Рішення

від 17.04.2023 по справі 910/1066/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/1066/22За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маквіс Груп"

поданою в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЕДЕМ"

до Директора Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЕДЕМ" ОСОБА_1

про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

за участі представників:

від учасника позивача Горкуша В.В.

від позивача не з`явились

від відповідача не з`явились

У судовому засіданні 17.04.2023 в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маквіс Груп", як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем", звернулось в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" до Господарського суду міста Києва з позовом до директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 3032408,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ "Боедем" вчинив дії, спрямовані на списання з рахунку товариства грошових коштів на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", що були сплачені останнім як орендна плата за користування приміщенням при його фактичному використанні зазначеною юридичною особою, а в подальшому допустив бездіяльність відносно захисту прав ТОВ "Боедем" щодо стягнення плати за користування приміщенням, що суперечить основній діяльності та інтересам ТОВ "Боедем", проте вчинено в інтересах ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", та завдало збитків ТОВ "Боедем" у сумі 3032408,83 грн, у зв`язку з неотриманням доходу за користування приміщенням третьою особою. Вказані обставини є підставою для стягнення з відповідача, як посадової особи ТОВ "Боедем", заподіяних товариству збитків.

Ухвалою суду від 14.02.2022 суд звернувся до Департаменту з питань реєстрації КМДА про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

22.02.2022 через канцелярію суду від ТОВ "Боедем" надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, підписана генеральним директором ОСОБА_1, мотивована тим, що єдина повноважна особа ТОВ "Боедем" (генеральний директор) не підписував позовну заяву та не звертався до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 09.08.2022 суд залишив без розгляду заяву генерального директора ТОВ "Боедем" ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.08.2022. Крім того, даною ухвалою відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів та у залученні третьої особи, зазначено про необхідність надати відповідачу відповіді на питання позивача, поставлені ним у позовній заяві, відмовлено відповідачу у залишенні позовної заяви без розгляду.

25.08.2022 від генерального директора ТОВ "Боедем" ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 відкладено підготовче засідання на 27.10.2022.

06.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, позивачем не доведено наявність всього складу правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

12.10.2022 до суду надійшла від позивача відповідь на відзив, в якій учасник позивача спростовує заперечення відповідача та підтримує позовні вимоги. Учасник позивача також вказує про те, що строк позовної давності пропущений не був.

В засіданні 27.10.2022 учасником позивача було подано заяву про зобов`язання відповідача - ОСОБА_1 надати відповіді в порядку опитування відповідно до ст.90 ГПК України зі встановленням судом строку їх надання, заяву про витребування доказів та заяву про доручення доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 27.10.2022 оголошено перерву до 07.11.2022 та відкладено розгляд заяв учасника позивача.

01.11.2022 від відповідача надійшли заперечення щодо поданих 27.10.2022 заяв учасником позивача.

07.11.2022 від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.

В засіданні 07.11.2022 учасник позивача просив задовольнити подані заяви в засіданні 27.10.2022, в свою чергу відповідач заперечував щодо їх задоволення. Крім того учасником позивача було заявлено усне уточнене клопотання про витребування доказів, а саме платіжних доручень у АТ "Укрсиббанк".

Суд, протокольною ухвалою відмовив учаснику позивача у задоволенні заяви про долучення протоколу опитування директора ТОВ "ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕЛЬДОРАДО" ОСОБА_3 з приводу взаємодії ТОВ "ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕЛЬДОРАДО" та ТОВ "БОЕДЕМ".

Суд визнав підстави для відмови у наданні відповідей на опитування відсутніми та протокольною ухвалою зобов`язав відповідача надати відповіді в порядку опитування відповідно до ст.90 ГПК України зі встановленням судом строку їх надання до 18.11.2022.

Ухвалою суду від 07.11.2022 витребувано у Акціонерного товариства "Укрссиббанк" належним чином засвідчені копії платіжних доручень.

У підготовчому засіданні 07.11.2022 оголошено перерву до 28.11.2022.

22.11.2022 від відповідача надійшли відповіді на питання.

25.11.2022 від АТ "Укрсиббанк" надійшла інформація на вимогу ухвали від 07.11.2022.

Ухвалою суду від 28.11.2022 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 15.12.2022.

В судовому засіданні 15.12.2022 оголошено перерву до 19.01.2023.

19.01.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення у справі № 759/8676/19.

В судовому засіданні 19.01.2023 представник учасника позивача заперечувала проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1-3-1 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням медіації. Суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі.

З вищезазначеного вбачається відсутність підстав для зупинення провадження у справі на стадії розгляду справи по суті.

Суд протокольною ухвалою від 19.01.2023 відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні оголошено перерву до 26.01.2023.

Судове засідання 26.01.2023 не відбулось, в зв`язку з перебуванням судді Усатенко І.В. у відпустці.

Учасники справи повідомлені про призначення судового засідання на 09.03.2023 ухвалою суду від 27.02.2023.

Учасники справи повідомлені про відкладення судового засідання на 23.03.2023 ухвалою суду від 09.03.2023.

В судовому засіданні 23.03.2023 оголошено перерву до 06.04.2023.

В судовому засіданні 06.04.2023 оголошено перерву до 17.04.2023.

В судове засідання 17.04.2023 представник позивача та відповідача не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.

Неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник учасника позивача в судовому засіданні 17.04.2023 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві та інших заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник учасника позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про проведення державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем", засновниками (учасниками) якого станом на 13.01.2022 зазначено: ОСОБА_4 , з розміром частки - 1068,75 грн (3,8%), ОСОБА_5 з розміром частки - 1068,75 грн (3,8%), ОСОБА_1 , з розміром частки - 10856,25 грн (38,6%), Товариство з обмеженою відповідальністю "Маквіс Груп" з розміром частки - 14062,50 грн (50%), ОСОБА_6 , з розміром частки - 1068,75 грн (3,8%). Загальний розмір статутного капіталу - 28125,00 грн, основний вид економічної діяльності: купівля та продаж власного нерухомого майна. Також серед видів економічної діяльності зазначено зокрема: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Як вбачається з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.08.2017 та станом на 07.02.2018 керівником та предствником ТОВ "Боедем" значиться ОСОБА_1 . У витягу станом на 13.01.2022 ОСОБА_1 також зазначений керівником ТОВ "Боедем" з застереженням про відсторонення від посади на підставі ухвали суду (строк дії ухвали до 02.05.2021).

Як вбачається з копій платіжних доручень, долучених до матеріалів справи, ТОВ "Боедем" повернуло ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" грошові кошти на загальну суму 5968972,74 грн. Зазначене підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 186 від 04.08.2017 на суму 95844,92 грн, № 227 від 14.09.2017 на суму 419509,13 грн, № 218 від 05.09.2017 на суму 419509,13 грн, № 288 від 15.11.2017 на суму 419509,13 грн, № 282 від 13.11.2017 на суму 419509,13 грн, № 299 від 29.11.2017 на суму 419509,13 грн, № 242 від 28.09.2017 на суму 419509,13 грн, № 266 від 26.10.2017 на суму 419509,13 грн, № 251 від 03.10.2017 на суму 419509,13 грн, № 264 від 24.10.2017 на суму 419509,13 грн, № 312 від 07.12.2017 на суму 419509,13 грн, № 19 від 19.01.2018 на суму 419509,13 грн, № 11 від 17.01.2018 на суму 419509,13 грн, № 40 від 07.02.2018 на суму 419509,13 грн, № 37 від 05.02.2018 на суму 419509,13 грн.

Всі зазначені вище платіжні доручення містять призначення платежу: "повернення перерахованих коштів", з зазначенням конкретного платіжного доручення, за яким кошти були отримані, "на підставі відсутності укладеного договору оренди". Отже, як вбачається з платіжних доручень та не заперечується і не оспорюється сторонами, грошові кошти були саме такими, що отримані від ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" в якості орендної плати і повертались на користь останнього Товариством з обмеженою відповідальністю "Боедем".

Як вказує учасник позивача у позовній заяві та не заперечує відповідач, кошти за липень 2017 у розмірі 95844,92 грн були повернуті ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" один раз, натомість кошти, отримані як орендна плата за період з серпня 2017 по лютий 2018, згідно долучених платіжних доручень повертались двічі. Як зазначає учасник позивача у позовній заяві та не заперечує і не спростовує відповідач, грошові кошти позивачем перераховувались на користь ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" згідно зазначених платіжних доручень наступним чином: № 186 від 04.08.2017 на суму 95844,92 грн (часткове повернення коштів отриманих як орендна плата за липень 2017), № 227 від 14.09.2017 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за серпень 2017), № 218 від 05.09.2017 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за серпень 2017), № 242 від 28.09.2017 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за вересень 2017), № 251 від 03.10.2017 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за вересень 2017), № 264 від 24.10.2017 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за жовтень 2017), № 266 від 26.10.2017 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за жовтень 2017), № 282 від 13.11.2017 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за листопад 2017), № 288 від 15.11.2017 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за листопад 2017), № 299 від 29.11.2017 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за грудень 2017), № 312 від 07.12.2017 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за грудень 2017), № 11 від 17.01.2018 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за січень 2018), № 19 від 19.01.2018 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за січень 2018), № 37 від 05.02.2018 на суму 419509,13 грн (первинне повернення коштів отриманих як орендна плата за лютий 2018), № 40 від 07.02.2018 на суму 419509,13 грн (повторне повернення коштів отриманих як орендна плата за лютий 2018).

В зв`язку з зазначеним учасник позивача вважає, що позивачу завдані збитки у сумі орендної плати за 8 місяців на загальну суму 3032408,83 грн.

Надані суду платіжні доручення не містять інформації щодо особи, яка ініціювала перерахування коштів та чиїм ЕЦП вони були підписані від імені ТОВ "Боедем". Вказана інформація також відсутня у відповіді, яку надало АТ "Укрсиббанк" на вимогу ухвали суду.

Проте, суд відзначає, що відповідачем не заперечувались та не оспорювались обставини, що повернення коштів на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" було ініційовано саме ним як керівником ТОВ "Боедем". Натомість у заявах по суті спору відповідач наголосив, що таке повернення коштів було здійснено згідно чинного законодавства (ст. 1212 ЦК України), оскільки, з огляду на відсутність укладеного між ТОВ "Боедем" та ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" договору оренди, у позивача були відсутні підстави для отримання орендної плати від ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" і що безпідставне збереження на рахунку таких коштів, суперечило приписам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, у тому числі, спори у справах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Отже, позовні вимоги учасника товариства заявлено правомірно та відповідно до чинного процесуального законодавства як учасником товариства.

Як встановлено пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" (нова редакція), затвердженого Загальними Зборами Учасників ТОВ "Боедем", протокол № 09/11 від 09.11.2011, органами управління та контролю товариством є: збори, генеральний директор, ревізійна комісія. Виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю є генеральний директор. Генеральний директор має право без довіреності здійснювати будь-які дії від імені товариства. Генеральний директор організує роботу товариства і несе персональну відповідальність за його діяльність. Генеральний директор вирішує питання, пов`язані з укладанням договорів, діє від імені товариства, представляє його в установах, підприємствах і організаціях як в Україні, так і за кордоном, розпоряджається майном товариства у відповідності з чинним законодавством та цим статутом. (п. 9.1.1-9.1.3, 11.1, 11.2, 11.4, 11.5 статуту).

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

Як зазначає учасник позивача, в результаті протиправних дій ОСОБА_1 безпідставно було повернуто кошти, сплачені як орендна плата Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ельдорадо", за оренду нерухомого майна (нежитлове приміщення, площею 4589,90 кв.м., що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4) в період з липня 2017 по лютий 2018 у загальному розмірі 3032408,83 грн. Крім того, оскільки директором ОСОБА_1 не було своєчасно подано позовну заяву про стягнення з ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" коштів за користування зазначеним вище нерухомим майном, позивачем пропущено строк позовної давності на отримання відповідних коштів. Вказані обставини, на думку учасника позивача, свідчать про завдання позивачу збитків у сумі 3032408,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі № 910/10900/19, яке набрало законної сили, встановлено, що 01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боедем", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ельдорадо", як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/10-13. Згідно з п. 7.1. Договору його сторони визначили, що Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.08.2016. Орендодавцем у листах № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016 було чітко висловлено орендарю відсутність волі для продовження орендних відносин у розумінні ст. 764 Цивільного кодексу України, що виключає можливість поновлення договору № 01/10-13 від 01.10.2013, укладеного між ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" та ТОВ "Боедем" після 31.08.2016.

Господарським судом міста Києва у справі № 910/10900/19 було 09.09.2020 ухвалено рішення, яким зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ельдорадо", Товариство з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" не чинити перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Боедем" у користуванні нежитловим приміщенням, яке розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10 134, 40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4. Також вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія "Ельдорадо", Товариство з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" з нежитлового приміщення площею 4 589,90 кв.м., яке розташовано на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134, 40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4.

Рішення № 910/10900/19 від 09.09.2020 мотивовано тим, що договір оренди від 01.10.2013 № 01/10-13 діяв до 31.08.2016, в зв`язку з чим у орендарів та суборендарів відсутні правові підстави користуватись приміщенням, площею 4589,90 кв.м., що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами, що забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності") (рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", заява № 24465/04).

Таким чином, встановлені вищевказаним судовим рішенням обставини, в тому числі щодо припинення договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2013 № 01/10-13 після 31.08.2016 і щодо продовження користування ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" нерухомим майном після припинення договору, в тому числі і до ухвалення рішення у справі № 910/10900/19 від 09.09.2020, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Оскільки, орендна плата була перерахована на рахунок ТОВ "Боедем" за користування майном в період з липня 2017 по лютий 2018 згідно договору № 01/10-13 від 01.10.2013, який на той період уже припинив свою дію, у позивача були відсутні правові підстави отримувати орендну плату на підставі припиненого договору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, повертаючи орендну плату за припиненим договором, позивач, зокрема і його директор діяли згідно вимог чинного законодавства, а тому така поведінка не може бути протиправною та не може мати наслідком стягнення збитків з директора товариства.

Натомість, позивач мав право на отримання неустойки на підставі ст. 785 ЦК України за не повернення орендарем нерухомого майна та продовження його використання. Обставини щодо користування ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" нерухомим майном після припинення дії договору оренди встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 № 910/10900/19, яке набрало законної сили Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021. Докази повернення нерухомого майна власнику з оренди суду надані не були станом на день прийняття рішення у даній справі.

Відповідач не надав суду доказів звернення до ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" з вимогою про сплату неустойки за користування нерухомим майном в період з липня 2017 по лютий 2018 в позасудовому чи судовому порядку. Як причину не заявлення вимоги до ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" відповідачем зазначено ту обставину, що при розгляді справи № 910/10900/19 судом було встановлено, перебування в користуванні вказаної особи нерухомого майна лише площею 10 кв. м. Однак, вказані доводи не приймаються судом як обґрунтовані, оскільки, рішенням суду ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" виселено з нежитлового приміщення площею 4589,90 кв.м., яке розташовано на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4.

З вищезазначеного вбачається протиправна бездіяльність відповідача щодо не звернення з вимогою про сплату ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" суми неустойки за бездоговірне користування нерухомим майном позивача в період з липня 2017 по серпень 2018.

При оцінці вказаних доказів судом враховується позиція Верховного Суду викладена в постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18. Так, протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх обов`язків діяти в інтересах товариства. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.

З огляду на викладене вище, позивач у цій справі має довести неправомірність рішень та дій відповідача або вчинення ним неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат його діяльності в контексті зменшення обсягу майна товариства чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідача та існуючого негативного результату.

Отже, судом встановлено бездіяльність відповідача, проте для застосування такої міри відповідальності необхідною є наявність всіх елементів правопорушення.

Учасник позивача вказує, що оскільки неустойка мала бути стягнута за період з липня 2017 по лютий 2018 позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з відповідними позовними вимогами.

Проте, суд не погоджується з відповідним твердженням позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 916/1319/19 частина 2 ст. 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцеві у разі припинення договору найму. Неустойка має певну специфіку щодо незастосування до неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном. До неї також не застосовуються положення ст. 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено інше - дію санкції на весь період неправомірного користування майном.

Відповідно до ст. 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв`язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З огляду на ту обставину, що станом на 12.03.2020 (дата ведення карантину в Україні) нерухоме майно не було повернуто позивачу, перебіг строку позовної давності не розпочався, а тому строк позовної давності для звернення з вимогою про оплату неустойки за період з липня 2017 по лютий 2018 не сплинув.

Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначено, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Розмір шкоди визначається шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження.

Оскільки, позивач не втратив права на судовий захист від протиправних дій особи, яка їх безпосередньо вчинила (особа, що безпідставно користувалась нерухомим майном на не сплачувала за це неустойку), суд не вбачає підстав для стягнення збитків з директора позивача.

Учасник позивача не надав суду належні та допустимі докази понесення позивачем збитків у сумі 3032408,83 грн.

Дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, господарський суд дійшов висновку, що докази відповідача переважили доводи позивача.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 викладено правовий висновок щодо стандарту доказування враховуючи, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Верховний Суд неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір та інші витрати, понесені учасником ТОВ "Боедем", не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, а залишаються за учасником позивача.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Маквіс Груп" (03150, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 114, офіс 1, ідентифікаційний код 36058846) в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" (03180, м. Київ, вулиця Велика Окружна, будинок 4, ідентифікаційний код 14308121) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОККП НОМЕР_1 ) про відшкодування збитків, що складаються із суми неотриманого доходу (упущеної вигоди) ТОВ "Боедем" у розмірі 3032408,83 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 24.04.2023

Суддя І.В.Усатенко