Постанова

від 05.10.2023 по справі 204/3034/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5939/23 Справа № 204/3034/23 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року,

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Комунальник м.Селидове" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2023 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Комунальник м.Селидове" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що з 20 серпня 2021 року він перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Комунальник м. Селидове», на посаді заступника директора. У зв`язку з тим що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 було введено воєнний стан в України, він на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Позивача було зараховано добровольцем до в/ч НОМЕР_1 , а починаючи з 13 січня 2023 року переведено до в/ч НОМЕР_2 . Всі необхідні документи ним надавалися адміністрації підприємства. Середній заробіток позивачу підприємство відповідача виплачувало виходячи лише з посадового окладу по грудень 2022 року, а починаючи з січня 2023 року виплати без будь-яких повідомлень підприємство припинило. Вважає, що відповідачем неправильно здійснено розрахунок середнього заробітку, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача на отримання середнього заробітку. Відповідачем позивачу у період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року щомісячно нараховувались суми у розмірі по 16434,00 грн. Разом з цим, за розрахунками позивача його середньоденний заробіток складає 1186,37 грн. (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів), а тому вважає, що за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідач не доплатив позивачу 94287,66 грн. заробітної плати. Позивач звертався до відповідача з заявою про проведення перерахунку середнього заробітку, однак перерахунок так і не проведено, різницю середнього заробітку не виплачено. Крім того вважає, що відповідач не мав законних підстав припиняти виплати позивачу з 01 січня 2023 року середнього заробітку, які гарантовані на час добровільного проходження військової служби у лавах територіальної оборони. Зазначив, що у зв`язку з позбавленням позивача виплат середнього заробітку позивач не здатний на гідному рівні підтримати свою родину та профінансувати пов`язані зі службою потреби. Відповідач зобов`язаний виконувати триваючи правовідносини між ними щодо нарахування та виплати позивачу середньомісячного заробітку на час проходження ним служби як добровольця, а тому на переконання позивача відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача за період починаючи з 01 січня 2023 року по день ухвалення рішення суду середньомісячний заробіток в сумі 1186,37 грн. за кожен робочий день. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 вирішив звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Комунальник м.Селидове" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року у справі № 204/3034/23 в частині відмови задоволенні позовної вимоги до Комунального підприємства "Комунальник м.Селидове" про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 94287,66 грн. - скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованість середнього заробітку за період 01 березня 22 року по 31 грудня 2022 року у розмірі 94287,66 грн. та стягнути з відповідача на його користь заборгованість середнього заробітку за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року у сумі 94287,66 грн.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 20 серпня 2021 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем Комунальним підприємством Комунальник м. Селидове, прийнятий заступником директора, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 .

Наказом директора Комунального підприємства Комунальник м. Селидове № 52-К від 25 лютого 2022 року Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію увільнено від роботи ОСОБА_1 , заступника директора, з 25 лютого 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

На теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки, що підтверджується довідкою № 18 від 04 січня 2023 року, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .

До грудня 2022 року включно ОСОБА_1 , як працівнику, прийнятому на військову службу, Комунальним підприємством Комунальник м. Селидове на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України виплачувався середній заробіток, що підтверджується довідкою № 65 від 27 березня 2023 року, виданою Комунальним підприємством Комунальник м. Селидове.

Наказом директора Комунального підприємства Комунальник м. Селидове № 696-К від 30 грудня 2022 року «Про припинення виплат середнього заробітку ОСОБА_3 » у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2353-ІХ та внесенням змін до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 , заступнику директора, припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 01 січня 2023 року.

Так, частиною 2 статті 6 Конституції України закріплено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції від 31 липня 2020 року, тобто станом на дату призову ОСОБА_1 на військову службу) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Таким чином, передбачався обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом, атому дії відповідача Комунального підприємства Комунальник м. Селидове щодо припинення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку є правомірними.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Правову позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України в частині збереження за позивачем ОСОБА_1 середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. А починаючи з 19 липня 2022 року відповідач Комунальне підприємство Комунальник м. Селидове не має обов`язку зберігати за позивачем ОСОБА_1 середній заробіток.

При цьому, припинення відповідачем з 01 січня 2023 року нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Крім того, необхідно звернути увагу, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ не містить посилань на застосування його положень лише щодо осіб, які призвані на військову службу після набрання ним чинності.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене та враховуючи, що починаючи з 19 липня 2022 року частиною 3 статті 119 КЗпП України вже не передбачено збереження за працівниками прийнятими на військову службу середнього заробітку на підприємстві, а передбачено лише збереження місця роботи, посади, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що передбачені Законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 01 січня 2023 року по день ухвалення рішення суду на теперішній час відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

З цих же правових підстав не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, оскільки починаючи з 19 липня 2022 року у відповідача відсутній обов`язок збереження за позивачем середнього заробітку на період проходження військової служби, у період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідач виключно з власної ініціативи, не будучи зобов`язаним на це Законом, виплачував позивачу середній заробіток у розмірі по 16434,00 грн. щомісячно (у листопаді 2022 року 15503,77 грн.).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого середнього заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно суд першої інстанції виходить з наступного.

У позовній заяві позивач посилався на те, що відповідачем невірно здійснено розрахунок середнього заробітку, у зв`язку з чим у березні 2022 року відповідачем не доплачено позивачу 9666,14 грн., у квітні 2022 року 8479,77 грн., у травні 2022 року - 9666,14 грн., у червні 2022 року - 9666,14 грн., у липні - 8479,77 грн.

Однак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що наведений позивачем у позовній заяві розрахунок середнього заробітку є помилковим з огляду на наступне.

Так, при здійсненні розрахунку середнього заробітку позивач керувався абзацом 3 пункту 2, а також пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислюючи середній заробіток виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, та діленням їх на число відпрацьованих робочих днів.

Але, в даному випадку обчислення позивачем середнього заробітку на підставі абзацу 3 пункту 2 та пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, не відповідає положенням вказаного порядку, а тому судом до уваги не береться та відхиляються.

Так, відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100).

Як вже було зазначено вище, позивач був прийнятий заступником директора на підприємство відповідача 20 серпня 2021 року, тобто на момент увільнення позивача з 25 лютого 2022 року від роботи у зв`язку з призовом на військову службу та на момент початку нарахування відповідачем позивачу середнього заробітку позивач пропрацював на підприємстві відповідача менше року, а тому в даному випадку середня заробітна плата має розраховуватись не у відповідності до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, а у відповідності до абзацу 2 пункту 2 Порядку № 100, виходячи з виплат за фактичний час роботи.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачем невірно здійснений розрахунок середнього заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно. Будь-яких обставин, що відповідач неналежним чином виконав свій обов`язок зі збереження за позивачем до 18 липня 2022 року середнього заробітку та має перед відповідачем заборгованість з виплати середнього заробітку, під час розгляду даної справи судом не встановлено, оскільки в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім того суд врахував, що з 01 березня 2022 року відповідач в якості середнього заробітку нарахував позивачу всього 163409,77 грн. (березень 2022 року 16434,00 грн., квітень 2022 року - 16434,00 грн., травень 2022 року - 16434,00 грн., червень 2022 року 16434,00 грн., липень 2022 року - 16434,00 грн., серпень 2022 року 16434,00 грн., вересень 2022 року - 16434,00 грн., жовтень 2022 року - 16434,00 грн., листопад 2022 року 15503,77 грн., грудень 2022 року - 16434,00 грн.), що підтверджується довідкою про доходи № 69 від 07 березня 2023 року, виданою Комунальним підприємством Комунальник м. Селидове.

З огляду на вищевикладене, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по середньому заробітку за період з 01 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, з урахуванням того, що під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено помилковості нарахованих відповідачем позивачу сум середнього заробітку, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання. Отже, положення частини 3 статті 119 КЗпП України, в частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини 3 статті 119 КЗпП були вилучені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону й матеріалами справи не підтверджується факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по середньому заробітку за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, з урахуванням того, що під час розгляду справи судом не встановлено помилковості нарахованих відповідачем позивачу сум середнього заробітку, а тому позовні вимогу задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що відповідно до Наказу директора Комунального підприємства Комунальник м.Селидове № 52-К від 25 лютого 2022 року за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на період проходження військової служби на що суд першої інстанції не звернув уваги, колегія суддів ставиться критично, оскільки з моменту набрання чинності Законом України № 2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Посилання апелянта, що відповідачем не вірно розраховано суму середнього заробітку та застосовано неправильний порядок його обчислення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач був прийнятий заступником директора на підприємство відповідача 20 серпня 2021 року, тобто на момент увільнення позивача з 25 лютого 2022 року від роботи у зв`язку з призовом на військову службу та на момент початку нарахування відповідачем позивачу середнього заробітку позивач пропрацював на підприємстві відповідача менше року, а тому в даному випадку середня заробітна плата має розраховуватись не у відповідності до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, а у відповідності до абзацу 2 пункту 2 Порядку № 100, виходячи з виплат за фактичний час роботи.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова