Рішення

від 12.04.2023 по справі 204/3034/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/3034/23

Провадження № 2/204/1593/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Воронько А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з Комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» на його користь заборгованість по середньому заробітку за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року у сумі 94287,66 грн., а також середньомісячний заробіток починаючи з 01 січня 2023 року по день ухвалення рішення суду у сумі 1186,37 грн. за кожен робочий день. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав на те, що з 20 серпня 2021 року він перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове», на посаді заступника директора. У зв`язку з тим що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 було введено воєнний стан в України, він на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Позивача було зараховано добровольцем до в/ч НОМЕР_1 , а починаючи з 13 січня 2023 року переведено до в/ч НОМЕР_2 . Всі необхідні документи ним надавалися адміністрації підприємства. Середній заробіток позивачу підприємство відповідача виплачувало виходячи лише з посадового окладу по грудень 2022 року, а починаючи з січня 2023 року виплати без будь-яких повідомлень підприємство припинило. Вважає, що відповідачем неправильно здійснено розрахунок середнього заробітку, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача на отримання середнього заробітку. Відповідачем позивачу у період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року щомісячно нараховувались суми у розмірі по 16434,00 грн. Разом з цим, за розрахунками позивача його середньоденний заробіток складає 1186,37 грн. (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів), а тому вважає, що за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідач не доплатив позивачу 94287,66 грн. заробітної плати. Позивач звертався до відповідача з заявою про проведення перерахунку середнього заробітку, однак перерахунок так і не проведено, різницю середнього заробітку не виплачено. Крім того вважає, що відповідач не мав законних підстав припиняти виплати позивачу з 01 січня 2023 року середнього заробітку, які гарантовані на час добровільного проходження військової служби у лавах територіальної оборони. Зазначив, що у зв`язку з позбавленням позивача виплат середнього заробітку позивач не здатний на гідному рівні підтримати свою родину та профінансувати пов`язані зі службою потреби. Відповідач зобов`язаний виконувати триваючи правовідносини між ними щодо нарахування та виплати позивачу середньомісячного заробітку на час проходження ним служби як добровольця, а тому на переконання позивача відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача за період починаючи з 01 січня 2023 року по день ухвалення рішення суду середньомісячний заробіток в сумі 1186,37 грн. за кожен робочий день. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 вирішив звернутися до суду з даним позовом.

28 березня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач Комунальне підприємство «Комунальник м. Селидове» позовні вимоги не визнає, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Юридичне та фактичне місцезнаходження комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» знаходиться неподалік проведення активних бойових дій. Теперішня ситуація може впливати на стабільну роботу комунального підприємства. Територія Селидівської територіальної громади внесена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією і є зоною де з 24 лютого 2022 року можливі ситуації виникнення активних бойових дій. Відповідно до отриманої позивачем повістки від Міністерства оборони України Покровського районного територіального центру від 24 лютого 2022 року на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 року № 28/дск та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач був призваний до військової частини НОМЕР_1 , ВОС № 100 для проходження служби за призивом на час мобілізації. На підставі отримання вищевказаних документів комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове» було винесено наказ № 52-к від 25.02.2022 року «Про увільнення позивача від роботи у зв`язку із призивом на військову службу» зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. 19.04.2022 року набрав чинності Закон України 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено внесення змін до Кодексу законів про працю України, зокрема, статті 119, а саме зі «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» на «зберігаються місце роботи і посада». Тобто працівнику установи, організації, підприємства усіх форм власності після введення даної норми зберігається тільки місце роботи і посада на час отримання повістки на весь строк мобілізації. Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове» виплата середнього заробітку позивачу проводилась на затверджений поточний бюджетний рік 2022 року без урахування нових змін у трудовому законодавстві України, що не суперечить інтересам працівника. Нормами трудового законодавства України забороняється погіршувати умови роботи, зменшення виплат заробітної плати менше встановленої мінімального мінімуму тощо. Що стосується продовження будь-яких виплат чи покращення умов праці роботодавцем законом не забороняється. Виплата середнього заробітку здійснювалась позивачу до закінчення бюджетного року. Комунальне підприємством. «Комунальник м Селидове» зазначає про відсутність нормативно-правових підстав для поновлення з 01 січня 2023 року позивачу виплат середнього заробітку та перерахунку середнього заробітку з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року у зв`язку з тим, що комунальне підприємство «Комунальник м. Селидове» не припинило сплачувати такі виплати до закінчення бюджетного 2022 року, навіть після набрання чинності Закону № 2352-ІХ. У зв`язку з викладеним просив суд відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20 серпня 2021 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове», прийнятий заступником директора, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (а.с. 9-11).

Наказом директора Комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» № 52-К від 25 лютого 2022 року «Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу» відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» увільнено від роботи ОСОБА_1 , заступника директора, з 25 лютого 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (а.с. 54).

На теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки, що підтверджується довідкою № 18 від 04 січня 2023 року, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 (а.с. 15).

До грудня 2022 року включно ОСОБА_1 , як працівнику, прийнятому на військову службу, Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове» на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України виплачувався середній заробіток, що підтверджується довідкою № 65 від 27 березня 2023 року, виданою Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове» (а.с. 52).

Наказом директора Комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» № 696-К від 30 грудня 2022 року «Про припинення виплат середнього заробітку ОСОБА_3 » у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2353-ІХ та внесенням змін до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 , заступнику директора, припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 01 січня 2023 року (а.с. 57).

Звертаючись уберезні 2023року досуду зданим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на його користь заборгованість по середньому заробітку за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року у розмірі 94287,66 грн., а також середньомісячний заробіток починаючи з 01 січня 2023 року по день ухвалення рішення суду у сумі 1186,37 грн. за кожен робочий день, посилаючись на те, що відповідачем невірно здійснено розрахунок середнього заробітку, а також відповідач не мав законних підстав для припинення з 01 січня 2023 року виплати позивачу середнього заробітку, гарантованого йому на час проходження військової служби.

Так, частиною 2 статті 6 Конституції України закріплено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно доч.2ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченимичастиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а такожчастиною першоюстатті 53 ічастиною другоюстатті 57 Закону України «Про освіту»,частиною другоюстатті 44,частиною першоюстатті 54 ічастиною третьоюстатті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту»,частиною другоюстатті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції від 31 липня 2020 року, тобто станом на дату призову ОСОБА_1 на військову службу) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме участині третійстатті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Таким чином, передбачався обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом, атому дії відповідача Комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» щодо припинення нарахування та виплати позивачу середньогозаробітку є правомірними.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Правову позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України в частині збереження за позивачем ОСОБА_1 середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. А починаючи з 19 липня 2022 року відповідач Комунальне підприємство «Комунальник м. Селидове» не має обов`язку зберігати за позивачем ОСОБА_1 середній заробіток.

При цьому, припинення відповідачем з 01 січня 2023 року нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ не містить посилань на застосування його положень лише щодо осіб, які призвані на військову службу після набрання ним чинності.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене та враховуючи, що починаючи з 19 липня 2022 року частиною 3 статті 119 КЗпП України вже не передбачено збереження за працівниками прийнятими на військову службу середнього заробітку на підприємстві, а передбачено лише збереження місця роботи, посади, суд приходить до висновку, що передбачені Законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 01 січня 2023 року по день ухвалення рішення суду на теперішній час відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

З цих же правових підстав не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, оскільки починаючи з 19 липня 2022 року у відповідача відсутній обов`язок збереження за позивачем середнього заробітку на період проходження військової служби, у період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідач виключно з власної ініціативи, не будучи зобов`язаним на це Законом, виплачував позивачу середній заробіток у розмірі по 16434,00 грн. щомісячно (у листопаді 2022 року 15503,77 грн.).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого середнього заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно суд виходить з наступного.

У позовній заяві позивач посилався на те, що відповідачем невірно здійснено розрахунок середнього заробітку, у зв`язку з чим у березні 2022 року відповідачем не доплачено позивачу 9666,14 грн., у квітні 2022 року 8479,77 грн., у травні 2022 року - 9666,14 грн., у червні 2022 року - 9666,14 грн., у липні - 8479,77 грн.

Однак, суд зазначає, що наведений позивачем у позовній заяві розрахунок середнього заробітку є помилковим з огляду на наступне.

Так, при здійсненні розрахунку середнього заробітку позивач керувався абзацом 3 пункту 2, а також пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислюючи середній заробіток виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, та діленням їх на число відпрацьованих робочих днів.

Але, в даному випадку обчислення позивачем середнього заробітку на підставі абзацу 3 пункту 2 та пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, не відповідає положенням вказаного порядку, а тому судом до уваги не береться та відхиляються.

Так, відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, працівникові,який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100).

Як вже було зазначено вище, позивач був прийнятий заступником директора на підприємство відповідача 20 серпня 2021 року, тобто на момент увільнення позивача з 25 лютого 2022 року від роботи у зв`язку з призовом на військову службу та на момент початку нарахування відповідачем позивачу середнього заробітку позивач пропрацював на підприємстві відповідача менше року, а тому в даному випадку середня заробітна плата має розраховуватись не у відповідності до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, а у відповідності до абзацу 2 пункту 2 Порядку № 100, виходячи з виплат за фактичний час роботи.

За таких обставин, наданий позивачем розрахунок середнього заробітку суд оцінює критично та до уваги його не приймає, оскільки він є помилковим та здійснений не у відповідності до норм чинного законодавства України.

При цьому, позивачем не надано будь-яких достатніх, належних та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідачем невірно здійснений розрахунок середнього заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Подання доказів на підтвердження обставин справи є обов`язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази суд вважає, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачем невірно здійснений розрахунок середнього заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно. Будь-яких обставин, що відповідач неналежним чином виконав свій обов`язок зі збереження за позивачем до 18 липня 2022 року середнього заробітку та має перед відповідачем заборгованість з виплати середнього заробітку, під час розгляду даної справи судом не встановлено, оскільки в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім того суд враховує, що з 01 березня 2022 року відповідач в якості середнього заробітку нарахував позивачу всього 163409,77 грн. (березень 2022 року 16434,00 грн., квітень 2022 року - 16434,00 грн., травень 2022 року - 16434,00 грн., червень 2022 року 16434,00 грн., липень 2022 року - 16434,00 грн., серпень 2022 року 16434,00 грн., вересень 2022 року - 16434,00 грн., жовтень 2022 року - 16434,00 грн., листопад 2022 року 15503,77 грн., грудень 2022 року - 16434,00 грн.), що підтверджується довідкою про доходи № 69 від 07 березня 2023 року, виданою Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове» (а.с. 53).

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше якзазверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.

З огляду на вищевикладене, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по середньому заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, з урахуванням того, що під час розгляду справи судом не встановлено помилковості нарахованих відповідачем позивачу сум середнього заробітку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню також не підлягають.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить допереконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до вимогч. 1 ст. 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, то судові витрати ОСОБА_1 по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 6, 19, 24, 46, 58 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 119 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та керуючись ст.ст.2, 4, 76-81, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комунальник м. Селидове» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішенняможе бутиподана апеляційнаскарга безпосередньо до Дніпровськогоапеляційного судушляхом подачіапеляційної скаргипротягом тридцятиднів здня йогопроголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез