Рішення

від 13.04.2023 по справі 940/118/22

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13.04.2023 Провадження по справі № 2/940/29/23

Справа № 940/118/22

РІШЕННЯ

Іменем України

13 квітня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Студінської Д.В.

представника позивачки адвоката Столярчука В.М.

представника відповідача Демцюри В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області, відділу освіти Тетіївської міської ради про скасування наказу в частині відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом до Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області, відділу освіти Тетіївської міської ради, в якому просить: скасувати наказ № 126-О від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовилися (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вихователя дитячого садка, поновивши трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Височанським навчально-виховним об`єднанням «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області щодо роботи на посаді вихователя дитячого садка з повним обсягом прав зазначеного працівника; стягнути з відділу освіти Тетіївської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2021 року по 31.01.2022 року включно в сумі 7343,28 грн.; стягнути з відділу освіти Тетіївської міської ради грошове відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 10000 грн. 00 коп.; стягнути з відділу освіти Тетіївської міської ради понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона офіційно працювала на посаді вихователя дитячого садка у Височанському навчально-виховномуоб`єднанні «Загальноосвітняшкола І-ІІІступенів-дитячийсадок» Тетіївськоїміської радиКиївської області. У жовтні 2021 року після того, як була прийнята постанова Кабінету Міністрів України щодо обов`язкової вакцинації освітян, її неодноразово просили на роботі надати відомості щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19. У кінці жовтня 2021 року від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначалося, що до 08 листопада 2021 року вона повинна надати документ, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи інший документ, який забороняє їй вакцинуватися, та в разі ненадання такого документу, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

05.11.2021 року позивачка була ознайомлена із наказом № 126-О від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовилися (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19», в якому зазначено відсторонити ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 року до проходження нею курсу вакцинації без збереження заробітної плати.

Позивачка вважає такий наказ незаконним, оскільки чинним законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у неї щеплення від COVID-19. Крім того, зазначила, що була позбавлена можливості працювати, мав місце вимушений прогул, тому просить стягнути з відділу освіти Тетіївської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2021 року по 31.01.2022 року включно в сумі 7343,28 грн. Також внаслідок незаконного відсторонення від роботи їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 10000,00 грн. та просить стягнути вказану суму з відділу освіти Тетіївської міської ради.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 25.03.2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

11.05.2022 року представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Столярчук В.М. надав до суду клопотання, в якому просив долучити до справи копію наказу № 129-О від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовилися (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19» та копію наказу № 5-к від 09.03.2022 року «Про допуск (поновлення) на роботі» (а. с. 38-40).

18.05.2022 року представник відповідача відділу освіти Тетіївської міської ради надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у даному випадку відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини (а. с. 41-51).

18.05.2022 року представник відповідача Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області надав до суду письмове пояснення, в якому зазначив, що ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на законних підставах, оскільки факт неприйняття нею вакцинації несе реальну загрозу здоров`ю працівникам закладу, учням та їхнім батькам (а. с. 52-54).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 18.05.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні, призначеному на 29.09.2022 року, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Столярчук В.М. заявив клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21.

Ухвалою Тетіївськогорайонного судуКиївської областівід 29.09.2022року зупинено провадження у справі дозакінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 15.03.2023 року поновлено провадження у справі.

У судовомузасіданні представникпозивачки ОСОБА_1 -адвокат СтолярчукВ.М.позовні вимогипідтримав тапросив їхзадовольнити.

Представник відповідача Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області Демцюра В.А. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача відділу освіти Тетіївської міської ради у судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно доп.1ч.1статті 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює на посаді вихователя дитячого садка у Височанському навчально-виховному об`єднанні «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 12-13).

У кінці жовтня 2021 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про необхідність пройти вакцинацію від COVID-19 за підписом директора Височанського НВО Демцюри В.А. (а. с. 14).

З посиланням наст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153 та пункту 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, директор Височанського НВО просив зробити вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до початку роботи 08.11.2021 року (до 8.30 години). Проходження курсу вакцинації має бути підтверджено відповідним документом (слід надати копію). Ненадання такого документа до початку роботи 08.11.2021 року (до 8.30 години) буде розцінено як відмова або ухилення від вакцинації. У разі відмови або ухилення від вакцинації зазначив, що ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати (а. с. 14).

05 листопада 2021 року директор Височанського навчально-виховногооб`єднання «Загальноосвітняшкола І-ІІІступенів-дитячийсадок» Тетіївськоїміської радиКиївської області ОСОБА_2 видав наказ № 126-О «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовилися (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19», яким на підставі статті 46 КЗпП України та ч. 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, відсторонено від роботи з 08.11.2021 року працівників НВО, зокрема ОСОБА_1 , до проходження нею курсу вакцинації (дві дози). На час відсторонення за ОСОБА_1 зберігається місце роботи, проте період відсторонення не оплачується (а. с. 15).

Не погоджуючись з незаконним відсторонення від роботи, позивачка звернулась з позовом до суду.

Частиною першою статті 3 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 755/6458/15-ц.

Конституційним Судом України (у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині 3 статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно з частиною першоюстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом частини другої цієї статті працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я .

Виходячи з вищезазначеного, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я, затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 (у редакції постанови КМУ від 24.01.2020 № 90), є Міністерство охорони здоров`я України, може встановлюватися перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином, до інших випадків відсторонення працівника від роботи, передбачених законодавством, про що зазначено у статті 46 КЗпП України, належить, зокрема, випадок, передбачений в частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівниками професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від роботи.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Разом з тим, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Відповідно до п. 1 Календаряпрофілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України№ 595 від 16 вересня 2011 року(із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України10 жовтня 2011 року за № 1159/19897,Календар профілактичних щеплень в Україні включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Пунктом 2 вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Отже, наведеними нормами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Календарем профілактичних щеплень в Україніпередбачено встановлення обов`язкових щеплень проти інших інфекційних хвороб.

Поняття інфекційної хворобивизначено устатті 1 Закону України «Прозахистнаселення від інфекційних хвороб», відповідно до якоїінфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Суд звертає увагу, що відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», гостра респіраторна хвороба COVID-19 внесена до цього переліку як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

Як вбачається із змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Міністерство охорони здоров`я має право визначити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тобто МОЗ має право встановити перелік як окремих професій, так і виробництв, і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83;

7) органів місцевого самоврядування;

8) закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності;

9) комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно з даним Переліком № 2153 працівники закладів освіти обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають лише на період дії карантину.

У примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236(з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 08 листопада 2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року на території України діє карантин.

Пунктом 41-6 вказаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 року № 372внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Зазначене вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Судом встановлено, що оскільки позивачка є працівником закладу освіти, відтак на неї поширюється дія Переліку № 2153. Більш того, відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Крім того, питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженанаказом МОЗ від 14.04.1995 року № 66(далі Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66з урахуванням змін, внесенихнаказом МОЗ від 30.08.2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2Інструкції № 66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання,а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієїІнструкції.

Згідно з пунктом 2.7Інструкції № 66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієїІнструкції.

Положення абзацу 6 частини першоїстатті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»і частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема,слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2ст. 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, посада позивачки підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте на час винесення оспорюваного наказу Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовилися (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19» та на час пред`явлення цього позову, ОСОБА_1 , яка працює вихователем дитячого садка, не вакцинувалась проти респіраторної хвороби COVID-19.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у неї є будь-які протипоказання до проведення профілактичних щеплень, зокрема медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я. Більш того, і в ході судового розгляду не встановлено, що позивачка в усній чи іншій формі повідомила роботодавця про наявність у неї протипоказань, натомість заявила про відмову вакцинуватися за жодних умов.

За таких обставин суд констатує, що позивачка сама відмовилась від обов`язкової вакцинації.

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачкою в обґрунтування її незаконного відсторонення, суд зазначає таке.

Так, у матеріалах справи наявні дві копії наказів, які видані та підписані директором Височанського навчально-виховногооб`єднання «Загальноосвітняшкола І-ІІІступенів-дитячийсадок» Тетіївськоїміської радиКиївської області ОСОБА_2 про відсторонення від роботи з 08.11.2021 року ОСОБА_1 . Зокрема, сфотографований позивачкою на телефон наказ «Про відстороненнявід роботипрацівників,що відмовилися(ухиляються)від вакцинаціїпроти COVID-19» від 05 листопада 2021 за № 126-0, який містить відомості про її ознайомлення з цим наказом (а. с. 15), та копія наказу «Про відстороненнявід роботипрацівників,що відмовилися(ухиляються)від вакцинаціїпроти COVID-19» від 08 листопада 2021 за № 129-0, яка долучена представником позивачки у ході розгляду справи (а. с. 40).

Дати складання та номери цих наказів є різними, однак зміст текстів у частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року є ідентичним.

При цьому, суд бере до уваги пояснення представника відповідача Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Демцюри В.А. про те, що у Височанському НВО відсутня посада секретаря, а завуч, яка набирала текст примірника оспорюваного наказу, допустила технічну помилку у зазначені дати та номеру.

Виходячи із наведеного, суд зазначає, що при оформленні примірника оспорюваного наказу «Про відсторонення від роботи працівників, що відмовилися (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19» хоч і була допущена технічна помилка, однак вона не змінює встановлених у цій справі фактичних обставин та не впливає на вирішення справи по суті.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що роботодавець в особі директора Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області Демцюри В.А., з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та для забезпечення безпеки інших працівників навчального закладу та дітей, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи вихователя дитячого садка ОСОБА_1 , яка має значну кількість соціальних контактів на робочому місці, у тому числі з малолітніми дітьми, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Держава, встановивши працівникам визначених закладів, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хворобиCOVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників таких закладів, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Так, у справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ сформував правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статті 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 зазначив, що згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано: «що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

У контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

Відтак, доводи позивачки про те, що відсторонення її від роботи є незаконним, суд вважає необґрунтованими, адже вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою.

Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

У даному випадку індивідуальне право (інтерес) позивачки відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, тому не є проявом дискримінації у розумінні пункту два частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Можливість продовження роботи лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо.

Разом з тим, у пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Суд визнає, що відсторонення позивачки від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивачки засобів для існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий спосіб поведінки для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я, в першу чергу свого.

Окрім того, відсторонення не є порушенням права ОСОБА_1 на працю, оскільки за нею збереглося робоче місце, посада, а трудові відносини лише призупинилися.

Відтак, на переконання суду, відсторонення позивачки від роботи ґрунтується на вимогах чинного законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та за наявності правових та фактичних на це підстав.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що на підставі наказу МОЗ України № 380 від 25.02.2022 року «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» директор Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області ОСОБА_2 видав 09 березня 2022 року наказ за № 5-к «Про допуск (поновлення) до роботі», яким вихователя дитячого садка ОСОБА_1 допущено до роботи з 09 березня 2022 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена (а. с. 39).

Однак, суд наголошує, що допуск до роботи жодним чином не впливає на законність прийнятого відповідачем наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Крім того, з огляду на те, що ОСОБА_1 правомірно відсторонено від роботи, у зазначений період з 09.11.2021року по31.01.2022року вонане виконувалатрудових обов`язків,відтак відсутні підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2021 року по 31.01.2022 року включно в сумі 7343,28 грн.

Щодо вимог позивачки про стягнення на її користь моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

За змістом частин 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

На підтвердження своїх вимог, ОСОБА_1 посилалась на обставини заподіяння їй моральної шкоди внаслідок відсторонення від роботи, що призвело до моральних страждань, втрати життєвих зв`язків.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП Українивідшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Оскількифакту порушень правпозивачки усфері трудових відносин, якіб призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків судом не встановлено, підстави для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП Українивідсутні.

З оглядуна наведенівище нормиправа,встановлені фактичніобставини справи,що маютьсуттєве значеннядля їївирішення,оцінюючи належність,допустимістькожного доказуокремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності,суд вважає,що взадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Разом зтим,відповідно дост.264ЦПК Українисуд підчас ухваленнярішення вирішуєпитання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у виді судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК України,залишає за позивачкою.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,статтями 3, 9, 27, 43, 49 Конституції України, статтями 3, 46, 237-1 Кодексом законів про працю України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153, статтями 4, 10, 12, 13, 76- 81, 141, 264-268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Височанського навчально-виховного об`єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Тетіївської міської ради Київської області, відділу освіти Тетіївської міської ради про скасування наказу в частині відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 20 квітня 2023 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК