Рішення

від 04.04.2023 по справі 278/654/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/654/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вище вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , який 11.04.2018 року склав заповіт, дійсність якого вона ставить під сумнів та вважає його недійсним виходячи з наступного.

На випадок своєї смерті ОСОБА_6 25.01.2017 року склав заповіт. 11.12.2017 року у батька стався інфаркт головного мозку, що спричинив в тому числі і інтелектуально-мнестичні розлади; він вже не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, тому був поставлений на облік в психічний диспансер.

Незважаючи на хворобу батька, його син ОСОБА_5 відвів його 11.04.2018 року до нотаріуса, де і було складено та посвідчено спірний заповіт, який, на думку позивача, слід визнати недійсним, відповідно до ст. 1257 ЦК України, оскільки він складений з порушенням форми і не відповідав волевиявленню заповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять відмовити у задоволенні позову за безпідставністю (т. 1, а.с. 42).

Позивачем подано відповідь на відзив (т. 1, а.с. 54-56), де просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 12.07.2020 року призначено почеркознавчу експертизу (т. 1, а.с. 138-139).

Ухвалою суду від 28.04.2021 року (т. 2 а.с. 45) у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено.

Ухвалою суду від 13.07.2021 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу (т. 2, а.с. 86-87).

Ухвалою суду від 21.02.2023 року (т. 2, а.с. 156-158) у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної посмертної психоневрологічної експертизи відмовлено.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі. Наголосила, що померлий батько останні декілька років мав незадовільний стан здоров`я, він не міг фізично підписати спірний заповіт. Наголосила, що при складанні та посвідченні останнього батько не міг усвідомлювати значення своїх дій.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Наполягав на тому, що останній заповіт - це дійсна воля батька.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (т. 2, а.с. 161-165).

Заслухавши пояснення сторін, допитавши експертів та свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду надали покази щодо: стану здоров`я, в якому перебував покійний; повідомили про події, які відбувались до посвідчення заповітів та відомі їм події з приводу посвідчення спірного заповіту; посвідчили щодо здійснення догляду за покійним до його смерті членами родини.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1, п. п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 18, 9), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, 7).

25.01.2017 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрований в реєстрі за № 66, яким на випадок його смерті заповів належне йому майно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у відповідних частках (т. 1, а.с. 10).

11.04.2018 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрований в реєстрі за № 277, яким на випадок його смерті розділив своє майно між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 17).

Оригінали зазначених заповітів були досліджені судом.

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Гаркуши О. Л. № 21/02-12 від 04.03.2020 року (т. 1, а.с. 12) приватним нотаріусом заведено спадкову справу № 04/2020 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємцями якого за заповітом є його онуки: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , та дочка ОСОБА_1 , яка подала заяву про прийняття спадщини в установлений законом 6-ти місячний термін, тобто 13.02.2020 року за № 10 про прийняття спадщини за законом та за заповітом.

Судом була витребована копія спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_6 (а.с. 103-122, т. 1).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини.

Згідно ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Статтею 1251 ЦК України встановлено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам, відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом(частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заінтересованими особи, повноважними пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Підставою недійсності заповіту є недотримання заповідачем вимог, додержання яких необхідне для чинності цього правочину. Аналіз загальних норм про правочини (гл. 16 ЦК) та спеціальних норм про заповіт (гл. 85 ЦК) дає підстави виділити вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності заповіту:

1) зміст заповіту не може суперечити положенням ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) заповіт може скласти фізична особа з повною цивільною дієздатністю;

3) заповіт складається особисто заповідачем;

4) волевиявлення заповідача має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

5) заповіт складається в письмовій формі, посвідчується нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, вичерпний перелік яких наведено у ст. ст. 1251, 1252 ЦК.

Відповідно до ст. 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 роз`яснено, що правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Як відзначив Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 року у справі № 372/1862/17, підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, особа під час складення заповіту перебуває у стані «фактичної недієздатності».

При цьому слід врахувати, що в контексті ч. 1 ст. 225 ЦК заповідач має страждати тяжким психічним розладом, а не будь-якою іншою хворобою. Сама собою обставина, що заповіт складений у період, коли заповідач систематично хворів, перебував у нестабільному стані здоров`я, не міг себе самостійно обслуговувати, не є підставою для висновку про те, що особа страждала таким розладом здоров`я, який би впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і який би позбавив його можливості вільно і свідомо висловити свою волю.

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).

Відтак висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент складення заповіту.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2020 року (справа № 204/1064/16-ц, провадження № 61-21834св19) наголосив, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Отже, підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Згідно ст. 110 ЦПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно висновку № СЕ-19/106-21/3458-ПЧ від 06.04.2021 року, досліджувані підписи, які виконані у графах «ПІДПИС:» двох примірників заповіту ОСОБА_6 від 25.01.2017 року та 11.04.2018 року, виконані ОСОБА_6 ; досліджувані рукописні тексти, що починаються словами «Цей заповіт…» та закінчуються словами «… ОСОБА_6 » у двох примірниках заповітів ОСОБА_6 від 11.04.2018 року та 25.01.2017 року виконані ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 25-31).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 235 - 2022 від 15.07.2022 року КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради (т. 2, а.с. 115-118), ОСОБА_6 , 1937 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час огляду лікарем-психіатром 04.01.2018 року виявляв ознаки органічного ураження головного мозку після перенесеного ГПМК з когнітивними порушеннями та періодичними галюцинаційними включеннями. Об`єктивна інформація про його соматичний та психічний стан в подальшому відсутній.

Внаслідок вивчення наданих експерту матеріалів цивільної справи та медичної документації комісія дійшла висновку, що на питання, які були поставленні на вирішення експертам, відповідь надати неможливо - об`єктивна інформація про психічний та соматичний стан ОСОБА_6 на той час відсутня.

У судовому засіданні 28.12.2022 року були допитані експерти ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з приводу складеного ними висновку від 15.07.2022 року.

Експерти пояснили, що висновки під час проведення експертизи можуть бути зроблені лише на підставі медичної документації про стан здоров`я пацієнта. Оскільки така документація відсутня у тому обсязі, який дозволяє зробити певні висновки, вони було позбавлені можливості надати відповіді на запитання, які ставились судом для вирішення під час проведення експертизи. Також повідомили, що покази свідків у справі (близьких родичів, сусідів, знайомих, тощо) не являються та не можуть бути покладені у основу їх висновку про певний стан людини, оскільки такі висновки мають будуватися виключно на медичній документації. Крім того, підкреслили, що медична документація щодо стану людини має бути саме у зазаначений спірний період, тобто: якщо ставиться питання про те, чи могла особа усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання та посвідчення заповіту, відтак і медина документація має бути саме за цей період, оскільки перенесений інсульт не завжди дає наслідки розумової недостатності, зниження рухових функцій, тощо. Крім того, психічні порушення стану особи можуть бути періодичними. Однак все це має бути відображено лише у відповідній медичній документації і лише лікарями. Відтак експерти були позбавлені об`єктивної можливості надати відповіді на запитання.

Саме з цих підстав судом і було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної посмертної психоневрологічної експертизи (а.с. 156-158, т.2).

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, та враховуючи висновки судових експертів, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимог процесуального закону позивачем не представлено суду доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про те, що оскаржений заповіт укладений з порушенням вимог ЦК України особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними і всупереч її волі, суд приходить до висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 12, 19, 78-81, 89, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 12, 15-17, 202, 203, 215, 225, 1217, 1233, 1234, 1247, 1248, 1257, 1267 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2023 року.

Суддя О. М. Дубовік