Постанова

від 05.07.2023 по справі 278/654/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/654/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 61 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючогоТрояновської Г.С.

суддів Павицької Т. М., Галацевич О.М.

за участю секретаря судового засіданняНестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/654/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Дубовік О.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , який посвідчено 11.04.2018 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О.Л. та зареєстровано в реєстрі №277, застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину згідно ч. 5 ст. 277 ЦК України, якщо заповіт підписаний не батьком, і визнати право на спадкування за заповітом, який посвідчено тим же нотаріусом 25.01.2017 № 66.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Березівка Житомирського району Житомирської області помер її батько ОСОБА_6 . 25.01.2017 на випадок своєї смерті батько склав заповіт. 11.12.2017 у батька був інфаркт головного мозку, що спричинив в тому числі і інтелектуально-мнестичні розлади та батько не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, а тому був поставлений на облік у психіатричний диспансер. Проте, незважаючи на хворобу батька, його син ОСОБА_5 відвів батька до нотаріуса та 11.04.2018 було посвідчено інший заповіт. Посилаючись на вказані обставини та складання заповіту із порушенням форми і відсутності волевиявлення спадкодавця, позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновком посмертно-психіатричної експертизи від 15.07.2022, який був покладений в основу оскаржуваного рішення та надання власної оцінки та аналізу дослідженням та висновкам експертів при здійсненні вказаної експертизи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.01.2017 ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрований в реєстрі за № 66, яким на випадок його смерті заповів належне йому майно, зокрема: земельну ділянку кадастровий номер 1822081200:02:001:0245 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,18 га за адресою АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 ; земельну ділянку кадастровий номер 1822081200:01:000:0229, для ведення особистого селянського господарства площею 1,4947 га, що розташована на території Вересівської сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_5 ; частину квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 10).

11.04.2018 року ОСОБА_6 склав новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрований в реєстрі за № 277, яким на випадок його смерті розділив своє майно між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках, а належну йому частину квартири АДРЕСА_2 заповів в рівних частках ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (т. 1, 7).

Приватним нотаріусом заведено спадкову справу № 04/2020 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Спадкоємцями померлого за заповітом є його онуки: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , та дочка ОСОБА_1 , яка подала заяву в установлений законом шестимісячний термін, тобто 13.02.2020 року за № 10 про прийняття спадщини за законом та за заповітом, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Гаркуши О. Л. № 21/02-12 від 04.03.2020 (т. 1, а.с. 12)

Ухвалою суду від 12.07.2020 року призначено почеркознавчу експертизу (т. 1, а.с. 138-139).

Із висновку № СЕ-19/106-21/3458-ПЧ від 06.04.2021 вбачається, що досліджувані підписи, які виконані у графах «ПІДПИС:» двох примірників заповіту ОСОБА_6 від 25.01.2017 та 11.04.2018, виконані ОСОБА_6 ; досліджувані рукописні тексти, що починаються словами «Цей заповіт…» та закінчуються словами «… ОСОБА_6 » у двох примірниках заповітів ОСОБА_6 від 11.04.2018 та 25.01.2017 виконані ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 25-31).

Ухвалою суду від 13.07.2021 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу (т. 2, а.с. 86-87).

Із висновку судово-психіатричного експерта № 235 - 2022 від 15.07.2022 КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради вбачається, що ОСОБА_6 , 1937 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час огляду лікарем-психіатром 04.01.2018 виявляв ознаки органічного ураження головного мозку після перенесеного ГПМК з когнітивними порушеннями та періодичними галюцинаційними включеннями. Об`єктивна інформація про його соматичний та психічний стан в подальшому відсутній. Внаслідок вивчення наданих експерту матеріалів цивільної справи та медичної документації комісія дійшла висновку, що на питання, які були поставленні на вирішення експертам, відповідь надати неможливо об`єктивна інформація про психічний та соматичний стан ОСОБА_6 на той час відсутня (т. 2, а.с. 115-118).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи висновки судових експертів, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимог процесуального закону позивачем не представлено суду доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про те, що оскаржений заповіт укладений з порушенням вимогЦК Україниособою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними і всупереч її волі, дійшов висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Звернувшись з позовом про визнання заповіту від 11 квітня 2018 року недійсним, ОСОБА_1 зазначала, що спадкодавець ОСОБА_6 як до складання оспорюваного заповіту, так і на момент його вчинення в силу свого фізичного та психічного стану здоров`я не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Відповідно достатті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зістаттею 225 ЦК Українизаповіт як правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, є оспореним та може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Оспорений заповіт може бути визнаний недійсним у випадку, передбаченому частиною другоюстатті 1257 ЦК Україниу разі, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Правиластатті 225 ЦКпоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 у справі № 204/1064/16-ц (провадження № 61-21834св19) наголошено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17 (провадження № 4822св21).

З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в моментвчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першоїстатті 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».

Згідно з частиною другоюстатті 89 ЦПК Українижодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другоїстатті 77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями частини третьої статті12та частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, у висновку судово-психіатричного експерта № 235 - 2022 від 15.07.2022 КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради зазначено, що внаслідок вивчення наданих на експертизу матеріалів цивільної справи та медичної документації, комісія дійшла висновку, що на питання, які цікавлять суд, а саме: Чи міг ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за станом здоров`я в момент складання та посвідчення заповіту 11 квітня 2018 року правильно розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними? Чи розумів ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в момент складання та посвідчення заповіту 11 квітня 2018 року, наслідки своїх дій? - відповідь надати неможливо - об`єктивна інформація про психічний та соматичний стан ОСОБА_6 на той час відсутня.

Під час розгляду справи судом першої інстанції були допитані експерти, які пояснили, що висновки під час проведення експертизи можуть бути зроблені лише на підставі медичної документації про стан здоров`я пацієнта. Оскільки така документація відсутня у тому обсязі, який дозволяє зробити певні висновки, вони було позбавлені можливості надати відповіді на запитання, які ставились судом для вирішення під час проведення експертизи. Крім того експерти зазначили, що висновки про психічний та фізичний стан людини мають будуватися виключно на медичній документації, а тому покази свідків у справі не можуть бути покладені у основу їх висновку про певний стан людини.

Крім того, вказаними експертами наголошено, що з огляду на поставлені питання, для проведення експертизи необхідна виключно медична документація про стан людини саме у зазначений період (тобто 11.04.2018), оскільки перенесений інсульт не завжди дає наслідки розумової недостатності, зниження рухових функцій, тощо. Крім того, психічні порушення стану особи можуть бути періодичними, що повинно бути підтверджено також медичними документами. Відтак експерти були позбавлені об`єктивної можливості надати відповіді на запитання.

Отже, наведене означає, що єдиним належним доказом щодо фізичного та психічного стану здоров`я ОСОБА_6 у момент підписання оспорюваного заповіту є відповідна медична документація станом на 11.04.2018, яка відсутня, зокрема, і в матеріалах справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довела, що при посвідченні оспорюваного заповіту ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що у ОСОБА_6 встановлено ураження головного мозку після перенесеного інсульту, виявлені постінсультні кістозно гліозні зміни, що призвело до порушення мовлення, свідомості, координації рухів, зору, галюцінацій, а тому за психічним станом у спірний період часу він не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними, що є зрозумілим само по собі, не заслуговують на увагу з наведених вище мотивів. До того ж колегія суддів наголошує, що згідно висновків експертизи та пояснень допитаних судом першої інстанції експертів, післяінсультний стан є мінливим, а тому неможливо достеменно стверджувати, за відсутності відповідних медичних документів станом на день вчинення оспорюваного правочину, що ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що після інсульту ОСОБА_6 вчиняв інші цивільно-правові угоди підписував кредитні договори, отримував банківські картки в фінансових установах, що свідчить про його усвідомленість.

Показання свідків є доволі суперечливими і неточними, до того ж в силу наведених вище норм Закону не можуть бути належним доказом психічного стану особи.

У справі, що переглядається, під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248 ЦК України, а позивачка не надала до суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні і не довела, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не надала безспірних доказів на підтвердження недійсності чи нікчемності оспорюваного заповіту, що за змістом статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову в позові є законними й обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.Інші доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судом доказів.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.07.2023.

Головуючий Судді