Постанова

від 20.04.2023 по справі 903/650/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року Справа № 903/650/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни

на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 20.12.22р. суддею Шум М.С. о 12:14 год. у м.Луцьку, повний текст складено 30.12.22р.

у справі № 903/650/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок"

до Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни

про стягнення 52991,17грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" до Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни про стягнення 52991,17грн. - задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" 52 991,17грн. основного боргу та 2481,00грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа - підприємець Якобчук Олена Миколаївна звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що всупереч засадам рівності, які визначені ст.7 ГПК України, суд надав перевагу позивачу по відношенню до відповідача за критерієм орендодавця, власника нерухомого майна;

- стверджує, що висновок суду про сплату орендної плати протягом періоду якого майно не могло бути використане, не відповідають принципам справедливого судового розгляду у контексті ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- вказує, що суд першої інстанції не дотримався балансу інтересів сторін, оскільки не врахував виїзду орендаря за межі України через обставини, які не залежали від орендаря;

- зазначає, що суд першої не врахував того, що ТОВ "Луцький ринок" не заперечувало припинення договірних відносин. Суд першої інстанції у своєму рішення вказав, що відповідно до п.12.4 договору сторони узгодили, що дія договору припиняється достроково у випадку: - загибелі предмету; - несплати орендної плати більш як за три місяці підряд; - за згодою сторін; - за рішенням суду; - у разі ліквідації сторін договору. Тобто, не сплата орендної плати за 3 місяці підряд, а саме - березень-травень, є окремою достатньою підставою для припинення договору оренди, відмови судом в стягненні боргу за червень 2023 року. Одночасно дії ТОВ "Луцький ринок" щодо формування рахунків за відсутності договірних відносин та не надання послуг оренди, не мають легітимної мети, не породжують прав та обов`язків, у орендаря зобов`язання по сплаті орендної плати не виникли;

- також покликається на те, що судом першої інстанції проігноровано приписи ст.762 ЦК України, на яку посилався скаржник в наданих суду запереченнях. Вказує, що скаржником надано суду копія закордонного паспорту на підтвердження не перебування в Україні з 24.02.2022р., тобто неможливості використання об`єкта оренди. ТОВ "Луцький ринок" не довело, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення зі сторони Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни;

- зауважує, що TOB "Луцький ринок" не може пояснити чому проігнорувало звернення скаржника щодо припинення договору оренди у зв`язку із не використанням приміщення внаслідок об`єктивної ситуації, що склалася в країні. Одночасно ТОВ "Луцький ринок" не зазначає про те, що не отримувало листів від Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни про припинення дії договору оренди. Додає, що ТОВ "Луцький ринок" не надало жодного доказу на можливість безпечного використання об`єкта оренди з 24.02.2022р.;

- констатує, що таким чином, ТОВ "Луцький ринок" не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки, яка полягає в отриманні плати за послуги які не надавало;

- вважає, що суд не справедливо та не розумно зобов`язав скаржника до виконання обов`язку за користування майном, яке він не використовував через обставини, за які він не відповідає.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/650/22/946/23 від 10.02.2023р. матеріали справи №903/650/22 витребувано з Господарського суду Волинської області.

20.02.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли справи №903/650/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідних доказів, зокрема, заяву (клопотання) про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

06.02.2023р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на виконання ухвали суду від 21.02.2023р. про залишення апеляційної скарги без руху надійшло клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.03.2023р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22, зупинено дію рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22, постановлено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 01.01.2022 між ТОВ "Луцький ринок" (орендодавець) та ФОП Якобчук О.М. (орендар) було укладено договір оренди №17оз (далі - договір), згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування Будівлю магазин П-1 (маг.Жіночий одяг) загальною площею 63,1кв.м, який розташований на Центральному ринку за адресою: м.Луцьк, вул.Глушець, 1 (а.с.5).

У відповідності до п.3.1 договору, сторони погодили, що розмір орендної плати складає 13000,00грн. на місяць з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п.3.2 договору, до розміру орендної плати не включається комунальні послуги (електроенергія, водовідведення, водопостачання), що розраховуються відповідно до показників лічильника, розміщеного на об`єкті торгівлі та сплачується Орендодавцю до 10-го числа наступного місяця за розрахунковим.

Згідно п.9.2 договору сторони узгодили, що сторона, для якої настав форс-мажор, зобов`язується негайно повідомити іншу сторону та надати форс - мажорні документи.

У відповідності до п.12.2 договору, сторони передбачили, що договір може бути достроково розірваний лише за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п.12.4 договору, дія договору припиняється достроково у випадку: - загибелі предмету; - несплати орендної плати більш як за три місяці підряд; - за згодою сторін; - за рішенням суду; - у разі ліквідації сторін договору.

Договір оренди від 01.01.2022р. №17оз підписаний сторонами.

Згідно акту приймання-передачі об`єкту оренди від 01.01.2022р. ТОВ "Луцький ринок" передав ФОП Якобчук О.М. будівлю магазину загальною площею 63.1кв.м, який розташований на Центральному ринку у м.Луцьк, вул.Глушець, 1 (а.с.6).

В подальшому, у зв`язку із невиконання відповідачем умов договору в частині оплати платежів встановлених договором, 08.07.2022р. ТОВ "Луцький ринок" направлено на адресу ФОП Якобчук О.М. претензію про стягнення заборгованості в сумі 52 991,17грн., рахунки на оплату та акти надання послуг (а.с.17-19).

Однак, 19.08.2022р. на адресу ТОВ "Луцький ринок" надійшов лист від ФОП Якобчук О.М., яким остання вказує, що заборгованість за договором оренди №17оз відсутня, оскільки, договір є припиненим з 24.02.2022р..

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни про стягнути 52991,17грн. основного боргу та судових витрат у справі.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті наданих згідно з договором №17оз від 01.01.2022р..

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.09.2022р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №903/650/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26.09.2022р. до Господарського суду Волинської області від Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, вважає заявлені позовні вимоги безпідставними.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.11.2022р. постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №903/650/22 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.11.2022р..

22.11.2022р. до Господарського суду Волинської області від позивача у справі надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 22.11.2022р. Господарським судом Волинської області постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 20.12.2022р..

15.12.2022р. до Господарського суду Волинської області від ФОП Якобчук О.М. надійшли письмові пояснення, у яких відповідач зазначає, що ТОВ "Луцький ринок" не надано доказів щодо користування відповідачем приміщенням - Будівлею магазину П-1 (маг.Жіночий одяг) загальною площею 63,1кв.м, який розташований на Центральному ринку за адресою: м.Луцьк, вул.Глушець,1 після 24.02.2022р., у зв`язку з чим просить суд відмовити у заявлених позовних вимогах повністю. Додатково в поясненнях зазначає, що у зв`язку з введенням воєнного стану, орендоване приміщення ФОП Якобчук О.М. з 24.02.2022р. зачинено, підприємницька діяльність не здійснюється, договірні відносини припинено.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 позов задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (ч.ч.1, 2 ст.763 ЦК України).

Відповідно ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2022 між ТОВ "Луцький ринок" (орендодавець) та ФОП Якобчук О.М. (орендар) було укладено договір оренди №17оз (договір), згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування Будівлю магазин П-1 (маг.Жіночий одяг) загальною площею 63,1кв.м, який розташований на Центральному ринку за адресою: м.Луцьк, вул.Глушець, 1.

У відповідності до акту приймання-передачі об`єкту оренди від 01.01.2022р. ТОВ "Луцький ринок" передав ФОП Якобчук О.М. будівлю магазину загальною площею 63.1кв.м, який розташований на Центральному ринку у м.Луцьк, вул.Глушець, 1.

Судом встановлено, що 08.07.2022р. ТОВ "Луцький ринок" направлено на адресу ФОП Якобчук О.М. претензію про стягнення заборгованості в сумі 52991,17грн., рахунки на оплату та акти надання послуг.

Також, з матеріалів справи судом додатково встановлено, що 19.08.2022р. на адресу ТОВ "Луцький ринок" надійшов лист від ФОП Якобчук О.М., яким відповідач вказує, що заборгованість за договором оренди №17оз відсутня, оскільки, договір є припиненим з 24.02.2022р..

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, вставлено судом та не спростованого сторонами, що зміни щодо умов договору сторонами не вносились. Також, у судовому порядку договір недійсним не визнавався.

Відповідно до п.9.2 договору сторони узгодили, що сторона, для якої настав форс-мажор, зобов`язується негайно повідомити іншу сторону та надати форс - мажорні документи.

