Постанова

від 20.06.2024 по справі 727/5571/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 727/5571/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Губенко Н. М.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А

та представників:

позивача 1 - не з`явився

позивача 2 - не з`явився

відповідача 1 - Бабій В. В.

відповідача 2 - не з`явився

відповідача 3 - не з`явився

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 (головуючий суддя - Євсіков О. О., судді - Корсак В. А., Ходаківська І. П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 (суддя - Лиськов М. О.)

у справі № 727/5571/19

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до 1) Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області", 2) Чернівецької обласної державної адміністрації, 3) Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації

третя особа, ка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чернівецько-Буковинська єпархія Української Православної Церкви

про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів, визнання частково незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною та зобов`язання скасувати державну реєстрацію

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (позивач 1) та ОСОБА_2 (позивач 2) звернулись до суду з позовом (нова редакція), у якому просили:

- визнати незаконним та скасувати пп.3 п.2 розпорядження в. о. голови Чернівецької обласної державної адміністрації Павлюка М. В. № 354-р від 12.04.2019 про реєстрацію в новій редакції статуту релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області";

- визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області", оформлене протоколом № 1 від 10.03.2019;

- визнати незаконною реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - релігійну організацію "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області", код ЄДРПОУ 22854168;

- зобов`язати управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - релігійну організацію "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області", код ЄДРПОУ 22854168.

2. В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що релігійна організація "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області" (далі - Релігійна організація УПЦ) згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрована як юридична особа 09.10.1991 і з цієї ж дати керівником та настоятелем цієї релігійної організації є ОСОБА_1 .

3. Статут цієї релігійної організації був прийнятий 03.12.2017 на загальних зборах віруючих громадян, 06.12.2017 затверджений керуючим Чернівецько-Буковинською єпархією Української Православної Церкви, а 14.12.2017 - зареєстрований розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації № 1175-р.

4. Позивачі вказують, що їм стало відомо про наявність розпорядження в. о. голови ОДА Павлюка М. В. від 12.03.2019 № 354-р про реєстрацію в новій редакції статуту Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області" (далі - Релігійна організація ПЦУ).

5. Однак, за твердженням позивачів, Релігійна організація УПЦ під керівництвом настоятеля ОСОБА_1 жодних парафіяльних зборів не скликала, рішень з приводу зміни назви, прийняття нового статуту не приймала та з будь-якою заявою про реєстрацію статуту в новій редакції не зверталась.

6. Позивачі зазначають, що незаконними діями відповідача фактично ліквідовано Релігійну організацію УПЦ, членами якої є позивачі, внаслідок чого змінено віросповідну (конфесійну) приналежність парафії, течію, культ та напрямок цієї релігійної організації, а позивачі позбавлені можливості сповідувати обрану ними релігію та здійснювати богослужіння в межах релігійної громади, членами якої вони є.

7. Крім того, позивач ОСОБА_1 позбавлений права керувати парафією, здійснювати богослужіння у храмі с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області та здійснювати інші права і обов`язки, передбачені Статутом. Позивач ОСОБА_2 , який є членом парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ, також позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії та перебувати у канонічному послухові до настоятеля ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у задоволенні позову відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі належними та допустимими доказами не довели наявності у них порушеного права, яке підлягає захисту шляхом визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації УПЦ, оформленого протоколом № 1 від 10.03.2019.

10. Суд дійшов висновку, що порушення прав і законних інтересів позивачів у справі фактично зводиться до наявності самого факту прийняття загальними зборами членів Релігійної організації УПЦ 10.03.2019 рішення про зміну своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

11. Місцевий господарський суд також зазначив, що вимога про визнання незаконним та скасування пп.3 п.2 розпорядження в. о. голови Чернівецької ОДА від 12.04.2019 № 354-р та похідні від неї вимоги про визнання незаконною реєстрації змін до відомостей та зобов`язання Чернівецької ОДА скасувати державну реєстрацію змін до відомостей є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови у позові. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

12. Суд вказав, що, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції

13. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації УПЦ, оформленого протоколом № 1 від 10.03.2019, погодився з висновками суду першої інстанції зазначивши, що зміст Протоколу № 1 від 10.03.2019, яким оформлені оскаржувані ОСОБА_1 рішення загальних зборів членів Релігійної організації, свідчить що будь-якого рішення щодо заборони відвідування храму на вказаних зборах не приймалось. Доказів заборони для вірян, в тому числі ОСОБА_1 відвідувати храм матеріали справи не містять. ОСОБА_1 не позбавили можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах не приймалось будь-якого рішення про заборону йому відвідувати храм чи про заборону на свободу віросповідання).

14. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до п.8 ст.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Отже, позивач не позбавлений права бути членом релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві. Наведене, за висновками колегії суддів суду апеляційної інстанції, свідчить про безпідставність посилань ОСОБА_1 на втручання у його право на свободу віросповідання, чим він, серед іншого, обґрунтовує свій позов.

15. Щодо доводів ОСОБА_1 про позбавлення його можливості виконувати свої передбачені п.п.2.1, 2.2, 2.4, 2.8, 2.13 та 2.14 Статуту повноваження настоятеля на управління парафією та виконання наданих йому розділом ІІ Статуту повноважень суд апеляційної інстанції зазначив, що порядок управління релігійною організацією релігійної громади парафії визначається внутрішньоцерковними документами, а також Статутом цієї парафії. Стаття 8 Закону жодним чином не обмежує чи перешкоджає релігійній організації на власний розсуд встановлювати, в який спосіб вона вирішуватиме питання зокрема управління.

16. Суд апеляційної інстанції встановив, що у розділі ІІ Статуту (в редакції 2017 року) було визначено обов`язки та повноваження настоятеля. Зміст оскаржуваного ОСОБА_1 протоколу від 10.03.2019 свідчить, що настоятель храму - керівник релігійної організації ОСОБА_1 відмовився брати участь у загальних зборах членів релігійної громади та очолити дані збори, а також саботує прохання громади і не хоче вийти з підпорядкування Української православної церкви (Московського Патріархату), складової частини Російської православної церкви, через що було запропоновано припинити його повноваження. Загальні збори прийняли рішення припинити повноваження настоятеля ОСОБА_1 як керівника релігійної організації і заборонити йому вчиняти дії від імені громади.

17. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 ні за текстом позовної заяви, ні за текстом апеляційної скарги не спростовує своєї відмови брати участь у загальних зборах та очолити їх, тобто виконати покладені на нього Статутом обов`язки. Відтак, така поведінка ОСОБА_1 як настоятеля свідчить його добровільну відмову від виконання покладених на нього Статутом обов`язків та повноважень, що в свою чергу, спростовує доводи про порушення його права на виконання таких статутних функцій.

18. Відтак, суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи встановлені у справі обставини та наведене ОСОБА_1 обґрунтування апеляційної скарги та позову в частині вимог про скасування рішення загальних зборів громадської організації парафії, оформленого протоколом № 1 від 10.03.2019, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність порушення будь-яких прав ОСОБА_1 та вважає, що з наведеного самим ОСОБА_1 обґрунтування вбачається його незгода з наявністю самого факту прийняття 10.03.2019 загальними зборами членів Релігійної організації рішень, які не відповідають власним потребам/інтересам ОСОБА_1 .

19. Щодо позбавлення позивача права на управління релігійною громадою апеляційний суд зазначив, що з рішень загальних зборів членів Релігійної організації та матеріалів справи випливає, що було вирішено питання про зміну підлеглості релігійної громади - перехід до релігійного об`єднання Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Чернівецько-Хотинської єпархії Православної Церкви України. Керівник Релігійної організації таке рішення не підтримав і власну підлеглість не змінив. Водночас відповідно до Закону зміна підлеглості належить до виключної компетенції релігійної громади і в разі такої зміни питання про керівництво громадою (Релігійною організацією) вирішується на підставі керівних документів нового центру релігійного управління.

20. З огляду на наведене в сукупності, апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації, оформленого протоколом № 1 від 10.03.2019.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

21. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 і рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

22. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/1011/19 та постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/6631/18, від 07.06.2022 у справі № 918/434/21, від 27.01.2020 у справі № 598/57/15-ц.

23. Також ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване тим, що розглядувана справа містить виключну правову проблему.

Позиція інших учасників справи

24. Відповідач 1 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить закрити касаційне провадження у справі.

25. Відповідач 2 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими.

26. Відповідач 1 подав додаткові пояснення у справі з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

27. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

28. 27.12.2017 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну організацію УПЦ, що була зареєстрована 09.10.1991. Керівником релігійної організації зазначено ОСОБА_1 .

29. Державна реєстрація змін проведена на підставі Статуту Релігійної організації УПЦ у новій редакції, прийнятій на загальних зборах віруючих громадян 03.12.2017, затвердженого керуючим Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви 06.12.2017, зареєстрованого розпорядженням Чернівецької ОДА № 1175-р від 14.12.2017.

30. Згідно з п.1.2 Статуту Релігійна організація УПЦ створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання і виступає первинним канонічним (структурним) підрозділом УПЦ. Віросповідна (конфесійна) приналежність парафії - Українська православна церква.

31. Відповідно до п.2.1 Статуту парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.

32. Згідно з п.2.2 Статуту до обов`язків настоятеля належить: а) духовна опіка віруючих; б) керівництво парафією; в) керівництво причтом у виконанні ним богослужбових та пастирських обов`язків; г) відповідно до внутрішніх настанов Української Православної Церкви визначення членів Парафіяльних зборів; ґ) складання та ведення списку членів Парафіяльних зборів і передача його єпархіальному архієрею, керуючому єпархією Української Православної Церкви для затвердження. Лише після затвердження списку членів Парафіяльних зборів єпархіальним архієреєм, керуючим єпархією УПЦ, члени Парафіяльних зборів набувають свої права; д) нагляд за належним станом храму, за його начинням та вбранням, а також за наявністю всього необхідного для здійснення богослужінь та іншої діяльності парафії у відповідності з її цілями і завданнями; е) турбота про правильне та благоговійне читання і спів у храмі; є) турбота про виконання вказівок єпархіального архієрея; ж) організація катехізаторської, благодійної, церковно-суспільної, освітньої та просвітницької діяльності парафії; з) скликання Парафіяльних зборів та головування на них; и) призупинення, за наявності достатніх підстав, виконання рішень Парафіяльних зборів та парафіяльної ради з будь-яких питань з подальшим переданням цих рішень на розгляд єпархіальному архієрею; і) нагляд за втіленням у життя рішень Парафіяльних зборів та за роботою Парафіяльної ради; й) подання єпархіальному архієрею безпосередньо або через благочинного щорічних звітів про стан парафії та про свою діяльність; к) ведення офіційного церковного листування; л) ведення богослужбового журналу та зберігання парафіяльного архіву; м) видача свідоцтв (довідок) про хрещення та шлюб; н) представлення інтересів парафії перед органами державної влади і місцевого самоврядування; о) виконання інших обов`язків відповідно до внутрішніх настанов Української православної Церкви.

33. Вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель (п.2.4 Статуту).

34. До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени Парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (п.2.5 Статуту).

35. Відповідно до пп.«ґ» п.2.2 Статуту настоятель складає та веде список членів Парафіяльних зборів і передає його єпархіальному архієрею, керуючому єпархією Української православної Церкви, для затвердження. Лише після затвердження списку членів Парафіяльних зборів єпархіальним архієреєм, керуючим єпархією УПЦ, члени Парафіяльних зборів набувають свої права.

36. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів (п.2.9 Статуту).

37. Рішення Парафіяльних зборів приймаються простою більшістю голосів присутніх на них. За рівної кількості колосів голос головуючого є вирішальним (п.2.10 Статуту).

38. Парафіяльні збори, на яких розглядаються питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади, вважаються чинними за умови присутності усіх членів Парафіяльних зборів (п.2.11 Статуту).

39. Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів Парафіяльних зборів (п.2.12 Статуту).

40. Згідно з п.2.14 Статуту протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим), секретарем та п`ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи Парафіяльних зборів затверджуються єпархіальним архієреєм і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності.

41. Розділом V Статуту визначено, що зміни і доповнення до Статуту парафії вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно з письмової згоди єпархіального архієрея і реєструються в такому ж порядку, що і Статут.

42. Згідно з протоколом № 1 від 10.03.2019 в с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області відбулись загальні збори членів Релігійної організації УПЦ за присутності 415 осіб, які ухвалили рішення в тому числі:

- підтвердити належність усіх зареєстрованих на зборах громадян православного віросповідання - прихожан сільського храму, до членів Релігійної організації УПЦ і відповідно вважати загальні збори православних віруючих жителів с. Стара Жадова загальними зборами Релігійної організації УПЦ;

- припинити повноваження настоятеля ОСОБА_1 як керівника Релігійної організації, припинити повноваження Парафіяльної ради;

- змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації УПЦ та перейти до релігійного об`єднання Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), змінивши при цьому назву Релігійної організації на "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області" (Релігійна організація ПЦУ);

- прийняти у новій редакції Статут Релігійної організації УПЦ із зміною назви на назву Релігійної організації ПЦУ;

- переобрати керівний орган. Зокрема, головою Парафіяльної ради обрано ОСОБА_4, якого уповноважено на представництво громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій.

43. Вказаний протокол підписали голова зборів та секретар зборів.

44. В. о. голови Чернівецької ОДА Павлюк М. прийняв розпорядження № 354-р від 12.04.2019 про реєстрацію у новій редакції Статуту Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла Чернівецько-Хотинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області".

45. 24.04.2019 державний реєстратор Управління культури Чернівецької ОДА провів державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну організацію ПЦУ із зазначенням її керівником ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

46. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

47. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).

48. Поряд із цим, частиною четвертою статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

49. Так, під час перегляду цієї справи Касаційним господарським судом було встановлено, що Верховний Суд ухвалою від 20.06.2023 передав справу № 906/1330/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

50. Верховний Суд у зазначеній ухвалі наголосив на тому, що у справі Суд має перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" на гарантовані Конституцією та Конвенцією права позивача. У зв`язку з цим Суд має вирішити такі питання:

1) яким чином визначається членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?

2) яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?

3) чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?

4) чи є рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з рішенням про зміну підлеглості, сповідувати свою релігію спільно з іншими у розумінні статті 11 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?

51. Верховний Суд в ухвалі від 20.06.2023 у справі № 906/1330/21 вказав, що:

- питання членства в релігійній громаді є одним з ключових у цій справі; Закон чітко передбачає можливість прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади; такі положення можуть бути застосовані, якщо відповідно до вимог статуту (положення) релігійної громади можливо встановити кількість членів релігійної громади;

- в Законі існує прогалина вирішення цього питання, якщо релігійна громада, користуючись своїм правом самостійно вирішувати свої внутрішні справи, не визначила у статуті на власний розсуд порядок прийняття нових та виключення існуючих членів, порядок обліку членів громади; Закон не регламентує правовий статус вірян (прихожан) церкви, що ототожнюють себе як члени релігійної громади, але не визнаються такими її керівником, тощо;

- існує значна кількість судових справ, що пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади, які розглядаються як в судах господарської, так і цивільної юрисдикцій.

52. З огляду на зазначене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи, що правовідносини у справах № 727/5571/19 і № 906/1330/21 є подібними, Суд, ухвалю від 07.09.2023 зупинив провадження у справі № 727/5571/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 906/1330/21.

53. Так, у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду було надано ряд висновків щодо застосування положень нормативно-правових актів у спірних правовідносинах, врахування яких, колегія суддів Касаційного господарського суду, що здійснює касаційний перегляд справи № 727/5571/19 вважає необхідним, оскільки (1) правовідносини у справах № 727/5571/19 і № 906/1330/21 є подібними; (2) ухвалою від 07.09.2023 касаційне провадження у справі № 727/5571/19 зупинялося до закінчення саме перегляду справи № 906/1330/21; (3) у касаційній скарзі піднімається питання правильності застосування правових норм, висновки щодо застосування яких надані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21.

54. Таким чином, враховуючи приписи частини 4 статті 300 ГПК України, а також те, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1330/21 прийнята після подання касаційної скарги у справі № 727/5571/19, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядає наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи, проте такими доводами та вимогами не обмежена.

55. Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

56. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

57. Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

58. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

59. Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина 2 статті 35 Конституції України).

60. Частина 3 статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

61. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України (частини 2, 4 статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

62. Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

63. Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

64. Частинами 3-6 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

65. Поряд з цим за частиною 1 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

66. Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

67. Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

68. Так, Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:

"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".

69. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

70. У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

71. Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

72. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

73. Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

74. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 також виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

75. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 2.4 Статуту Релігійної громади в редакції 2017 року вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель. До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни - члени Парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (п. 2.5 Статуту).

76. Суди установили, що 10.03.2019 загальними зборами (за присутності 415 осіб) Релігійної громади прийнято оспорюване позивачем у цій справі рішення, зокрема, про зміну підлеглості громади у канонічних та організаційних питаннях.

77. При цьому суди встановили, що зміст оскаржуваного ОСОБА_1 протоколу від 10.03.2019 свідчить, що настоятель храму - керівник релігійної організації ОСОБА_1 відмовився брати участь у загальних зборах членів релігійної громади та очолити дані збори, а також саботує прохання громади і не хоче вийти з підпорядкування Української православної церкви (Московського Патріархату), складової частини Російської православної церкви, через що було запропоновано припинити його повноваження. Також суди встановили, що ОСОБА_1 ні за текстом позовної заяви, ні за текстом апеляційної скарги не спростовує своєї відмови брати участь у загальних зборах та очолити їх, тобто виконати покладені на нього Статутом обов`язки.

78. За висновками суду апеляційної інстанції така поведінка ОСОБА_1 як настоятеля свідчить про його добровільну відмову від виконання покладених на нього Статутом обов`язків та повноважень.

79. Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, при цьому відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що у зборах Релігійної організації брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати рішення про зміну керівника, назву релігійної організації та внесення змін до статуту.

80. Верховний Суд зазначає, що оскільки саме позивач стверджував, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади на той час, коли він був настоятелем громади, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

81. При цьому оскільки Закон (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням), скаржник мав послатись на відповідне положення статуту, яке суди не дослідили. Однак на такі положення статуту скаржник у касаційній скарзі не посилається.

82. Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 (до вирішення якої зупинялось касаційне провадження у цій справі та яка враховується Судом під час перегляду цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України).

83. Верховний Суд з огляду на викладені вище висновки вважає, що у суду на підставі доказів, які були надані сторонами, були відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним. Отже, суди у цій справі прийняли правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову.

84. При цьому, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовим позиціям, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц.

85. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/6631/18 (предметом розгляду у якій був спір про визнання недійсним рішення Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Київенерго") та від 07.06.2022 у справі № 918/434/21 (предметом спору у якій було визнання незаконним та скасування в повному обсязі з моменту прийняття пунктів рішення Міськради про відмову від укладення з Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради на новий строк договору оренди земельної ділянки) з огляду на те, що вказані справи розглянуто та ухвалено судові рішення за наслідками розгляду не подібних правовідносин ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

86. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

87. Суд також акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

88. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

89. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

90. Стосовно клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на те, що справа містить виключну правову проблему, колегія суддів суду касаційної інстанції відмовляє у задоволенні поданого клопотання з огляду на таке.

91. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

92. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

93. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень статті 302 ГПК України, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача справи для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

94. З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши доводи скаржника викладені у клопотанні, Судом встановлено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/20 вже надала ряд висновків на поставлені скаржником у клопотанні питання і які враховані Верховним Судом під час касаційного перегляду цієї справи, отже, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

95. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

96. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

97. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

98. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

99. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 727/5571/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі № 727/5571/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

Н. М. Губенко