Рішення

від 20.04.2023 по справі 750/2025/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/2025/23

Провадження № 2/750/580/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2023 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Новик В.С.,

за участі позивача, представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Підгорного К.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та добових за час перебування у відрядженні,

в с т а н о в и в:

14.02.2023 позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , в якому просив встановити факт перебування у трудових відносинах із відповідачем на посаді водія автотранспортних засобів у період з 03 серпня 2022 року по 28 листопада 2022 року, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суму заробітної плати за час роботи водієм автотранспортних засобів з 03 серпня 2022 року по 28 листопада 2022 року в розмірі 19700 грн та вартість добових за час перебування позивача у відрядженнях у період з 03 серпня 2022 року по 28 листопада 2022 року в розмірі 151841 грн 01 коп.

У судовому засіданні позивач позовпідтримав тапояснив суду,що 3серпня 2022року влаштувавсяна роботудо ФОП ОСОБА_4 .Здійснював рейсиза кордон,на підтвердженняцього булоподано документи,за якимипозивач бувзареєстрований всистемі Шлях.Подання відомостейпро позивачав данусистему здійснювавсявідповідачем ФОП ОСОБА_3 .Коли влаштовувсяна роботу,всі домовленостіі оформленнядокументів здійснювавчерез ОСОБА_5 .Ніяких сумнівівщодо цьогоне виникало,оскільки позивачуне буловідомо,як самев їхкомпанії відбуваєтьсярозподіл службовихобов`язків.Поспілкувавшись зіншими перевізникамиданого ФОП,дізнався,що вних таксамо всюроботу координує ОСОБА_6 .Останній являвсявласником автомобіляВольво зномерними знаками НОМЕР_1 ,яким керувавпозивач.Позивач з ОСОБА_6 обговорюваврозмір заробітноїплати,надав йомутрудову книжку,підписав іотримав трудовийдоговір,документи натранспортний засібта вже2серпня 2022року поїхавв рейс.Підписали договірбез присутностівідповідача,на договорістояли підписі печаткаФОП ОСОБА_3 .Один екземпляротримав позивач,однак пізнішедоговір бувзалишений нимв автомобілі,який належав ОСОБА_6 .6вересня 2022року роботодавецьпопросив написатизаяву проприйняття нароботу вфірму ППЛогістСервіс,власником якогоявлявся ОСОБА_4 .Позивач написав такузаяву іпоставив свійпідпис власноруч.З наказомпро прийняттяна роботув фірмуПП ЛогістСервіспозивача неознайомлювали.Трудовий договірвід 31жовтня 2022року,який приєднанийдо матеріалівсправи,позивач не підписував. Отримавшидовідку зПенсійного фонду,дізнався,що бувзвільнений зроботи наступногодня завзаємною згодоюсторін.Однак заявуна звільненняпозивач неписав,перебував натой часв рейсі,на підтвердженнячого,є виписанийштраф вХмельницькій області8вересня.В рейсахз 3серпня по6жовтня позивачкерував автомобілемВольво зномерними знаками НОМЕР_2 ,мав ікористувався банківськоюкартою ОСОБА_7 ,яка належала ОСОБА_6 .В рейсіз 31жовтня по28листопада керувававтомобілем Вольвоз номернимизнаками НОМЕР_3 ,користувався карткоюПравексбанк,яка належаласину відповідача- ОСОБА_8 .Витрати зкарток здійснювалисьна заправкуавто,купівлю запчастин.28листопада 2022року позивачповернувся зрейсу до ОСОБА_9 .Припинення діяльностівідбулось взв`язку зтим,що роботодавецьвідмовився сплатитизаробітну платуза виконануроботу ізапропонував завантажитисьще разта з`їздитив рейс до ОСОБА_10 .На цюпропозицію позивачне погодився.Спілкування постійнопроходило втелефонному режимі,оскільки ОСОБА_4 часто перебувавза межамиміста.Транспортний засіб ОСОБА_4 позивачзалишив напарковці,всі документи на транспортний засіб передав його партнеру по бізнесу ОСОБА_6 . Забравши трудову книжку, стало відомо, що жодних записів про працевлаштування ФОП ОСОБА_4 не вносив. В грудні 2022 року звертався в Головне управління держпраці в Чернігівській області з приводу того, що працював, проте не був офіційно працевлаштований ФОП ОСОБА_3 . На консультації повідомили, що на період воєнного стану перевірки не здійснюються.

Представник позивача просив позов задовольнити. Пояснив суду, що 03 серпня 2022 року позивача було прийнято на роботу ФОП ОСОБА_3 на посаду водія. До кола його трудових обов`язків входило здійснення вантажних перевезень за дорученням відповідача як в межах території України, так і за кордоном. З відомостей про трудову діяльність з реєстру ПФ вбачається, що ОСОБА_2 було прийнято на роботу до ПП «Логістсервіс» з 07.09.2022 року і 08.09.2022 року звільнено за взаємною згодою сторін. При цьому, зазначається, що саме позивач написав заяву на звільнення, хоча це було неможливо, оскільки він перебував в той час в рейсі. Звертає увагу на те, що жодного підпису в наказі про прийняття на роботу з боку позивача не мається, тобто даний наказ до ОСОБА_2 не було доведено. Загалом не оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, перешкоджають реалізації права працівника на працю, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, у разі нещасного випадку на виробництві. При цьому, вже після ніби-то прийняття та ніби-то звільнення з роботи з ПП «Логістсервіс» позивач продовжував виконувати свої службові обов`язки на транспортному засобі, який належить ОСОБА_3 та перетинати кордон України згідно заявок до системи «Шлях» безпосередньо від ФОП ОСОБА_3 . Зі слів відповідача, між ПП «Логістсервіс» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір суборенди транспортних засобів з водієм зі строком дії в один рік. ПП «Логістсервіс» в договоі виступає в якості орендаря, а ФОП ОСОБА_3 в якості суборендаря. Обставини справи вказують на те, що первинного договору взагалі не існує, оскільки транспортні засоби, зазначені в договорі суборенди належать на праві власності ОСОБА_3 , отож ОСОБА_3 мав укласти з ПП «Логістсервіс» договір оренди в письмовій нотаріальній формі, укласти такий договір відповідач з ПП «Логістсервіс» не міг, оскільки нотаріальну форму вже неможливо укласти, тому не даючи основний договір оренди відповідач надає тільки похідний від нього у простій письмовій формі. За весь час роботи у ФОП ОСОБА_3 позивач здійснив три рейси, проте жодного разу не отримав заробітної плати.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову та пояснив, що між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 , як роботодавцем, та ОСОБА_2 , як працівником, будь-яких трудових договорів ніколи не укладалось, а відтак і будь-яких трудових відносин ніколи не виникало. Відповідно, у ФОП ОСОБА_3 не виникало й обов`язку сплачувати ОСОБА_2 заробітну плату. Позивач проти тверджень про відсутність укладеного між сторонами трудового договору жодним чином не заперечує, а навпаки вказує на те, що трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 31.10.2022 р., копію якого додано до позовної заяви, у позивача мається лише у формі копії, його було надано іншим працівником ФОП ОСОБА_3 .. ОСОБА_2 дійсність підпису ОСОБА_3 не перевіряв, а підпис позивачу у вказаному договорі також не належить. Підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 писав заяву про прийняття на роботу на ім`я ФОП ОСОБА_3 , надавав відповідачу трудову книжку та інші обов`язкові документи, отримував наказ ФОП ОСОБА_3 про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір. Тобто, позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим. Більш того, під час судового засідання, яке відбулося 12.04.2023 р., ОСОБА_2 особисто повідомив суду, що при прийнятті на роботу спілкувався лише з ОСОБА_5 власником транспортних засобів, якими керував позивач. В рейси позивача відправляв ОСОБА_6 , про гроші домовлявся також з ОСОБА_6 . 3 ФОП ОСОБА_3 з цього приводу не спілкувався. Заяву про прийняття на роботу писав на ім`я ФОП ОСОБА_3 , але передавав її через ОСОБА_6 . У позивача примірник цієї заяви відсутній. Пов`язані із виконанням рейсів документи та транспортні засоби після завершення рейсів здавав ОСОБА_6 . Під час виконання рейсів здійснював усі необхідні для того платежі, зокрема по оплаті пального, у період з 03.08.2022 р. до 06.10.2022 р. з банківської картки ОСОБА_6 , а у період з 31.10.2022 р. до 28.11.2022 р. - з банківської картки сина відповідача ОСОБА_4 . В своєму позові ОСОБА_2 щодо позовної вимоги про стягнення добових за час перебування у відрядженні стверджує, що 03.08.2022 р., 07.09.2022 р. та 31.10.2022 р. був направлений ФОП ОСОБА_3 у відрядження, в ході яких він перебував за кордоном. Враховуючи, що робота водія автотранспортного засобу постійно проводиться у дорозі і по іншому виконуватись не може, а його робочим місцем є місце за кермом транспортного засобу, виконання такою особою в рамках трудових обов`язків як у межах території України, так і за кордоном будь-якого рейсу з перевезення вантажу не є поїздкою працівника поза місцем його постійної роботи, а тому й службовим відрядженням вважатися не може. Не зважаючи на викладене, позивачем не надано суду жодного виданого ФОП ОСОБА_3 наказу, яким він нібито направляв ОСОБА_11 у яке-небудь службове відрядження. Сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в`їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в`їзд), згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Як зазначено в ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Як зазначено в ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників», працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З наведених норм чинного законодавства України вбачається, що трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають на підставі укладеного між ними трудового договору, за яким працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену договором, а роботодавець у свою чергу зобов`язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як встановлено судом, 06.09.2022 ОСОБА_2 подав на ім`я директора Приватного підприємства «Логістсервіс» письмову заяву, у якій просив прийняти його на постійній основі на посаду водія вантажного транспорту з 07.09.2022 р.

ПП «Логістсервіс» зареєстровано 15.08.2011 р. за адресою АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 37804534.

Власником та директором ПП «Логістсервіс» є ОСОБА_3 .

06.09.2022 директор ПП «Логістсервіс» видав наказ № 1/9, яким прийняв на постійній основі ОСОБА_2 на посаду водія вантажного транспорту з 07.09.2022 року. 06.09.2022 року повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_2 на роботу було подано до Головного управління ДПС у Чернігівській області. Доказами, що підтверджують наведені обставини, є заява ОСОБА_2 від 06.09.2022 р., наказ директора ПП «Логістсервіс» від 06.09.2022 р. № 1/9, повідомлення ПП «Логістсервіс» від 06.09.2022 р. про прийняття працівника на роботу / укладення гіг- контракту та квитанція ГУ ДПС у Чернігівській області № 2 від 06.09.2022 року.

Позивачем до позовної заяви додано копію трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 31.10.2022 р., який ніби-то був укладений між ФОП ОСОБА_3 , як Фізичною особою, та ОСОБА_2 , як Працівником.

Проте, як встановлено судом, даний договір між сторонами ніколи не укладався і не підписувався, що визнав в судовому засіданні позивач та повідомив суду, що підпис в даному договорі йому не належить та він його не вчиняв. Оригінал даного документа у позивача відсутній.

01.08.2022 між ПП «Логістсервіс», як Орендарем, та ФОП ОСОБА_3 , як Суборендарем, укладено договір суборенди транспортних засобів з екіпажем (водієм), відповідно до умов якого Орендар зобов`язується передати Суборендарю в тимчасове платне володіння та користування вантажні автомобілі, визначені у цьому Договорі (далі йменується - "автомобілі"), а також зобов`язується забезпечити своїми силами керування ними, а Суборендар зобов`язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобілі під керуванням екіпажу (водія) Орендаря і зобов`язується сплачувати Орендарю суборендну плату.

В п. 1.2 цього договору зазначено, що під автомобілями розуміються:

Вантажний автомобіль марки: Volvo, державний номер: НОМЕР_4 , із напівпричепом марки SCHMITZ, державний номер НОМЕР_5 ;

Вантажний автомобіль марки: Volvo, державний номер: НОМЕР_6 , із напівпричепом марки SCHMITZ, державний номер НОМЕР_7 .

В п. 6.1 цього договору зазначено, що Орендар за цим Договором зобов`язується: Забезпечувати своїми силами керування автомобілями і їх технічну експлуатацію відповідно до цілей суборенди, зазначених у пункті 2 Договору. Забезпечити відповідність екіпажу (водія) і його кваліфікації до вимог звичної практики експлуатації транспорту цього виду та умов Договору. Нести витрати з оплати праці екіпажу (водія), а також витрати на його утримування. Екіпажем (водієм) є працівник Орендаря.

Згідно ч. 2 ст. 798 Цивільного кодексу України договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

Як зазначено в ч. 1 ст. 805 Цивільного кодексу України, управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавием. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавецъ.

В свою чергу, до складу екіпажу, який керував транспортними засобами, які ПП «Логістсервіс» передало в суборенду ФОП ОСОБА_3 входив ОСОБА_2 .

При цьому, не зважаючи на те, що транспортні засоби перебували у ФОП ОСОБА_3 в суборенді, і ФОП ОСОБА_3 виконував на них перевезення вантажів в якості перевізника, але оскільки вони були передані в суборенду з екіпажем позивач ОСОБА_2 в силу приписів ч. 1 ст. 805 Цивільного кодексу України не припиняв трудових відносин із ПП «Логістсервіс», а відтак і витрати на його утримання мало нести саме ПП «Логістсервіс», а не відповідач.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак, в силу приписів ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

В постанові Верховного Суду від 18.11.2022 р. у справі № 824/1298/18-а суд вважав за необхідне зазначити, що договір найму транспортного засобу, укладений між фізичними особами-підприємцями, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки дані суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Отже, положення частини другої статті 799 Цивільного кодексу України, відповідно до якого договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття фізичної особи-підприємця та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 грудня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11, який має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на ці положення, ОСОБА_2 у разі укладення трудового договору із ФОП ОСОБА_3 повинен був дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме писати на ім`я ФОП ОСОБА_3 заяву про прийняття на роботу, подати відповідачу паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, відповідний військово - обліковий документ.

Проте позивачем не було надано суду беззаперечних доказів того, що ОСОБА_2 писав заяву про прийняття на роботу на ім`я ФОП ОСОБА_3 , надавав відповідачу трудову книжку та інші обов`язкові документи, отримував наказ ФОП ОСОБА_3 про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір. Таким чином, позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Проте, з наданих позивачем матеріалів не можливо встановити виконання ним трудових функцій у ФОП ОСОБА_3 , його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім позивачу умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 р. у справі № 522/4807/15-хд та від 13.04.2020 р. у справі № 344/2293/19.

Надані в судовому засіданні пояснення позивача ОСОБА_2 , що при прийнятті на роботу спілкувався лише з ОСОБА_5 - власником транспортних засобів, якими здійснював керування, домовлявся про рейси та використані кошти після їх завершення, написання заяви про прийняття на роботу, яку передавав через ОСОБА_5 , також спростовують перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем.

Таким чином, суд доходить обґрунтованого висновку, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , як роботодавцем, та ОСОБА_2 , як працівником, будь-яких трудових договорів ніколи не укладалось, а відтак і будь-яких трудових відносин ніколи не виникало, а тому відповідно, у ФОП ОСОБА_3 відсутній обов`язок сплачувати ОСОБА_2 заробітну плату.

Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;

Згідно п. 1.5 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 р. № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 р. за № 811/18106, робочим місцем водія є місце за кермом транспортного засобу або місце, де він здійснює виконання своїх обов`язків, визначених трудовим договором.

Як зазначено в п. 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 р. за № 218/2658, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

З огляду на наведене, враховуючи, що робота водія автотранспортного засобу постійно проводиться у дорозі, а його робочим місцем є місце за кермом транспортного засобу, виконання такою особою в рамках її трудових обов`язків яку межах території України, так і за кордоном будь-якого рейсу з перевезення вантажу не єпоїздкою працівникапоза місцемйого постійноїроботи, а тому й службовим відрядженням вважатися не може.

Наведене також підтверджується листом Міністерства фінансів України від 16.02.2017 р. № 31-08030-16-10/4313 «Про службові відрядження», у якому чітко з посиланням на вказану вище інструкцію зазначено, що згідно з вказаною Інструкцією службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз`їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою / керівником).

Згідно п. 1 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням),у якомузазначаються метавиїзду,завдання (запотреби),пункт призначення(містоабо містапризначення,інші населеніпункти,найменування підприємства,установи абоорганізації,куди відряджаєтьсяпрацівник),строк (датавибуття увідрядження тадата прибуттяз відрядження),джерело фінансовогозабезпечення витратна відрядження,а такожза потребиінші ключовімоменти (видтранспорту,інформація прододаткові обмеженнящодо сумта цілейвикористання коштів,наданих навідрядження,у разіїх встановленнякерівником),після затвердженнякошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.

Позивачем ненадано судужодного виданогоФОП ОСОБА_3 наказу,яким підтверджується направлення ОСОБА_2 у службовевідрядження.В своючергу,позивач ненадав судуй жоднихдоказів встановленняйому будь-якихнадбавок дотарифних ставокі посадовихокладів працівникам,робота якихпостійно проводитьсяв дорозіабо маєроз`їзний (пересувний)характер.

Згідност. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та добових за час перебування у відрядженні, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 24.04.2023.

Суддя Л.В. Карапута