Рішення

від 25.04.2023 по справі 708/220/23

ЧИГИРИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 708/220/23

Номер провадження № 2/708/95/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року

Чигиринський районний суд Черкаської області

в складі:

головуючої судді - Івахненко О.Г.,

при секретарі - Тендітній Л.В.,

з участю:

представниці позивачки - Дриги Л.В. ,

представниці відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції в залі суду м. Чигирина Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, та стягнення додаткових витрат на неї, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, зазначивши, що відповідач є її батьком, що підтверджується свідоцтвом про її народження.

Вона проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 та фактично знаходиться на повному утриманні останньої, батьки перебували між собою у зареєстрованому шлюбі, який розірвано відповідно до рішення суду.

Відповідач сплачував аліменти на її утримання до повноліття, стягнення аліментів припинилося 28.12.2022 року, і з того часу батько матеріальної допомоги на її утримання в добровільному порядку не надає.

Позивачка на даний час навчається на першому курсі денної форми навчання у Приватному закладі вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» за спеціальністю 072 "Фінанси, банківська справа та страхування" на платній основі, термін навчання до 10.07.2026 року.

Згідно з договором про навчання, підготовку або надання інших додаткових освітніх послуг загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 79400 грн. Вартість освітньої послуги за 2022-2023 навчальний рік становить 17000 грн., за 2023-2024 навчальний рік становить 18600 грн., за 2024-2025 навчальний рік становить 20600 грн., за 2025-2026 навчальний рік становить 23200 грн.

Навчання позивачки в університеті потребує значних матеріальних витрат, таких як: витрати на канцелярського приладдя, витрати на харчування, оплату за навчання, купівлю одягу, взуття, проїзд тощо.

Таким чином, навчання позивачки у навчальному закладі потребує додаткових суттєвих матеріальних витрат, які її мати самостійно не в змозі надати, а відповідач добровільно матеріальної допомоги не надає.

Окрім того, на час навчання позивачка проживає у студентському хостелі, де розмір щомісячної плати у ньому складає 1000 грн.

А тому, позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на своє утримання в розмірі 1/4 частки його заробітку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення 23-річного віку або закінчення нею навчання, а також просить стягнути додаткові витрати у виді 1/2 частки вартості оплати за весь період навчання та 1/2 частки вартості оплати за весь період проживання у студентському хостелі.

Від відповідача 30.03.2023 року надійшов відзиву на позов, у якому останній позов визнав частково, вказавши, що згідний платити аліменти в розмірі 1/6 частки його заробітку щомісячно, оскільки він на даний час не має високого доходу, хворіє і потребує додаткових коштів на лікування, окрім того його дружина ОСОБА_6 перебуває у відпустці у звязку з вагітністю та пологами, після спливу якої перебуватиме у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В задоволенні інших позовних вимог просить відмовити за їх необгрунтованістю, так як витрати у вигляді щомісячної плати за проживання у студентському хостелі та щорічної плати за навчання в університеті є додатковими витратами на дитину та не підлягають стягненню після досягнення нею 18-річного віку, а включаються у рахунок стягнення аліментів.

У судовому засіданні представниця позивачки підтримала позовні вимоги та прохала їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в матеріалах позовної заяви.

Представниця відповідача в судовому засіданні позов визнала частково з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження, приходить до таких висновків.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів, при цьому суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Разом з тим, Сімейним кодексом України встановлено принцип рівності прав та обов`язків обох батьків щодо участі у матеріальних витратах, незалежно від того, з ким із них проживає дитина, на що вказав і Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2018 року у справі № 208/3075/16.

З врахуванням цього, не лише відповідач, а й мати позивачки повинні утримувати дочку в період навчання в університеті.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Як встановлено судом і вбачається з даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.11.2004 року, відповідач записаний батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а матір'ю - ОСОБА_5 .

Позивачка у позовній заяві зазначила, що після розірвання шлюбу між батьками вона проживає разом з матір`ю ОСОБА_5 та перебуває на її утриманні, вказані обставини відповідачем не спростовано.

З договору про навчання, підготовку або надання інших додаткових освітніх послуг /номер договору і дата його укладення відсутні/ випливає, що позивачка навчається за освітнім ступенем "бакалавр" на денній формі навчання на платній основі у Приватному закладі вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова» за спеціальністю 072 "Фінанси, банківська справа та страхування" на платній основі (п. 1 договору).

Судячи з п. 4.2 договору загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 79400 грн. Вартість освітньої послуги за 2022-2023 навчальний рік становить 17000 грн., за 2023-2024 навчальний рік становить 18600 грн., за 2024-2025 навчальний рік становить 20600 грн., за 2025-2026 навчальний рік становить 23200 грн.

Пунктом 4.3 договору сторонами погоджено внесення плату за навчання - за місяць, за семестр, за рік, за весь термін надання освітньої послуги.

Вказане підтверджується довідкою Східноєвропейського університету імені Рауфа Аблязова № 011 від 29.11.2022 року, де термін закінчення навчання визначено до 10.07.2026 року.

Таким чином, судом встановлено, що позивачка навчається на денній формі навчання на платній основі, що свідчить про наявність у неї витрат, пов`язаних з навчанням, проживанням та проїздом до місця навчання.

З наданих до матеріалів позову копії квитанції № 0.0.265133083.1 від 23.08.2022 року встановлено, що позивачкою сплачено 1000 грн. як плату за проживання у студентському хостелі, згідно з копією квитанції № 0.0.2654972069.1 від 26.08.2022 року нею сплачено 3000 грн. як плату за проживання у студентському хостелі, також згідно з квитанцією № 0.0.2720354672.1 від 25.10.2022 року позивачкою сплачено 229 грн. комунальних платежів, однак суд не бере їх до уваги, оскільки вказані суми сплачені до досягнення позивачкою 18-річного віку, тобто, у той час, коли з відповідача стягувалися аліменти на утримання позивачки до її повноліття.

Також позивачкою надано копію квитанції № 62733054 від 18.08.2022 року про оплату навчання в сумі 17500 грн., однак і цей платіж було здійснено до повноліття позивачки, тому суд теж не бере її в основу доказів, оскільки з відповідача на той час ще стягувалися аліменти на її утримання як на неповнолітню дитину.

В той же час, відповідачем не спростовано належними доказами, що він брав участь у витратах позивачки після припинення стягнення з нього аліментів на останню як на неповнолітню дитину.

Судом також встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачка дійсно потребує матеріальної допомоги, пов`язаної з навчанням у вище вказаному університеті, оскільки, навчаючись, не працює і інших доходів не має, а мати позивачки, з якою проживає остання, не має фінансової можливості одноособово на належному рівні утримувати дочку, оскільки є безробітньою згідно наданої представницею позивачки довідкою, беручи при цьому до уваги обов`язок обох батьків брати участь у матеріальних витратах, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Таким чином, судом встановлено, що не лише відповідач, а й мати позивачки перебувають в рівних умовах щодо утримання їх повнолітньої дочки, яка продовжує навчання.

Як передбачено ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених в ст. 182 СК України. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

А в ст. 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Як зазначено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Отже, обов`язковою умовою надання батьками утримання повнолітнім дочці чи сину є можливість надання ними матеріальної допомоги.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 13.03.2023 року, постановленої за клопотанням представниці позивачки, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та Державною податковою службою Головного управління ДПС у Черкаській області надано відомості про доходи відповідача за 2022 рік, які суд приймає та враховує у сукупності з іншими доказами у справі.

Згідно з цими даними, зокрема довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 та довідкою Головного управління ДПС у Черкаській області форми 25ДР дохід відповідача від господарської діяльності очолюваного ним фермерського господарства протягом 2022 року становив 9000 грн. щомісячно, з яких проведено передбачені законом відрахування, а всього річний дохід становив 108000 грн. Інших видів доходу за відповідачем не зареєстровано.

Суд також бере до уваги доводи відповідача щодо наявності у нього на утриманні малолітньої дитини, яка народилася в іншому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 21.02.2023 року.

Дружина ОСОБА_6 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 06.12.2022 року) перебуває у відпустці по догляду за новонародженою дитиною, а тому на даний час не працює, однак отримує від держави допомогу при народженні дитини.

Окрім того, суд враховує стан здоров'я відповідача, який згідно з наданими ним результатами обстежень має захворювання щитоподібної залози та потребує лікування.

Таким чином, суд, оцінюючи докази в їх сукупності та виходячи при цьому із принципу розумності, враховуючи майновий стан як відповідача, так і матері позивачки, вважає, що батьки обоє повинні в рівній мірі надавати допомогу дитині, і, беручи до уваги, що позивачка навчається на денній формі навчання за контрактом, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, є обгрунтованими.

Суд приходить до висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дочки на період її навчання, при цьому останній у відзиві зазначив, що не відмовляється від сплати аліментів, та приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/4 частки його заробітку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення позивачкою 23-річного віку або припинення нею навчання у Східноєвропейському університеті імені Рауфа Аблязова, зважаючи на те, яка з цих подій настане першою, оскільки, на думку суду, такий обсяг стягнення аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості та буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, та буде співмірним з майновим станом батьків, у зв`язку з чим позов в цій частині заявлених вимог підлягає до задоволення.

Що стосується вимог позивачки про стягнення додаткових витрат, пов`язаних з платою за частку щорічної оплати за навчання та часткою щомісячної плати за проживання у студентському хостелі, то судом встановлено таке.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Виходячи з цього, на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

У випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 Сімейного Кодексу України (утримання дитини, яка продовжує навчання).

Саме такі висновки щодо застосування статті 185 СК України висловлені в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року № 6-1296цс15, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі № 622/373/16-ц, провадження № 61-1717св18, від 25 лютого 2020 року у справі № 521/4397/17, провадження № 61-39201св18.

Вказаними правовим нормами не передбачено обов`язку батька нести додаткові витрати на повнолітню дочку, а передбачать наявність у батька лише аліментного зобов`язання.

У даному випадку витрати на навчання дитини викликані не особливими обставинами у вигляді розвитку здібностей дитини в розумінні ст. 185 СК України, а у зв`язку зі здобуттям дитиною освітньо-кваліфікаційного рівня.

При цьому позивачкою не доведено існування особливих обставин, які зумовили б необхідність її навчання на комерційній основі при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти за державним замовленням (на бюджетній формі навчання), не наведено мотивів вибору вказаного освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також безпосереднього погодження такого вибору з батьком та узгодження з ним питань фінансового характеру щодо навчання в обраному закладі на контрактній формі навчання.

З наведеного слідує, що на відповідача не може бути покладено обов`язок по оплаті додаткових витрат у вигляді витрат на навчання та на проживання у гуртожитку під час навчання, а тому у задоволенні позову у цій частині слід відмовити, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., які позивачка просила стягнути з відповідача в п. 5 прохальної частини позовної заяви, то суд враховує наступне.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями п. 4 ст.1, ч. ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 686/5064/20, від 4 червня 2021 року в справі № 160/13273/19.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати ККЦС від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19, де аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Також, висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, зроблено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі №922/445/19.

Тобто, факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи.

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені.

З урахуванням наведеного вище, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідного обґрунтованого клопотання відповідачем не заявлено.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Так, в судовому засіданні встановлено, що адвокатом Дригою Л.В. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді, надано копію Договору № 01/23 від 14.01.2023 року про надання правової допомоги, укладеного між Дригою Л.В. та ОСОБА_3 , копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 527 від 21.01.2013 року, Ордер адвоката від 03.03.2023 року.

До матеріалів позовної заяви додано також розрахунок суми гонорару адвоката за надану правову допомогу від 02.03.2023 року, де згідно з договором про надання правової допомоги № 01/23 від 14.01.2023 року детально описано, яку саме правову допомогу надано позивачці та час, затрачений на підготовку позовної заяви. У підсумку розрахунку зазначено, що всього адвокатом витрачено 5 год. 40 хв. робочого часу, сума гонорару складає 3000 грн., затрати на прибуття в судові засідання до суду - 2000 грн., а всього - 5000 грн.

На підтвердження поданого розрахунку також надано квитанції до прибуткового касового ордеру від 14.01.2023 року про сплату 3000 грн. та від 02.03.2023 року про сплату 2000 грн.

Відповідачем не спростовано належними доказами неспівмірність та захищеність розміру понесених позивачкою витрат на правничу допомогу.

Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд приходить до висновку, що заявлений позивачкою розмір правової допомоги є співмірним з розміром заявлених вимог та обсягом виконаних адвокатом робіт.

В той же час, беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволено частково, суд, відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України вважає можливим стягнути на її користь з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2500 грн.

Беручи до уваги, що позивачка при зверненні до суду з даним позовом звільнена від сплати судових витрат, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн. у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та, керуючись ст., ст. 16, 185, 198, 199, 200 СК України, ст., ст.10, 81, 82, 89, 141, 263-265, 282, 430 ч. 1 п.1 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, та стягнення додаткових витрат на неї задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ), яка продовжує навчання, в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, на період її навчання у Приватному закладі вищої освіти «Східноєвропейський університет імені Рауфа Аблязова», починаючи з 09 березня 2023 року, але не більше, ніж до досягнення нею 23-річного віку чи припинення навчання, зважаючи на те, яка з цих подій настане першою.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) аліментів на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць, що буде становити 1/4 частку усіх видів його заробітку (доходу).

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.Г. Івахненко