Постанова

від 24.04.2023 по справі 917/804/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2023 року м. Харків Справа № 917/804/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" (вх. № 252 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22, ухвалене суддею Мацко О.С. у приміщенні Господарського суду Полтавської області в порядку спрощеного провадження, повний текст складено 27.12.2022,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М", м. Вінниця,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сула-Буд 2019", с. Гиряві Ісківці, Лохвицький район, Полтавська область,

про стягнення 88784,10 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М", звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сула-Буд 2019" про стягнення 88784,10 грн, з яких 70085,22 грн - заборгованість за договором оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 від 07.12.2021, 9043,85 грн - пеня, 8704,56 грн - втрати від інфляції, 950,47 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Гарант-Авто М" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Сула-Буд 2019" на користь ТОВ "Гарант-Авто М" заборгованість за договором оренди транспортних засобів з екіпажем від 07.12.2021 № 1 у розмірі 70085,22 грн - основний борг, 9043,85 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, 950,47 грн - сума відсотків за користування грошовими коштами (3%), 8704,56 грн - інфляційні збитки.

Водночас, заявник апеляційної скарги просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, посилаючись на те, що представник позивача адвокат перебував у відпустці на час ухвалення оскаржуваного рішення та про оскаржуване судове рішення позивач дізнався з ЄДРСР після його оприлюднення.

До апеляційної скарги скаржником додано акт приймання-передавання №2 транспортних засобів до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, додаток №1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, податкову накладну від 05.01.2022 порядковий номер 1, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022 порядковий номер 1, з доказами реєстрації накладних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023, для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/804/22; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" (вх. № 252 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі №917/804/22 до надходження матеріалів справи до Східного апеляційного господарського суду.

16.02.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 917/804/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" (вх. № 252 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали та роз`яснено про можливість направлення процесуальних документів на офіційну адресу електронної пошти суду (inbox@eag.court.ua) з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи або з використанням програми "Електронний суд"; повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" (вх. № 252 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

23.03.2023 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "Гарант-Авто М" надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 3286), в якому заявник просить витребувати з ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ (04053, м. Київ, Львівська площа, 8) декларацію податку на додану вартість ТОВ "СУЛА-БУД 2019" (код ЄДРПОУ - 42979080) з додатком №1 в період з січня 2022 року по січень 2023 року.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що під час звернення з апеляційною скаргою скаржником було зазначено про подання адвокатського запиту до Державної податкової служби України з метою отримання інформації чи було включено в податковий кредит ТОВ "Сула-Буд 2019" податкова накладна ТОВ "Гарант-Авто М" на суму 70085,22 грн та відповідно надати копію декларації податку на додану вартість ТОВ "Сула-Буд 2019" з додатком №1 в період з січня 2022 року по дату звернення з даним запитом, проте листом від 28.02.2023 №4966/6/99-00-04-02-01-06 відмовлено в наданні вказаної інформації, що стало підставою для звернення з цим клопотанням. На думку заявника, з урахуванням норм податкового законодавства декларація податку на додану вартість ТОВ "Сула-Буд 2019" з додатком №1 в період з січня 2022 року є належним доказом того, що був сформований податковий кредит ТОВ "Сула-Буд 2019", а отже погоджені надані послуги.

До вказаного клопотання додано адвокатський запит від 22.02.2023 №121, а також відповідь Державної податкової служби України від 28.02.2023 №4966/6/99-00-04-02-01-06.

Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідно до якого ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 про відкриття провадження у даній справі позивач отримав 28.02.2023. Крім того, поштове відправлення, а саме ухвала суду апеляційної інстанції від 21.02.2023, було надіслано на адресу місцезнаходження відповідача, проте ухвала не була вручена адресату під час доставки з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

До того ж, про обізнаність відповідача про дане апеляційне провадження свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким останньому було вручено ухвалу суду апеляційної інстанції від 08.02.2023.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.

Проте, станом на час винесення даної постанови заяви відзив, клопотання від відповідача не надходили.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.

Щодо доданих позивачем до апеляційної скарги додаткових доказів та заявленого в суді апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Так, апелянт подав до суду апеляційної інстанції такі докази: акт приймання-передавання №2 транспортних засобів до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, додаток №1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, податкову накладну від 05.01.2022 порядковий номер 1, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022 порядковий номер 1, з доказами реєстрації накладних.

При цьому, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022 було додано позивачем до позовної заяви.

Стосовно інших долучених до апеляційної скарги доказів колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази до суду апеляційної інстанції не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що у позовній заяві позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції в порушення приписів ч.4 ст. 80 ГПК України не було зазначено про докази, які не можуть бути подано; причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

До того ж, предметом спору є стягнення заборгованості за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, тоді як позивачем надано акт приймання-передавання №2 транспортних засобів до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, додаток №1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, проте договір оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021 не був предметом даного спору.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Крім того, як було зазначено вище, заявник звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування з Державної податкової служби України декларації податку на додану вартість ТОВ "Сула-Буд 2019" з додатком №1 в період з січня 2022 року по січень 2023 року.

Тобто, позивач просить суд апеляційної інстанції витребувати докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Судова колегія зазначає, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (стаття 162 ГПК України).

Відповідно до частини 2, 3 статті 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Разом з цим, частиною 2 статті 80 цього Кодексу врегульовано, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

При цьому, позивачем не доведено об`єктивної неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції та, відповідно, заявлення про необхідність витребування цього доказу.

Водночас, питання витребування доказів врегульовано статтею 81 ГПК України, яка встановлює спеціальні вимоги до клопотання про витребування доказів.

За частиною першою статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій, третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 ГПК України).

Судова колегія зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не було заявлено клопотання про витребування цього доказу. До того ж, надані до суду апеляційної інстанції адвокатські запити до Державної податкової служби України свідчать про вжиття представником позивача відповідних заходів для отримання такого доказу вже після ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення. Доказів об`єктивної неможливості звернутись з відповідними адвокатськими запитами під час розгляду справи місцевим господарським судом позивачем також не надано.

Відтак, позивач заявив відповідне клопотання про витребування декларації податку на додану вартість ТОВ "Сула-Буд 2019" (код ЄДРПОУ - 42979080) з додатком №1 в період з січня 2022 року по січень 2023 року лише в суді апеляційної інстанції за відсутності доказів на підтвердження поважності причин неподання зазначеного клопотання до суду першої інстанції. При цьому, заявник не порушує питання про поновлення строків на звернення з відповідним клопотанням та не просить суд визнати поважними причини пропуску строку для подачі цього клопотання.

За таких обставин, враховуючи приписи частини 3 статті 269 ГПК України та недоведеність причин, що об`єктивно не залежали від позивача та позбавили його можливості дотриматись строків, передбачених процесуальним законодавством, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів з огляду на порушення заявником вимог ч. 2 ст. 80, ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 164, ч. 3 ст. 169 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, 07.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сула-Буд 2019" (орендар) укладений договір оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 (далі - договір) (т.1, а.с. 17-20).

Відповідно до пункту 1.1 цього договору орендодавець надав у тимчасове платне володіння та користування транспортні засоби, згідно з переліком, що визначаються у додатках до договору, а також зобов`язався забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а орендар зобов`язався прийняти в тимчасове володіння та користування транспортні засоби під керуванням екіпажу (водія) орендодавця та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Згідно з пунктом 1.4 договору транспортні засоби передаються орендодавцем орендарю за Актом приймання-передавання транспортних засобів, що підписується у двох екземплярах обома сторонами. Транспортні засоби передаються в оренду орендареві для використання в господарських цілях.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору транспортні засоби приймаються орендодавцем за Актами приймання-передавання, які завіряється сторонами, закріплюється їх печатками та є невід`ємною частиною даного договору. Повернення транспортних засобів, по закінченні строку дії оренди, здійснюється за Актом приймання-здавання, який підписується сторонами, закріплюються їх печатками та є невід`ємною частиною даного договору.

Розділом 3 договору врегульовано порядок сплати орендної плати та порядок розрахунків.

Так, відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за користування транспортними засобами здійснюється у безготівковому порядку, у національній валюті України, шляхом перерахування орендарем грошових коштів (орендної плати) на поточний рахунок орендодавця у відповідності з умовами цього договору. Розмір орендної плати визначається в рахунках-фактурах та актах виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що розрахунок розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.

Згідно з пунктом 3.3 договору загальна сума договору складається із суми усіх виставлених рахунків-фактур, протягом усього періоду дії договору, та актів виконаних робіт (наданих послуг), підписаних сторонами протягом усього періоду дії договору.

На умовах договору розрахунок орендної плат проводиться за наступною формулою: кількість одиниць х тонна/кілометр кількість тонна/кілометрів = загальна сума оплати; на умовах договору плата за одну тонну/кілометр складає: 1 грн 94 коп., у т.ч. ІІДВ (п.3.4. договору).

Відповідно до пункту 3.5 договору орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання від орендодавця рахунка - фактури та підписання обома сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг).

Орендна плата сплачується орендарем щомісяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок (орендодавця) (п. 3.6 договору).

Згідно з пунктом 3.8 договору ціна оренди може бути змінена у разі зміни ринкової ситуації в Україні (підвищення вартості на паливно-мастильні матеріали, зміни собівартості послуг) порівняно із станом, який мав місце на дату підписання даного договору, де визначена ціна надання послуг. Сторони цим підтверджують, що у разі зміни ціни відповідно до вищевказаних умов нова ціна послуг, що надаються згідно даного договору, фіксується сторонами шляхом підписання додаткових угод до даного договору.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору орендодавець зобов`язався передати орендарю в оренду транспорт відповідно до пункту 1 даного договору за актами приймання-передавання.

Пунктом 4.2.1 договору встановлено, що орендар зобов`язався використовувати транспорт, що орендується виключно за його цільовим призначенням та дбайливо ставитись до нього; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до пункту 5.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 5.2 договору у разі прострочення зі сплати орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставку НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021 з правом пролонгації, в частині розрахунків - до їх повного і належного виконання (п.8.1 договору).

Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (п.9.3 договору).

Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Додатком №1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021 визначений перелік транспортних засобів, що передаються в оренду, а саме: FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_1 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_2 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_3 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_4 ; DAF CF 85.460, державний номер НОМЕР_5 (т.1, а.с. 9).

У відповідності до положень пункту 1.4 договору сторонами підписано акт приймання-передавання транспортних засобів № 1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, відповідно до якого сторони підтверджують факт здійснення передачі орендодавцем орендарю транспортних засобів, а саме: FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_1 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_2 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_3 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_4 ; DAF CF 85.460, державний номер НОМЕР_5 (т.1, а.с. 10).

За твердженням позивача, на виконання умов договору оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021 були надані послуги оренди ТОВ "Сула-Буд 2019", про що складено та вручено відповідачу рахунок на оплату №1 від 05.01.2022 та акт №1 від 05.01.2022 на суму 70085,22 грн.

Крім того, зазначає, що позивачем на суму 70085,22 грн була зареєстрована податкова накладна за надані послуги.

Однак послуги відповідачем не були сплачені, а тому позивач надіслав претензію за вих. №01/02-22 від 01.02.2022 разом з рахунком на оплату №1 від 05.01.2022, актом №1 від 05.01.2022, актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2022, що підтверджується цінним листом з описом за номером 2103201525609, фіскальним чеком та накладною. Доказом отримання є повернення рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №210320155609, з якого вбачається, що 18.02.2022 відповідач отримав вказані документи, проте за надані послуги не розрахувався.

Відтак, посилаючись на те, що розрахунок за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021 здійснено не було, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення з ТОВ "Сула-Буд 2019" 88784,10 грн, з яких 70085,22 грн - заборгованість за договором оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 від 07.12.2021, 9043,85 грн - пеня, 8704,56 грн - втрати від інфляції, 950,47 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату за користування майном за договором оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 від 07.12.2021, чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом.

Також, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 від 07.12.2021 з додатком, акт приймання-передавання транспортних засобів № 1 від 07.12.2021, акт надання послуг № 1 від 05.01.2022, рахунок на оплату № 1 від 05.01.2022, акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Гарант-Авто М" та ТОВ "Сула-Буд 2019" за період з січня 2021 по січень 2022, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022.

Докази відповідача на спростування вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" в матеріалах справи відсутні.

27.12.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову (т.1, а.с.53-56).

Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 525, 526, 629, 759, 762, 760 ЦК України мотивоване тим, що у відповідності до пункту 3.5 договору підставою для здійснення розрахунків є підписаний сторонами акт виконаних робіт (наданих послуг); ні договором, ні нормами чинного законодавства не передбачено виникнення в орендаря обов`язку зі сплати орендних платежів на підставі підписаного в односторонньому порядку акта виконаних робіт (наданих послуг); у зв`язку з відсутністю належним чином оформленого акта виконаних робіт (наданих послуг) в орендаря не виник обов`язок щодо її сплати; в акті надання послуг № 1 від 05.01.2022 вказано, що надані послуги оренди транспортного засобу DAF XF 85.480, державний номер НОМЕР_6 , причіп SCHMITZ SKI 24, державний номер НОМЕР_7 , проте даний транспортний засіб та причіп до нього не зазначені в переліку транспортних засобів в додатку № 1 до договору № 1 від 07.12.2021, а отже оренда вказаного майна взагалі не є предметом договору № 1 від 07.12.2021. З цих підстав місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а відтак покладення судових витрат на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на обставини реєстрації податкової накладної на суму 70085,22 грн, що є належним чином засвідчення здійснення господарської діяльності між сторонами - надання в оренду транспортних засобів. Вказує про дію лише одного договору оренди між сторонами. Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначені в акті надання послуг транспортні засоби не були передані по акту приймання-передачі до цього договору, оскільки відповідно до акта приймання-передавання №1 від 09.12.2021 сторони засвідчили передачу FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_1 . Вважає, що не підписання з боку відповідача акта наданих послуг, який надіслано належним чином на адресу останнього, не може бути підставою для звільнення від розрахунку за надані послуги.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ "Гарант-Авто М" до "Сула-Буд 2019" про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 від 07.12.2021, а також пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статями 626, 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Предметом спірного договору оренди визначено надання орендарю у тимчасове платне володіння та користування транспортного засобу, а також забезпечення орендодавцем своїми силами його керування та технічну експлуатацію; прийняття орендарем в тимчасове володіння та користування транспортного засобу під керуванням екіпажу (водія) орендодавця.

Тобто, укладений між сторонами договір оренди транспортних засобів з екіпажем № 1 від 07.12.2021 містить елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг (змішаний договір).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 розділу ІІІ книги п`ятої Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України, загальні положення надання послуг врегульовано положеннями глави 63 розділу ІІІ книги п`ятої Цивільного кодексу України Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).

Також, статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами частини 1 статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець і замовник наділені як правами, так і обов`язками. На виконавця покладено обов`язок надавати послугу і надано право одержувати відповідну плату. Замовник, у свою чергу, зобов`язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто замовник здійснює оплату фактично наданих послуг, якщо сторони не домовилися про інше.

Отже, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.

У постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №910/1801/21 вказано, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за користування транспортними засобами здійснюється у безготівковому порядку, у національній валюті України, шляхом перерахування орендарем грошових коштів (орендної плати) на поточний рахунок орендодавця у відповідності з умовами цього договору. Розмір орендної плати визначається в рахунках-фактурах та актах виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно з пунктом 3.3 договору загальна сума договору складається із суми усіх виставлених рахунків-фактур, протягом усього періоду дії договору, та актів виконаних робіт (наданих послуг), підписаних сторонами протягом усього періоду дії договору.

На умовах договору розрахунок орендної плат проводиться за наступною формулою: кількість одиниць х тонна/кілометр кількість тонна/кілометрів = загальна сума оплати; на умовах договору плата за одну тонну/кілометр складає: 1 грн 94 коп., у т.ч. ІІДВ (п.3.4. договору).

Відповідно до пункту 3.5 договору орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання від орендодавця рахунка - фактури та підписання обома сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг).

Орендна плата сплачується орендарем щомісяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок (орендодавця) (п. 3.6 договору).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідно до пункту 1.1 договору орендодавцю надаються у тимчасове платне володіння та користування транспортні засоби, згідно з переліком, що визначаються у додатках до договору, а отже уповноваженими представниками сторін підписано та скріплено печатками додаток №1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, яким визначено перелік транспортних засобів, що передаються в оренду, а саме: FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_1 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_2 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_3 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_4 ; DAF CF 85.460, державний номер НОМЕР_5 (т.1, а.с. 9).

У відповідності до пункту 1.4 договору сторонами підписано акт приймання-передавання транспортних засобів № 1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, відповідно до якого сторони підтвердили факт здійснення передачі орендодавцем орендарю транспортних засобів, а саме: FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_1 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_2 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_3 ; FORD 4142D DC, державний номер НОМЕР_4 ; DAF CF 85.460, державний номер НОМЕР_5 (т.1, а.с. 10).

Відповідно до наведеного позивач надав відповідачу в оренду обумовлені договором транспортні засоби, чим зі свого боку виконав умови договору в цій частині.

Як встановлено умовами договору підставою для розрахунку є рахунки-фактури та підписані сторонами акти виконаних робіт (наданих послуг).

За змістом статей 901, 903 Цивільного кодексу України, оплаті зі сторони замовника підлягає саме надана послуга, факт реального надання якої підлягає доведенню належними та допустимими доказами відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Передання і прийняття наданих послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акту наданих послуг і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором у разі неотримання своєчасної обґрунтованої відмови про причини неприйняття послуг.

Щодо розподілу обов`язку доказування, колегія суду зауважує, що саме на позивача, як виконавця послуг, покладено обов`язок доведення обставин їх належного виконання, відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, відповідач повинен обґрунтувати відсутність своєї вини у порушенні строків розрахунку за надані послуги (стаття 614 Цивільного кодексу України), а також довести порушення умов договору позивачем у процесі надання послуг.

Оцінюючи докази подані позивачем суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, а саме обставин щодо надання послуг за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021 на суму 70085,22 грн надані копії рахунку на оплату № 1 від 05.01.2022, а також підписаних в односторонньому порядку акта надання послуг №1 від 05.01.2022, акта звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Гарант-Авто М" та ТОВ "Сула-Буд 2019" за період з січня 2021 по січень 2022 та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022.

Зі змісту рахунку на оплату № 1 від 05.01.2022 та акта надання послуг №1 від 05.01.2022 вбачається, що позивачем зазначено про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" на підставі основного договору (без ідентифікуючих ознак номера та дати цього договору) надані послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "Сула-Буд 2019", а саме: послуги оренди транспортного засобу DAF XF 95.480, державний номер НОМЕР_6 , причіп SCHMITZ SKI 24, державний номер НОМЕР_7 , водій Савицький Р.В. (т.1, а.с.11, 13).

Вказані послуги також зазначені в зареєстрованій податковій накладній, що підтверджується розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022 (т.1, а.с.16).

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи транспортний засіб DAF XF 95.480, державний номер НОМЕР_6 , причіп SCHMITZ SKI 24, державний номер НОМЕР_7 , не визначено в переліку транспортних засобів, які було передано відповідачу в оренду за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021 згідно додатку №1 та акта приймання-передавання транспортних засобів № 1 до цього договору.

До того ж, ні рахунок на оплату № 1 від 05.01.2022, ні акт надання послуг №1 від 05.01.2022 не містять посилання на спірний договір.

З цих підстав, надані позивачем докази не підтверджують наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, зокрема в частині надання послуг оренди транспортних засобів, визначених згідно з переліком у додатках до цього договору, та настання обов`язку зі сплати орендної плати за таким договором, а відтак не можуть бути підставою для стягнення вказаної заборгованості.

Судова колегія зазначає, що податкова накладна, надана позивачем, є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України) та не є документом, який підтверджує факт отримання відповідачем наданих послуг та наявності у нього заборгованості перед позивачем за спірним договором.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які позивачем не були надані суду, а не податкова накладна, яка підтверджує лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.

При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття. Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, на яку посилається апелянт також зауважено, що може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Однак, в даному випадку наданий позивачем розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 05.01.2022 не містить відомостей щодо надання послуг оренди транспортного засобу за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, оскільки як було встановлено вище зазначений в ній транспортний засіб (DAF XF 95.480, державний номер НОМЕР_6 , причіп SCHMITZ SKI 24, державний номер НОМЕР_7 ) не визначений переліком до вказаного договору, а надані позивачем первинні документи (рахунок на оплату та підписаний в односторонньому порядку акт надання послуг) не підтверджують надання послуг оренди транспортних засобів з екіпажем за спірним договором та здійснений позивачем розрахунок розміру орендної плати за таким договором.

При цьому, позивач посилається на відсутність між сторонами інших договорів оренди транспортних засобів, за якими він міг би надавати відповідні послуги, проте додає до матеріалів апеляційної скарги акт приймання-передавання №2 транспортних засобів до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, додаток №1 до договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021, що свідчить про наявність між сторонами іншого договору оренди транспортних засобів з екіпажем № 2 від 09.12.2021.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

За наведених обставин, враховуючи наведені приписи законодавства та встановлені у справі обставини щодо відсутності доказів надання послуг оренди відповідачу за договором оренди транспортних засобів з екіпажем №1 від 07.12.2021, та, відповідно, виникнення у останнього зобов`язання оплатити надані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства згідно виставленого рахунку та надісланого акта наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 70085,22 грн, а отже відсутність правових підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на вказану суму.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі № 917/804/22 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-Авто М" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 27.12.2022 у справі №917/804/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.04.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель