Ухвала

від 18.04.2023 по справі 644/4894/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 644/4894/20

провадження № 61-4567ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 06 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла садок) № 397» Харківської міської ради, Управління освіти Адміністрації Київського району Харківської міської ради про стягнення заробітної плати, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на свою користь недонараховану заробітну плату в розмірі 997,84 грн, з урахування інфляції цін в розмірі 2 077,50 грн, відшкодувати суму за нанесену матеріальну шкоду з обох відповідачів у рівних частинах в розмірі 212 904,50 грн, а також стягнути з відповідачів 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 19 серпня 2013 року по 09 вересня 2013 року він працював на посаді завідуючого господарством у Комунальному закладі «Дошкільний навчальний заклад (ясла садок) № 397» (далі - КЗ «ДНЗ (ясла садок) № 397). При прийнятті на роботу 19 серпня 2013 року КЗ «ДНЗ (ясла садок) № 397 ввів його в оману, оскільки перелік фактичних обов`язків не відповідав обов`язкам, визначеним в посадовій інструкції та наказі від 29 грудня 2004 року № 336 «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників». Так, окрім обов`язків завідуючого господарством, він фактично виконував обов`язки комірника, якого не передбачено у штатному розписі. Також його не було ознайомлено з наказом про прийняття на роботу від 19 серпня 2013 року № 61-к/тр та з посадовою інструкцією завідувача господарством дошкільного закладу. При затвердження штатного розпису Управління освіти Адміністрації Київського району Харківської міської ради порушило наказ від 04 листопада 2010 року № 1055, у табелі обліку використання робочого часу за вересень 2013 року не зазначило загальну кількість відпрацьованих ним днів та годин за місяць, чим порушило частину другу статті 20 Закону України «Про оплату праці». Порушення його трудових прав спричинило йому матеріальну шкоду у вигляді неотримання мінімальної заробітної плати за період роботи та моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 200 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 06 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 06 січня 2021 року - без змін.

30 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 06 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2023 року (на час подання касаційної скарги) - 2 684 грн.

Ціна позову в цій справі становить 414 982 грн (2 077,50 + 212 904,50 + 200 000), що станом на 01 січня 2023 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн). Тобто справа № 644/4894/20 не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 мотивував тим, що справа має для нього виняткове значення, оскільки розгляд справи триває вже майже три роки, через постійні стреси та перенапруження, зокрема й внаслідок розгляду цієї справи та неможливості віднайти справедливість 29 травня 2021 року він потрапив на стаціонарне лікування з діагнозом ішемічний інсульт. 22 вересня 2021 року його визнано особою з інвалідністю ІІ групи. Через обман відповідачів він втратив віру в порядність роботодавців, тривалий час не міг працевлаштуватися, через що йому не вистачило стажу для виходу на пенсію за віком у 60 років.

Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Як зазначив заявник, тривалий розгляд справи призводить до постійних стресів, однак, відкриття касаційного провадження в цій справі не призведе до прискорення розгляду справи, так як, зазначаючи про здійснені судами процесуальні порушення, заявник просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що значно продовжило б час вирішення його позову. Що стосується посилання на недостатність трудового стажу для виходу на пенсію, то в цій справі не вирішується питання поновлення на роботі, так як згідно з установленими судами попередніх інстанцій обставинами ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін згідно з поданою ним заявою, тобто результат вирішення цієї справи не може вплинути на розрахунок трудового стажу заявника.

Верховним Судом взято до уваги, що позов стосується трудових прав заявника, але при цьому враховано, що розмір недонарахованої, за переконанням заявника, заробітної плати становить 997,84 грн, що не дає підстав для висновку про винятковість значення цієї справи для нього. Інші ж його вимоги щодо відшкодування майнової та моральної шкоди є похідними від зазначеної вимоги.

Крім цього, Верховним Судом враховано, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 06 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла садок) № 397» Харківської міської ради, Управління освіти Адміністрації Київського району Харківської міської ради про стягнення заробітної плати, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко