Постанова

від 10.04.2023 по справі 727/5571/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2023 р. Справа№ 727/5571/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Ходаківської І.П.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача-1: Поляк П.П.,

від позивача-2: не з`явились,

від відповідача-1: Йосипенко С.Т.,

від відповідача-2: не з`явились,

від відповідача-3: не з`явились,

від третьої особи: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 (повний текст складено 12.12.2022)

у справі № 727/5571/19 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

до 1. Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області»,

2. Чернівецької обласної державної адміністрації,

3. Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору:

Чернівецько-Буковинська єпархія Української Православної Церкви,

про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів, визнання частково незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною та зобов`язання скасувати державну реєстрацію,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернулись до суду з позовною заявою (нова редакція), у якій просили:

- визнати незаконним та скасувати пп. 3 п. 2 розпорядження в. о. голови Чернівецької обласної державної адміністрації Павлюка М.В. №354-р від 12.04.2019 про реєстрацію в новій редакції статуту релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області»;

- визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області», оформлене протоколом №1 від 10.03.2019;

- визнати незаконною реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - релігійну організацію «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області», код ЄДРПОУ 22854168;

- зобов`язати управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - релігійну організацію «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області», код ЄДРПОУ 22854168.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що релігійна організація «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області» (далі - Релігійна організація УПЦ) згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) зареєстрована як юридична особа 09.10.1991 і з цієї ж дати керівником та настоятелем цієї релігійної організації є ОСОБА_1 .

Статут цієї релігійної організації був прийнятий 03.12.2017 на загальних зборах віруючих громадян, 06.12.2017 затверджений керуючим Чернівецько-Буковинською єпархією Української Православної Церкви, а 14.12.2017 - зареєстрований розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації № 1175-р.

Позивачі вказують, що їм стало відомо про наявність розпорядження в. о. голови ОДА Павлюка М.В. від 12.03.2019 №354-р про реєстрацію в новій редакції статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області» (далі - Релігійна організація ПЦУ).

Однак, за твердженням позивачів, Релігійна організація УПЦ під керівництвом настоятеля ОСОБА_1 жодних парафіяльних зборів не скликала, рішень з приводу зміни назви, прийняття нового статуту не приймала та з будь-якою заявою про реєстрацію статуту в новій редакції не зверталась.

Позивачі зазначають, що незаконними діями відповідача фактично ліквідовано Релігійну організацію УПЦ, членами якої є позивачі, внаслідок чого змінено віросповідну (конфесійну) приналежність парафії, течію, культ та напрямок цієї релігійної організації, а позивачі позбавлені можливості сповідувати обрану ними релігію та здійснювати богослужіння в межах релігійної громади, членами якої вони є. Крім того, позивач ОСОБА_1 позбавлений права керувати парафією, здійснювати богослужіння у храмі с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області та здійснювати інші права і обов`язки, передбачені Статутом. Позивач ОСОБА_2 , який є членом парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ, також позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії та перебувати у канонічному послухові до настоятеля ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі належними та допустимими доказами не довели наявності у них порушеного права, яке підлягає захисту шляхом визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації УПЦ, оформленого протоколом №1 від 10.03.2019.

Суд дійшов висновку, що порушення прав і законних інтересів позивачів у справі №727/5571/19 фактично зводиться до наявності самого факту прийняття загальними зборами членів Релігійної організації УПЦ 10.03.2019 рішення про зміну своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

Місцевий господарський суд також зазначив, що вимога про визнання незаконним та скасування пп. 3 п. 2 розпорядження в. о. голови Чернівецької ОДА від 12.04.2019 №354-р та похідні від неї вимоги про визнання незаконною реєстрації змін до відомостей та зобов`язання Чернівецької ОДА скасувати державну реєстрацію змін до відомостей є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у позові. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд вказав, що, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2022, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково: визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів Релігійної організації УПЦ, оформлені протоколом №1 від 10.03.2019.

ОСОБА_1 категорично не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачі не довели наявності в них порушеного права, яке підлягає судовому захисту, адже будь-якого рішення щодо відвідування церкви на зборах не приймалось, а тому відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободу віросповідання.

Апелянт зазначає, що починаючи з 09.10.1991 був керівником та настоятелем Релігійної організації УПЦ. Далі за текстом апеляційної скарги ОСОБА_1 цитує п. п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.8, 2.13 та 2.14 Статуту цієї релігійної організації (в редакції 2017 року) та зазначає, що дійсний зміст правовідносин полягає у порушенні його права на управління парафією та виконання наданих йому вказаними пунктами Статуту повноважень.

На думку скаржника, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а викладені у судовому рішенні висновки не відповідають обставинам справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Ходаківська І.П., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №727/5571/19 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 до надходження матеріалів справи №727/5571/19.

30.01.2023 матеріали справи №727/5571/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №727/5571/19 залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 2 881,50 грн у встановленому порядку. Попереджено ОСОБА_1 , що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційної скарги, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №727/5571/19. Розгляд справи призначено на 27.03.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 заяву представника ОСОБА_1 адвоката Поляка П.П. про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.03.2023 об 11 год 40 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції 27.03.2023 суд протокольно оголосив перерву у судовому засіданні до 10.04.2023, про що повідомив ОСОБА_2 , Чернівецьку ОДА, Управління культури Чернівецької ОДА та Чернівецько-Буковинську єпархію Української Православної Церкви відповідною ухвалою.

Позиції учасників справи.

Чернівецька ОДА у клопотанні про розгляд справи без участі представника відповідача вважає рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2022 обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню. Зазначає про наявність судової практики Верховного Суду щодо вирішення спору з оскарження переходу релігійної громади до Православної Церкви України, зокрема у справі №924/173/22.

Управління культури Чернівецької ОДА у заяві-клопотанні про розгляд справи без участі представника відповідача просило провести розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Господарського суду м. Києва у справі №727/5571/19 без участі представника Управління; оскаржуване рішення залишити без змін; при винесені рішення у справі №727/5571/19 врахувати практику Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів.

Релігійна організація ПЦУ надала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти проти її доводів заперечує, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідач вважає, що жодні права ОСОБА_1 на управління парафією, свободу віросповідання та, тим більше, на виконанні наданих йому п. п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.8, 2.13, 2.14 розділу II Статуту повноважень ні рішеннями загальних зборів Релігійної громади УПЦ, оформленими протоколом №1 від 10.03.2019, ні пп. 3 п. 2 розпорядження в. о. голови Чернівецької ОДА від 12.04.2019 №354-р про реєстрацію в новій редакції Статуту Релігійної організації ПЦУ порушені не були. Чинне законодавство України не наділяє ОСОБА_1 виключними правами бути керівником Релігійної громади ПЦУ. Крім того, виступивши категорично проти переходу до релігійного об`єднання «Православна Церква України» разом з релігійною громадою УПЦ с. Стара Жадова, ОСОБА_1 фактично самостійно прийняв рішення не залишатися керівником релігійної громади, що змінила канонічну підлеглість.

У свою чергу загальні збори релігійної громади УПЦ (в п. 9 Протоколу №1 від 10.03.2019) переобрали керівні органи Релігійної організації УПЦ у наступному складі: ОСОБА_3 - голова парафіяльної ради, ОСОБА_4 - заступник голови парафіяльної ради, ОСОБА_5 - скарбник.

Крім того, оскаржуване ОСОБА_1 рішення загальних зборів Релігійної організації УПЦ, оформлені протоколом №1 від 10.03.2019, стосувалися ряду питань про: ідентифікацію зареєстрованих присутніх та статус загальних зборів Релігійної громади УПЦ шляхом викладення його в новій редакції; регламенту загальних зборів Релігійної громади УПЦ; обрання голови, його заступника та секретаря загальних зборів Релігійної громади УПЦ; обрання лічильної комісії загальних зборів Релігійної громади УПЦ; зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади УПЦ; внесення змін та прийняття Статуту Релігійної громади УПЦ шляхом викладення його в новій редакції; переобрання керівних органів Релігійної організації; звернення до колишнього керівника Релігійної організації; визначення осіб, уповноважених підписати заяву до Чернівецької обласної державної адміністрації та уповноважених подати заяву про реєстрацію Статуту Релігійної організації ПЦУ, а також здійснити реєстраційні дії у державного реєстратора; затвердження протоколів лічильної комісії. Тобто, припинення повноважень ОСОБА_1 як керівника релігійної громади УПЦ було лише одним із питань порядку денного загальних зборів релігійної громади, а не єдиним питанням цих зборів, в той час як ОСОБА_1 оскаржує це рішення загальних зборів повністю, а не лише в частині припинення його повноважень як керівника релігійної громади.

На думку відповідача, дійсна мета ОСОБА_1 - скасувати перехід (зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях) Релігійної організації до Православної Церкви України, а не лише поновити себе на посаді керівника Релігійної організації як громади, яка змінила свою підлеглість на користь ПЦУ.

Відповідач відзначає, що крім ОСОБА_1 позивачем у цій справі є ОСОБА_2 , який не був керівником Релігійної організації ПЦУ, однак який разом із ОСОБА_1 оскаржує рішення Релігійної організації. На думку відповідача, це є свідченням того, що обидва позивачі звернулися до суду саме з метою повного оскарження рішення Релігійної організації, а не лише в частині припинення повноважень керівника - ОСОБА_1 .

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний господарський суд відзначає, що ОСОБА_1 у апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково: визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів Релігійної організації, оформлені протоколом №1 від 10.03.2019.

Скаржник у апеляційній скарзі наводить доводи, які, на його думку, підтверджують наявність порушення рішенням загальних зборів Релігійної організації його права на управління парафією та виконання наданих йому Статутом повноважень. Інших доводів скаржник не наводить.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

27.12.2017 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну організацію УПЦ, що була зареєстрована 09.10.1991. Керівником релігійної організації зазначено ОСОБА_1 .

Державна реєстрація змін проведена на підставі Статуту Релігійної організації УПЦ у новій редакції, прийнятій на загальних зборах віруючих громадян 03.12.2017, затвердженого керуючим Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви 06.12.2017, зареєстрованого розпорядженням Чернівецької ОДА №1175-р від 14.12.2017.

Згідно з п. 1.2 Статуту Релігійна організація УПЦ створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання і виступає первинним канонічним (структурним) підрозділом УПЦ. Віросповідна (конфесійна) приналежність парафії - Українська православна церква.

Відповідно до п. 2.1 Статуту парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.

Згідно з п. 2.2 Статуту до обов`язків настоятеля належить: а) духовна опіка віруючих; б) керівництво парафією; в) керівництво причтом у виконанні ним богослужбових та пастирських обов`язків; г) відповідно до внутрішніх настанов Української Православної Церкви визначення членів Парафіяльних зборів; ґ) складання та ведення списку членів Парафіяльних зборів і передача його єпархіальному архієрею, керуючому єпархією Української Православної Церкви для затвердження. Лише після затвердження списку членів Парафіяльних зборів єпархіальним архієреєм, керуючим єпархією УПЦ, члени Парафіяльних зборів набувають свої права; д) нагляд за належним станом храму, за його начинням та вбранням, а також за наявністю всього необхідного для здійснення богослужінь та іншої діяльності парафії у відповідності з її цілями і завданнями; е) турбота про правильне та благоговійне читання і спів у храмі; є) турбота про виконання вказівок єпархіального архієрея; ж) організація катехізаторської, благодійної, церковно-суспільної, освітньої та просвітницької діяльності парафії; з) скликання Парафіяльних зборів та головування на них; и) призупинення, за наявності достатніх підстав, виконання рішень Парафіяльних зборів та парафіяльної ради з будь-яких питань з подальшим переданням цих рішень на розгляд єпархіальному архієрею; і) нагляд за втіленням у життя рішень Парафіяльних зборів та за роботою Парафіяльної ради; й) подання єпархіальному архієрею безпосередньо або через благочинного щорічних звітів про стан парафії та про свою діяльність; к) ведення офіційного церковного листування; л) ведення богослужбового журналу та зберігання парафіяльного архіву; м) видача свідоцтв (довідок) про хрещення та шлюб; н) представлення інтересів парафії перед органами державної влади і місцевого самоврядування; о) виконання інших обов`язків відповідно до внутрішніх настанов Української православної Церкви.

Вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель (п. 2.4 Статуту).

До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени Парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (п. 2.5 Статуту).

Відповідно до пп. «ґ» п. 2.2 Статуту настоятель складає та веде список членів Парафіяльних зборів і передає його єпархіальному архієрею, керуючому єпархією Української православної Церкви, для затвердження. Лише після затвердження списку членів Парафіяльних зборів єпархіальним архієреєм, керуючим єпархією УПЦ, члени Парафіяльних зборів набувають свої права.

Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів (п. 2.9 Статуту).

Рішення Парафіяльних зборів приймаються простою більшістю голосів присутніх на них. За рівної кількості колосів голос головуючого є вирішальним (п. 2.10 Статуту).

Парафіяльні збори, на яких розглядаються питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади, вважаються чинними за умови присутності усіх членів Парафіяльних зборів (п. 2.11 Статуту).

Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів Парафіяльних зборів (п. 2.12 Статуту).

Згідно з п. 2.14 Статуту протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим), секретарем та п`ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи Парафіяльних зборів затверджуються єпархіальним архієреєм і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності.

Розділом V Статуту визначено, що зміни і доповнення до Статуту парафії вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно з письмової згоди єпархіального архієрея і реєструються в такому ж порядку, що і Статут.

Згідно з протоколом №1 від 10.03.2019 в с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області відбулись загальні збори членів Релігійної організації УПЦ за присутності 415 осіб, які ухвалили рішення в т.ч.:

- підтвердити належність усіх зареєстрованих на зборах громадян православного віросповідання - прихожан сільського храму, до членів Релігійної організації УПЦ і відповідно вважати загальні збори православних віруючих жителів с. Стара Жадова загальними зборами Релігійної організації УПЦ;

- припинити повноваження настоятеля ОСОБА_1. як керівника Релігійної організації, припинити повноваження Парафіяльної ради;

- змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації УПЦ та перейти до релігійного об`єднання Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), змінивши при цьому назву Релігійної організації на «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області» (Релігійна організація ПЦУ);

- прийняти у новій редакції Статут Релігійної організації УПЦ із зміною назви на назву Релігійної організації ПЦУ;

- переобрати керівний орган. Зокрема, головою Парафіяльної ради обрано ОСОБА_3, якого уповноважено на представництво громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій.

Вказаний протокол підписали голова зборів та секретар зборів.

В. о. голови Чернівецької ОДА Павлюк М. прийняв розпорядження №354-р від 12.04.2019 про реєстрацію у новій редакції Статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області».

24.04.2019 державний реєстратор Управління культури Чернівецької ОДА провів державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну організацію ПЦУ із зазначенням її керівником ОСОБА_3 .

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовною заявою, у якій (нова редакція) просили визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів, визнати частково незаконним та скасувати розпорядження, визнати незаконною та зобов`язати скасувати державну реєстрацію, про які вказано вище.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05.04.2021 позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів Релігійної організації УПЦ, оформлене протоколом №1 від 10.03.2019. Визнано незаконним та скасовано пп. 3 п. 2 розпорядження в. о. голови Чернівецької ОДА від 12.04.2019 №354-р про реєстрацію в новій редакції статуту Релігійної організації ПЦУ, зареєстрованого відповідно до розпорядження Чернівецької ОДА №1175-р від 14.12.2017. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23.06.2021 рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05.04.2021 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Релігійної організації ПЦУ, Чернівецької ОДА про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною та зобов`язання скасувати державну реєстрацію закрито. Передано справу за встановленою підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 у справі №727/5571/19 резолютивну частину ухвали Чернівецького апеляційного суду від 23.06.2021 змінено, виключено з неї посилання про передачу справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.

21.04.2022 на адресу Чернівецького апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Поляк П.П., про направлення цивільної справи за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до Релігійної організації ПЦУ, Чернівецької ОДА, третя особа Чернівецько-Буковинська Єпархія Української Православної Церкви про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною та зобов`язання скасувати державну реєстрацію за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

17.05.2022 ухвалою Чернівецького апеляційного суду було передано матеріали справи №727/5571/19 до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Статтею 20 ГПК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №924/316/21 зазначив, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Конституційний суд України у рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що він не може реалізовувати своє право сповідувати обрану ним релігію та позбавлений можливості виконувати свої передбачені Статутом функції.

Апеляційний господарський суд з приводу права сповідувати обрану релігію зазначає таке.

Взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон).

Правовою формою цих відносин є режим відокремлення держави від церкви.

Статтею 35 Конституції України встановлено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.

У рішенні у справі «Коккінакіс проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що, як визначено у ст. 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у п. 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його п. 1 ст. 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів ст. ст. 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі ст. 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (п. 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення ст. 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01.07.2008 у справі №21-2455во07, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №598/157/15-ц).

Згідно зі ст. 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст. 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Зміст Протоколу №1 від 10.03.2019, яким оформлені оскаржувані ОСОБА_1 рішення загальних зборів членів Релігійної організації, свідчить що будь-якого рішення щодо заборони відвідування храму на вказаних зборах не приймалось. Доказів заборони для вірян, в т.ч. ОСОБА_1 відвідувати храм матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 не позбавили можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах не приймалось будь-якого рішення про заборону йому відвідувати храм чи про заборону на свободу віросповідання). Окрім того, відповідно до п. 8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» частина громади, не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Отже, позивач не позбавлений права бути членом релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.

Наведене свідчить про безпідставність посилань ОСОБА_1 на втручання у його право на свободу віросповідання, чим він, серед іншого, обґрунтовує свій позов.

Щодо доводів ОСОБА_1 про позбавлення його можливості виконувати свої передбачені п. п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.8, 2.13 та 2.14 Статуту повноваження настоятеля.

Апеляційний господарський суд, з огляду на положення ст. 269 ГПК України, в цьому питанні спирається на доводи апеляційної скарги, у якій ОСОБА_1 посилається на порушення його права на управління парафією та виконання наданих йому розділом ІІ Статуту повноважень.

Колегія суддів відзначає, що порядок управління релігійною організацією релігійної громади парафії визначається внутрішньоцерковними документами, а також Статутом цієї парафії. Стаття 8 Закону жодним чином не обмежує чи перешкоджає релігійній організації на власний розсуд встановлювати, в який спосіб вона вирішуватиме питання зокрема управління.

Суд встановив, що у розділі ІІ Статуту (в редакції 2017 року) було визначено обов`язки та повноваження настоятеля.

Зміст оскаржуваного ОСОБА_1 протоколу від 10.03.2019 свідчить, що настоятель храму - керівник релігійної організації ОСОБА_1 відмовився брати участь у загальних зборах членів релігійної громади та очолити дані збори, а також саботує прохання громади і не хоче вийти з підпорядкування Української православної церкви (Московського Патріархату), складової частини Російської православної церкви, через що було запропоновано припинити його повноваження.

Загальні збори прийняли рішення припинити повноваження настоятеля ОСОБА_1 як керівника релігійної організації і заборонити йому вчиняти дії від імені громади.

ОСОБА_1 ні за текстом позовної заяви, ні за текстом апеляційної скарги не спростовує своєї відмови брати участь у загальних зборах та очолити їх, тобто виконати покладені на нього Статутом обов`язки.

На переконання колегії суддів така поведінка ОСОБА_1 як настоятеля свідчить його добровільну відмову від виконання покладених на нього Статутом обов`язків та повноважень, що в свою чергу, спростовує доводи про порушення його права на виконання таких статутних функцій.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наведене ОСОБА_1 обґрунтування апеляційної скарги та позову в частині вимог про скасування рішення загальних зборів громадської організації парафії, оформленого протоколом №1 від 10.03.2019, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність порушення будь-яких прав ОСОБА_1 та вважає, що з наведеного самим ОСОБА_1 обґрунтування вбачається його незгода з наявністю самого факту прийняття 10.03.2019 загальними зборами членів Релігійної організації рішень, які не відповідають власним потребам/інтересам ОСОБА_1 .

Щодо позбавлення позивача права на управління релігійною громадою апеляційний суд відзначає таке.

З рішень загальних зборів членів Релігійної організації та матеріалів справи випливає, що було вирішено питання про зміну підлеглості релігійної громади - перехід до релігійного об`єднання Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Чернівецько-Хотинської єпархії Православної Церкви України. Керівник Релігійної організації таке рішення не підтримав і власну підлеглість не змінив. Водночас відповідно до Закону зміна підлеглості належить до виключної компетенції релігійної громади і в разі такої зміни питання про керівництво громадою (Релігійною організацією) вирішується на підставі керівних документів нового центру релігійного управління.

З огляду на все наведене вище в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позову про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації, оформленого протоколом №1 від 10.03.2019.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №727/5571/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №727/5571/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №727/5571/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.04.2023.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

І.П. Ходаківська