Постанова

від 30.03.2023 по справі 280/4370/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 березня 2023 року м. Дніпросправа № 280/4370/22

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 року (головуючий суддя Максименко Л.Я.)

в адміністративній справі №280/4370/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕМ-Запоріжжя"

до відповідача Головного управління ДПС у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕМ-Запоріжжя", звернувся 25.07.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа: Головне управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (форма «Ш») від 16.06.2022 №0033471807 прийняте ГУ ДПС у Вінницькій області відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ».

Також просив стягнути витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить вимогам ст.58 Конституції України, та позивач не може бути підданий відповідальності за правопорушення, яке було вчинене до дати набрання чинності ч.124.2 ст.124 ПКУ, яка передбачила склад такого правопорушення та ввела відповідальність за його вчинення, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Зазначає, що лише з 01.01.2021 з`явилась ст.124 ПКУ, яка розділила відповідальність за винне та невинне порушення строків сплати грошових зобов`язань та передбачила підвищену відповідальність (25%) за новий склад правопорушення - умисну несплату або несвоєчасну сплату грошового зобов`язання. Також позивач наголошує на тому, що Закон №466 змінив суми штрафу за звичайне порушення строків сплати грошового зобов`язання (без необхідності доведення умислу (вини) - п. 124.1 ст. 124 ПКУ передбачає зменшені санкції (порівняно з ст. 126 ПКУ в редакції, яка діяла на момент вчинення правопорушення) за несвоєчасне погашення суми грошового зобов`язання залежно від тривалості прострочення: 5% від несвоєчасно погашеної суми в разі затримки до 30 календарних днів і 10% - за затримки понад 30 календарних днів, передбачив новий склад правопорушення у ч. 124.2 ст. 124 ПКУ - умисна несплата або несвоєчасна сплата грошового зобов`язання - та ввів окрему відповідальність за нього. Вказує, що лист №23115/6/08-01-18-07 від 14.04.2021 про надання для визначення вчинених умисно/неумисно діянь щодо несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання позивач розглядає як спробу перекласти обов`язок контролюючого органу по доведенню умислу та вини на платника податків, шо є неприпустимим. Стверджує, що актом перевірки жодних обґрунтувань, що позивач порушив п. 124.2 ст. 124 ПКУ та при цьому діяв умисно не наведено. Вважає, що не може бути законним податкове повідомлення-рішення, яке містить помилки, які прямо впливають на розмір штрафних санкцій (зокрема кількість днів прострочення та граничні строки сплати). На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області (форма «Ш») від 16.06.2022 №0033471807.

Рішення суду обґрунтоване тим, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому, до події чи факту несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов`язання з ПДВ за травень-червень 2020 року, строк сплати якого настав 30.06.2020 та 30.07.2020 не можуть бути застосовані норми ст.124 Податкового кодексу України, які набрали законної сили лише з 01.01.2021 та не мають зворотної дії в часі виходячи з вимог ст. 58 Конституції України.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на відшкодування правничої допомоги є непідтвердженими наданими документами, необґрунтованими та підстави для їх стягнення відсутні, оскільки матеріали справи не містять доказів факту надання та прийняття послуг з правничої допомоги (зокрема, договору, акту приймання-передачі, платіжного документу тощо).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Вказує, що за результатами перевірки позивача встановлено умисне порушення ним вимог, встановлених 57.1 статті 57 розділу ІІ пункту 203.2 статті 203 розділу V Податкового кодексу України, а саме: TOB «ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ» несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 51 340грн. Вказує, що інформація від ТОВ "ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ" про обставини, які звільняють від фінансової відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання не надходила. Зазначає, що вина TOB "ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ" підтверджується тим, що платник податків мав можливість дотриматись норм чинного законодавства, зокрема: платник отримав нарочно податкове повідомлення-рішення № 0065575004 від 28.05.2020 року та податкове повідомлення-рішення № 0081695004 від 02.07.2020, самостійно визначив та подав податкові декларації з ПДВ, в яких добровільно задекларував суми податку до сплати в бюджет, попередніх звітних періодах, своєчасно і у повному обсязі сплачував задекларовані суми ПДВ та, відповідно, обізнаний з граничними строками сплати податку, які закріплені в Кодексі. Вважає, що дані дії платника податків, вважаються умисними, зважаючи що особа мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

В частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Вознесенівським відділом камеральних перевірок управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків ГУ ДПС у Запорізькій області на підставі пп.20.1.4. п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75 у порядку ст.76 Податкового кодексу України, 26.01.2022 року проведено камеральну перевірку ТОВ «ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ» з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт №1091/08-01-18- 07/35/79484 від 26.01.2022 (а.с. 19-25).

Згідно висновків акту, за результатами перевірки встановлено умисне порушення вимог, встановлених 57.1 статті 57 розділу ІІ пункт 203.2 статті 203 розділу V Податкового кодексу України, а саме: TOB «ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ» несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 51 340грн.

16.06.2022 ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0033471807, яким позивачу був нарахований штраф у сумі 12 835грн. за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання з податку на додану вартість за травень та червень 2020 року.

Позивач вважає протиправним податкове повідомлення-рішення (форма «Ш») від 16.06.2022 №0033471807.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

Підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 31.1 ст.31 Податкового кодексу України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податковою обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений к порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

В силу п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п. 54.1 ст.54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

У відповідності до вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

Приписами ст.203 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Слід зазначити, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

фінансова;

адміністративна;

кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (ст.111 ПКУ).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, системний аналіз вищенаведених норм чинного податкового законодавства дає підстави для висновку, що у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання у строки, визначені законом, такий платник податків притягується до фінансової відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Так, нормами пункту 124.1 ст. 124 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2021) визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов`язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Водночас, положеннями п. 124.2 ст.124 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2021) встановлено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

При цьому, за пунктом 109.1 ст.109 Податкового кодексу України визначено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи (п.109.3 ст.109 ПКУ).

Пунктами 112.1, п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України передбачено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винним у вчиненні правопорушення.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Слід взяти до уваги, що норми Податкового кодексу України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Отже, обов`язок доведення вини, нормами Податкового кодексу України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Слід також відмітити, що згідно п.109.3 ст.109 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених, зокрема, і пунктами 124.2, 124.3 статті 124 цього Кодексу.

У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.

Аналіз зазначених законодавчих положень дає підстави для висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2 ст. 124 Податкового кодексу України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме: умисних дій платника податку, зокрема, таких, які полягають у тому, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм Податкового кодексу України, але не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання умисно.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем 22.06.2020 подано податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2020 року № 9142146873 від 22.06.2020, у якій позивач самостійно задекларував суму податкового зобов`язання з ПДВ 622грн., граничним строком сплати за якою є 30.06.2020. 30.06.2020 року TOB "ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ" сплачено 622грн платіжним дорученням №76222605 від 30.06.2020, тобто у межах встановленого строку.

Також, TOB "ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ" 20.07.2020 подано податкову декларацію з ПДВ за червень 2021 року № 9171690176 від 20.07.2020, в якій задекларовано податкове зобов`язання, яке сплачується до державного бюджету» в сумі 50 718грн.

Граничний термін сплати 30.07.2020 року.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивачем (TOB "ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ") 31.07.2020 платіжним дорученням №4583 сплачено суму, вказану податкового зобов`язання в розмірі 50 718грн.

Проте, відповідач стверджує, станом на дату сплати за податковою декларацією №9142146873 від 22.06.2020 у платника вже рахувався борг в розмірі 1020грн, у зв`язку з чим, кошти сплачені в рахунок декларації за травень 2020 року були спрямовані в рахунок сплати наявного податкового боргу.

Крім того, на дату сплати за податковою декларацією №9171690176 від 20.07.2020 в ІКП ТОВ "ФЕМ-ЗАПОРІЖЖЯ" рахується борг, який виник за рахунок несплати по податковому повідомленню-рішенню №0065575004 від 28.05.2020 та податковому повідомленню-рішенню №0081695004 від 02.07.2020, тому кошти сплачені в рахунок декларації за червень 2021 року були частково спрямовані в рахунок сплати по податковим повідомленням-рішенням, а решта зарахована в рахунок сплати по декларації за червень 2020 року. В ІКПП залишився борг в розмірі 10005,70 грн. який сплачений в повному обсязі 04.08.2020.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач не оспорює вказані обставини, а посилається, зокрема, на відсутність його вини.

Водночас слід зазначити, що зміст акту камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.57.1 ст.57 ПК України, що є обов`язковою умовою для застосування штрафу на підставі п.124.2 ст.124 ПК України.

Так, зі змісту акту камеральної перевірки вбачається, що умисними діями позивача контролюючим органом визначено те, що платник отримав нарочно податкове повідомлення-рішення № 0065575004 від 28.05.2020 року та податкове повідомлення-рішення № 0081695004 від 02.07.2021, які призвели до виникнення боргу у платника.

Однак, строки та порядок сплати платником податків податкових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями №0065575004 від 28.05.2020 та №0081695004 від 02.07.2020 не входить в предмет даного спору.

Крім того, контролюючий орган вказує, що в електронному кабінеті платника податку контролюючий орган нагадує терміни сплати податків та платник обізнаний із граничними строками сплати податку, оскільки вони закріплені у Кодексі та знаходяться у вільному доступі, про терміни сплати міститься інформація і на сайті ДПС, а тому платник податків був обізнаний з інформацією щодо бюджетного рахунку, який розміщено на сайті ДПС.

Тобто, за висновком контролюючого органу платник був обізнаний та мав можливість дотриматися норм чинного законодавства в частині своєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань, однак, платник не вжив достатніх заходів для сплати узгодженої суми грошового зобов`язання за травень та червень 2020 року через те, що він діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Дані дії платника податку (позивача) по несвоєчасній сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання посадовою особою контролюючого органу кваліфіковані як умисні, за що передбачена відповідальність у вигляді фінансових (штрафних) санкцій за п.124.2 ст.124 ПК України.

Разом з тим, у акті камеральної перевірки відповідачем не наведено жодних належних, допустимих та достатніх доказів та документів, які б підтверджували умисність дій позивача по несвоєчасній сплаті вищенаведеного грошового зобов`язання з ПДВ за травень та червень 2020 року та наявність можливості дотриматися вимог податкового законодавства у наведеній частині, чи невжиття достатніх заходів для своєчасної сплати.

Таких доказів матеріали справи не містять.

При цьому, сторонами не оспорюється, що позивач, вживаючи заходів до виконання свого обов`язку зі сплати грошового зобов`язання, сплатив зазначені вище суми за податковими деклараціями.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, аналіз змісту акту перевірки та наданих копій документів дає підстави для висновку, що наведені у акті камеральної перевірки обставини щодо можливості позивачем дотриматися вимог податкового законодавства у наведеній частині та невжиття достатніх заходів для своєчасної сплати зобов`язання є лише припущеннями посадової особи контролюючого органу, які жодними доказами не підтверджені, таких доказів матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даних правовідносинах, не вбачає можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставин, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Також, за приписами ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно п.2 змісту Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 1-рп/99 від 09.02.99, визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Так, приписи статті 124 Податкового кодексу України набули чинності та діють з 01.01.2021, при цьому, її зміст не містить вказівок на те, що норми податкового кодексу у частині застосування штрафних санкцій до платників податків за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань з податку на додану вартість мають зворотню силу в часі, тобто, можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли та закінчилися у травні -червні 2020 року.

З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тому, до події чи факту несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов`язання з ПДВ за травень-червень 2020 року, строк сплати якого настав 30.06.2020 та 30.07.2020 не можуть бути застосовані норми ст.124 Податкового кодексу України, які набрали законної сили лише з 01.01.2021 та не мають зворотної дії в часі виходячи з вимог ст. 58 Конституції України.

Разом з тим, як вбачається зі змісту оспорюваного податкового повідомлення-рішення та змісту акту камеральної перевірки, до події (факту) несвоєчасної сплати позивачем грошового зобов`язання по податковій декларації з ПДВ за травень-червень 2020р. з граничним строком сплати 30.06.2020 та 30.07.2020 були застосовані норми п.124.2 ст.124 ПК України, у редакції, чинній з 01.01.2021, тобто контролюючий орган до даних правовідносин застосував зворотню дію закону в часі, що суперечить вимогам ст. 58 Конституції України.

Як наслідок, контролюючий орган неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 25% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Враховуючи те, що рішення суду в частині відмови стягненні витрат на правничу допомогу позивачем не оскаржувалось, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Що стосується стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу позивачем подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. При цьому, згідно акту прийому-передачі виконаних робіт загальна вартість робіт за правничу допомогу становить 2000грн. (складання відзиву на апеляційну скаргу 4 години по 500грн. за 1 годину).

Надаючи оцінку розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

15.03.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 4 000грн..

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до Акта №2 від 15.03.2023 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 14.07.2022, позивачу 15.03.2023 надана така правова допомога: «складання та подання відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2022» кількість витраченого часу 4 год.; ставка за годину 500 грн.; вартість: 2000 грн. Загальна вартість робіт (послуг) складає 2000 грн.

Так, відзив на апеляційну скаргу поданий адвокатом Вишняковою Н.В. на 4 сторінках надрукованого тексту.

Оцінюючи зміст вказаного відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обсяг часу затрачений на його складення 4 години, значно завищений у розрахунку розміру винагороди 2000 грн, оскільки на час розгляду справи обставини справи, правові підстави позову не змінювалися, відзив на апеляційну скаргу фактично обґрунтований доводами адміністративного позову, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що зазначена вище послуга правової допомоги не підлягає врахуванню для умов їх компенсації у повному обсязі.

Водночас, з урахуванням співмірності наданих послуг, не значної складності справи, розгляд справи в порядку письмового провадження, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір, який підлягає відшкодуванню позивачу за надану правничу допомогу становить 500 грн.

Отже, з огляду на викладене та враховуючи незначну складність справи, фактично наданні адвокатом послуги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що належний розмір правової допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, становить 500 грн.

За таких обставин, клопотання позивача про стягнення з відповідача на корить позивача судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції загальною вартістю 2000 підлягає частковому задоволенню в розмірі 500 грн. з урахуванням розумності, справедливості та співмірності.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 року залишити без змін.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фем-Запоріжжя» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 44069150) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фем-Запоріжжя» (код ЄДРПОУ 35979484) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 500 (п`ятсот гривень) 00 коп.

В іншій частині клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 30.03.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова