Постанова

від 13.02.2024 по справі 522/1514/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1560/24

Справа № 522/1514/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гуляєвої Алли Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Косіциної В.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заяви та обставини справи

27січня 2021року доПриморського районногосуду м.Одеси надійшлапозовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,в якійпозивачі просятьсуд:стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошовікошти усумі 1405335(одинмільйон чотиристап`ятдесят тисячтриста тридцятьп`ять)гривень;стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1 405 335 (один мільйон чотириста п`ятдесят тисяч триста тридцять п`ять) гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 415 614,5 (чотириста п`ятнадцять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 50 копійок) гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 415 614,5 (чотириста п`ятнадцять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 50 копійок) гривень; стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Рішенням Приморськогорайонного судум.Одеси від22березня 2023року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п`ять) доларів США та 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 , грошові кошти у сумі 4825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п`ять) доларів США та 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) гривень. У решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтуванняоскаржуваного рішеннясуд першоїінстанції зазначав,що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9650 дол. США та 560 000 грн. та відсутні докази того, куди вказані кошти були спрямовані, а також те, що вони були передані відповідачеві ОСОБА_3 для забезпечення функціонування та розвитку ТОВ «Журнал Судноплавство», про що у своєму відзиві зазначає відповідач ОСОБА_4 . Окрім того, суд критично оцінює надану ОСОБА_4 розписку ОСОБА_3 від 15.06.2020 року про відсутність претензій, згідно якої що ОСОБА_4 виконав усі взяті на себе грошові зобов`язання щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 року по 01.07.2020 року на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020 року, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ «ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО». Оскільки положення вказаної розписки не містять конкретних даних щодо сум отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_4 , а крім того в ній зазначена дата договору 30.12.2019 року, в той час як в даній справі корпоративний договір був укладений 27.12.2019 року. У той же час, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_4 не виконав зобов`язання за договором від 27.12.2020 року, а тому зобов`язаний повернути позивачам борг в сумі 6000,00 доларів США.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням, представник позивачів звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просила скасувати оскаржуване рішення в частині відмови ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_3 50 000 долларів США та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути 50 000 долларів США з ОСОБА_3 ..

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначав, що висновки суду суперечать один одному. Тобто, з оскаржуваного рішення суду неможливо точно встановити, на якій підставі відмовлено у позові в частині стягнення з ОСОБА_3 100000 доларів США на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Чи то на тій підставі, що не доведено факт передачі та отримання ОСОБА_3 коштів, чи то на тій підставі, що договір дарування не є нікчемним, тобто є дійсним, чи то на тій підставі, що до цих відносин не можна застосовувати ст. 1212 ЦК України. 3 огляду на вказане вище, Апелянт вимушений окремо надводити доводи щодо помилковості кожного окремого суперечливого (помилкового) висновку. Щодо невідповідності висновків суду щодо недоведеності факту (відсутності належних та допустимих доказів) передання Сиваку 100000 доларів США від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановленим обставинам справи. Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні оригінал корпоративного договору, наданий позивачами, та прийшов до висновку, що цей договір підписано ОСОБА_3 в корпоративному договорі, який, за висновком суду, підписано ОСОБА_3 , вказано про те, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по 50000 доларів . В судовому засіданні як свідки під присягою були допитані позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 , а також в якості свідка був допитаний адвокат ОСОБА_8 , які підтвердили як сам факт підписання ОСОБА_3 корпоративного договору від 27.12.2019 року, так і автентичність його тексту тому, який знаходиться в матеріалах справи. В судовому засіданні було досліджено рішення Господарського суду Одеської області від 09.03.2021 року у справі N?916/2796/20, з якого вбачається, що корпоративний договір від 27.12.2019 року матеріалах справи, був підписаний сторонами, в тому числі ОСОБА_3 саме у такій редакції, яка міститься у Суд у своєму рішенні не надав оцінку вказаному доказу. В судовому засіданні представник ОСОБА_3 , відповідаючи на питання представника позивача, визнав ту обставину, що предметом судового розгляду у справі N?916/2796/20 був той самий корпоративний договір від 27.12.2019 року, який є предметом судового розгляду у цій справі. В судовому засіданні було досліджено копію корпоративного договору від 27.12.2019 року, яку ОСОБА_3 подав до Приморського районного суду м. Одеса у справі N?522/10732/21. Текст вказаного договору повністю відповідає тексту договору, якій міститься у матеріалах справи. Вважали, що суд у своєму рішенні не надав оцінку вказаному доказу. Суд першої інстанції не виклав у своєму рішенні доводи, за якими вказані вище докази ним були відхилені. Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що у справі відсутні належні та допустимі докази передання позивачами коштів у сумі 100000 доларів США ОСОБА_3 . Тобто, слід розуміти, що суд першої інстанції не визнав корпоративний договір, рішення господарського суду, копію корпоративного договору, надану ОСОБА_3 у справі N?522/10732/21, належними та допустимими доказами передачі позивачами коштів у сумі 100000 доларів США ОСОБА_3 . При цьому, суд першої інстанції не виклав в оскаржуваному рішенні мотиви, за якими він визнав вказані докази не належними та не допустимими. З цього приводу Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на грубе порушення судом ст. ст. 76-78 ЦПК України. Зазначали, що текст корпоративного договору, наданого позивачами повністю відповідає тому, який був підписаний ОСОБА_3 27.12.2019 року, а також те, що ОСОБА_3 отримав 50000 доларів США від ОСОБА_1 та 50000 доларів США від ОСОБА_2 . Зазначали, що в мотивувальній частині рішення господарського суду Одеської області від 09.03.2021 року у справі N?916/2796/20 міститься інформація щодо предмета доказування. Також зазначали, що надані під присягою показання позивача ОСОБА_2 та другого відповідача ОСОБА_4 , містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про обставини передачі коштів ОСОБА_3 , підписання корпоративного договору від 27.12.2019 року ОСОБА_3 та відповідність вказаного договору змісту того корпоративного договору, який міститься в матеріалах справи. Показання свідка (адвоката) Сукачова, надані під присягою, містять інформацію про обставини підготовки проекта корпоративного договору, про обставини передачі частини коштів (50000 доларів США) ОСОБА_3 , про підписання корпоративного договору від 27.12.2019 року та та відповідність вказаного договору змісту того корпоративного договору, який міститься в матеріалах справи. Вважали, що вказані вище докази отримані без порушення вимог закону. оригінал корпоративного договору від 27.12.2019 року знаходився у позивачів, тому як вони є сторонами і підписантами цього договору, він був оглянутий судом у відкритому судовому засіданні, а його копія була надана до суду разом з позовом; рішення господарського суду Одеської області у справі N?916/2796/20 було надано самим представником ОСОБА_3 , який був відповідачем у вказаній господарський справі; копію корпоративного договору від 27.12.2019 року, який ОСОБА_3 додав до позовної заяви у цивільній справі відповідачем у вказаній справі; N?522/10732/21, надав ОСОБА_4 , який є позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_8 були допитані у відкритому судовому встановлення судом кожної з цих осіб. засіданні під присягою, яку кожен з них підписав після Усі вказані дії підтверджуються технічною фіксацією судового процесу. Тобто, ніяких порушень порядку отримання вказаних доказів суд не встановив. Якщо суд вважав, що обставини у цій справі за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування та не можуть підтверджуватися вказаними вище способами доказування (доказами), то він повинен був вказати, яка саме обставина, яким засобом доказування та відповідно до якого закону має бути підтверджена. Однак суд цього не зробив, тому з тексту рішення не можливо встановити, на чому грунтується висновок суду про відсутність допустимих доказів. Апелянт погоджується з висновком суду щодо того, що сторони домовилися з приводу усіх істотних умов договору та щодо того, що ОСОБА_3 позвачами були передані грошові кошти у сумі 100 000 доларів США. В той же час, Апелянт не може погодитись з тим, що вказані обставини виключають нікчемність договору. Таким чином, підписання та виконання договору, який є нікчемним, не створює Виключення з вказаного правила встановлено у ч.2 ст.220 ЦК України, однак вказаний у цій нормі випадок не є предметом розгляду даної справи. Щодо позицій Верховного Суду, на які посилалися позивачі та суд. Апелянт вважає безпідставним висновок суду першої інстанції щодо помилковості посилання позивачів на позицію ВП ВС, викладену у постанові по справі N?916/667/18, оскільки, незалежно від обставин справи, Велика палата Верховного Суду зробила універсальний висновок щодо правової природи умови договору про фактичне отримання коштів до його підписання. Так, ВП ВС у вказаній постанові дійшла до висновку, що положення договору про отримання коштів до його підписання, за своєю суттю є розпискою, а тому є достатнім доказом отримання коштів боржником. Корпоративний договір є нікчемним лише у частині зобов?язання позивачів передати кошти ОСОБА_3 на безповоротній основі (договору дарування), інші частини цього договору не є недійсними, це означає, що ОСОБА_3 його підписанням визнав отримання від кожного з позивачів по 50000 доларів США, а положення договору про таке отримання є за своєю правовою природою розпискою про тримання коштів. В той же час, Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23.01.2020 у справі N? 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі N? 918/47/18, від 01.04.2019 у справі N? 904/2444/18, а також на позиції Верховного суду України, викладені у постановах від 22.03.2016 у справі N?6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі N?6-100,15. Жоден з договорів, які були предметом розгляду у вказаних справах, не був недійсним силу закону, тобто нікчемним. Крім того, жоден з вказаних договорів не підлягав обов?язковому нотаріальному посвідченню. Вважали, що суд першої інстанції, виклавши суть стандарту переваги більш вагомих доказів, а також зазначивши необхідність застосування «балансу вірогідності», не виклав у рішенні, у чому саме полягає перевага доказів, наданих відповідачем ОСОБА_3 , які саме докази в заперечення доводів позивачів ним надані суду. Між тим, Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач ОСОБА_3 на відміну від позивачів, не надав до суду жодного доказу, який можна було б покласти на терези для застосування стандарту вірогідності з урахуванням «балансу вірогідності». Суд першої інстанції не застосував п.6 частини 1 ст.3 Цивільного кодексу України, а саме принципи справедливості, добросовісності та розумності; не застосував ст.13 ЦК України, відповідно до якої - при здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. В цьому аспекті суд не прийняв до уваги той факт, що ОСОБА_3 не подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Одеської області у справі N?916/2796/20, яким встановлено, що корпоративний договір було підписано саме 27.12.2019 року і саме у тій редакції, яка міститься в матеріалах даної справи, а його положення в частині зобов?язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передати ОСОБА_3 кошти у сумі 100 000 доларів США є договором дарування валютних цінностей.

Відзив на апеляційну скаргу

Не погоджуючись з вимогами та доводами апеляційної скарги, представник ОСОБА_3 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, відповідно до якого просила оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначала, що окрім закріплення положень про передачу коштів ОСОБА_4 у корпоративному договорі, Позивачами були надані до суду і розписки ОСОБА_4 про отримання ним певних коштів, тому судом і зроблено висновок про те, що існують усі підстави для задоволення позову в частині стягнення коштів з ОСОБА_4 . У свою чергу, також відсутні докази передачі вказаних коштів від ОСОБА_4 ОСОБА_3 , як це описано у корпоративному договорі. Саме тому суд посилається на те, що у даному випадку не підтверджені належним чином обставини, які входять до предмету доказування, а саме обставини передачі коштів позивачами ОСОБА_9 . Також до суду не надані докази того, що певні кошти перераховувалися на рахунки ТОВ «Журнал Судноплавство» або передавалися директору журналу. Стосовно твердження суду, яке наводить Апелянт, як протилежне «з вказаного слідує, що сторони домовилися з приводу істотних умов договору у повному обсязі, тобто передано відповідачеві ОСОБА_10 грошові кошти у сумі 100 000 доларів США на безпосередній основі. Таким чином, у суду немає жодних підстав вважати вказаний договір нікчемним.» Але далі суд зазначає «Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно обставини передачі готівкових коштів у будь-якій суми ані до укладання договору від 27.12.2020 року, ані після його укладання». Тобто у цьому абзаці суд аналізує корпоративний договір, який закріпив результат певних дій Сторін із сподіванням на те, що такі дії будуть підтверджені певними документами, але такі документи відсутні. Для корпоративного договору не виконуються і не повинні виконуватися умови, які стосуються договору дарування, а саме умови щодо його нікчемності, оскільки він лише констатує певні обставини, які мають бути підтверджені належними доказами, тому суд і не знаходить підстав для визнання його нікчемним. Зазначали, що господарський суд у даній справі доходить аналогічного висновку що і суд першої інстанції у цій справі, а саме «матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно обставин передачі грошових коштів у будь-якій сумі ані до укладання договору від 27.12.20219 року, ані після його укладання. Разом з тим суд зауважує, що оскільки розрахунок сторонами до укладання спірного договору міг бути проведений будь-яким способом, у тому числі зарахуванням зустрічних однорідних вимог, сама лише констатація про оформлення сторонами за невідомих обставин (часу, місця, підстав та способу) своїх правовідносин щодо грошових сум, без надання до суду відповідних доказів складання цього правочину до укладання договору, не може вважатися розпискою у розумінні положень ЦК України.» Зважаючи на те, Апелянт наполягає на тому, що передача коштів та укладання корпоративного договору може підтверджуватися показанням свідків наводимо що, згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Зважаючи на те, що корпоративний договір лише констатує існування якихось правовідносин до його укладання за відсутності документів, які б підтверджували такі відносини, а рішення господарського суду взагалі не стосується обставин цієї справи і підтверджує позицію суду першої інстанції у цій справі, показання свідків залишаються як єдиний доказ, проте в силу закону такі обставини підтверджувати ними не можуть. Апелянтом проаналізовані обставини того, що надані ним докази є належними оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Проте вказані докази не є прямими доказами, вони лише констатують факт наявності певних обставин. На думку суду вказаних доказів недостатньо для формулювання висновку про наявність обставин, про які заявляє Апелянт, зокрема, обставини передачі коштів. відповідати ознаці допустимості. Крім того, такі обставини повинні підтверджуватися певними доказами, тобто окрім іншого Так, відповідно до ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Суд прямо зазначає, що мали бути надані належні докази саме передачі коштів, оскільки вказана обставина в, тому суд зазначає «при цьому, жодних розписок від ОСОБА_3 про те, що ним було взято у борг від безпосередньо від позивачів кошти, які останній просять стягнути з відповідача у матеріалах справи не міститься.», а бо наприклад наступне «оскільки сума розрахунків за спірним договором перевищувала 50 000, 00 грн. то з урахуванням приписів Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні розрахунки за цим договором повинні були здійснюватися лише в безготівковій формі та підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами.» Крім того, звертаємо увагу на те, що з показань свідків, зокрема, позивача ОСОБА_2 було повідомлено, що кошт нібито були передані для розвитку ТОВ «Журнал Судноплавство», а на питання, чому такі кошти стягуються Позивачем було повідомлено, що через те, що між Сторонами змінилися відносини і немає розуміння щодо напрямків розвитку журналу. Тобто існували якісь умови щодо розвідку ТОВ «Журнал Судноплавство», які нібито не були виконані Відповідачем - 1, а підставою для стягнення є погіршення відносин, але вказане не може бути обґрунтованою підставою для задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів, які взагалі ніколи не передавалися. Саме тому позовні вимоги обґрунтовані то застосуванням ст. 1212 ЦК України, то положеннями про нікчемність договору дарування, що свідчить про надуманість та необґрунтованість позовних вимог у цій справі через виникнення у позивачів бажання повернути якісь кошти. Також з показань наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_8 вбачається, що грошові кошти ніколи не передавалися від Позивачів Відповідачу-1 напряму. Такі кошти нібито передавалися кожен раз або тільки через Відповідача-2 ( ОСОБА_4 ) або за участі його адвоката Сукачова, тому стверджувати що такі кошти дійсно передавалися Відповідачу - 1 неможливо, оскільки вказане не підтверджується іншими доказами, окрім показань ОСОБА_4 , який сам є зобов`язаною особою перед Позивачами, його адвоката, та самого Позивача ОСОБА_2 , який підтвердив той факт, що кошти він передавав ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 . Вважали, що відсутність документів свідчить про те, що зафіксований сторонами у корпоративному договорі факт, що між сторонами була якась домовленість, не була виконана, тому вказане не може розглядатися як підстава для визнання цього договору нікчемним. Для цього має існувати певні належними чином документально підтверджені правовідносини, які, в силу закону, при недодержанні певних обставин, є нікчемними і до них можуть бути застосовані наслідки такої нікчемності. Саме тому суд, окрім іншого, посилається на ст. 722 ЦК України, якою встановлено, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, тому зазначає суд, для застосування наслідків нікчемності договору та стягнення грошових коштів, які нібито отримав ОСОБА_11 , «постає питання чи були передані ОСОБА_12 грошові кошти у розмірі 10 000, 00 доларів США» і за результатами аналізу наявних матеріалів доходить до висновку, що факт передачі коштів не доведений. 21.11.2019 року та 26.12.2019 року нібито відбулася безпосередня передача коштів, проте документів які підтверджували ці обставини у матеріалах справи відсутні, а сам договір підписувався 27.12.2020, тому суд слушно констатує «матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно передачі позивачем саме ОСОБА_3 готівкових кошів у будь-якій сумі ані до укладання договору від 27.12.2020 року, ані після його укладання». Господарський суд у даній справі доходить аналогічного висновку що і суд першої інстанції у цій справі, а саме «матеріали справи не містять належних та допустимих доказів стосовно обставин передачі грошових коштів у будь-якій сумі ані до укладання договору від 27.12.20219 року, ані після його укладання. Разом з тим суд зауважує, що оскільки розрахунок сторонами до укладання спірного договору міг бути проведений будь-яким способом, у тому числі зарахуванням зустрічних однорідних вимог, сама лише констатація про оформлення сторонами за невідомих обставин часу, місця, підстав та способу) своїх правовідносин щодо грошових сум, без надання до суду відповідних доказів складання цього правочину до укладання договору, не може вважатися розпискою у розумінні положень ЦК України. Судом наведено мотиви через які судова практика наведена Апелянтом не була прийнята та врахована судом, оскільки позиція ВПВС у справі 916/667/18 стосується розірвання договору купівлі-продажу майна, що був нотаріально посвідчений. Прийняття вказаної позиції прямо б суперечило статтям 717, 723 ЦК України, оскільки договір дарування не може засвідчувати факт передачі обдарованому грошових коштів у минулому, оскільки, договір дарування є укладеним у момент передачі майна або передачі подарунку у майбутньому. Зважаючи на те, що Апелянтом не надано документів щодо укладання договорів дарування у момент нібито передачі коштів, тому вважати такі положення корпоративного договору нібито розпискою про дарування чогось у минулому немає правових підстав.

Явка в судове засідання

Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, в судове засідання з`явились, та надали суду докладні пояснення усно та у письмовій формі.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією встановлено наступне.

У матеріалах справи містяться розписки ОСОБА_4 , зокрема:

розписка від 05.12.2019 року, в якій відповідач в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 4500 дол. США відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від 20.12.2019 року, в якій відповідач в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 5000 дол. США відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від 20.03.2020 року ,в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140 000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року;

розписка від 17.04.2020 року,в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140 000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство»від 27.12.2019 року;

розписка від 16.05.2020 року,в якій відповідач зазначає, що ним було взято у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140 000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство»від 27.12.2019 року ;

розписка від 27.06.2020 року, у якій зазначено, що останній взяв у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках від кожного 140 000 гривень відповідно до корпоративного договору між учасниками та кредиторами ТОВ «Журнал Судноплавство» від 27.12.2019 року.

При цьому, жодних розписок від ОСОБА_3 про те, що ним було взято у борг від безпосередньо від позивачів кошти, які останні просять стягнути з відповідача у матеріалах справи не містяться.

При цьому у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що грошові кошти у розмірі 4825 дол. США та 280 000 грн., які позивачі просять стягнути з ОСОБА_3 , останнім були отримані.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9650 дол. США та 560 000 грн. та відсутні докази того, куди вказані кошти були спрямовані, а також те, що вони були передані відповідачеві ОСОБА_3 для забезпечення функціонування та розвитку ТОВ «Журнал Судноплавство», про що у своєму відзиві зазначає відповідач ОСОБА_4 .

Окрім того, суд критично оцінює надану ОСОБА_4 розписку ОСОБА_3 від 15.06.2020 року про відсутність претензій, згідно якої що ОСОБА_4 виконав усі взяті на себе грошові зобов`язання щодо фінансового забезпечення функціонування та розвитку товариства за період з 01.01.2020 року по 01.07.2020 року на виконання п. 2.2.2 корпоративного договору від 30.12.2020 року, укладеного між учасниками та кредиторами ТОВ «ЖУРНАЛ СУДНОПЛАВСТВО». Оскільки положення вказаної розписки не містять конкретних даних щодо сум отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_4 , а крім того в ній зазначена дата договору 30.12.2019 року, в той час як в даній справі корпоративний договір був укладений 27.12.2019 року.

У той же час, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_4 не виконав зобов`язання за договором від 27.12.2020 року, а тому зобов`язаний повернути позивачам борг в сумі 6000,00 доларів США.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з цим докази, які подаються до суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 89 ЦПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. При цьому суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

Таким чином, на думку колегії суддів суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення на з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4825 дол. США та 280 000 грн. та на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 4825 дол. США та 280 000 грн, та відмові у стягненні коштів з ОСОБА_3 ..

Доводи апелянта про те, що судова практика наведена Апелянтом не була прийнята та врахована судом, не є слушними так як позиція ВП ВС у справі 916/667/18 стосується розірвання договору купівлі-продажу майна, що був нотаріально посвідчений. Прийняття вказаної позиції прямо б суперечило статтям 717, 723 ЦК України, оскільки договір дарування не може засвідчувати факт передачі обдарованому грошових коштів у минулому, оскільки, договір дарування є укладеним у момент передачі майна або передачі подарунку у майбутньому.

Посилання апелянта на ту обставину, що висновки суду носять суперечливий характер є частково обгрунтованими а саме (т.3 абз 11, а.с. 97) вказано обгрунтування щодо дійсності договора між сторонами , однак в наступному обзаці суд уточнює та акцентує увагу на тій обставині що жодних доказів передачі грошей за договором не існує, з чого судова колегія вважає що суд першої інстанції застосував у 11 абзаці не дужє вдалу конструкцію речення яка була виправлена в наступному 12 абзаці і вірних висновків суду не спростовує.

Інші доводи апелянта є викладенням відомих суду обставин справи та своєї позиції що по суті не є критикою судового рішення .

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому апеляційні вимоги задоволенню не підлягають .

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_13 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 лютого 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова