Ухвала

від 18.04.2023 по справі 210/7075/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 210/7075/20

провадження № 61-4840ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа - Первинна організація профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») від 17 листопада 2020 року № 996/л про звільнення його з роботи; поновити його на посаді провідного фахівця відділу оперативної роботи (оперативне технічне управління) в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 17 листопада 2020 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 листопада 2020 року по 15 лютого 2021 року в сумі 48 050,18 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на свою користь 140 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 2005 року він перебував у трудових відносинах з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 21 вересня 2012 року його було переведено на посаду провідного фахівця з оперативної роботи департаменту безпеки. 22 липня 2020 року відповідачем було видано наказ № 1146 «Про внесення змін до організаційної структури управління департаменту безпеки», за яким з 02 листопада 2020 року з організаційної структури управління та штатного розпису департаменту безпеки виключено посаду «провідний фахівець відділу з оперативної роботи (оперативне технічне управління)», яку він обіймав. 31 липня 2020 року йому було надано попередження № 2 про майбутнє звільнення з пропозицією переведення на наявну на підприємстві вакантну посаду. Однак вакантна посада, що була запропонована, існувала до 15 грудня 2020 року, отже, пропозиція була досить формальною і не мала на меті реальну пропозицію іншої роботи. 17 листопада 2020 року було видано наказ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 996/л про звільнення його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Його звільнення відбулося з порушенням чинного законодавства, оскільки він є учасником бойових дій. Крім того, насамперед перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. При проведенні вивільнення роботодавець вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Однак в цьому випадку жодних порівняльних аналізів не проводилося. Підприємство мало врахувати його більш високу професійну кваліфікацію, ніж у працівників однорідних посад, а також факт нагородження його 13 липня 2012 року грамотою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в честь Дня робітників металургійної та гірничодобувної діяльності.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 22 липня 2020 року № 1146 було внесено зміни до організаційної структури управління департаменту безпеки, а саме у зв`язку з перерозподілом функцій та задач між керівниками та фахівцями департаменту безпеки, а також для забезпечення оптимального завантаження персоналу було прийнято рішення виключити з організаційної структури управління та штатного розпису департаменту безпеки штатну одиницю провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки, яку обіймав ОСОБА_1 , враховуючи, що позивач був попереджений про майбутнє вивільнення із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників у межах строку, визначеного законом, та одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення позивачу було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, на які міг бути переведений позивач та від яких він відмовився, то відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , так як звільнення його з роботи було здійснено в межах чинного законодавства.

30 березня 2023 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що перевіряючи дотримання відповідачем при звільненні з роботи позивача вимог пункту 1 частини першої статті 40, статті 43, частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суди повинні з`ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови, не даючи при цьому оцінки обґрунтованості самого рішення. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, від 01 липня 2015 року № 6-703цс15 та від 16 грудня 2015 року № 6-1178цс15. Звільнення члена виборного органу профспілки без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог чинного законодавства. Крім цього, суди не врахували наявність в нього переважного права на залишення на роботі, так як він є учасником бойових дій і має високу професійну кваліфікацію. На час його звільнення на підприємстві були наявні однорідні посади, на яких виконувалася аналогічна робота. Однак відповідач не провів порівняльного аналізу роботи працівників на аналогічних посадах з метою з`ясування, в кого з них є перевага. При цьому суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20. Також відповідач не запропонував йому всіх наявних на підприємстві вакантних посад за відповідною професією та спеціальністю.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що з 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 було переведено на посаду провідного спеціаліста з оперативної роботи (оперативна робота) департаменту з безпеки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

З 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 обіймав посаду провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту з безпеки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 Господарського кодексу України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

При вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Судами встановлено, що наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 22 липня 2020 року № 1146 «Про внесення змін до організаційної структури управління департаменту безпеки» у зв`язку з перерозподілом функцій та задач між керівниками та фахівцями департаменту безпеки, а також для забезпечення оптимального завантаження персоналу було прийнято рішення виключити з організаційної структури управління та штатного розпису департаменту безпеки штатні одиниці згідно з додатком 1 до цього наказу.

Згідно з додатком № 1 до наказу від 22 липня 2020 року № 1146 скороченню підлягала одна штатна одиниця провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки.

Додатком № 2 до наказу від 22 липня 2020 року № 1146 передбачено організаційну структуру управління департаменту безпеки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», в якому у структурі управління департаменту безпеки відсутні штатні одиниці за посадою «провідний фахівець відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління».

З наказом від 22 липня 2020 року № 1146 позивач був ознайомлений 28 липня 2020 року, що підтверджено актом від 28 липня 2020 року «Про ознайомлення провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки з наказом від 22 липня 2020 року № 1146 «Про внесення змін до організаційної структури управління департаменту безпеки» шляхом проголошення його вголос. Однак позивач відмовився поставити свій підпис.

Розпорядженням від 29 липня 2020 року департаменту безпеки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 100 «Про створення комісії» було створено відповідну комісію для виконання вимог статті 492 КЗпП України, тобто для проведення процедури можливого працевлаштування осіб, посади яких підлягали виключенню зі штатного розпису підприємства.

На засіданні комісії 30 липня 2020 року було визначено, що посада провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки виключається зі штатного розпису департаменту безпеки в тій кількості, яка відповідає її кількості в штатному розписі, що унеможливлює будь-яке порівняння з метою визначення переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці. У зв`язку з цим комісія визначила, що вивільненню підлягає провідний фахівець відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки ОСОБА_1.

На виконання пункту 3 наказу від 31 липня 2020 року № 1146 комісією 31 липня 2020 року позивачу було вручено попередження № 2 про майбутнє звільнення з пропозицією іншої роботи. Згідно із вказаним документом ОСОБА_1 був попереджений про можливе майбутнє звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не раніше ніж 03 листопада 2020 року. Позивач відмовився від підпису про отримання вказаного попередження від 31 липня 2020 року № 2, про що комісія зробила відповідну відмітку за текстом попередження.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» дійсно відбулися зміни в штаті та чисельності працівників, що є виключним правом власника або уповноваженого ним органу, тобто відбулося скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_1 , і він за два місяці був попереджений про наступне вивільнення.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з вищенаведеними правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц.

В постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 369/6843/15-ц вказано, що порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці встановлено статтею 492 КЗпП України.

Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судами також встановлено, що разом з попередженням № 2 про майбутнє звільнення ОСОБА_1 було надано перелік вакантних посад на підприємстві, які пропонувалися йому для вирішення питання про його подальше працевлаштування на іншу роботу, яку він може виконувати з урахуванням перенавчання за рахунок коштів підприємства станом на 31 липня 2020 року. Від пропозицій переведення на зазначені в переліку вакантні посади та від перенавчання за рахунок підприємства ОСОБА_1 відмовився, що підтверджено актом від 31 липня 2020 року № 2 про відмову від переведення, від підписання якого позивач також відмовився.

28 серпня 2020 року комісією вдруге було надано позивачу інформацію про наявність вакантних на підприємстві посад, які пропонувалися ОСОБА_1 для вирішення питання про його подальше працевлаштування на іншу роботу, яку він може виконувати з урахуванням перенавчання за рахунок коштів підприємства - перелік від 28 серпня 2020 року № 511-734.

Ознайомившись з переліком вакантних посад, позивач відмовився від пропозиції переведення на зазначені в переліку вакантні посади та від перенавчання за рахунок підприємства, що підтверджено актом від 28 серпня 2020 року № 4 про відмову від переведення, від підписання якого позивач також відмовився.

08 жовтня 2020 року комісією було втретє запропоновано позивачу переведення на іншу роботу в межах підприємства та надано ОСОБА_1 перелік вакантних посад на підприємстві, які пропонувалися позивачу для вирішення питання про подальше працевлаштування на іншу роботу, яку він міг виконувати з урахуванням перенавчання за рахунок коштів підприємства від 08 жовтня 2020 року № 511-853.

Від пропозиції переведення на зазначені в переліку вакантні посади та від перенавчання за рахунок підприємства ОСОБА_1 відмовився, що підтверджено актом від 08 жовтня 2020 року № 6 про відмову від переведення, від підписання якого позивач також відмовився.

17 листопада 2020 року комісією вчетверте було надано ОСОБА_1 інформацію про наявність вакантних посад на підприємстві - перелік від 17 листопада 2020 року № 511-902. Однак, ознайомившись з переліком вакантних посад, позивач відмовився від пропозицій переведення на зазначені в переліку вакантні посади та від перенавчання за рахунок підприємства, що підтверджено актом від 17 листопада 2020 року № 8 про відмову від переведення.

Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 17 листопада 2020 року № 996/л «Про звільнення з підприємства за скороченням штату ОСОБА_1 » позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. В цей же день ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про своє звільнення, що підтверджено актом від 17 листопада 2020 року. 17 листопада 2020 року позивач отримав належним чином засвідчену копію вказаного наказу, про що є відмітка на оригіналі цього наказу.

На підставі звернення ОСОБА_1 головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», за результатами якого було складено акт від 18 листопада 2020 року № 119/4.2/1511, в якому зазначено, що «на виконання наказу № 1146 із штатного розпису відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки виключаються посади начальника відділу та провідного фахівця в повному обсязі у кількості двох штатних одиниць, це виключає можливість порівняння на предмет переважного права на залишення на роботі».

В постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 577/3997/15-ц зазначено, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Встановивши, що одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення позивачу було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, на які може бути переведений позивач та від яких він відмовився, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належне виконання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду.

Посилання заявника на неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, в якій зазначено, що колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення переважного права на залишення на роботі позивача, так як право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування на іншу посаду, оскільки переважне право на залишення на роботі враховуються при скороченні декількох посад, тобто інші рівнозначні посади залишаються, і тоді роботодавець застосовує переважне право та надає право на залишення на роботі, не заслуговує на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду. Так, судами в цій справі встановлено, що посада провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки, яку скорочено, була одна, рівнозначної вакантної посади у відповідача не було передбачено.

В постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 756/7222/18 зазначено, що правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність порушень статті 42 КЗпП України при звільненні позивача з роботи. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, посада провідного фахівця відділу з оперативної роботи, яку обіймав позивач, не є рівнозначною посаді спеціаліста з оперативної роботи.

Що стосується доводів заявника про звільнення його з роботи без згоди профспілкового комітету, а також його посилання на постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, від 01 липня 2015 року № 6-703цс15 та від 16 грудня 2015 року № 6-1178цс15, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Судами встановлено, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулося до голови профспілкового комітету Первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з поданням від 21 жовтня 2020 року № 05-1191 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

02 листопада 2020 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримало витяг з протоколу засідання президії Первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 02 листопада 2020 року № 58, в якому вказано про відмову адміністрації ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки останній перебував на лікарняному.

Тобто фактично питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Первинною організацією профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не розглядалося.

На виконання вимог частини 9 статті 43 КЗпП України ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2022 року в Первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» було запитано згоду або відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

На виконання вимог вказаної ухвали 11 серпня 2022 року суду надійшов лист разом з витягом з протоколу засідання президії Первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 03 серпня 2022 року № 141, згідно з яким прийнято рішення про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до положень частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

В постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 викладено такі правові висновки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Системне тлумачення положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дає підстави для висновку про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке є одним з доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Отже, перевіряючи дотримання відповідачем при звільненні з роботи позивача вимог пункту 1 частини першої статті 40, статті 43, частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суди повинні з`ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору належне правове обґрунтування такої відмови, тобто відповідність такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, що й було здійснено судами попередніх інстанцій в цій справі. Так, апеляційним судом встановлено, що рішення президії Первинної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не відповідає нормам частини 7 статті 43 КЗпП України та не містить належного правого обґрунтування такої відмови, оскільки переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду. Посада провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки, яку скорочено, була одна, рівнозначної вакантної посади у відповідача не було передбачено, а отже, вимоги статті 42 КЗпП України відповідачем не порушено. Зазначаючи про порушення адміністрацією підприємства статті 492 КЗпП України, Первинна організація профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не вказала, які саме вакансії не були запропоновані працівнику, а лише обмежилася загальною фразою.

Встановивши, що наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 22 липня 2020 року № 1146 було внесено зміни до організаційної структури управління департаменту безпеки, а саме у зв`язку з перерозподілом функцій та задач між керівниками та фахівцями департаменту безпеки, а також для забезпечення оптимального завантаження персоналу було прийнято рішення виключити з організаційної структури управління та штатного розпису департаменту безпеки штатну одиницю провідного фахівця відділу з оперативної роботи оперативно-технічного управління департаменту безпеки, враховуючи, що ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників у межах визначеного законом строку та одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення позивачу було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, на які міг бути переведений позивач та від яких останній відмовився, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, а доводи касаційної скарги з посиланням на постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, від 01 липня 2015 року № 6-703цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-1178цс15 та постанову Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 зводяться до незгоди заявника з установленими судами попередніх інстанцій обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа - Первинна організація профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко