 підписав Зміни до договору оренди земельної ділянки до договору № 273/274 від 15.07.2013 року.

За змістом вказаного договору від 29 жовтня 2018 року Орендодавець ОСОБА_1 надає, а Орендар ПП «Віта-Колос» приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Дашуківської сільської ради Лисянського району Черкаської області з кадастровими номерами 7122882800:02:000:0273; 7122882800:02:000:0274 площа по 2,21 га зі строком дії договору до 31 грудня 2028 року. Також підписано додатки до нової редакції договору оренди.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказував, що у 2022 році йому стало відомо, що 15.07.2013 року від імені його дружини ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки №293/294, яким передано в оренду ПП «Віта-Колос» земельні ділянки з кадастровими номерами 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274 загальною площею 4,42 га. Крім того, в подальшому від імені ОСОБА_2 14.04.2016 року було підписано зміни до договору оренди земельної ділянки №293/294 від 15.07.2013 року.

Оскільки його покійна дружина не підписувала зазначеного договору та змін до нього, тому дані договори є неукладеними. При цьому, у зв`язку із неукладеністю зазначених договорів, підписані ним зміни 29.10.2018 року до договору оренди земельної ділянки №273/274 від 15.07.2013 року також є такими, що не укладені.

У відповідності до Висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №700/96/22 від 03.11.2022 №1386,2060,2061/22-23, підпис від імені ОСОБА_2 в договорі оренди земельних ділянок від 15 липня 2013 року №273/274 виконаний не ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 в додатку №1 «Акт приймання-передачі земельної ділянки» до договору оренди земельних ділянок від 15 липня 2013 року №273/274 виконаний не ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 в додатку №2 «розрахунок орендної плати» до договору оренди земельних ділянок від 15 липня 2013 року №273/274 виконаний не ОСОБА_2 .

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами Україниі договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України)

За результатами проведеної в ході судового розгляду судово-почеркознавчої експертизи експертом встановлено, що ОСОБА_2 - спадкодавець ОСОБА_1 , не підписувала договір оренди земельної ділянки від 15 липня 2013 року №273/274, отже не погоджувала його умов, відтак, зазначена угода є такою, що не вчинена.

Колегія суддів вважає, що факт укладення оспорюваного договору між його сторонами не підтверджено належними доказами.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено: «Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

У пункті 7.27. постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.Більше того,негаторнийпозов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Крім того, у пункті 7.35. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що у такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Отже, позовні вимоги позивача про визнання неукладеними договору №273/274 оренди від 15.07.2013 року і змін від 14.04.2016 року до договору №273/274 оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7122882800:02:000:0273 та 7122882800:02:000:0274, визнання неукладеними змін від 29.10.2018 року до договору оренди земельної ділянки є неефективним (неналежним) способу захисту.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про повернення земельної ділянки, позивач у цій справі наполягав на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді не заперечував обставини отримання ним орендної плати з 2018 року, та факту підписання ним 29 жовтня 2018 року Змін до договору оренди земельної ділянки до договору № 273/274 від 15.07.2013 року. Однак вказував, що ним підписано зміни до договору оренди земельної ділянки, при фактичному не вчиненні самого договору оренди землі, а тому є підстави для повернення йому земельних ділянок.

За змістом пункту 6статті 3 ЦК Українидо загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 за своєю суттю застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Судом установлено, що позивач особисто підписав 29 жовтня 2018 року Зміни до договору оренди земельної ділянки до договору № 273/274 від 15.07.2013 року; отримував з 2018 року орендну плату.

Зі змісту змін до договору оренди вбачається, що фактично його було укладено у зв`язку з набуттям права власності у порядку спадкування на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 , оскільки інші умови залишились незмінними у порівнянні із змінами до договору оренди земельної ділянки №273/274 від 15.07.2013 року від 14.04.2016 року.

При цьому, обставини справи свідчать про наявність вільного волевиявлення орендодавця на укладення даного договору.

За змістом частини третьої статті 16ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положеньчастин другої-п`ятоїстатті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 13ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що оспорювані зміни до договору оренди землі позивач підписав особисто, приймав виконання за цим договором, починаючи з 2018 року, у зв`язку з чим його права вчиненням цього договору не є порушеними.

Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисянськогорайонного судуЧеркаської областівід 16січня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2023 року.

Судді: