Постанова

від 20.04.2023 по справі 240/3330/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3330/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

20 квітня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Старосілецької сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старосілецької сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати відмову Старосілецької сільської ради Житомирської області, оформлену рішенням "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність" від 24.09.2021 №426 в частині п. 6.

- зобов`язати Старосілецьку сільську раду Житомирської області затвердити проект землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектара на території Козіївської сільської ради Старосілецької сільської ОТГ Житомирського району Житомирської області.

ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2022 адміністративний позов задоволено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Оскільки позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена в установленому порядку у відповідності до закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а тому, спірне рішення не містить конкретної підстави для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою, а посилання на правову позицію Верховного Суду, яка не регулює спірні правовідносини є лише формальною підставою для такої відмови, що суперечить вимогам Земельного Кодексу.

ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що згідно з положеннями Земельного кодексу України, способами формування земельної ділянки є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), поділ раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

З доданих позивачем до суду матеріалів видно, що частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, є єдиним масовим площею 27,2829 га, ця земельна ділянка є сформованою - із кадастровими номерами 1822583300:04:000:0432 та 1822583300:04:000:0414 - для ведення особистого селянського господарства і на отримання цих земельних ділянок претендувало більше 10 осіб. При цьому подальше розпорядження такими земельними ділянками як об`єктом цивільних прав здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.

ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами сторін та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.11.2020 №1033-УБД позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 гектара на території колишнього Коростишівського району за межами Заселених пунктів Козіївської сільської ради.

На виконання вище вказаного наказу позивачем був розроблений відповідний проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектара на території Козіївської сільської ради Старосілецької сільської ТГ Житомирського району Житомирської області.

Після розроблення проекту землеустрою, позивач подав заяву про його затвердження у встановленому законом порядку до відповідач.

Разом з тим, рішенням відповідача від 24.09.2021 №426 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність" позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність.

У рішенні зазначено, що згідно постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі 802/1539/17-а проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 2 ст. 78 цього Кодексу передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 - 3 та ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у ст. 121 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 6 9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

1) завдання на розроблення проекту землеустрою;

2) пояснювальну записку;

3) копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

4) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

5) письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

6) довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

7) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

8) відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

9) копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці;

10) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

11) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

12) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

13) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

14) перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

15) викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

16) кадастровий план земельної ділянки;

17) матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

18) матеріали погодження проекту землеустрою.

Частина 9 ст. 118 ЗК України встановлює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз вказаних правових положень дає змогу дійти висновку, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, та постанови судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 18.05.2022 № 154/3345/16

Так, згідно матеріалів справи відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.11.2020 №1033-УБД позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 гектара на території колишнього Коростишівського району за межами Заселених пунктів Козіївської сільської ради.

Позивачем був розроблений відповідний проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектара на території Козіївської сільської ради Старосілецької сільської ТГ Житомирського району Житомирської області та подано заяву про його затвердження у встановленому законом порядку.

При цьому колегія суддів зазначає, що у постанові від 30.11.2022 у справі № 240/11704/19 Верховний Суд звернув увагу на тому, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес. При цьому питання розпорядження землями сільськогосподарського призначення має значний суспільний інтерес, оскільки інтенсивне та/або неефективне сільськогосподарське використання таких земель може призвести до виснаження значної частини найбільш родючих земель особливої цінності та збільшити негативний вплив на навколишнє природне середовище.

При вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у приватну власність (користування) дотримання процедури та поетапності процесу безоплатної передачі таких земельних ділянок у приватну власність (користування) є важливим для досягнення справедливої рівноваги та дотримання балансу між суспільним та приватними інтересами, оскільки санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, зокрема земель сільськогосподарського призначення, до яких належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) суперечать загальним інтересам.

Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів як складової процедури в процесі безоплатної передачі таких земельних ділянок у приватну власність (користування) має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням відповідача від 24.09.2021 №426 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність" позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність. Підставою відмови зазначено, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

У рішенні зазначено, що згідно постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі 802/1539/17-а проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення).

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач приймаючи спірне рішення, та відмовляючи в затвердженні проекту землеустрою порушив ст. 118 та 186-1 ЗК України, оскільки як уже зазначалось єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

При цьому, проект землеустрою був розроблений на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.11.2020 №1033-УБД, яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 гектара на території колишнього Коростишівського району за межами населених пунктів Козіївської сільської ради.

На виконання вище вказаного наказу позивачем був розроблений відповідний проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектара на території Козіївської сільської ради Старосілецької сільської ТГ Житомирського району Житомирської області. Після розроблення проекту землеустрою, позивач подав заяву про його затвердження у встановленому законом порядку до відповідач.

Водночас апеляційний суд зазначає, під час затвердження проєкту землеустрою земельна ділянка має новий кадастровий номер, і є виділеною зі всього масиву як новоутворена, і питання щодо того який вид проєкту землеустрою має розроблятись вирішується на початку його виконання із перевіркою та погодженням з органами Держгеокадастру.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Разом з тим, згідно правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 13.01.2021 у справі №1340/5638/18 та від 08.07.2021 у справі №464/470/17 умови, за якими орган відмовляє у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом, зокрема єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо визнання протиправним та скасування рішення Старосілецької сільської ради Житомирської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність" від 24.09.2021 №426 щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, оскільки спірне рішення не містить конкретної підстави для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою, а посилання на правову позицію Верховного Суду, яка не регулює спірні правовідносини є лише формальною підставою для такої відмови, що суперечить вимогам Земельного Кодексу.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині обрання належного способу захисту порушеного права позивача, та зобов`язання Старосілецьку сільську раду Житомирської області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектара на території Козіївської сільської ради Старосілецької сільської ОТГ Житомирського району Житомирської області, з огляду на наступне.

Так, в даному випадку зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, з огляду на те, що вирішення земельних питань перебуває поза компетенцією адміністративного суду є незаконним.

У широкому розумінні до юрисдикції суду не входить зобов`язання відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України, суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції, зокрема, органів місцевого самоврядування.

Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати рішення неправомірним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача з урахуванням висновків суду повторно розглянути відповідне питання та прийняти за наслідками його розгляду вмотивоване та обґрунтоване нормами законодавства рішення, при цьому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом.

Правові висновки аналогічного змісту були наведені у постановах Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №1340/5638/18 та від 08.07.2021 у справі №464/470/17.

Умови, за якими орган відмовляє у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом, зокрема єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Водночас, зазначені умови у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Старосілецькою сільською радою Житомирської області не перевірені

Якщо такі умови відсутні, орган повинен погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу погодити або не погодити (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Отже, колегія суддів дійшла висновку у цій справі слід зобов`язати Старосілецьку сільську раду Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектара на території Козіївської сільської ради Старосілецької сільської ОТГ Житомирського району Житомирської області, та за результатами її розгляду прийняти рішення встановленої форми з урахуванням норм ЗК України та з урахуванням висновків апеляційного суду, висловлених у цій справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 240/8903/19 та від 30.11.2022 у справі № 240/11704/19.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо порушень судом першої інстанції правил юрисдикції під час розгляду даного спору, оскільки Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок стосовно юрисдикції у даній категорії справ, зокрема, у постановах від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 03.10.2018 у справі № 820/4149/17 та від 28.11.2018 у справі № 820/4219/17, колегія суддів ВС дійшла таких висновку про те, що відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Його право не було реалізовано внаслідок відмови відповідача в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.

Також позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб`єкту владних повноважень, яке перешкоджає йому в оформленні документів на земельну ділянку.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.09.2022 у справі № 820/5333/17.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Старосілецької сільської ради Житомирського району Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.