Рішення

від 18.04.2023 по справі 382/398/22

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/398/22

Провадження № 2/382/76/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(ЗАОЧНЕ)

18 квітня 2023 року Яготинський районний суд Київської області ускладі:

головуючого суддіКисіль О.А.

при секретаріТвердохліб Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Яготин справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника позивача адвоката Коваль Л. М. до Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка в особі представника позивача адвоката Коваль Л. М. звернулася до Яготинського районного суду Київської області з позовом до Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2022 року обрано головуючого суддю Кисіль О. А.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 20.05.2022 року позивачу надано строк для усунення недоліків по справі.

26.05.2022 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача про усунення недоліків з котрої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 18.08.2021 року по 22 10 2021 року працювала на посаді завідувача Бориспільської аптечної бази № 1 публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ», що підтверджується записами трудової книжки. З 18.08.2021 року по 22.10.2021 року позивачу нараховувалась заробітна плата, яка помісячно становила: серпень 2021 (8 робочих днів) - 14285 71 грн., вересень (22 робочих дні) - 30000,00 грн., жовтень по день звільнення (12 робочих днів) - у розмірі 17750,00 грн., що підтверджується довідкою ПФУ - Індивідуальні відомості про застраховану особу від 12.05.2022 року.

22.10.2021 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) відповідно до наказу № 53-К від 22.10.2021 року.

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом до ПАТ «ДАК «ЛІКИ УКРАЇНИ» стало те, що відповідач не провів з нею при звільненні повний розрахунок по заробітній платі за період вересень - жовтень місяці 2021 року, не сплатив відповідні суми податку на доходи та не відрахував до ПФУ відповідні суми ЄСВ та військового збору, не сплатив компенсацію за невикористану відпустку.

За таких обставин позивач вважає, що у відповідача перед нею виникли наступні зобов`язання: Зобов`язання з виплати заробітної плати. Заробітну плату за період вересень жовтень по 22 число місяця у день її звільнення з роботи 22.10.2021 року ОСОБА_1 не було виплачено, як і до даного часу. На дату звільнення відповідач мав перед працівником ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 47 750,00 грн. (вересень - (22 робочих дні) - 30000,00 грн., жовтень по день звільнення - (13 робочих днів) - у розмірі 17750,00 грн.), при цьому одноденній заробіток становить 1396,27 грн. Розрахунок одноденного заробітку, кількість робочих днів у серпні (з 18 по 31) - 9; заробітна плата - 14285,71 грн. Кількість робочих днів у вересні - 22; заробітна плата - 30000,00 грн. Кількість робочих днів у жовтні (з 01 по 22) - 13: заробітна плата - 17750.00 грн. Разом 44 дні та загальна сума становить 61435,71 грн.

Отже, одноденний заробіток становить: 1396,27 грн. (61435,71:44)

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як передбачено ч.І ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, враховуючи вимоги Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей.

У день звільнення 22.10.2021 року відповідач видав ОСОБА_1 трудову книжку, в яку було внесено запис про звільнення, але не провів розрахунок - не виплатив належні їй суми заробітку за період з 01.09.2022 по 22.10.2022 року.

Зобов`язання з виплати компенсації за невикористану відпустку

Всі працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті, що працюють за трудовим договором у фізичних осіб, мають право на відпустку, яке закріплене у Законі України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі Закон про відпустки) та КЗпП. Тривалість всіх видів відпусток обчислюють в календарних днях і відлік стартує з першого дня роботи.

При звільненні працівника йому виплачують грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ст. 24 Закону України "Про відпустки").

Середній заробіток для обчислення грошової компенсації за всі не використані працівником дні щорічної відпустки розраховується відповідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі Порядок № 100).

Середньомісячний заробіток позивача за два місяці її роботи становить 30000,00 грн., при цьому одноденний заробіток становить; 1396,27 грн.

За період роботи в ПАТ «ДАК «ЛІКИ УКРАЇНИ» (повні 2 місяці) позивач не перебувала у відпустці. Отже, відповідач повинен був виплатити позивачу грошову компенсацію за відпрацьовані два місяці - за 4 дні не використаної працівником щорічної відпустки, - 5585,08 грн.

Зобов`язання з виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки з ОСОБА_1 при звільненні з роботи відповідачем не було проведено повний розрахунок, то до відповідача ПАТ «ДАК «ЛІКИ УКРАЇНИ» можливо застосувати відповідальність у вигляді стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення. Отже, станом на 12.05.2022 року розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 визначається у сумі: 198270,34 грн. (1396,27 грн. х 142 дні). Розрахунок: одноденний заробіток становить: 1396,27 грн. Кількість робочих днів у жовтні 2021-7; Кількість робочих днів у листопаді 2021 - 22; Кількість робочих днів у грудні 2021- 22; Кількість робочих днів у січні 2022- 19; Кількість робочих днів у лютому 2022- 20; Кількість робочих днів у березні 2022- 22; Кількість робочих днів у квітні 2022- 21; Кількість робочих днів у травні 2022 -9; Всього 142 дні.

Отже, розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (з 22.10.2021 по 12.05.2022) становить: 198270,34 грн.

ОСОБА_1 за період після звільнення багато разів зверталася до керівника товариства з проханням провести з нею повний розрахунок, сплатити компенсацію за невикористану відпустку, а також внести до бюджету податок на доходи, єдиний соціальний внесок та військовий збір, проте директор товариства кожного разу відповідав, що всі платежі будуть внесені.

На підставі викладеного та у відповідності до ст. ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 15, 58, 134, 137, 175, 177, 430 ЦПК України, просила: стягнути з публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість з заробітної плати за період з 01.09.2021 року по 22.10.2021 року у сумі 47750,00 грн.; стягнути з публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - компенсацію за не використану щорічну відпустку, що становить 5585,08 грн. -стягнути з публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час не проведення розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 року по 12.05.2022 року у розмірі 198270,34 грн. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , понесені нею судові витрати з надання їй правничої допомоги. Застосувати негайне виконання судового рішення щодо стягнення з публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованості з заробітної плати за один місяць у розмірі 30000,00 грн.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 26.05.2022 року відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень.

02.11.2022 року на адресу суду від Т.в.о. голови правління публічного акціонерного товариста "Державна акціонерна компанія "Ліки України" К. Лупич надійшов відзив на позовну заяву з котрого вбачається, що позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Так, Позивач написала власноруч заяву про звільнення, з наказом про звільнення №53 була ознайомлена особисто 22.10.21 р., тобто була повідомлена про звільнення відповідно до вимог ст. 233 КЗпП.

Так, згідно оборотно-сальдової відомості, відомостей із виплати заробітної плати, банківських виписок, бухгалтерської довідки. Позивачу була нарахована заробітна платня за весь період роботи у розмірі 62035,71 грн., при цьому на всю суму заробітної плати було нараховано та сплачено всі податки та збори в сумі 12096,97 грн. і на руки виплачено 18499,99 грн., тобто разом 30596, 96 грн. Отже на момент звільнення за відповідачем перед позивачем існувала заборгованість в розмірі 31438,75 грн. яка підлягає видачі на руки.

Щодо компенсації за невикористані дні відпустки, то вона також була нарахована відповідачем, про що свідчать вищевказані бухгалтерські документи.

Таким чином, позивачем невірно розраховано належну до сплати суму заборгованості із заробітної плати, а Відповідач визнає за собою борг у розмірі 31438,75 грн.

Крім того, на вимоги про застосування санкції за затримку розрахунку при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення особи, який в цьому випадку, пропущений позивачем, в зв`язку із чим ними було подано заяву про застосування позовної давності.

Щодо початку перебігу строку то у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/20і2 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статгі 233 КЗпП України у взаємозв язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При цьому, розглядаючи аналогічну справу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) зроблено висновок, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР), тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1. 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Крім того. Велика палата ВСУ в справі №755/12623/19 провадження №14-47цс21 (посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/103893132), прийшла до висновків, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Щодо адвокатської винагороди, то ми категорично із цим не погоджуємось, так як є держаним підприємством і в нас відсутнє державне фінансування, а в Яготині в середньому за нескладну позовну заяву, яка до речі прийнята до провадження в спрощеному проваджені, розмір послуги адвоката складає 500 грн.

На підставі вищенаведеного, визнають борг у розмірі 31438,75 грн. належний до сплати на руки (податки всі сплачені із нарахованої суми 62035,71 грн.), в іншій частині позову просить відмовити.

Відповідач розташований у Київському районі Пуща-Водиця, який на початку повномасштабного вторгнення рф перебував під обстрілами, а після звільнення Київщини цей район ще довгий час перебував у зоні мінної небезпеки.

Внаслідок цього, працівники відповідача довгий час не мали доступу до будівлі, де зберігається документація, а тому цей відзив було неможливо підготувати та подати у встановлений судом строк. Отже, строк на подання відзиву має бути поновлений через пропуск його з поважних причин. Таким чином, просив поновити строк на подання цього відзиву.

03.11.2022 року на адресу суду від Т.в.о. голови правління публічного акціонерного товариста "Державна акціонерна компанія "Ліки України" К. Лупич надійшла заява про розстрочення виконання рішення, з котрої вбачається, що розглянувши позовну заяву підготовлено та направлено до суду відзив, в якому позовні вимоги визнають частково. Публічне акціонерне товариство Державна акціонерна компанія Ліки України (далі - Компанія), що утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 1997р. №707 Про створення Державної акціонерної компанії Ліки України (засновник - держава, в особі Кабінету Міністрів України). Протягом 2021-2022 рр. їх підприємство перебуває у вкрай скрутному фінансовому становищі, що й стало причиною невиплати заробітної плати Позивачу у день звільнення. Згідно звіту про фінансовий результат (звіту про сукупний дохід) за 2021 рік збиток підприємства становить 6 315 000, 00 грн. На сьогоднішній день, державна компанія має заборгованість перед кредиторами, по податкам і зборам та по заробітній платі, відкрито декілька виконавчих проваджень, рахунки арештовані, обігові кошти фактично відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Таким чином, у разі задоволення позову на підставі ч.1 ст. 267 ЦПК України, просить суд розстрочити виконання рішення по справі, а саме, встановити щомісячні платежі у сумі, що не перевищують 1000 грн.

03.11.2022 року на адресу суду від Т.в.о. голови правління публічного акціонерного товариста "Державна акціонерна компанія "Ліки України" К. Лупич надійшла заява про застосування строків позовної давності, з котрої вбачається, що є підстави для застосування строку позовної давності в зв`язку із наступним.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову (стаття 267 ЦК України).

На підтвердження позиції Відповідача, нижче приводжу витяги з листа Вишого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 р. № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначається про наступне: «Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання. Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним. Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.

Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено, без поважних причин, суд ухвалює ріщення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності.

Саме загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту прав власності та інщих речових прав.

Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права».

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП при вирішенні трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, шо належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Щодо початку перебігу строку то у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП У країни у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При цьому розглядаючи аналогічну справу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) зроблено висновок, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № І08/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грощовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс- мажор) тощо. Такі зобов язання відповідають мінімальним державним гарантіям установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР. зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 13акону№ 108/95-ВР. та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату пращ працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Наголошують, що позивач написала власноруч заяву про звільнення, так як не могла її займати в силу кваліфікаційних вимог до посади, з наказом про звільнення №53 була ознайомлена особисто 22.10.21 р., тобто була повідомлена про звільнення відповідно до вимог ст. 233 КЗпП.

При звільнені. Позивачці частково було виплачено заробітну плату. Так, згідно обороно - сальдової відомості, відомостей із виплати заробітної плати, банківських виписок, Позивачу було нарахована заробітна платня за весь період роботи у розмірі 62035,71 грн., при цьому на всю суму заробітної плати було нараховано та сплачено всі податки та збори в сумі 12096,97 грн. і на руки виплачено 18499,99 грн., тобто разом 30596, 96 грн.

Отже, на момент звільнення за Відповідачем перед Позивачем існувала заборгованість в розмірі 31438,75 грн.

Крім того, Велика палата ВСУ в справі №755/12623/19 провадження №14-47цс21 (посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/103893132), прийшла до висновків, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

На підставі вищенаведеного та у відповідності до ст. 233 КЗпП та ст. 267 ЦК України, ст.ст. 27, 31 ЦПК України, присив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення санкції за несвоєчасну виплату заробітної плати з підстав пропущення строку позовної давності.

17.11.2022 року представником позивача на адресу суду направлено відповідь на відзив, з котрого вбачається, що після одержання копії ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати до суду письмовий відзив на позов, в якому викласти свою позицію щодо заперечення проти позовних вимог із зазначенням доказів, що підтверджують його незгоду з позовними вимогами.

Насамперед, слід зауважити, що відповідач не вірно зрозумів зміст висновку, якого дійшов Верховний Суду справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Вважала б за необхідне акцентувати увагу на тому, що вимогу про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не слід плутати із вимогою про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ці вимоги мають різну правову природу і походять із різних обов`язків роботодавця, а тому, відповідно, мають різне правове регулювання.

З огляду на це звертаю увагу на зміст статей 116 та 117 КЗпП.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116ЦСІ5, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі N° 202/4914/16-ц.

Отже, за даних обставин, оскільки до дійсного часу відповідачем не було проведено повного розрахунку по заробітній платі з позивачем ОСОБА_1 , то, подавши у травні 2022 року позов про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, після її звільнення у жовтні 2021 року, позивач не порушила строку подання такого позову, який визначено положеннями статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

При цьому, слід звернути увагу на те, що відповідач визнає обставини про те, що на час звільнення позивача з нею не було проведено розрахунок по заробітній платі, як і те, що цей борг перед позивачем існує і на даний час.

Щодо суми боргу.

З урахуванням наданих відповідачем доказів та наданої позивачем виписки банку по її особовому рахунку позивач вважає за необхідне зменшити позовні вимоги по вимозі про стягнення заборгованості з заробітної плати за період з 01.09.2021 року по 22.10.2021 року на суму 40750,00 грн. про що подається відповідного змісту заява. Всі інші позовні вимоги є незмінними, оскільки позивач вважає, що відповідач їх не спростував.

У зв`язку з вищенаведеним, просила дану відповідь на відзив долучити до матеріалів справи, а позицію позивача, яка наведена у даному документі, врахувати - врахувати при ухваленні рішення у справі.

Того ж дня, 17.11.2022 року представником позивача адвокатом Коваль Л. М. направлена на адресу суду заява про зменшення розміру суми позовної вимоги, з котрої вбачається наступне, 08.11.2022 року було отримано відзив на позовну заяву. Після ознайомленням з відзивом, доданими до нього доказами та з врахуванням змісту виписки банку про зарахування коштів на особовий рахунок позивача за період з 01.08.2021 року по 11.11.2022 року, то вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог, а саме: вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати за період з 01.09.2021 року по 22.10.2021 року з суми 47 750 грн. до суми 40750 грн.

Таке зменшення суми стягнення заборгованої заробітної плати, яка є несплаченою відповідачем при звільненні позивача й до дійсного часу, пояснюється тим, що і відповідач і позивач надали докази того, що 08 жовтня 2021 року відповідачем було внесено на особовий рахунок ОСОБА_1 , відкритий у АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (Укрексімбанк, МФО 322313), 7000,00 грн. в якості зарплати за вересень 2021 року.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Із змісту частин 2, 3 статті 49 ЦПК України вбачається, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір попередньо поданих вимог майнового характеру, відповідно заявленої ціни позову.

Крім того, загальні положення ЦПК України вказують, що підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимога позивача. Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, як слідує з наведеного вище, позивач в даній заяві повідомляє про зменшення суми стягнення за однією з вимог, заявлених до відповідача.

25.11.2022 року на адресу суду від Т.в.о. голови правління публічного акціонерного товариста "Державна акціонерна компанія "Ліки України" К. Лупич надійшло заперечення на відповідь на відзив, яке обргунтовано тим, що 15.11.2022 відповідач отримав відповідь на відзив. Відтак, з огляду на доводи, викладені у відзиві, невідкладно надаємо заперечення на відповідь на відзив. Наведені у відзиві доводи є безпідставними з огляду на таке. У відзиві позивач стверджує про неповажність причин пропуску строку на подання відзиву та обґрунтовує це тим, що відповідач мав доступ до відділень поштового зв`язку.

Дійсно, позивач мав змогу звернутися до будь-яких відділень поштового зв`язку, однак обґрунтування у відзиві причин пропуску строку на подання відзиву засновано на інших причинах.

Неможливість вчасного подання відзиву ґрунтується на неможливості доступу до будівлі ПАТ «ДАК «Ліки України» за адресою: м. Київ, вул. Максименка Федора, 28, шо у Київському районі Пуща-Водиця, який довгий час був закритий для цивільних спочатку через обстріли російських окупантів, а згодом через розмінування території від великої кількості боєприпасів, шо там залишалися.

Щодо доводів позивача про строки звернення до суду слід зазначити таке.

У позові позивач просить суд стягнути заборгованість із заробітної плаїи, компенсацію за невикористану шорічну відпустку, середній заробіток за час непроведеного розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 р. у справі №755/12623/19 зробила такі висновки шодо застосування норм права.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавгщ, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо стати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-УІ, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Таким чином, в частині стягнення середнього заробітку за чає непроведеного розрахунку при звільненні позов задоволенню не підлягає.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задоволити.

Представник відповідача повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ч.8 ст.128 ЦПК України

Перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що в справі є достатньо доказів для її заочного розгляду, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6) відповідно до копії наказу (а.с.7, 45) Публічного акціонерного товариста "Державна акціонерна компанія "Ліки України" № 53-К від 22.10.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача Бориспільської аптечної бази № 1 за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України, ОСОБА_1 у період з 18.08.2021 року по 22 10 2021 року працювала на посаді завідувача Бориспільської аптечної бази № 1 публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «ЛІКИ УКРАЇНИ», що підтверджується записами трудової книжки (а.с. 8) та копією наказу № 29-К від 18.08.2021 року (а.с.44). З 18.08.2021 року по 22.10.2021 року позивачу нараховувалась заробітна плата, яка помісячно становила: серпень 2021 (8 робочих днів) - 14285 71 грн., вересень (22 робочих дні) - 30000,00 грн., жовтень по день звільнення (12 робочих днів) - у розмірі 17750,00 грн., що підтверджується довідкою ПФУ - Індивідуальні відомості про застраховану особу від 12.05.2022 року (а.с.9). Згідно оборотно-сальдової відомості, відомостей із виплати заробітної плати, банківських виписок, бухгалтерської довідки ОСОБА_1 була нарахована заробітна платня за весь період роботи у розмірі 62035,71 грн., при цьому на всю суму заробітної плати було нараховано та сплачено всі податки та збори в сумі 12096,97 грн. та виплачено 18499,99 грн., тобто разом 30596, 96 грн. Отже на момент звільнення за відповідачем перед позивачем існувала заборгованість яка підлягає видачі позивачу. При цьому, довідка про нараховану та виплачену заробітну плату за період роботи з 18.08.2021 року по 22.10.2021 року не містить дати її складення та вихідного номеру (а.с. 46-65).

Згідно із ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата, це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 166 цього Кодексу.

Положеннями ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Ганс-Адам II проти Німеччини, заява № 9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання/правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Стаття 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Ураховуючи наведені обставини, суд вважає, що відповідачем при здійсненні своєї діяльності було порушено чинні норми трудового законодавства.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідно до ст.116 КЗпП відповідачем було письмово повідомлено позивача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, а довідка про нараховану та виплачену заробітну плату з 18.08.2021 року по 22.10.2021 року, що додана відповідачем до відзиву не містить ні дати її виготовлення, ні вихідного номеру, при цьому відсутні докази щодо направлення позивачу відповідного повідомлення позивачу про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, тому з огляду на викладене та вимоги ч. 2 ст. 233 КЗпП України, з матеріалів справи не вбачається, що позивачем пропущено строк прозовної давності.

За такихобставин,враховуючи вищевикладене,та відсутністьдоказів направленняпозивачу письмових повідомлень про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, та на даний час невиплачено вказаних в позові сум при звільненні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивачки невиплаченої заробітної плати в розмірі 40750,00 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку, що становить 5585, 08 грн, середній заробіток за час не проведення розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 року по 12.05.2022 року у розмірі 198270, 34 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1983 грн. 00 коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору за цю позовну вимогу.

Керуючись ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати № 100, від 08.12.1995 року, ст. ст. 280-283, 258-259, 265, 268, 354, 141 ЦПК України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 2 Закону України «Про оплату праці», ст. 43 Конституції України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , в особі представника позивача адвоката Коваль Л. М. до Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, задовольнити.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія "ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м.Київ 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зоборгованість з заробітної плати за період з 01.09.2021 року по 22.10.2021 року у сумі 40750,00 (сорок тисяч сімсот п`ятдесят)грн.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія "ЛІКИ УКРАЇНИ" (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - компенсацію за не використану щорічну відпустку, що становить 5585 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 08 (вісім) копійок.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія "ЛІКИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 20078889, адреса: вул. Максименка Федора, 28, м. Київ, 04075), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час не проведення розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 року по 12.05.2022 року у розмірі 198270 (сто дев`яносто вісім тисяч двісті сімдесят) гривень 34 (тридцять чотири) копійки.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія "ЛІКИ УКРАЇНИ» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 1983 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три) гривні.

В межах стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом 30 днів з дня отримання його копії. Учасник справи якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 21 квітня 2023 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кисіль О.А.