Рішення

від 20.04.2023 по справі 761/39975/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/39975/21

Провадження № 2/761/3672/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.

позивача та його представника: ОСОБА_3, ОСОБА_1

представника відповідача: Зарубіна О.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, -

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 р. ОСОБА_3 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, в якому просила суд визнати недійсним договір про надання послуг №943626 від 15.12.2020 р., застосувати наслідки недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» 764,27 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач дізналась про наявність договору №943626 від 15.12.2020 р. про надання послуг, укладеного з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД».

Позивач зазначає, що договір №943626 від 15.12.2020 р. вона не підписувала, намір на укладення договору був відсутній, вказаний правочин укладено всупереч її волі.

Внаслідок вказаного договору позивач позбавлення можливості отримати допомогу по безробіттю.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що договір №943626 від 15.12.2020 р. є дійсним, на виконання його умов позивач надавала послуги та отримувала винагороду від відповідача. Вказаний договір був підписаний позивачем та направлений відповідачу засобами поштового зв`язку. На підставі договору позивач залучила до страхування осіб, за що отримувала винагороду в сумі 764,27 грн. Вважає, що позивач звернулась до суду з метою ухилення від обов`язку повернення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що позивач є застрахованою особою у відповідача, сторони не перебували в договірних відносинах на підставі договору №943626 від 15.12.2020 р. Зазначений договір та акти позивач не підписувала.

В запереченні представник відповідача зазначає аналогічні доводи, викладені у відзиві на позов. Звертає увагу, що позивач поштою направила примірник договору та акт виконаних робіт відповідачу, вчиняла дії на виконання договору, отримала комісійну винагороду. Вказане свідчить, що укладення договору відповідало волевиявленню позивача. Крім цього, за умовами договору позивач могла в односторонньому порядку його припинити.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали за викладених у позовній заяві обставин, просили його задовольнити.

Представника відповідача заперечив щодо задоволення позову,

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. (ч. 1 ст. 211 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалою судді від 19.11.2021 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 12.07.2022 р. призначено по цивільній справі №761/39975/21 судову почеркознавчу експертизу підпису.

Протокольною ухвалою суду від 23.02.2023 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернулася до суду з позовом з метою визнання договору №943626 від 15.12.2020 р. недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, оскільки вказаний договір вона не підписувала, намір на його укладення був відсутній.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

На а.с. 7-14- договір №943626 від 15.12.2020 р. про надання послуг, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Євролайф Україна ЛТД».

На а.с. 80 - акт виконаних робіт від 28.04.2021 р. щодо виконання робіт за договором №943626 від 15.12.2020 р.

Ухвалою суду від 12.07.2022 р. призначено по цивільній справі №761/39975/21 судову почеркознавчу експертизу підпису, на вирішення якої поставлено питання: -Чи виконаний підпис в графі «консультант» на останній сторінці договору 943626 про надання послуг від 15.12.2020 року навпроти прізвища « ОСОБА_3 » самою позивачкою ОСОБА_3 чи іншою особою із наслідуванням її підпису або із використанням будь-яких технічних засобів ? -Чи виконаний підпис в графі «консультант» в акті виконаних робіт від 28.04.2021 року на виконання договору 943626 про надання послуг від 15.12.2020 року навпроти прізвища « ОСОБА_3 » самою позивачкою ОСОБА_3 чи іншою особою із наслідуванням її підпису або із використанням будь-яких технічних засобів ?

Згідно висновку експерта №СЕ-19/111-22/33766-ПЧ від 07.11.2022 р. досліджуваний підпис від імені ОСОБА_3 у графі стовбчику «Консультант», перед рукописним текстом « ОСОБА_3 », наданого на дослідження договору №943626 про надання послуг від 15.12.2020 р. - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, із наслідуванням її підпису. Підпис від імені ОСОБА_3 виконаний за допомогою писального приладу рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_3 у графі стовбчику «Консультант», перед рукописним текстом « ОСОБА_3 », наданого на дослідження акта виконаних робіт від 28.04.2021 року. - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, із наслідуванням її підпису. Підпис від імені ОСОБА_3 виконаний за допомогою писального приладу рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_3 виконаний за допомогою писального приладу рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина перша та друга статті 547 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 547 ЦК України свідчить, що правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taxi висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Судом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у графі стовбчику «Консультант», перед рукописним текстом « ОСОБА_3 », наданого на дослідження договору №943626 про надання послуг від 15.12.2020 р., акта виконаних робіт від 28.04.2021 р. - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, із наслідуванням її підпису. Підписи від імені ОСОБА_3 виконані за допомогою писального приладу рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.

Оскільки недійсність правочину у випадку недодержання письмової форми встановлена законом і цей правочин є нікчемним, позовна вимога про визнання недійсним договору про надання послуг №943626 від 15.12.2020 р., не є належним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно було відмовити з цієї підстави.

Щодо застосування наслідків недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» 764,27 грн.

У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 08.09.2021 р. у справі № 640/14575/17

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

У постановах Верховного Суду від 26.06.29018 у справі №916/1952/17 від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України.

Надані відповідачем письмові докази не свідчать по виконання ОСОБА_3 умов договору №943626 від 15.12.2020 р.

Оскільки в даному випадку вбачаються ознаки односторонньої реституції, оскільки позивач жодних дій у виконання договору не вчинила (як встановлено судом та наголошується позивачем), відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування наслідків недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» 764,27 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 203, 207, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-353 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_3 до ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» про визнання договору №943626 від 15.12.2020 року недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» код ЄДРПОУ 30530054, адреса: м.Київ, вул.Дмитрівська, 13-А.

Повне рішення виготовлено 21.04.2023

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов