ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"13" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3307/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача (за первісним позовом): адвокат Чалян Н.А.,
від відповідача (за первісним позовом): адвокат Жежель С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3307/22
за позовом: Акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Тараса Шевченка, № 18, м. Київ, 01601) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Коблевська, № 39, м. Одеса, 65023)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вул. Розкидайлівська, № 1, кв. 1, м. Одеса, 65020)
про стягнення 17 717,42 грн,
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вул. Розкидайлівська, № 1, кв. 1, м. Одеса, 65020)
до відповідача: Акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Тараса Шевченка, № 18, м. Київ, 01601) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Коблевська, № 39, м. Одеса, 65023)
про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Суть спору.
08.12.2022 Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір», в якій просить суд стягнути: основну заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 51E100-26/21 від 06 січня 2021 року у розмірі 14907,58 грн; пеню на заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 51E100-26/21 від 06 січня 2021 року по оплаті за користування нерухомим майном у розмірі 2079,86 грн; пеню на заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 51E100-26/21 від 06 січня 2021 року по оплаті за надання послуг з утримання орендованого майна у розмірі 564,14 грн; 3% річних на заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 51E100-26/21 від 06 січня 2021 року по оплаті за користування нерухомим майном у розмірі 131,99 грн.; 3% річних на заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 51E100-26/21 від 06 січня 2021 року по оплаті за надання послуг з утримання орендованого майна у розмірі 33,85 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 51E100-26/21 від 06.01.2021 щодо оплати за користування нерухомим майном та оплати за надання послуг з утримання орендованого майна.
19.01.2023 за вх.№323/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» звернулось до суду із зустрічним позовом до Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», в якому просять суд відновити становище, яке існувало до порушення прав та законних інтересів ТОВ «Культурний простір» шляхом поновлення дії договору оренди № 51Е100-26/21 від 06.01.2021 та ненарахування орендних платежів по договору оренди № 51Е100-26/21 від 06.01.2021 з 24 лютого 2022 року по дату закінчення воєнного стану в Україні.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору та неправомірне розірвання договору оренди, оскільки відповідачем в передбачений пунктом 11.6.4. строк не направлено заяву про одностороннє розірвання договору з зазначенням причин такого розірвання, а також не враховано положення п. 9.1. договору.
2. Короткий зміст аргументів учасників справи
2.1. Аргументи АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком».
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» зазначає, що між ним та ТОВ «Культурний простір» 06.01.2021 було укладено договір оренди нерухомого майна №51Е100-26/21, відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач бере в строкове платне користування нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська на першому поверсі 3-поверхового будинку №44 корпус А, загальною площею 49,0 м2, для використання у якості офісу. Передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі.
Позивач вказує, що факт передачі майна за договором відповідачеві підтверджується відповідними актами приймання-передачі майна.
Також, факти наявності заборгованості за договором підтверджуються рахунками-актами №51008/2107-108 від 31 липня 2021 року. №51008/2108-109 від 31 серпня 2021 року, №51008/2109-118 від 30 вересня 2021 року, №51008/2110-120 від 31 жовтня 2021 року, №51008/2111-106 від 30 листопада 2021 року. №51008/21 12-118 від 31 грудня 2021 року, №51008/2201-40 від 31 січня 2022 року, №51008/2202-109 від 28 лютого 2022 року, №51008/2203-293 від 31 березня 2022 року, №51008/2205-258 від 31 травня 2022 року та актом звіряння б/н від 31.07.2022.
При цьому, факт розуміння та погодження відповідача із наявним грошовим зобов`язанням, на думку позивача, підтверджується підписанням договору, актом приймання-передачі майна, а також неодноразовою сплатою орендної плати за договором.
Проте, за ствердженням позивача, в порушення визначених положень договору, оплата відповідачем проводилась не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості, у зв`язку з чим 20.07.2022 відповідачу було направлено лист №186-37 з повідомленням про наявну заборгованість.
Позивач додає, що згідно умов п. 3.10 договору, відповідачем була внесена грошова застава у розмірі 5 512,26 грн, яку при закінченні строку дії договору за рішенням позивача може бути зараховано в рахунок оплати платежів, належних з відповідача на дату повернення орендованого майна з користування. Відтак, згідно рішення позивача, вищезазначена грошова застава була використана ним для задоволення своїх вимог до відповідача, а саме, для часткового погашення заборгованості, у зв`язку з чим залишок заборгованості за договором наразі складає 14907,58 грн.
Додатково позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню на заборгованість по оплаті за користування нерухомим майном та по оплаті за надання послуг з утримання орендованого майна, та відповідні 3% річних.
З приводу тверджень відповідача, у зв`язку з військовою агресією та введенням воєнного стану в Україні він не вів підприємницьку діяльність та втратив дохід, позивач за первісним позовом зауважив, що заборгованість відповідача виникла раніше ніж було введено воєнний стан, а саме з 20 липня 2021 року, тобто, починаючи з цієї дати, відповідач припинив виконувати договірні зобов`язання.
Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, позивач звернув увагу, що правовідносини між ним та відповідачем виникли на підставі договору, яким відповідач орендував майно у позивача, що знаходиться у м. Одеса, Одеська область. При цьому, Одеська область ніколи не входила та не входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні), отже, на думку позивача, у відповідача відсутні підстави посилатися на настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) передбачені ТПП України та відповідно і відсутні підстави невиконання у встановлений термін договірних зобов`язань, особливо на фоні закликів влади до бізнесу про відновлення роботи.
Окрім того, позивач звертає увагу, що лист/сертифікат Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставини, не є безумовною підставою для звільнення орендаря від орендної плати. Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов 'язання.
Окрім цього, позивач наголосив, що ВС в постанові від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 чітко зазначив, що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 cт. 617 ЦК та ч. 2 cт. 218 ГК та не може вважатись форс-мажором.
Щодо зустрічного позову ТОВ «Культурний простір» Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» зазначає, що зустрічна позовна заява підлягає поверненню, оскільки предметом первісного позову АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» є стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 17 717,42 грн за неналежне виконання відповідачем умов укладених між сторонами договору оренди нерухомого майна від 06.01.2021 №51Е100-26/21 в частині здійснення повної та своєчасної оплати платежів.
В свою чергу, предметом зустрічного позову є немайнові вимоги про поновлення дії договору оренди нерухомого майна від 06.01.2021 №51Е100-26/21 та усунення перешкод у користуванні відповідачем нерухомим майном, переданим в оренду за вказаними договором.
Водночас, за ствердженням відповідача за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом не обґрунтовує та взагалі не вказує про те, яким чином зустрічні вимоги про поновлення дії договору оренди нерухомого майна та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном пов`язані із первісною вимогою про стягнення заборгованості з орендної плати, як і не обґрунтовує доцільність їх спільного розгляду.
Відтак, відповідач за зустрічним позовом наголошує, що первісний та зустрічний позови не пов`язані підставами та предметом, первісні та зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на різних правових підставах, тому їх спільний розгляд не є доцільним, а задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
2.2. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір».
У відзиві на первісний позов (вх. № 1973/23 від 19.01.2023) відповідач підтвердив факт укладення між сторонами договору оренди нерухомого майна №51Е100-26/21 від 06.01.2021, за яким було передано в оренду нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, на першому поверсі 3-поверхового будинку № 44 корпус «А», загальною площею 49,0 кв.м., зі строком дії до 31.10.2023.
Водночас, відповідач вказує, що у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні та подальшим його продовженням, в березні 2022 року позивачем на адресу відповідача було направлено по пошті листа з копією листа Торгово-Промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, в якому значилося, що через введення на всій території України воєнного стану та через те, що ТОВ «Культурний Простір» не веде підприємницьку діяльність та фактично не отримує доходів, тому у відповідності до п. 9.1 договору, було зазначено прохання не нараховувати орендні платежі у відповідності до п. 3.1.1 та не застосовувати штрафні санкції за невиконання договору.
Так, відповідач наголошує, що хоча війна з РФ є загальновідомою обставиною та додаткове підтвердження даної обставини не потребує додаткового підтвердження, позивач неодноразово з цього приводу направляли до відповідача листи та підтвердження ТПП щодо форс-мажорних обставин, де повідомляв, що через з 24.02.2022 припинив ведення підприємницької діяльності, через війну втратив дохід, який він отримував винаймаючи приміщення у відповідача, а тому просив на період існування форс-мажорних обставин не нараховувати орендні платежі за користування приміщенням.
Однак, за ствердженням ТОВ «Культурний простір», відповідач всупереч вимогам договору з позивачем, та всупереч вимогам діючого законодавства та наявності форс-мажорних обставин, продовжив нарахування орендних платежів та нарахування на заборгованість штрафних санкцій.
В свою чергу ТОВ «Культурний простір» вважає, що оскільки позивачу було достеменно відомо про те, що 24.02.2022 розпочалася війна між Україною та РФ, та про це декілька разів відповідач повідомляв позивача та надавалися підтвердження ТПП про наявність форс-мажорних обставин пов`язаних з війною, останній всупереч всьому проігнорував законі вимоги відповідача щодо ненарахування орендних платежів та штрафних санкцій через наявність форс-мажорних обставин, та в порушення вимог договору та норм діючого законодавства безпідставно проводив нарахування заборгованості та штрафних санкцій за їх не сплату.
ТОВ «Культурний простір» подано до суду зустрічний позов, де в обґрунтування своєї правової позиції останнє зазначило, що позивач за зустрічним позовом з моменту отримання приміщення в користування, почав його використовувати та сплачувати щомісячні платежі, у розмірі та у строк визначений договором.
Проте, як зауважує позивач за зустрічним позовом, в березні 2022 року ним на адресу відповідача було направлено по пошті листа з копією листа Торгово-Промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, в якому значилося, що через введення на всій території України воєнного стану та через те, що ТОВ «Культурний простір», не веде підприємницьку діяльність та фактично не отримує доходів, тому у відповідності до п. 9.1 договору було зазначено прохання не нараховувати орендні платежі у відповідності до п. 3.1.1 та не застосовувати штрафні санкції за невиконання договору.
Відтак, позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідачем порушені умови договору та неправомірно розірвано договори оренди, тобто відповідачем завчасно та в передбачений пунктом 11.6.4. не направлено заяву про одностороннє розірвання договору, з зазначенням причин такого розірвання договору та не враховано положення п. 9.1. договору.
Позивачем повторно зазначено, що він направляв до відповідача листи з підтвердженнями ТПП щодо наявності форс-мажорних обставин, в яких позивач повідомляв, що через початок війни з РФ, а саме з 24.02.2022 року, останній припинив ведення підприємницької діяльності, через війну втратив дохід, який він отримував винаймаючи приміщення у відповідача, а тому просив на період існування форс-мажорних обставин не нараховувати орендні платежі за користування приміщенням. Однак відповідач всупереч вимогам договору з позивачем, та всупереч вимогам діючого законодавства та наявності форс-мажорних обставин, продовжив нарахування орендних платежів, в односторонньому порядку та без дотримання процедури визначеної договорами оренди, розірвав договір з позивачем, чим фактично втручається в господарську діяльність позивача та тим самим порушує взятий на себе обов`язок ( п. 5.4.1. договору) щодо невтручання в господарську діяльність орендаря.
Тобто, на переконання позивача за зустрічним позовом, відповідачем допущено низку порушень умов договору оренди та діючого законодавства, а тому позивач був вимушений звернутися до суду з позовом про відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом поновлення розірваного в односторонньому порядку договору та не нарахування орендних платежів з 24.02.2022 року та по дату закінчення війни з РФ.
Щодо відзиву АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» на зустрічну позовну заяву, ТОВ «Культурний простір» зазначило, що останній зводиться лише до того, що відповідач не погоджується з тим, що суд суддя прийняв до свого провадження зустрічну позовну заяву та на думку відповідача, предмет спору за первісним позовом та за зустрічним є не пов`язаними. Відповідач у відзиві не обґрунтовує по суті з чим він саме не згоден з предметом спору за зустрічним позовом та не ставить під сумнів всі ті обставини, які були покладені в основу доказування по зустрічному позову. По предмету спору зустрічного позову, відповідач не надає будь яких заперечень, пояснень та доказів.
3. Процесуальні питання вирішені судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2022 позовну заяву (вх.№3418/22) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.12.2022 позовну заяву Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вх. № 3418/22 від 08.12.2022) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
19.12.2022 представником ТОВ «Культурний простір» через систему «Електронний суд» подано до суду заяву (вх. № 28851/22) про залучення його в якості представника відповідача, надання доступу до електронної справи № 916/3307/22 в підсистемі «Електронний суд» та направлення на електронну пошту матеріалів справи для ознайомлення.
28.12.2022 представник ТОВ «Культурний простір» звернувся до суду через систему «Електронний суд» із заявою (вх. № 29870/22), де просив внести його дані до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/3307/22 та направити в електронному вигляді матеріали справи на його електронну пошту. Вищевказані заяви представника відповідача були судом задоволені, 30.12.2022 надано останньому доступ до електронної справи № 916/3307/22.
02.01.2023 Акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 5/23), де зазначено правильне найменування та правильна адреса місцезнаходження позивача, а також додано докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і додатних до неї документів та належні докази сплати судового збору у встановленому законом порядку, отже із змісту вказаної заяви вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 13.12.2022.
09.01.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3418/22 від 08.12.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3307/22. Справу №916/3307/22 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Вказаною ухвалою також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
12.01.2023 до суду надійшло клопотання ТОВ «Культурний простір» (вх. № 1097/23), відповідно до якого відповідач просив розглядати справу № 916/3307/22 в порядку загального позовного провадження для правильного врегулювання спору.
16.01.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вх. № 1097/23 від 12.01.2023) про розгляд справи № 916/3307/22 в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
19.01.2023 представник ТОВ «Культурний простір» звернувся до суду з клопотанням про витребування належним чином засвідчених листів/заяв щодо повідомлення орендодавцем орендаря про одностороннє розірвання договору № 51Е100-26/21 від 06 січня 2021 року, з доказами направлення такого листа/листів орендарю та доказами його отримання або не отримання та належним чином засвідчених копій листів від ТОВ «Культурний простір» по договору № 51Е100-26/21 від 06 січня 2021 року, надіслані до АТ «Укртелеком» Одеська філія з 01 січня 2022 по 31 грудня 2022 року та копії відповідей АТ «Укртелеком» Одеська філія на листи ТОВ «Культурний простір».
Того ж дня, відповідачем подано до суду відзив (вх. № 1973/23 від 19.01.2023) на позовну заяву, який разом із доданими до нього документами був долучений судом до матеріалів справи.
Окрім того, 19.01.2023 за вх.№323/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» звернулось до суду із зустрічним позовом до Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», в якому просять суд відновити становище, яке існувало до порушення прав та законних інтересів ТОВ «Культурний простір» шляхом поновлення дії договору оренди № 51Е100-26/21 від 06.01.2021 та ненарахування орендних платежів по договору оренди № 51Е100-26/21 від 06.01.2021 з 24 лютого 2022 року по дату закінчення воєнного стану в Україні.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.01.2023 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вх. № 323/23) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
24.01.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вх. №323/23 від 19.01.2023) залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення зустрічної позовної заяви без руху.
27.01.2023 АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» подало до суду відповідь (вх. № 2660/23) на відзив, яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.
30.01.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№ 2859/23), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 24.01.2023.
03.02.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вх. №323/23 від 19.01.2023) до Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» про зобов`язання вчинити певні дії та об`єднати зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/3307/22. Постановлено справу №916/3307/22 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на "21" лютого 2023 року об 11:40 год.
07.02.2023 за вх.№ 3738/23 до суду від ТОВ «Культурний простір» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому заявник просить провести судове засідання, призначене на 21.02.2023, в режимі відеоконференції за участю представника та визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції.
08.02.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вх. №3738/23 від 07.02.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Заводському районному суду міста Дніпродзержинська проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника відповідача у підготовчому засіданні при розгляді справи №916/3307/22 "21" лютого 2023 року об 11:40 год.
21.02.2023 в підготовчому засіданні по справі № 916/3307/22 судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву до 09.03.2023 о 10:40 год.
23.02.2023 за вх.№ 5823/23 до суду від ТОВ «Культурний простір» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому заявник просив провести судове засідання, призначене на 09.03.2023, в режимі відеоконференції за участю представника та визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції.
24.02.2023 від ТОВ «Культурний простір» надійшло уточнене клопотання (вх. № 5932/23) про витребування доказів, в якому позивач просив витребувати від АТ «Укртелеком» копію листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 з супровідним листом від ТОВ «Культурний простір», копію відповіді АТ «Укртелеком» на лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 з супровідним листом від ТОВ «Культурний простір» та копію листа АТ «Укретелеком» № 273-ВИХ-OD-51Е000-2022 про розірвання договору оренди від 16.05.2022 року з доказами направлення листа та доказами його отримання або неотримання ТОВ «Культурний простір».
28.02.2023 ухвало. Господарського суду Одеської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вх. №5823/23 від 23.02.2023) задоволено. Постановлено доручити Заводському районному суду міста Дніпродзержинська проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника відповідача у підготовчому засіданні при розгляді справи №916/3307/22, яке призначене Господарським судом Одеської області на "09" березня 2023 року о 10:40 год.
09.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання ТОВ «Культурний простір» (вх. № 5932/23 від 24.02.2022) про витребування доказів у справі № 916/3307/22. Витребувано у АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком»: належним чином засвідчену копію Листа ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 з супровідним листом від ТОВ «Культурний простір»; належним чином засвідчену копію відповіді АТ «Укртелеком» на лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 з супровідним листом від ТОВ «Культурний простір»; належним чином засвідчену копію листа АТ «Укртелеком» № 273-ВИХ-OD-51E000-2022 про розірвання договору оренди від 16.05.2022 року з доказами направлення листа та доказами отримання або неотримання ТОВ «Культурний простір».
Окрім того, 09.03.2023, для надання можливості учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами, у підготовчому засіданні по справі № 916/3307/22 судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву до 28.03.2023 о 12:00 год.
13 березня 2023 року за вх.№ 7746/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі, про що постановлено відповідну ухвалу від 13.03.2023.
24.03.2023 від Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» до суду надійшов відзив (вх. № 9650/23) на зустрічну позовну заяву, який разом із доданими до нього документами був долучений судом до матеріалів справи.
Того ж дня, до суду від позивача за первісним позовом надійшло клопотання (вх. № 9651/23 від 24.03.2023) про долучення до матеріалів справи № 916/3307/22 витребуваних судом доказів, яке судом було прийнято до розгляду, додані до клопотання документи долучені до матеріалів справи.
27.03.2023 представник відповідача надав до суду відповідь (вх. № 9679/23) на відзив АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком», яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.
28.03.2023 в підготовчому засіданні, після з`ясування думки учасників справи та вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3307/22 до судового розгляду по суті на "04" квітня 2023 року о 10:40 год. Призначено резервну дату засідання з судового розгляду справи № 916/3307/22 по суті на 13.04.2023 о 12:20 год.
28.03.2023 ТОВ «Культурний простір» подано до Господарського суду Одеської області заяву (вх. № 10041/23) про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів справи на електронну адресу, яке судом було задоволено 30.03.2023.
03.04.2023 Господарським судом Одеської області, у зв`язку з неможливістю завершити судовий розгляд справи № 916/3307/22 по суті, проголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні по суті, відповідно до раніше визначеної резервної дати, на 13.04.2023 о 12:20 год.
10.04.2023 до суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «Культурний простір» (вх. № 11545/23) по суті справи.
12.04.2023 АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» також подано до суду додаткові пояснення (вх. № 11949/23) по суті справи.
Вищевказані додаткові пояснення учасників залишені судом без розгляду, оскільки подані з порушенням господарського процесуального законодавства.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримала повністю, просила суд їх задовольнити. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» у судових дебатах проти первісного позову заперечував у повному обсязі, просив суд в його задоволені відмовити. Зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 13.04.2023 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України по виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
4.Фактичні обставини, встановлені судом.
06.01.2021 між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі директора Одеської філії ПАТ «Укртелеком» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 51Е100-26/21, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно (далі орендоване майно): нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, на першому поверсі 3-поверхового будинку № 44 корпус А, загальною площею 49,0 кв.м., для використання у якості офісу. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначається на план схемі у додатку № 1 до договору.
Відповідно до п. 2.1. договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо договором передбачено обов`язок орендаря щодо внесення грошової застави, орендодавець здійснює передачу орендованого майна лише після внесення орендарем орендодавцю усієї суми грошової застави.
За умовами п. 3.1. договору за користування орендованим майном орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю орендну плату, що складається з: підп. 3.1.1. плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 106,39 грн за 1 кв.м. за місяць (без урахування ПДВ та коефіцієнта загальних площ), що з урахуванням ПДВ та загальних площ становить 6 805,98 грн за 53,31 кв.м. за місяць; підп. 3.1.2. плати за надання орендодавцем послуг з утримання орендованого майна, порядок розрахунку та розмір якої зазначено у додатку № 2 до договору. При визначенні такої плати підлягає застосуванню коефіцієнт використання загальних площ (якщо такий визначений договором).
Згідно з п. 3.6. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Зважаючи на дату передачі орендованого майна у користування та дату повернення його з користування, відповідно, перший та/або останній розрахункові періоди можуть бути меншими за календарний місяць. У такому випадку орендна плата нараховується пропорційно кількості календарних днів у відповідному розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 3.7. договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавцю у наступному порядку: підп. 3.7.1. орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця; підп. 3.7.2. плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця наступного за розрахунковим.
За умовами п. 3.8. договору орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надсилається орендодавцем орендарю на його e-mail або за допомогою іншого узгодженого сторонами електронного сервісу обміну документами. У разі не отримання орендарем рахунку-акту від орендодавця орендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така плата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем).
Пунктом 3.10. договору встановлено, що будь-які грошові зобов`язання орендаря перед орендодавцем за цим договором забезпечуються грошовою заставою у розмірі 8235,24 грн. Сума вказаної застави має бути перерахована орендарем на банківський рахунок орендодавця (на підставі рахунку, виставленого орендодавцем) протягом 5 банківських днів з дати укладення договору, але не пізніше ніж до моменту передачі орендованого майна у користування. При закінченні строку дії договору сума застави за рішенням орендодавця може бути зарахована в рахунок оплати платежів, належних з орендаря на дату повернення орендованого майна з користування (як правило, на оплату послуг з утримання орендованого майна). Після цього, сума застави, що залишиться не використаною орендодавцем, має бути перерахована орендарю не пізніше 20 календарних днів від дати повернення орендованого майна з користування за відповідним актом.
Відповідно до п. 3.11. договору починаючи з 2021 року кожного 1 грудня кожного року дії договору орендна плата (за виключенням плати за послуги з утримання орендованого майна) автоматично індексується (збільшується) на 10 % від орендної плати, що діяла за попередній рік оренди. При цьому сторони погодились, що така зміна орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору.
За змістом п. 5.1. договору орендодавець має право, зокрема: вимагати своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором; змінювати розмір орендної плати в порядку, передбаченому договором.
Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що в разі невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків за договором, сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.
Згідно з п. 6.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.
Як встановлено п. 9.1. договору, сторони звільняються від часткового або повного виконання своїх обов`язків у разі виникнення обставин непереборної сили, які неможливо передбачити або можна передбачити, але не можна уникнути (війна, стихійне лихо), та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Ці обставини мають об`єктивний та абсолютний характер. Дія обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою палатою України, за винятком випадків, коли ці обставини загальновідомі або відповідно до цього прийнято нормативно-правові акти органів державної влади в межах їх компетенції. Сторона, для якої стало неможливим виконання обов`язків за цим договором через дію обставин форс-мажору, повинна протягом трьох днів повідомити іншу сторону про початок, а потім про закінчення дії цих обставин.
Відповідно до п. 11.1. договору цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 31 жовтня 2023 року включно та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що згідно зі ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.12.2020.
За умовами п. 11.6. договору він може бути достроково розірваний, зокрема, орендодавцем в односторонньому порядку за умови направлення орендарю письмового повідомлення про дострокове розірвання договору не менше ніж за 15 календарних днів до дати розірвання договору у разі, серед іншого, порушення строків сплати орендної плати та інших платежів за договором більше ніж на 1 місяць або сплати їх не в повному обсязі.
Додаток №1 до договору №51Е100-26/21 від 06.01.2021 визначає план-схему орендованого майна.
Додаток №2 до договору №51Е100-26/21 від 06.01.2021 визначає розрахунок вартості послуг з утримання орендованого майна.
Додаток №3 до договору №51Е100-26/21 від 06.01.2021 визначає перелік додаткових прав та обов`язків орендаря і орендодавця щодо забезпечення правил пожежної безпеки.
01.12.2020 сторонами договору №51Е100-26/21 від 06.01.2021 підписано акт приймання-передачі майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування, відповідно до умов договору, наступне майно: нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, на першому поверсі 3 - поверхового будинку №44 корпус А, загальною площею 49,0 кв.м., а саме: приміщення № 9 14,9 кв.м.; приміщення № 20 31,1 кв.м.; приміщення № 44 3,0 кв.м.
На виконання умов договору №51Е100-26/21, позивачем було сформовано рахунки акти для оплати ТОВ «Культурний простір» орендних платежів: за користування нерухомим майном та послуг з утримання орендованого майна, а саме: № 51008/2107-108 від 31.07.2021 на суму 7413,65 грн, №51008/2108-109 від 31.08.2021 на суму 7457,46 грн, №51008/2109-118 від 31.09.2021 на суму 7542,99 грн, №51008/2110-120 від 31.10.2021 на суму 7363,50 грн, №51008/2111-106 від 30.11.2021 на суму 7340,25 грн, №51008/2112-118 від 31.12.2021 на суму 8959,44 грн, №51008/2201-40 від 31.01.2022 на суму 9212,29 грн, №51008/2202-109 від 28.02.2022 на суму 12418,90 грн, №51008/2203-293 від 31.03.2022 на суму 6171,73 грн, №51008/2205-258 від 31.05.2022 на суму 8468,65 грн.
16.05.2022 АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» надіслано ТОВ «Культурний простір» лист, яким відповідно до п.п. 11.6.4. договору, позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку оскільки орендарем було неодноразово порушено строки сплати орендної плати та інших платежів за договором більш ніж на 1 місяць та порушено строки сплати грошової застави. Окрім того, позивач за первісним позовом зазначив, що необхідно звільнити приміщення нерухомого майна не пізніше 31.05.2022 року та підписати Акт про повернення майна товариству. Вказаний лист отримано 16.05.2022 особисто директором ТОВ «Культурний простір» Лєвіним К.Д., про що свідчить його підпис на листі.
18.07.2022 АТ «Укртелеком» звернулось до ТОВ «Культурний простір» із претензією № 186-37, відповідно до якої позивач просив сплатити заборгованість у розмірі 14907,58 грн. за договором оренди №51Е100-26/21 від 06.01.2021. Належні докази направлення позивачем зазначеної претензії на адресу відповідача містяться в матеріалах справи.
Листом №18/1 від 18.01.2023 АТ «Укртелеком» у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ «Культурний простір» зазначило, що усі запитані копії документів наявні у відповідача. Також позивач за первісним позовом черговий раз повідомив відповідача про необхідність звільнення орендованого приміщення в найкоротший термін.
5. Норми права застосовані судом.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
За умовами статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 316, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК Україна) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).
Згідно з ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Положеннями статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. ч. 1-2, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
За змістом статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
6. Висновки суду за результатами вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З матеріалів справи слідує, що внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна № 51Е100-26/21 від 06.01.2021, між його сторонами, враховуючи приписи статті 759 Цивільного кодексу України, виникло зобов`язання, відповідно до якого орендодавець передав орендарю приміщення у користування за плату на певний строк та на умовах, визначених договором оренди.
Так, договір - це домовленість, що свідчить про волевиявлення сторін та узгодження їхніх дій. Він є інститутом добровільного виконання зобов`язань для отримання результату, задля якого його укладено, і якого намагаються досягти сторони шляхом вчинення певних дій.
Отже, основною метою укладення договору є отримання сторонами результату, задля якого цей договір було укладено, та якого сторони за договором намагаються досягти шляхом вчинення певних дій.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені сторонами обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав належним чином свої зобов`язання за договором оренди нерухомого майна від 06.01.2021 № 51Е100-26/21, передав в користування відповідачу орендоване нерухоме майно, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі від 01.12.2020.
Таким чином, відповідач має належним чином виконувати умови зазначеного договору, в тому числі в частині своєчасного та у повному обсязі внесення орендної плати та інших платежів за договором.
Як встановлено вище, згідно з п. 3.7. договору, орендна плата сплачується орендарем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця усієї суми орендної плати не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим. Орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця. Плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця наступного за розрахунковим.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рахунки-акти підписані позивачем в односторонньому порядку. Поряд із цим, сторони у п. 3.8. договору визначили, що орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надсилається орендодавцем орендарю на його e-mаil або за допомогою іншого узгодженого сторонами електронного сервісу обміну документами. У разі не отримання орендарем рахунку-акту від орендодавця орендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем).
За таких обставин, строк виконання відповідачем зобов`язання зі сплати орендних платежів за спірний період оренди є таким, що настав.
Судом встановлено, що будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті орендної плати, доказів, що спростовують її розмір або доказів оплати, відповідачем до суду не надано. Відтак, відповідачем не спростовано наявність у нього вищезазначеної заборгованості.
Беручи до уваги зазначені законодавчі положення та встановлені обставини справи, а також враховуючи те, що відповідач доводів позивача не спростував, не надав доказів виконання договору в частині сплати орендної плати в обумовленому договором порядку і розмірі, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 14907,58 гривень заборгованості є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Щодо доводів ТОВ «Культурний простір» суд зазначає, що вплив обставин непереборної сили на свої договірні зобов`язання сторони узгодили в п. 9.1. умов договору.
Так, сторони звільняються від часткового або повного виконання своїх обов`язків у разі виникнення обставин непереборної сили, які неможливо передбачити або можна передбачити, але не можна уникнути (війна, стихійне лихо), та при настанні обставин юридичного форс-мажору (рішення органів державної влади). Ці обставини мають об`єктивний та абсолютний характер. Дія обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою палатою України, за винятком випадків, коли ці обставини загальновідомі або відповідно до цього прийнято нормативно-правові акти органів державної влади в межах їх компетенції. Сторона, для якої стало неможливим виконання обов`язків за цим договором через дію обставин форс-мажору, повинна протягом трьох днів повідомити іншу сторону про початок, а потім про закінчення дії цих обставин.
З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.
Поряд з цим, невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі N 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб`єкта господарської діяльності.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Суд не вбачає можливості дослідити причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем за первісним позовом своїх договірних зобов`язань.
Вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.
Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно було звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
Окрім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача про повідомлення позивача щодо наявності форс-мажорних обставин, оскільки жодних належних доказів на підтвердження вказаного відповідачем за первісним позовом не надано.
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор) (п. 50 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 по справі № 910/15264/21.
Відтак, твердження відповідача про те, що він має правові підстави для звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань та не сплачувати позивачу заборгованість через виникнення форс-мажорних обставин, є необґрунтованим, а тому суд його доводи в цій частині відхиляє.
Позивачем за первісним позовом також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 2079,86 гривень пені нарахованої відповідачу у зв`язку із несвоєчасною сплатою орендної плати за договором та 564,14 грн пені нарахованої у зв`язку із несвоєчасною сплатою послуг з утримання орендованого майна.
Положеннями пункту 6.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого грошового зобов`язання відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, приймаючи до уваги момент виникнення права вимоги, встановлений умовами договору, порядок нарахування пені, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», та визначений позивачем період нарахування, належний до стягнення розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати за послуги з утримання орендованого майна за розрахунком суду складає 564,14 грн, а належний до стягнення розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів за розрахунком суду складає 2079,86 грн.
Отже підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені в загальному розмірі 2644,00 грн.
В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);
- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач належно виконував покладені на нього обов`язки щодо сплати орендних платежів до обставин, пов`язаних з початком збройної агресії Російської федерацій проти України.
Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомість фактів військової агресії, ракетні обстріли підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.
Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини відомі обом сторонам.
Суд враховує, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб. Суд, в даному випадку, вважає несправедливим отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, поведінку боржника, пов`язану із своєчасним виконанням зобов`язань до початку військової агресії, що вочевидь призвело до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 10%.
Таким чином, дотримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», враховуючи невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, до 264,40 грн, з яких: 207,99 грн пеня по оплаті за користування нерухомим майном та 56,41 грн пеня на заборгованість по оплаті послуг з утримання орендованого майна.
Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.
Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 165,84 грн.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум процентів річних, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Стосовно зустрічних позовних вимог ТОВ «Культурний простір» суд дійшов наступних висновків.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Приписами ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В п. п. 1-10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
При цьому, вищевказаною статтею визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.У своїй постанові від 13.10.2020 по справі № 369/10789/14-ц (14-703цс19) Велика Палата Верховного суду висловила правову позицію, відповідно до якої :
7.31.За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Отже, за загальним правилом, встановленим як чинним господарським, так і чинним цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку. Зміна та розірвання господарських та цивільних договорів саме в односторонньому порядку допускаються виключно, якщо це прямо передбачено відповідним законом або договором.
Наведені норми законодавства не містять заборони для сторін договору найму (оренди) передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину.
Отже сторони, користуючись принципом свободи договору, досягли домовленості та погодили всі пункти договору, зокрема і п.11.6.4 договору, яким передбачена можливість дострокового розірвання договору оренди в односторонньому порядку з будь-яких підстав. Така домовленість не суперечить наведеним вище положенням ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України.
Будь яких доказів того, що такі умови договору не відповідали вимогам чинного законодавства та порушували права позивача за зустрічним позовом на момент його укладення, позивач не надав. Матеріали справи також не містять доказів звернення позивача за зустрічним позовом до відповідача під час укладення договору із пропозицією про викладення спірного пункту договору в іншій редакції.
Не знаходять документального підтвердження і наведені позивачем за зустрічним позовом обставини про те, що ним направлялись до відповідача листи з підтвердженням ТПП щодо наявності форс-мажорних обставин. Суд наголошує, що в даному випадку ТОВ «Культурний простір» не надано жодних належних доказів на підтвердженням підстав для звільнення його від сплати відповідних орендних платежів та відповідальності за невиконання своїх обов`язків через виникнення обставин непереборної сили.
Отже, за висновком суду, АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» правомірно скористався своїм правом на дострокове розірвання договору оренди в односторонньому порядку з підстав порушення строків сплати орендної плати та інших платежів за договором.
Окрім того, позивачем за зустрічним позовом жодним чином не обґрунтовано, які саме права та інтереси, за захистом яких звернувся позивач, порушені відповідачем та яким чином обраний ним спосіб захисту шляхом поновлення розірваного договору здатний забезпечити поновлення порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Умовами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Суд вказує, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
В даному випадку матеріальне право позивача не порушено, оскільки, на переконання суду, доказів, які б свідчили про порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору оренди або чинного законодавства, як на дату звернення з позовом , так і на дату розгляду справи, позивачем за зустрічним позовом до суду не надано, тому в даних позовних вимогах слід відмовити.
Норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини, згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України, можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Верховний Суд констатує, що для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Якщо орендар, з незалежних від нього обставин, протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати; такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо; у разі, коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення (аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду у справах №905/1472/17, 910/16005/17);
Додатково суд зауважує, що досліджуючи питання законності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору насамперед слід встановити чи передбачено у конкретному випадку право односторонньої відмови від договору в позасудовому порядку, чи дотримано визначеної форми та порядку її вчинення.
Відтак, суд наголошує, що односторонній правочин, здійснений АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» шляхом повідомлення ТОВ «Культурний простір» про дострокове розірвання спірного договору оренди нерухомого майна не суперечить вимогам договору і чинного законодавства, а також в судовому порядку недійсним не визнавався.
Оцінюючи надані позивачем за зустрічним позовом докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» про відновлення становища шляхом поновлення дії договору оренди № 51Е100-26/21 від 06.01.2021 та ненарахування орендних платежів за вказаним договором з 24.02.2022 по дату закінчення воєнного стану в Україні є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд в процесі розгляду цієї справи.
Суд, керуючись п.4 ч.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд дослідив та надав відповідну оцінку зібраним у справі доказам як в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» про стягнення визначених судом коштів та про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» до Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» про відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів ТОВ «Культурний простір» шляхом поновлення дії договору оренди № 51Е100-26/21 від 06.01.2021 та ненарахування орендних платежів з 24 лютого 2022 року по дату закінчення воєнного стану в Україні.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом в сумі 2481 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» при подачі зустрічного позову, відносяться за рахунок платника.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вул. Розкидайлівська, № 1, кв. 1, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 41733412) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Тараса Шевченка, № 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Коблевська, № 39, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 01186691) основну заборгованість в розмірі 14907 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сім) грн 58 коп, пеню по оплаті за користування нерухомим майном у розмірі 207 (двісті сім) грн 99 коп, пеню на заборгованість по оплаті за надання послуг з утримання орендованого майна у розмірі 56 (п`ятдесят шість) грн 41 коп, 3% річних по оплаті за користування нерухомим майном у розмірі 131 (сто тридцять одна) грн 99 коп, 3% річних по оплаті за надання послуг з утримання орендованого майна у розмірі 33 (тридцять три) грн 85 коп та судовий збір в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Судові витрати за зустрічним позовом по справі № 916/3307/22 покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний простір» (вул. Розкидайлівська, № 1, кв. 1, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 41733412).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 24 квітня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 13.04.2023 |
Оприлюднено | 25.04.2023 |
Номер документу | 110393746 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні