Постанова

від 18.04.2023 по справі 593/1752/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 593/1752/21Головуючий у 1-й інстанції Музика Я.М. Провадження № 22-ц/817/291/23 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З.,

секретаря судового засідання - Романської К.М.,

за участі:

представників позивача - Нікуліна В.А., Франчук М.М. ,

представника відповідача - Дарморіс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №593/1752/21 за апеляційною скаргою Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільської області на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року по справі за позовом Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриману допомогу по безробіттю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Тернопільський обласний центр зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості 23.12.2021 р. звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 та просить стягнути із неї незаконно отриману допомогу по безробіттю на суму 67 884,71 грн. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 за сприянням у працевлаштуванні звернулася до Бережанського районного центру зайнятості 02.05.2018 р. Згідно запису трудової книжки 30.04.2018 року звільнена згідно п.1 ст.40 КЗпП України (ліквідація ПОУ) з посади сестри медичної стаціонару Бережанського обласного протитуберкульозного диспансеру, статус безробітної їй надано з 02.05.2018 р., заяву про призначення виплати на допомогу по безробіттю підписано нею 02.05.2018 р. Рішення про призначення допомоги по безробіттю прийнято 09.05.2018 р., цією ж датою прийнято рішення про відкладення виплати допомоги по безробіттю у зв`язку з наданням компенсаційних виплат при звільненні відповідно до ч.4 ст.31 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а саме: виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надається вихідна допомога. Розпочато виплату допомоги по безробіттю 31.05.2018 р. Реєстрація припинена 27.06.2018 р. згідно поданої заяви про відмову від послуг Служби зайнятості. Виплату допомоги по безробіттю припинено 27.06.2018 р.

Вдруге ОСОБА_2 у пошуках роботи зареєструвалася у Бережанській районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості 02.07.2018р., статус безробітної поновлено 02.07.2018 р., виплату допомоги по безробіттю поновлено та розпочато 02.07.2018 р. Реєстрація припинена 31.05.2019 р. згідно поданої заяви про відмову від послуг Служби зайнятості. Допомогу по безробіттю припинено 31.05.2019 р.

При заповненні заяв про надання статусу безробітного від 02.05.2018 р. та 02.07.2018 р. ОСОБА_2 ознайомлена зі змістом, а саме, інформує, що не відноситься до зайнятого населення відповідно до ст. 4 ЗУ «Про зайнятість населення» та через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, а також пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує.

ОСОБА_2 була ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг.

Зазначену інформацію, відображену у заявах про надання статусу безробітного ОСОБА_2 засвідчила власноручно підписами та датами. В ході виконання звірки даних з державним реєстром у липні 2019 р. по вказаній особі відображено ознаку отримання доходу 301 - «пенсія за вислугу років» - дата призначення 30.05.2017р.

Тому, на виконання вимог Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 р. №60/62, Постановою правління Пенсійного фонду України 13.02.2009 р. № 7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 р. за № 232/16248, Бережанською районною філією Тернопільського обласного центру зайнятості надіслано запит до ГУПФУ в Тернопільській області (№15-01/1133 від 01.10.2021 р.). Отримано відповідь (№933 від 08.11.2021 р.), де вказано, що ОСОБА_2 у відповідності до поданої нею заяви з 30.05.2017 р. призначено пенсію за вислугу років (заява від 30.05.2017 р.). З 19.06.2017 р. виплату пенсії припинено (заява від 19.06.2017 р.) та з 31.05.2019 р. виплату поновлено (заява від 06.06.2019 р.). Також ГУПФУ в Тернопільській області прийнято рішення про перегляд дати поновлення виплати пенсії за вислугу років. З врахуванням норм чинного законодавства, виплату пенсії поновлено з 01.05.2018 р., яку було призначено з 30.05.2017 р.

У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи. У даному випадку дата звільнення з роботи - 30.04.2018 р.

За результатами перевірки оформлено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 09.11.2021 р. № 73, який підписано посадовою особою, що її проводила та з актом ознайомлено ОСОБА_2 10.11.2021 р.

Згідно вказаного акту встановлено, що під час реєстрації, надання статусу безробітної особи в Бережанському районному центрі зайнятості 02.05.2018 р. та під час реєстрації та надання статусу безробітної особи у Бережанській районній філії Тернопільського ОЦЗ 02.07.2018 р. ОСОБА_2 було вже призначено пенсію за вислугу років з 30.05.2017 р. Про призначення пенсії за вислугу років з 30.05.2017 р. відповідачка не повідомила позивача у періоди перебування на обліку у пошуках роботи з 02.05.2018 р. по 27.06.2018 р. та з 02.07.2018 р. по 31.05.2019 р.

Отже, на момент реєстрації у Службі зайнятості ОСОБА_2 була особою, якій призначено пенсію за вислугу років та не мала права на набуття статусу безробітного згідно ст. 43 ЗУ «Про зайнятість населення». Під час перебування на обліку у пошуках роботи в Бережанському районному центрі зайнятості, ОСОБА_2 отримала з 31.05.2018 р. по 26.06.2018р. допомогу по безробіттю на суму 6 313 грн. 43 коп. та в Бережанській районній філії Тернопільського ОЦЗ отримала з 02.07.2018 р. по 30.05.2019 р. допомогу по безробіттю на суму 61 571 грн. 28 коп.

Рішення про повернення коштів відповідачем оформлено наказом Тернопільського обласного центру зайнятості № 307 «Д» від 10.11.2020 р., у якому зазначено, що ОСОБА_2 протягом 15-ти календарних днів необхідно повернути кошти в сумі 67 884,71 грн., а тому позивачем 11.11.2021 р. відповідачці надіслано повідомлення про повернення коштів з копією наказу Тернопільського обласного центру зайнятості від 10.11.2021р. №307 «Д» «Про повернення коштів», яке вона отримала 12.11.2021 р., однак відповідачка у добровільному порядку незаконно отриману допомогу по безробіттю не повернула.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Тернопільський обласний центр зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільської області подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнувши з відповідачки ОСОБА_2 на його користь незаконно отриману допомогу по безробіттю на суму 67 884 грн. 71 коп. Крім того просить стягнути з відповідачки судовий збір у сумі 2270 грн. за подання позовної та 3405 грн. за подання апеляційної скарги.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до винесення помилкового рішення.

Зокрема зазначає, що у заявах про надання (поновлення) статусу безробітного від 02.05.2018 та 02.07.2018 ОСОБА_2 зазначено, що пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримую. Вищевказані заяви були засвідчені особистим підписом, тобто дані, що зазначені у заявах підтверджені особою.

Вказує, що в ході виконання звірки даних, що містяться в реєстрі застрахованих Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у липні 2019 року по ОСОБА_2 відображено ознаку отримання доходу 301 - «пенсія за вислугу років». Дата призначення «пенсії за вислугу років» -30.05.2017.

Згідно акту розслідування страхових виплат та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 09.11.2021 р. №73, встановлено, що під час реєстрації та надання статусу безробітного в Бережанській районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості 02.05.2018, ОСОБА_2 було вже призначено пенсію за вислугу років з 30.05.2017 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Про призначення пенсії за вислугу років з 30.05.2017 відповідач не повідомила позивача у періоди перебування на обліку у центрі зайнятості, а саме з 02.05.2018 по 26.06.2018 та з 02.07.2018 по 30.05.2019.

Стверджує, що про факт призначення пенсії за вислугу років, прихований зі сторони відповідача, Бережанській районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості стало відомо лише в результаті проведеної звірки між Бережанською районною філією Тернопільського обласного центру зайнятості та Головним Управлінням Пенсійного Фонду України в Тернопільській області (відповідь від 08.11.2021 р. №933).

Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_2 за один і той самий період, з 31.05.2018 по 26.06.2018 та з 02.07.2018 по 30.05.2019, отримала два види матеріального забезпечення, а саме:

- від Тернопільського обласного центру зайнятості допомогу по безробіттю на суму 67 884,71 грн. (шістдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн.) 71 коп.

- від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплачено пенсію за вислугу років в листопаді 2021 року, що суперечить чинному законодавству (п.1 ч.1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення»).

Також зазначає, що фактично перебіг позовної давності починається з 09 листопада 2019 року, з дня проведення розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення, на підставі якого складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 09.11.2021 №73.

Таким чином вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи щодо позовної давності, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права при розгляді даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Дарморіс О.М. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Відзив обґрунтовує тим, що позивач при взятті на облік відповідача зобов`язаний був перевірити, зокрема, чи не призначено останньому пенсію, оскільки ці відомості впливають як на отримання заявником статусу безробітного, так і на одержання допомоги по безробіттю.

Вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у позові через сплив строків позовної давності, оскільки початок перебігу такого строку починається від дня надання особі статусу безробітного і отримання допомоги по безробіттю, що підтверджується постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №302/66/17.

У судовому засіданні представники позивача просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21, скаржник зазначив, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказує, що оскільки карантин в Україні триває і досі, строки позовної давності також не спливли ,а тому суд безпідставно відмовив в позові з підстав пропуску строків позовної давності.

Представник відповідача просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну у скаргу слід задовольнити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено ,що ОСОБА_2 за сприянням у працевлаштуванні звернулася до Бережанського районного центру зайнятості 02.05.2018 р. Згідно запису трудової книжки 30.04.2018 року звільнена згідно п.1 ст.40 КЗпП України (ліквідація ПОУ) з посади сестри медичної стаціонару Бережанського обласного протитуберкульозного диспансеру, статус безробітної їй надано з 02.05.2018 р., заяву про призначення виплати допомогу по безробіттю підписано нею 02.05.2018 р. Рішення про призначення допомоги по безробіттю прийнято 09.05.2018 р., цією ж датою прийнято рішення про відкладення виплати допомоги по безробіттю у зв`язку з наданням компенсаційних виплат при звільненні відповідно до ч.4 ст.31 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а саме: виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надається вихідна допомога. Розпочато виплату допомоги по безробіттю 31.05.2018 р. Реєстрація припинена 27.06.2018 р. згідно поданої заяви про відмову від послуг Служби зайнятості. Виплату допомоги по безробіттю припинено 27.06.2018 р.

Вдруге ОСОБА_2 у пошуках роботи зареєструвалася у Бережанській районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості 02.07.2018р., статус безробітної поновлено 02.07.2018 р., виплату допомоги по безробіттю поновлено та розпочато 02.07.2018 р. Реєстрація припинена 31.05.2019 р. згідно поданої заяви про відмову від послуг Служби зайнятості. Допомогу по безробіттю припинено 31.05.2019 р.

При заповненні заяв про надання статусу безробітного від 02.05.2018 р. та 02.07.2018 р. ОСОБА_2 ознайомлена зі змістом, а саме, інформує, що не відноситься до зайнятого населення відповідно до ст. 4 ЗУ «Про зайнятість населення» та через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, а також пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує.

ОСОБА_2 була ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг.

Зазначену інформацію, відображену у заявах про надання статусу безробітного ОСОБА_2 засвідчила власноручно підписами та датами. В ході виконання звірки даних з державним реєстром у липні 2019 р. по вказаній особі відображено ознаку отримання доходу 301 - «пенсія за вислугу років» - дата призначення 30.05.2017р.

Тому, на виконання вимог Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 р. №60/62, Постановою правління Пенсійного фонду України 13.02.2009 р. № 7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 р. за № 232/16248, Бережанською районною філією Тернопільського обласного центру зайнятості надіслано запит до ГУПФУ в Тернопільській області (№15-01/1133 від 01.10.2021 р.). Отримано відповідь (№933 від 08.11.2021 р.), де вказано, що ОСОБА_2 у відповідності до поданої нею заяви з 30.05.2017 р. призначено пенсію за вислугу років (заява від 30.05.2017 р.). З 19.06.2017 р. виплату пенсії припинено (заява від 19.06.2017 р.) та з 31.05.2019 р. виплату поновлено (заява від 06.06.2019 р.). Також ГУПФУ в Тернопільській області прийнято рішення про перегляд дати поновлення виплати пенсії за вислугу років. З врахуванням норм чинного законодавства, виплату пенсії поновлено з 01.05.2018 р., яку було призначено з 30.05.2017 р.

У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи. У даному випадку дата звільнення з роботи - 30.04.2018 р.

За результатами перевірки оформлено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 09.11.2021 р. № 73, який підписано посадовою особою, що її проводила та з актом ознайомлено ОСОБА_2 10.11.2021 р.

Згідно вказаного акту встановлено, що під час реєстрації, надання статусу безробітної особи в Бережанському районному центрі зайнятості 02.05.2018 р. та під час реєстрації та надання статусу безробітної особи у Бережанській районній філії Тернопільського ОЦЗ 02.07.2018 р. ОСОБА_2 було вже призначено пенсію за вислугу років з 30.05.2017 р. Про призначення пенсії за вислугу років з 30.05.2017 р. відповідачка не повідомила позивача у періоди перебування на обліку у пошуках роботи з 02.05.2018 р. по 27.06.2018 р. та з 02.07.2018 р. по 31.05.2019 р.

Отже, на момент реєстрації у Службі зайнятості ОСОБА_2 була особою, якій призначено пенсію за вислугу років та не мала права на набуття статусу безробітного згідно ст. 43 ЗУ «Про зайнятість населення».

Під час перебування на обліку у пошуках роботи в Бережанському районному центрі зайнятості, ОСОБА_2 отримала з 31.05.2018 р. по 26.06.2018р. допомогу по безробіттю на суму 6 313 грн. 43 коп. та в Бережанській районній філії Тернопільського ОЦЗ отримала з 02.07.2018 р. по 30.05.2019 р. допомогу по безробіттю на суму 61 571 грн. 28 коп.

Рішення про повернення коштів відповідачем оформлено наказом Тернопільського обласного центру зайнятості № 307 «Д» від 10.11.2020 р., у якому зазначено, що ОСОБА_2 протягом 15-ти календарних днів необхідно повернути кошти в сумі 67 884,71 грн., а тому позивачем 11.11.2021 р. відповідачці надіслано повідомлення про повернення коштів з копією наказу Тернопільського обласного центру зайнятості від 10.11.2021р. №307 «Д» «Про повернення коштів», яке вона отримала 12.11.2021р., однак відповідачка у добровільному порядку незаконно отриману допомогу по безробіттю не повернула.

Представник відповідача подала в суд заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбачені ст.267 ЦК України і просила суд відмовити на підставі цього в позові.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 під час постановлення на облік в Бережанську районну філію Тернопільського обласного центру зайнятості була особою, якій було призначено пенсію за вислугу років і вона такий факт приховала та не повідомила позивача при поданні заяви про надання їй статусу безробітного, а тому, незаконно отримала статус безробітного та право на виплату допомоги по безробіттю упродовж перебування на обліку за період за період з 31.05.2018 р. по 26.06.2018 р. та 02.07.2018 р. по 30.05.2019 р. вона незаконно отримала допомогу по безробіттю, яка склала 67 884,71 грн.

Тому суд вважав, що позовні вимоги Тернопільського обласного центру в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості є підставними, однак відмовив в позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності починається від дня надання відповідачці статусу безробітного і призначення їй допомоги по безробіттю, а саме: з 02.05.2018 року та з 02.07.2018 року і строк позовної давності, передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України, до вказаних позовних вимог сплив в червні 2021 року та в серпні 2021 року відповідно, а з позовом про стягнення незаконно виплаченої допомоги по безробіттю сторона позивача звернулася лише 23. 12. 2021 року.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що даний позов є підставним, однак помилково застосував до спріних правовідносин строк позовної давності, а тому рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року підлягає скасуванню із постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Безробітним, згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про зайнятість населення, є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

При цьому, відповідно до пункту першого частини першої статті 43 Закону України Про зайнятість населення, статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 45 Закону України Про зайнятість населення реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років.

Пунктом 7 статті 31 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

З урахуванням наведеного призначення пенсії на пільгових умовах є підставою для припинення реєстрації безробітного, а також унеможливлює таку реєстрацію у випадку звернення до служби зайнятості особи, яка таку пенсію вже отримує.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2018 року у справі №452/1710/16-ц.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Отже, неповідомлення особою обставини, яка не дає право їй для визнання її безробітною свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.

Згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 34 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року №6-91цс14 та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18).

Ураховуючи наведене, добросовісність безробітного полягає у своєчасному повідомленні Державної служби зайнятості України, в особі відповідного районного центру, про відсутність або втрату ним права на отримання допомоги по безробіттю.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 під час постановлення на облік в Бережанську районну філію Тернопільського обласного центру зайнятості була особою, якій було призначено пенсію за вислугу років і вона такий факт приховала та не повідомила позивача при поданні заяви про надання їй статусу безробітного, а тому, незаконно отримала статус безробітного та право на виплату допомоги по безробіттю упродовж перебування на обліку за період з 31 травня 2018 року по 26 червня 2019 року, та з 02.07.2018 по 30.05.2019 року в загальній сумі 67 884,71 грн.

Вказані обставини, які були встановлені судом першої інстанції, не оспорювалися відповідачем.

Представник відповідача подала в суд заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбачені ст.267 ЦК України і просила суд відмовити на підставі цього в позові.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільногоправа або інтересу.

У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що початок перебігу строку позовної давності починається від дня надання ОСОБА_2 позивачем статусу безробітного.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком викладеним в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №727/4084/16, від 13 лютого 2020 року в справі №302/66/17 в подібних правовідносинах, який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України має бути врахований судом при розгляду справи.

Сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі, суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, зазначає у рішенні про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що за заявленими вимогами про стягнення з відповідачки на користь позивача отриманої відповідачкою допомоги по безробіттю в розмірі 67 884,71 грн. за період з 31.05.2018 р. по 26.06.2018 р. та з 02.07.2018 р. по 30.05.2019 р. початок перебігу позовної давності починається від дня надання відповідачці статусу безробітного і призначення їй допомоги по безробіттю, а саме: з 02.05.2018 року та з 02.07.2018 року .

Однак суд першої інстанції на думку колегії суддів помилково прийшов до висновку ,що строк позовної давності, передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України, до вказаних позовних вимог сплив в червні 2021 року та в серпні 2021 року ,оскільки судом першої інстанції не враховано положення п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX де перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Оскільки Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року який діє і на даний час , позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

При цьому слід зазначити, що до набрання чинності Законом № 540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (в тому числі встановленої статтями 257, 258 ЦК України) у зв`язку із запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Тобто цей Закон містить нову норму, яка врегульовує суспільні відносини, що не були раніше унормовані і фактично виникли лише із запровадженням карантину відповідно до Постанови № 211, отже, немає ризику виникнення конфлікту норм, які регулюють однакові суспільні відносини.

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Така позиція висловлена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі №910/18489/20.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року скасовується повністю та задовольняються вимоги апеляційної скарги, судові витрати у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільської області задовільнити.

Скасувати рішення Бережанського районного суду Тернопільсь області від 26.12.2022 р.

Постановити нове рішення, яким позов Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості задовільнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості (дані філії: код ЄДРПОУ 42173460, вул. Л. Українки 16, м. Бережани, Тернопільський район, Тернопільської області, 47501; дані обласного центру зайнятості: код ЄДРПОУ 05392691, вул. Текстильна, 1 "б", м. Тернопіль, 46007) отриману допомогу по безробіттю на суму 67 884 грн. 71 коп., яку перерахувати на розрахунковий рахунок Тернопільського обласного центру зайнятості №UA288201720355409301700706448 ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 05392691, одержувач Тернопільський обласний центр зайнятості.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача - Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільськ обласного центру зайнятості судовий збір у сумі 2270,00 грн. за подання позовної заяви до Бережанського районного суду Тернопільської області та 3405,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 26.12.2022 до Тернопільського апеляційного суду, які перерахувати на розрахунковий рахунок Тернопільського обласного центру зайнятості №UA288201720355409301700706448 ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 05392691, одержувач Тернопільський обласний центр зайнятості.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2023 року.

Головуючий

Судді