Постанова

від 20.04.2023 по справі 506/347/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1896/23

Справа № 506/347/19

Головуючий у першій інстанції Гончар І. В.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Комлевої О.С., Сєвєрової Є.С.,

За участю секретаря судового засідання: Трофименко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2021 року по цивільній справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Флора" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Флора" (далі ТОВ «Флора» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Флора" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не вчиняти перешкод у користуванні земельними ділянками, а саме виконувати п.29 договорів оренди землі № 102 від 01.01.2006 р., № 138 від 01.01.2006 р., №140 від 01.01.2006 р. укладених з ТОВ "Флора".Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ТОВ "Флора" суму сплаченого судового збору у розмірі 1 921 ( одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2021 року та винести нове рішення про задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Флора», посилаючись на її необґрунтованість, просить суд рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 серпня 2021 року залишити без змін.

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 20.04.2023 року сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимогст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам в повній мірі відповідає, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ "Флора" та ОСОБА_1 01 січня 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,10 га, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту. Вказаний договір зареєстровано 27.08.2007 р., строк дії - 15 років.

Згідно Листа - повідомлення від 14.06.2016 р. , ОСОБА_1 зверталася до директора ТОВ " Флора" з вимогою про повернення земельної ділянки, про що Листом від 13.07.2016 р. №59 директор ТОВ "Флора" роз`яснив ОСОБА_1 про умови розірвання договору.

Згідно договору оренди землі № 140 від 01 січня 2006 р., між ТОВ "Флора" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки належної ОСОБА_2 на підставі Державного акта серії ОД№061508 від 05.10.2004 р.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 31.03.2014 р. за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер: 5123155100:01:004:0220, яка належала померлому ОСОБА_2 .

Згідно договору оренди землі № 138 від 01 січня 2006 р., між ТОВ "Флора" та ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки належної ОСОБА_2 на підставі Державного акта серії ОД№061509 від 05.10.2004 р.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 31.03.2014 р. за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер: 5123155100:01:004:0172, яка належала померлому ОСОБА_2 .

Згідно доповідних від 19.09.2016 р., директора ТОВ " Флора" повідомлено, що ОСОБА_1 здійснила самовільне захоплення земельних ділянок № НОМЕР_2 , площею 4,15 га, № НОМЕР_3 , площею 4,10 га та № НОМЕР_4 , площею 4,10 на полі №4 шляхом встановлення межових знаків та оброблення земельної ділянки.

Згідно копії рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19.12.2019 р. по справі № 506/450/19 у позові ОСОБА_1 до ТОВ "Флора", Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним договорів оренди землі та визнання незаконним рішень про реєстрацію договорів оренди землі, відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 р., касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року залишено без задоволення. Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24.11.2020 р. залишено без змін.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що позивач є законним орендарем земельної ділянки, тому відповідно до положень статті 27, частини другої статті 152 ЗК має право звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою, навіть від власника цієї земельної ділянки для захисту свого майнового права. При цьому, судом також зазначено, що на момент звернення позивача до суду є чинним договори оренди, угода про їх розірвання не укладалася, в судовому порядку договір оренди не розривався, у позові ОСОБА_1 до ТОВ "Флора", Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним договорів оренди землі та визнання незаконним рішень про реєстрацію договорів оренди землі відмовлено (рішення набрало чинності), а відповідач, як власник земельних ділянок, якими користувався позивач, чинить позивачу перешкоди в користуванні орендованими земельними ділянками, а тому позовна заява ТОВ «Флора» підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст.29 ЦК).

Договір є обов`язковим для виконання сторонам (ч. 1 ст. 629 ЦК).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч.1 ст.792 ЦК).

Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об`єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором (ч.1 ст. 27 ЗК України).

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч.2 ст. 95 ЗК).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст.152 ЗК).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (частина 1, 2 статті 27 Закону).

Судовим розглядом справи встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ «Флора» посилалася на те, що у вересні 2016 року ОСОБА_1 було грубо порушено обов`язки орендодавця передбачені ст.24 Закону України "Про оренду землі" щодо не вчинення дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою шляхом встановлення межових знаків та подальшої самовільної обробки орендованих земельних ділянок.

Зокрема позивач зазначав, що відповідно до п. 29 договорів оренди землі укладених з відповідачами обов`язки орендодавця визначаються відповідно до Закону України «Про оренду землі». У вказаному законі обов`язки орендодавця врегульовані статтею 24 та передбачають покладення на орендодавця наступних обов`язків:

- передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;

- при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

- не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

- відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов`язані з поліпшенням стану об`єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

- попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об`єкта оренди.

Таким чином, судом вірно встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 порушила вимоги ст. 24 Закону України «Про оренду землі» тап. 29 договорів оренди земліукладених з ТОВ «Флора» шляхомвчинення дій, які перешкоджають орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою,встановивши межові знаки та здійснивши самовільний обробіток орендованих земельних ділянок, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконала умов договору оренди землі та вимог Закону та до закінчення строку дії договору фактично самовільно приступила до використання спірних земельних ділянок.

Таким чином, оскільки відповідно до ст.27 Закону України «Про оренду землі», орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону, орендар, в якому в даному випадку є ТОВ «Флора» в установленому законом порядку має право на усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою.

При цьому суд вірно виходив із того, що ст. 24 Закону України «Про оренду землі» зобов`язує власника земельної ділянки не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Права орендаря щодо усунення перешкод у користуванні землею, у тому числі і від порушень, здійснених самим власником землі, захищаються нормами ст.ст. 27, 28 Закону України «Про оренду землі.

З підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, з чим погоджується колегія суддів, про те, що вимоги позивача щодо зобов`язання відповідачки як власника земельних ділянок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, ґрунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що в рішенні суду не зазначено якими доказами підтверджується твердження позивача про вчинення нею перешкод у користуванні земельними ділянками та відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

Разом з тим, вказані доводи апелянта є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду із вказаною позовною заявою ТОВ «Флора» було подано докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, в той час як відповідачкою не подано жодного аргументу та доказів на спростування доводів позовної заяви ТОВ «Флора».

Водночас матеріалами справи також встановлено, що 02 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Флора», Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсними договорів оренди землі та визнання незаконними рішень про реєстрацію договорів оренди землі, у якому зокрема позивачка зазначала, що в 2015 році вона повідомила відповідача про намір самостійно обробляти земельні ділянки, однак їй відмовили та повідомили про наявність договорів оренди за 2006 року, зареєстрованих у 2007 році. Договорів оренди у позивачки не було, вона була впевнена, що ніяких договорів не укладалось і тому почала самостійно та за допомогою родичів обробляти належні їй земельні ділянки.

Таким чином, ОСОБА_1 самостійно у своїй позовній заяві визнала той факт, що порушила умови договору та стала самостійно обробляти земельні ділянки.

При цьому безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не визнає дійсними договори оренди та не визнає підписи у вказаних договорах, оскільки як встановлено в ході судового розгляду справи, позивачка у вересні 2019 року вже зверталася до суду із позовом до ТОВ "Флора", Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним вищевказаних договорів оренди землі та визнання незаконним рішень про реєстрацію договорів оренди землі відмовлено, за наслідками розгляду якої, судами всіх інстанції (справа №506/450/19) було визнано, що укладені між ТОВ «Флора» та ОСОБА_1 договори оренди земельних ділянок є дійсними, чинними та укладені на законних підставах.

Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Відповідно до частин 1-2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Слід також зазначити, щоЄвропейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП],§ 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзівськогорайонного судуОдеської областівід 16серпня 2021року поцивільній справіза позовомТоваристваз обмеженоювідповідальністю "Флора"до ОСОБА_1 про усуненняперешкод укористуванні земельнимиділянками залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20.04.2023 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова