Постанова

від 20.04.2023 по справі 144/1842/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1842/21

Провадження № 22-ц/801/774/2023

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О.С.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 рокуСправа № 144/1842/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. Г.,

з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 144/1842/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Германа О. С., в залі суду, повний текст якого складено 24 лютого 2023 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин, визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_6 , яка була зареєстрована та проживала на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

На час смерті ОСОБА_6 з нею ніхто не проживав. Після її смерті до кола спадкоємців увійшла його мати - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До спадкового майна померлої ОСОБА_6 належить житловий будинок в АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай) розміром 2,79 умовних га із земель Мишарівського КСП, належне спадкодавиці у відповідності до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170735, виданого 08 липня 1997 року.

В шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_6 спадщину фактично прийняла її дочка - ОСОБА_7 , яка після смерті матері користувалась речами домашнього вжитку, доглядала за житловим будинком, обробляла присадибну земельну ділянку, отримала свідоцтво про смерть спадкодавиці.

Після смерті ОСОБА_7 позивач прийняв спадщину за заповітом.

Крім того, під час підготовки документів для звернення із цим позовом до суду були виявленні розбіжності в написанні імені його матері, а саме у відповідності до актового запису про народження № 8 від 13 квітня 1953 року, ім`я матері зазначено як « ОСОБА_8 », в графі батько значиться « ОСОБА_9 », в графі мати - « ОСОБА_6 ».

Згідно витягу з погосподарських книг за період з 1953 року по 1969 рік, до членів домогосподарства ОСОБА_9 належать: дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_10 .

Відповідно до витягу з погосподарської книги за період з 1970 року по 1973 рік дочкою ОСОБА_9 вже значиться ОСОБА_7 .

Указані розбіжності виникли у зв`язку з допущеною помилкою при внесенні імені його матері в паспорт та в подальшому в актовий запис про смерть.

Зазначає, що влітку 2021 року зі слів односельчанки ОСОБА_11 йому стало відомо про те, що спадщину після смерті його баби - ОСОБА_1 у 2016 році оформила відповідач ОСОБА_2 .

З метою отримання указаної інформації він звернувся до поліції, де йому повідомили, що у відповідності до заповіту складеного 01 березня 1996 року, зареєстрованого в книзі реєстрації нотаріальних дій № 15 та посвідченого секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області Левадською Т. В., спадщина на земельну частку (пай) право на яку належало ОСОБА_6 переоформлено на ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 листопада 2016 року, зареєстрованого в реєстрі № 2269, спадкова справа № 362/2016.

По факту заволодіння чужим майном до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною третьою статті 190 КК України № 120200202800000105 від 08.04.2020 року.

Під час досудового розслідування Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України було проведено судову технічну експертизу документів від 29 травня 2020 року № 162 та встановлено, що зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради народних депутатів» у заповіті ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року, на 3 аркуші у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6 , нанесений безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області № 753 від 07 грудня 2021 року ОСОБА_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт від 01 березня 1996 року за № 15 на ім`я ОСОБА_2 не складала.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 звернувшись в суд із даним позовом просив:

-встановити факт, що ОСОБА_7 в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично прийняла спадщину;

-встановити факт родинних відносин, а саме, що спадкодавець ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною матір`ю ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-визнати заповіт складений на ім`я ОСОБА_2 від імені ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року, зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій № 15 та посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області Левадською Тамарою Василівною недійсним;

-визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, від 23 жовтня 2016 року (зареєстровано в реєстрі № 2269) на право власності на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ВН № 0170735, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією Вінницької області 08 липня 1997 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну часку (пай) 10 липня 1997 за № 231, видане на ім`я ОСОБА_2 недійсним;

-скасувати запис про право власності № 18298040 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,6603 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0176 призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

-стягнути з ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року позов задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_7 в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично прийняла спадщину.

Встановлено факт родинних відносин, а саме що спадкодавець ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною матір`ю ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано заповіт складений на ім`я ОСОБА_2 від імені ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року, зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій № 15 та посвідчений секретарем Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області ОСОБА_3 недійсним.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 2016 (зареєстровано в реєстрі № 2269) на право власності на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ВН № 0170735, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією Вінницької області 08 липня 1997 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну часку (пай) 10 липня 1997 за № 231, видане на ім`я ОСОБА_2 недійсним.

Скасовано запис про право власності № 18298040 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,6603 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0176 призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за № 2269 державним нотаріусом видане на підставі підробленого заповіту, тобто видане особі, яка не має права на спадкування і має бути визнане недійсним, тому і запис у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , є похідним і має бути скасований.

Також судом вказано, що в судовому засіданні встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , а також факт прийняття останньою спадщини після смерті матері.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Медвецький С. К.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду на 20 квітня 2023 року о 10:20 год з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки цивільна правоздатність осіб, щодо яких позивач просить встановити факт родинних зв`язків та факт прийняття спадщини припинена, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для встановлення зазначених фактів, що мають юридичне значення.

Указує, що перед зверненням до суду позивач був зобов`язаний звернутися до відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування із запитом на отримання інформації, яка стала предметом цього позову, і лише у разі відмови в наданні йому такої інформації, у нього виникало би право для звернення до суду з заявою про встановлення юридичного факту.

Зазначає, що заявляючи позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтував у чому полягає порушення його прав та які його права порушено.

Позивач не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , обрав не належний спосіб захисту, а також звернувся до суду після спливу строку позовної давності та не просив суд поновити йому пропущенні строки.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку не надійшли.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, а також надав відповідні пояснення.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги та надали відповідні пояснення.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим провести розгляд справи у їх відсутність.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мала Мочулка Теплицького району Вінницької області померла баба позивача - ОСОБА_6 (а. с. 34).

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170735 ОСОБА_6 на підставі рішення Теплицької РДА від 08 квітня 1992 року № 92, надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності «Мишарівське КСП», розміром 2,79 га (а. с. 48).

Розпорядженням Теплицької РДА від 23 грудня 2004 року затверджено акт про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) по СТОВ «Мишарвське» на території Маломочульської сільської ради від 23 грудня 2003 року, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видано державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних ділянок по СТОВ «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради. Також, в розпорядженні зазначено, що на земельні частки (паї) померлих громадян власників сертифікатів державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини (т. а. с. 50).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, зокрема право на указану вище земельну частку (пай).

Із копії спадкової справи № 362/2016, заведеної після смерті ОСОБА_6 , слідує, що ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , при цьому надала заповіт від 01 березня 1996 року, в якому зазначено, що він зареєстрований в книзі реєстрації нотаріальних дій за № 15, відповідно до якого ОСОБА_6 , заповіла усе своє майно ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 15, 17).

23 листопада 2016 року державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 2269 від 23 листопада 2016 року. Згідно свідоцтва, спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташовану на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області колишнє КСП «Мишарівське» (а. с. 25).

На земельну ділянку ДП «Вінницький науково-дослідний та інститут землеустрою» в 2016 році виготовлено технічну документацію; присвоєно кадастровий номер земельної ділянки: 053783900:01:000:0176, обчислено площу земельної ділянки - 2,6603 га та визначено її координати на місцевості в натурі (т. 1 а. с. 52).

Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні № 12020020280000091 від 20 березня 2020 року проведено судову технічну експертизу документів та встановлено, що:

зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради народних депутатів» у заповіті ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року, на 3 аркуші у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6 , яка розпочата та закрита 23 листопада 2016 року, нанесений безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою струменевим способом формування зображення;

зображення відбитку штампу «Маломочульської сільської ради» та зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради» у довідці від 15 липня 2015 року № 151, на 4 аркуші, у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6 , яка розпочата та закрита 23 листопада 2016 року, нанесені безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень (т. 1 а. с. 70-72).

З довідки № 753 від 07 грудня 2021 року, виданої старостою с. Мала ОСОБА_12 слідує, що ОСОБА_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіт № 15 від 01 березня 1996 року на ім`я ОСОБА_2 в Маломочульській сільській раді не складала (т. 1 а. с. 74).

З журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради народних депутатів Теплицького району Вінницької області заведеного за період з 21 січня 1993 року по 6 грудня 1996 року слідує, що заповіт ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року у ньому не зареєстрований, натомість у даному реєстрі за № 15 зареєстровано заповіт на іншу особу, а саме ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а. с. 211).

Згідно довідки виконкому Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 646 від 09 жовтня 2013 року ОСОБА_7 , 1953 року народження, є єдиним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 31).

Відповідно до довідки № 754 від 07 грудня 2021 року, виданої старостою с. Мала ОСОБА_12 , ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 в шестимісячний строк з дня її смерті, доглядала за житловим будинком, обробляла земельну ділянку (т. 1 а. с. 75).

Згідно запису акта про народження № 8 від 13 квітня 1953 року у графі відомості про дитину зазначено - ОСОБА_10 , у графі відомості про батьків зазначено: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 30).

З витягу з погосподарської книги № 1 за 1953-1955, 1955-1957, 1958-1960, 1961-1963, 1964-1966, 1967-1969 роки слідує, що до членів домогосподарства за особовим рахунком № НОМЕР_2 головою двору якого є ОСОБА_9 , входять: дружина - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_10 та син - ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 76-81).

Відповідно до витягу з погосподарської книги за 1970-1973 роки дочка значиться як - ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 82).

З актового запису про смерть № 11 від 23 травня 2014 року слідує, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 32).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 є її син - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 01 липня 1992 року (т. 1 а. с. 12).

13 серпня 2015 року державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контри Лужанською Т. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1171 відповідно до якого спадкоємцем після смерті спадкодавця ОСОБА_7 є її син ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 33).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2004 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини.

Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то судом при розгляді даної справи застосовуються положення ЦК УРСР (у редакції 1963 року), які були чинні на день смерті спадкодавця.

Положеннями чинного на час відкриття спадщини Цивільного кодексу УРСР було визначено таке.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.

Стаття 548 ЦК УРСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції №18/5 від 14.06.1994 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що:

«у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт, у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Матеріалами справи встановлено, що підставою для прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом слугувала заява ОСОБА_2 , подана до нотаріальної контори, відповідно до якої вона спадщину прийняла шляхом постійного проживання разом із померлою ОСОБА_6 , на підтвердження цього надано довідку.

Разом з тим, відповідно до наданої 03 вересня 2020 року Маломочульською сільською радою довідки, ОСОБА_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіт в Маломочульській сільській раді заповіт на ім`я ОСОБА_2 не складала (т. 1 а. с. 56).

З довідки № 753 від 07 грудня 2021 року, виданої старостою с. Мала ОСОБА_12 слідує, що ОСОБА_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіт № 15 від 01 березня 1996 року на ім`я ОСОБА_2 в Маломочульській сільській раді не складала (т. 1 а. с. 74).

Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні № 12020020280000091 від 20 березня 2020 року проведено судову технічну експертизу документів та встановлено, що зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради народних депутатів» у заповіті ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року, на 3 аркуші у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6 , а також зображення відбитку штампу «Маломочульської сільської ради» та зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради» у довідці від 15 липня 2015 року № 151, на 4 аркуші, у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6 нанесені безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень (т. 1 а. с. 70-72).

Відтак суд першої інстанції встановивши, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за № 2269 (спадкова справа 362/2016), відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське», належного спадкодавцю ОСОБА_6 , видане 23 листопада 2016 року державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори на підставі підробленого заповіту, тобто видане особі, яка у розумінні статті 1301 ЦК України не мала права на спадкування, дійшов правильного висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 у спосіб не передбачений законом, зокрема з порушенням встановленого законодавством порядку.

Тобто, наявний факт незаконного переходу земельної ділянки у приватну власність відповідача.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Водночас, судом першої інстанції взято до уваги, що оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане державним нотаріусом на підставі недійсного заповіту та зареєстроване в реєстрі, тому державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку підлягає скасуванню.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності колегія зазначає таке.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач влітку 2021 року дізнався про існування заповіту складеного його бабою ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 та звернувся з заявою до правоохоронних органів.

Постановою слідчого СВ відділення поліції № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області від 07 грудня 2021 року визнано ОСОБА_1 потерпілим в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020280000105 від 08 квітня 2020 року.

Позивач звернувся з позовом до суду 28 грудня 2021 року.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов пред`явлено в межах строку позовної давності.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються до уваги, оскільки доказів на спростування цих висновків відповідач суду не надала.

Щодо встановлення факту родинних відносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлено, що:

«суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки».

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач зазначив, що його мати ОСОБА_7 є дочкою ОСОБА_6 та єдиним спадкоємцем після смерті останньої, яка прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, оскільки безпосередньо перед її смертю доглядала за нею, а в подальшому - доглядала за городом та будинком. Указав, що його мати ОСОБА_7 помилково була записана в актовому записі про народження під іменем « ОСОБА_8 ».

Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Матеріалами справи встановлено, що згідно запису акта про народження № 8 від 13 квітня 1953 року у графі відомості про дитину зазначено - ОСОБА_10 , у графі відомості про батьків зазначено: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_6 .

З витягу з погосподарської книги № 1 за 1953-1955, 1955-1957, 1958-1960, 1961-1963, 1964-1966, 1967-1969 роки слідує, що до членів домогосподарства за особовим рахунком № НОМЕР_2 головою двору якого є ОСОБА_9 , входять: дружина - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_10 та син - ОСОБА_7 .

Відповідно до витягу з погосподарської книги за 1970-1973 роки дочка значиться як - ОСОБА_7 .

З актового запису про смерть № 11 від 23 травня 2014 року слідує, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідки виконкому Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 646 від 09 жовтня 2013 року ОСОБА_7 , 1953 року народження, є єдиним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки № 754 від 07 грудня 2021 року, виданої старостою с. Мала ОСОБА_12 , ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 в шестимісячний строк з дня її смерті, доглядала за житловим будинком, обробляла земельну ділянку.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції треті особи та свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які особисто знали як ОСОБА_6 так і ОСОБА_7 , підтвердили, що дочку ОСОБА_6 звали « ОСОБА_18 », однак називали її « ОСОБА_8 », оскільки так вона була записана при народженні. Крім того, указали, що після смерті ОСОБА_6 за її будинком та земельною ділянкою доглядала дочка.

Свідки особисто не зацікавлені в результаті розгляду справи, а тому ставити під сумнів їх показання, колегія суддів не вбачає.

Відтак суд першої інстанції дослідивши зібрані по справі докази дійшов правильного висновку, що позивачем доведено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною матір`ю ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також факт прийняття спадщини ОСОБА_7 в шестимісячний строк після смерті ОСОБА_6 .

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для встановлення факту родинних відносин та факту прийняття спадщини оскільки цивільна правоздатність осіб припинена є безпідставними та не ґрунтуються на нормах закону.

Позивач надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 81 ЦПК України ОСОБА_2 не спростувала обставини, на які позивач посилався у своїй позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги.

При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому судом до уваги не приймаються.

Колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне, обґрунтоване, справедливе рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Згідно з частинами другою, третьою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача обґрунтованих заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не зазначив та не надав доказів на підтвердження невідповідності судових витрат фактично наданим послугам.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц дійшов висновку, що:

«саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

З договору про надання правничої допомоги від 18 квітня 2023 року слідує, що розмір гонорару за надання правової допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становить 6 000 грн.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, адвокат надав суду апеляційної інстанції акт виконаних робіт від 20 квітня 2023 року відповідно до якого адвокат Човганюк А. М. надала ОСОБА_1 таку правничу допомогу: усну консультацію, ознайомлення з апеляційною скаргою, правовий аналіз апеляційної скарги, підготовка, узгодження та формування правової позиції по апеляційній скарзі, визначення правової позиції по вимогам апеляційної скарги, участь у судовому засіданні.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 20/04-23 від 20 квітня 2023 року ОСОБА_1 сплатив адвокату Човганюк А. М. 6000 грн.

Колегія суддів вважає, що надані представником позивача докази підтверджують витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими.

Розподіляючи витрати, які позивач поніс на професійну правничу допомогу за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи: договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт, квитанція про оплату адвокатських послуг є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, адже цей розмір доведений документально, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому представник відповідача аргументованих заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не надав.

З урахуванням обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн не суперечить принципу розподілу судових витрат та підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

С. К. Медвецький