Рішення

від 22.03.2023 по справі 522/1514/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/1514/22

Провадження № 2/522/405/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої- судді Косіциної В.В.,

за участю- секретаря судового засідання Левченко К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій позивачі просять суд:

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1405335 (один мільйон чотириста п`ятдесят тисяч триста тридцять п`ять) гривень;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 405 335 (один мільйон чотириста п`ятдесят тисяч триста тридцять п`ять) гривень;

стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 415614,5 (чотириста п`ятнадцять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 50 копійок) гривень;

стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 415614,5 (чотириста п`ятнадцять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 50 копійок) гривень;

стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати.

Одночасно із позовною заявою позивачами було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки у статутному капіталі та заборони здійснювати реєстраційні дії.

За результатами автоматизованого розподілу справа була передана для розгляду судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів було залишено без руху та надано позивачам десятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для усунення недоліків.

12 березня 2021 року від представника позивачів адвоката Гуляєвої А.А. надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 15 березня 2021 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 простягнення коштів, встановлено загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою суду від 15 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяву про забезпечення позову було повернуто заявникам.

1 квітня 2021 року від представника позивачів адвоката Гуляєвої А.А. надійшла заява про забезпечення позову шляхом: накладення арешту на частки ОСОБА_3 у статутних капіталів суб`єктів господарювання; заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у державних реєстрах до набрання чинності рішенням суду у вказаній справі вчиняти будь-які дії щодо реєстрації зміни власника, реєстрації застави часток ОСОБА_3 у статутних капіталах суб`єктів господарювання та встановити зустрічне забезпечення у сумі 5000 гривень.

5 квітня 2021 від представника позивачів засобами електронного зв`язку надійшла заява про уточнення заяви про забезпечення позову; від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Самодурової Н.В. надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 5 квітня 2021 року в задоволенні заяви представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Гуляєвої А.А. про забезпечення позову було відмовлено.

15 квітня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву; одночасно з ним були подані заява про залишення позовної заяви без руху та клопотання про визнання явки позивача ОСОБА_1 у судове засідання обов`язковою.

5 травня 2021 року відзив на позовну заяву надійшов від відповідача ОСОБА_4 .

16 червня 2021 року від представника позивачів надійшла заява про зміну предмету позову.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу підготовчого засідання від 16 червня 2021 року, задовольнив клопотання представника відповідача ОСОБА_3 та залишив позовну заяву позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів без руху, зобов`язавши позивачів доплатити суму судового збору у розмірі 5675 грн. з кожного.

На виконання вказаної ухвали 29 червня 2021 року від представника позивачів надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

5 липня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про повернення позивачам заяви про зміну предмета позову.

9 серпня 2021 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення письмових доказів.

21 вересня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення; від представника позивачів- клопотання про допит позивачів як свідків та заява про допит свідка.

Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання від 21 вересня 2021 року, суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи заяву представника позивачів від 16 червня 2021 року про зміну предмету позову та задовольнив її клопотання про долучення письмових доказів.

24 вересня 2021 року від відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про допит ого у якості свідка.

13 жовтня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про витребування доказів, яке суд розглянув у підготовчому засіданні 13 жовтня 2021 року за участю представників позивача та відповідача та ухвалою, занесеною до протоколу вказаного підготовчого засідання, повернув його представникові відповідача.

11 листопада 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 повторно надійшло клопотання про витребування доказів, яку суд розглянув у підготовчому засідання 7 грудня 2021 року за участю представників сторін та ухвалою від 7 грудня 2021 року задовольнив. Окрім того, ухвалою суду, занесеною до протоколу зазначеного підготовчого засідання, суд відмовив у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про визнання явки позивача ОСОБА_1 у судове засідання обов`язковою, натоміть задовольнив клопотання відповідача ОСОБА_4 про допит його у якості свідка, а також клопотання представника позивачів про допит їх у судовому засіданні в якості свідків.

16 лютого 2022 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про вжиття заходів процесуального примусу у вигляді постановлення судом постанови про тимчасове вилучення доказів у Приватного акціонерного товариства «Київстар» та Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» по причині невиконання ними ухвали суду про витребування доказів від 7 грудня 2021 року. Ухвалою суду, занесеною до протоколу підготовчого засідання від 17 лютого 2022 року було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання представника відповідача та повторно направлено ухвалу про витребування доказів на адреси Приватного акціонерного товариства «Київстар» та Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна».

13 квітня 2022 року від Приватного акціонерного товариства «Київстар», а 7 вересня 2022 року від Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» надійшли витребовувані судом ухвалою від 7 грудня 2021 року докази.

12 жовтня 2022 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні, яке відбулося 13 жовтня 2022 року суд заслухав показання позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 , які були допитані у якості свідків.

13 жовтня 2022 року від відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про долучення письмових доказів.

Судове засідання, призначене на 23.11.2022 року не відбулося у зв`язку із оголошеннм у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги та евакуацією у зв`язку із цим суддів, працівників апарату та відвідувачів суду.

8 грудня 2022 року від представника позивачів- адвоката Гуляєвої А.А. засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із її хворобою та неможливістю прибути у вказане судове засідання свідка з боку позивачів- адвоката Сукачова Є.С., яке суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 8 грудня 2022 року задовольнив.

У судовому засіданні 25 січня 2023 року судом у якості свідка було допитано ОСОБА_6 та оголошена перерва до 20 лютого 2023 року.

Засідання 20 лютого 2023 року не відбулося оскільки головуюча суддя перебувала на лікарняному.

В судовому засіданні 16 березня 2023 року суд заслухав вступне словопредставників сторін та оголосив перерву до 22 березня 2023 року.

В судовому засіданні 22 березня 2023 року були присутні представник позивачів та представник відповідача ОСОБА_3 .

Суд повно і всебічно з`ясовавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що 27.12.2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено Корпоративний договір між учасниками та кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю «Журнал Судноплавство».

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_3 , що його довіритель не підписував жодного договору із ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 27.12.2020 року, оскільки підпис розташований на останній сторінці яка не містить ані істотних умов ані реквизитів та неможливо встановити, який саме договір підписаний.

Проте така позиція ОСОБА_3 спростовується по перше додатком № 1 «Способи комунікації із учасниками» до корпоративного договору від 27 грудня 2019 року, який також умістить підпис ОСОБА_7 . Представник ОСОБА_7 устно заперечувала факт підписання додатку. Проте копотань про проведення почеркознавчої експертизи не заявила.

В свою чергу представник позивачів надала суду на огляд оригінал як самого договору від 27.12.2020 року, так і оригінал додатку до договору.

Факт укладання договору також підтвердили допитані в якості свідків позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 , свідок ОСОБА_6 .

Також згідно відомостей про надання телекомунікаційних послуг за телефоном ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 0 19 год. 04 хв. зафіксований дзвінок Французському бульварі. Усі троє свідків наполягали на тому, що підписання договору відбувалось в офісі ОСОБА_6 що розташований на Французському бульварі у вечірній час.

Проаналізувавши положення спірного договору від 27.12.2019 року, суд зазначає, що вказаний договір є змішаним договором, тобто договором, який регулює виникнення та умови виконання декількох правочинів, в тому числі корпоративного договору, договору позики та договору дарування, зокрема, містить елементи договору дарування в частині передачі на безповоротній основі ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 100,000 дол. США (п.п. 2.1.2) та позики у частині передачі ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 4,200,000 гривень (п.п.2.1.1).

Положеннями ч. 2 ст. 628 ЦПК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦПК України, договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про валюту та валютні цінності», валютними цінностями є національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали.

На момент укладення зазначеного договору розмір неоподаткованого мінімуму становив 17 грн., Таким чином, нотаріальному посвідченню підлягає договір дарування валютних цінностей на суму, що перевищує 850 грн. (17х50=850 грн).

Як вбачається з копії договору, яка міститься у матеріалах справи, вказаний договір було укладено сторонами у простій письмовій формі, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 719 ЦПК України.

Відповідно до ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Статтею 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Позивачі у позовній заяві зазначають, що спірний договір було укладено у простій письмові формі та нотаріально не був посвідчений, а тому просять застосувати наслідки нікчемності та стягнути грошові кошти у сумі 100000 доларів США з ОСОБА_3 100000 доларів США на підставі ст.1212 ЦК України.

Проте постає питання чи були предані ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 100000 доларів США у дар.

Відповідно до п.п.2.1.1 та 2.1.2 укладеного договору для забезпечення діяльності Товариства кредитори ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) на поворотній основі щомісячно протягом строку договору (28 місяців з дати його підписання п.п.1.2.2. вказаного договору) надають ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 4,200,000 (чотири мільйона двісті тисяч) гривень. На безповоротній основі Кредитори надають ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 100,000 (сто тисяч) доларів США.

Відповідно до пунктів 2.3.3 та 2.3.4 Договору, позивачі передали відповідачу ОСОБА_4 05.12.2019 року 4650 доларів США та 20.12.2019 року- 5000 доларів США, що підтверджується розписками, виданими останнім, його свідченнями в якості свідка.

На виконання положень п.2.1.1 Договору позивачі станом на подання вказаного позову передали відповідачеві ОСОБА_4 560 00 грн., а саме: 140000 грн. -20.03.2020 р., 140000 грн. 17.04.2020 р., 140000 грн. 16.05.2020 р., 140000 грн. 27.06.2020 року. Факт отримання відповідачем вказаних коштів підтверджується наданими ним розписками, копії яких містяться у матеріалах справи та показаннями ОСОБА_4 .

Усі отримані ОСОБА_4 ,кошти, відповідно до умов договору, він зобов`язаний був передати ОСОБА_3 , на підтвердження чого першим було надано розписку від 15.06.2020 року.

Відповідно до положень п.п.2.2.1 Договору ОСОБА_4 зобов`язаний повернути отримані в борг кошти за першою вимогою кредиторів (позивачів у справі). 12.10.2020 року позивачі направили ОСОБА_4 письмову вимогу про повернення отриманих ним коштів у розмірі 9650 дол. США та 560000 грн., яку останній отримав особисто 12.10.2020 року, однак станом на дату звернення з вказаним позовом відповідачем грошові кошти повернуті не були.

Як вбачається з тексту договору, на момент укладення сторонами договору від 27 грудня 2019 року ОСОБА_9 вже отримав від кредиторів (позивачів у справі) 100000 доларів, про що прямо зазначено у п.п. 2.3.1 та 2.3.2 Договору та що підтвердив ОСОБА_3 , підписавши зазначений договір.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 допитаний в якості свідка надав показання, що він та позивач ОСОБА_1 дійсно передали на безповоротній основі ОСОБА_3 кошти у розмірі 100000 доларів США, однак уже після передачі коштів та підписання спірного договору позивач ОСОБА_2 дізнався про відповідача інформацію, яка змусила його передумати щодо дарування зазначених коштів та вимагати у останнього повернення переданих йому коштів.

Факт передачі коштів підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Проте окрім самого договору та показань свідків жодних інших доказів на підтвердження передачі позивачами 100000 доларів США ОСОБА_3 суду не надано.

Свідок ОСОБА_10 у своїх показаннях зазначав, що 50000 Сваку були передані через ОСОБА_4 у пристності свідка.

Проте відповідач ОСОБА_9 та його предстаник заперечують факт отримання ним грошових коштів у розмірі 100000 доларів США.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбаченихстаттею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першоїстатті 1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,стаття 1212 ЦК Україниможе застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відповідно достатті 1087 ЦК Українирозрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Станом на 27.12.2019 року (дата укладення договору) чинною було Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженеПостановою Правління Національного банку України 29.12.2017 року№ 148, п. 7 розділу ІІ якого визначено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою:

1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством України порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку;

2) між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

Суд зазначає, що оскільки сума розрахунків за спірним договором перевищувала 50 000 грн, то з урахуванням приписів Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні розрахунки за цим договором повинні були здійснюватися лише в безготівковій формі та підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами.

Суд враховує, що порушення приписів Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але саме по собі не доводить того, що фактичні розрахунки сторонами не здійснювались. Разом з тим, враховуючи позицію відповідачів, щодо відсутності доказів проведених розрахунків, в предмет доказування у данійсправі входить наявність будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставини проведення розрахунків.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно обставини передачі ОСОБА_3 готівкових коштів у будь-якій сумі ані до укладення договору від 27.12.2020 року, ані після його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно передачі позивачами саме ОСОБА_3 готівкових коштів у будь-якій сумі ані до укладення договору від 27.12.2020 року, ані після його укладення.

А тому суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_3 50000 доларів США на користь ОСОБА_11 та 50000 доларів США на користь ОСОБА_2 .

У судовому засіданні представником позивачів недоведено підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 100000 доларів США.

З вказаного слідує, що сторони домовилися з приводу істотних умов договору, а кредиторами було виконано умов вказаного договору у повному обсязі, тобто передано відповідачеві ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 100000 доларів США на безповоротній основі. Таким чином, у суду немає жодних підстав вважати вказаний договір нікчемним.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно обставини передачі готівкових коштів у будь-якій сумі ані до укладення договору від 27.12.2020 року, ані після його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні представником позивачів недоведено підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 100000 доларів США.

Посилання представника позивачів на позицію ВПВС у справі 916/667/18 суд не приймає до уваги, оскільки обставин справ відрізняються, а саме у наведеній постанові ВП мова йде про розірвання договору купівлі продажу майна, що був нотаріально посвідчений та містив положення про отримання продавцем коштів.

Корпоративний договір від 27.12.2019 року не тільки не посвідчений нотаріально. А навіть не містить підпису ОСОБА_3 на сторінці де зазначено про отримання ним коштів.

Стосовно вимог позивача про стягнення на свою користь солідарно з відповідачів грошових коштів, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).

У Постанові від 2 червня 2021 року у справі № 531/152/19 Верховний суд зазначає, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

У матеріалах справи містяться розписки ОСОБА_4 , зокрема:

розписка від 05.12.2019 року, в якій відповідач в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 4500 дол. США відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від 20.12.2019 року, в якій відповідач в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 5000 дол. США відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від20.03.2020року , в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140 000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від17.04.2020року, в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140 000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від 16.05.2020 року, в якійвідповідач зазначає,що нимбуло взятоу боргвід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівнихчастках відкожного 140000гривень відповіднодо корпоративногодоговору міжучасниками такредиторами ТОВ«Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року ;

розписка від 27.06.2020 року, у якій зазначено, що останній взяв у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року.

При цьому, жодних розписок від ОСОБА_3 про те, що ним було взято у борг від безпосередньо від позивачів кошти, які останні просять стягнути з відповідача у матеріалах справи не містяться.

При цьому у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що грошові кошти у розмірі 4825 дол. США та 280000 грн., які позивачі просять стягнути з ОСОБА_3 , останнім були отримані.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9650 дол. США та 560 000 грн. та відсутні докази того, куди вказані кошти були спрямовані, а також те, що вони були передані відповідачеві ОСОБА_3 для забезпечення функціонування та розвитку ТОВ «Журнал Судноплавство», про що у своєму відзиві зазначає відповідач ОСОБА_4 .

Окрім того, суд критично оцінює надану ОСОБА_4 розписку ОСОБА_3 від 15.06.2020 року про відсутність претензій, згідно якої що ОСОБА_4 виконав усі взяті на себе грошові зобов`язання щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 року по 01.07.2020 року на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020 року, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ «ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО». Оскільки положення вказаної розписки не містять конкретних даних щодо сум отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_4 , а крім того в ній зазначена дата договору 30.12.2019 року, в той час як в даній справі корпоративний договір був укладений 27.12.2019 року.

У той же час, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_4 не виконав зобов`язання за договором від 27.12.2020 року, а тому зобов`язаний повернути позивачам борг в сумі 6000,00 доларів США.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з цим докази, які подаються до суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 89 ЦПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. При цьому суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення на з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4825 дол. США та 280000 грн. та на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 4825 дол. США та 280 000 грн.

На підставі вище викладеного та керуючись положеннями ст.ст. 2, 11-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 . на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 грошові кошти у сумі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п`ять) доларів США та 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 . на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП : НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 грошові кошти у сумі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п`ять) доларів США та 280000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

У зв`язку із щорічною відпусткою у період з 27.03.2023 року по 31.03.2023 року та лікарняним у період з 6.04.2023 року по 14.04.2023 року повний текст рішення складено та підписано 21 квітня 2023 року.

Суддя В.В. Косіцина

22.03.2023