Згідно п.12.2 договору, договір може бути достроково розірваний лише за взаємною згодою сторін.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, позивач просить сягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за періоди, а саме:

- орендна плата за березень 2022р. в сумі 13000,00грн., згідно рахунку від 31.03.2022р. №2175 та акту надання послуг від 31.03.2022р. №2175;

- комунальні платежі за березень 2022р. в сумі 991,17грн., згідно рахунку від 30.03.2022р. №2344 та акту надання послуг від 30.03.2022р. №2344;

- орендна плата за квітень 2022р. в сумі 13000,00грн., згідно рахунку від 30.04.2022р. №2359 та акту надання послуг від 30.04.2022р. №2359;

- орендна плата за травень 2022р. в сумі 13000,00грн., згідно рахунку від 31.05.2022р. №3949 та акту надання послуг від 31.05.2022р. №3949;

- орендна плата за червень 2022р. в сумі 13000,00грн., згідно рахунку від 30.06.2022р. №5674 та акту надання послуг від 30.06.2022р. №5674.

Матеріали справи не містять відповідних доказів сплати зазначених коштів позивачу.

За приписами п.12.4 договору сторони встановили, що дія договору припиняється достроково у випадку: - загибелі предмету; - несплати орендної плати більш як за три місяці підряд; - за згодою сторін; - за рішенням суду; - у разі ліквідації сторін договору.

Як встановлено судом, відповідачем не сплачувалась орендна плата згідно договору оренди від 19.08.2022р. №17оз понад три місяці, зокрема, як зазначив сам позивач, з березня 2022р..

Отже, враховуючи положення п.12.4 договору оренди від 19.08.2022р. №17оз, зокрема, дія договору припиняється достроково у випадку несплати орендної плати більш як за три місяці підряд, слід дійти висновку, що з 01.06.2022р. (з червня 2022р.) дія договору оренди від 19.08.2022р. №17оз припинилась достроково.

Таким чином, підстави вважати обґрунтованими позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення орендної плати за червень 2022р. в сумі 13000,00грн. відсутні.

Також, стосовно покликань відповідача на виникнення форс-мажорних обставин, що безпосередньо вплинули на зайнятість, як на обставину щодо виникнення ймовірної заборгованості за оренду майна, слід зазначити наступне.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У відповідності до ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу, саме на особу, яка порушила зобов`язання покладається обов`язок доведення того факту, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин.

Як встановлено судом, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, факту, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022р.. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 вказано про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 зазначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у ній є стягнення заборгованості по оренді за період з березня по червень 2022р., саме за той період, протягом якого Центральний ринок (м.Луцьк, вул.Глушець, 1) не припиняв своєї діяльності.

Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Апеляційний суд приймає до уваги, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж.К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and Others v. Sweden") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007р. у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У п.п.1-3 ч.1 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача до відповідача в сумі 39991,17грн. (орендна плата за березень 2022р. в сумі 13000,00грн. + комунальні платежі за березень 2022р. в сумі 991,17грн. + орендна плата за квітень 2022р. в сумі 13000,00грн. + орендна плата за травень 2022р. в сумі 13000,00грн.), а у стягненні 13000,00грн. (орендна плата за червень 2022р. в сумі 13000,00грн.) слід йому відмовити за безпідставністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції за відсутності встановлених фактичних обставин, дійшов помилкових висновків про повне доведення позивачем наявності підстав для задоволення позовних вимог, огляду на їх не обґрунтованість.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем частково доведено обґрунтованість позовних вимог, а відповідачем не спростовано заявлені позовні вимоги позивача, а також судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, які беззаперечно вказують на помилковість висновків апеляційного господарського суду.

Отже, доводи апеляційної скарги отримали своє часткове підтвердження під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 і спростовують висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для повного задоволення позову.

За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушеннями норм права при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для її часткового задоволення.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни слід задовольнити частково, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 слід скасувати в частині повного задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 13000,00грн. зі сплати орендної плати за червень 2022р. та прийняти в цій часині нове судове рішення, яким в позові відмовити, а в решті рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 слід залишити без змін.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни задовольнити часково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 скасувати в частині повного задоволення позовних вимог та стягнення з Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" заборгованості в сумі 13000,00грн. зі сплати орендної плати за червень 2022р., прийняти в цій частині нове судове рішення, яким в позові відмовити, а в решті рішення Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 залишити без змін.

Резолютивну частину Господарського суду Волинської області від 20.12.2022р. у справі №903/650/22 викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" (м.Луцьк, вул.Глушець, 1, код ЄДРПОУ 44297658) 39991грн. 17коп. основного боргу та 1872грн. 35 витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

В решті позову відмовити".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький ринок" (м.Луцьк, вул.Глушець, 1, код ЄДРПОУ 44297658) на користь Фізичної особи - підприємця Якобчук Олени Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 912грн. 97коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Волинської області.

5. Справу №903/650/22 повернути до Господарського суду Волинської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "20" квітня 2023 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Савченко Г.І.