Ухвала

від 21.04.2023 по справі 585/1617/23

СЕРЕДИНО-БУДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 585/1617/23

Номер провадження 2/585/485/23

У Х В А Л А

21 квітня 2023 року м.Ромни

Суддя Роменського міськрайонного суду Сумської області Цвєлодуб Г.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Роменського міськрайонного суду Сумської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просить встановити факт її перебування на утриманні її брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявлені вимоги мотивовані тим, що вона разом з двома дітьми проживала з братом, перебувала на утриманні останнього. З початку війни її брат був мобілізований, 28.10.2022 року вона отримала сповіщення № 1996, видане Роменським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, про те, що її брат 05.09.2022 після артилерійського обстрілу та безпосереднього бойового зіткнення з противником під час наступальних дій в районі н.п. Сухий Ставок Херсонської області при перевірці особового складу виявився відсутнім, станом на сьогоднішній день рахується зниклим безвісті. Також час від часу з ними разом проживала тимчасово їх сестра ОСОБА_2 , яка також отримувала допомогу від брата. На підставі наведеного, у позивача виникла необхідність встановити юридичний факт перебування на його утриманні для отримання державної допомоги.

Ознайомившись із позовною заявою, суддя дійшла наступного висновку.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із пунктом 2 частини першоїстатті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У цій справі позивач звернулася до суду з метою встановлення факту перебування її на утриманні брата для отримання виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, в також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх. Вимога позивача у цій справі пов`язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення грошового забезпечення як члену сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та другастатті 2 ЦПК України). Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина першастатті 11 ЦПК України).

Слід зазначити, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.19КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом, тощо.

За змістом пункту 2 частини першоїстатті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першоїстатті 4 КАС України).

З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2Закону Українивід 25березня 1992року №2232-XII«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст.9ЗУ "Просоціальний іправовий захиствійськовослужбовців тачленів їхсімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч. 4 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою.

Окрім того, визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявниці певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Вимоги ОСОБА_1 за своїм предметом та можливими правовими наслідками пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення позивача до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування її на утриманні брата ОСОБА_3 , який під час виконання бойового завдання зник безвісти, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц.

У постанові від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц Верховним Судом здійснено аналіз застосування частини шостої статті 294ЦПК України та відповідні висновки, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв`язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства. Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства. Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, слід відмовити у відкритті провадження у вказаній цивільній справі.

Керуючись ст.ст.186, 260, 353ЦПК України суддя,

П О С Т А Н О В И Л А :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Роз`яснити позивачу право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської області протягом 15 днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ Г.О.ЦВЄЛОДУБ