Рішення

від 20.04.2023 по справі 466/5673/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/5673/21

Провадження № 2/466/237/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2023 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Семків Х.І.,

справа №466/5673/21,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецького в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача Брюховицька селищна рада про витребування майна (земельної ділянки) від добросовісного набувача,

за участі прокурора Андрусишин М.О.,

представника Львівської міської ради Кузь І.І.,

представника відповідача адвоката Стефановича Ю.М.,

у с т а н о в и в:

24.06.2021 керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецький звернувся до суду в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача Брюховицька селищна рада та просить суд витребувати з приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в смт.Брюховичі; скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в смт.Брюховичі з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Галицькою окружною прокуратурою виявлено факт незаконного вибуття з комунальної власності Львівської міської ради земельної ділянки площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика.

Так, в провадженні СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області перебуває кримінальне провадження №12017140090005275 від 19.12.2017, за фактом підробки невстановленими особами державного акту на право власності на землю від 05.02.1996 серії та номеру II-ЛВ № 081659, на підставі якого із комунальної власності Брюховицької селищної ради незаконно вибула земельна ділянка площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика,ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.358, ч.3 ст.190 КК України.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30.07.1993 «Про організацію дитячого майданчика на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 », дозволено мешканцям АДРЕСА_2 організувати дитячий майданчик на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 за власні кошти та власними силами. Встановлено, що 05.02.1996 Брюховицькою селищною радою народних депутатів ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659, який зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за №1173, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 0,06 га у смт. Брюховичі. Підставою видачі вказаного державного акта стало рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1996.

На підставі Державного акта на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_3 , 27.10.2017 відділом Держгеокадастру у м.Львові внесено відомості про земельну ділянку площею 0,06 га до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий № 4610166300:12:001:0028.

30.10.2017 державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою Львівська область, м. Львів, смт. Брюховичі, кадастровий №4610166300:12:001:0028 площею 0,06 га.

У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №1315 03.11.2017 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 23182817.

В подальшому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 1880 від 16.11.2020 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №39200104.

Разом з тим, відповідно до відповіді Брюховицької селищної ради № 652 від 04.06.2020, рішення щодо передачі ОСОБА_3 земельної ділянки на території смт.Брюховичі у власність не приймалось, державний акт у селищній раді відсутній.

Окрім того, згідно акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_3 , складеного комісією у складі депутата по округу №18, землевпорядника виконкому, архітектора, землевпорядника-обліковця, інспектора паспортного столу, встановлено, що на даний час на земельній ділянці, на якій планувалось влаштування дитячого майданчика, згідно інформації Державного земельного кадастру сформовано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,06 га кадастровий №4610166300:12:001:0028, яка перебуває у приватній власності.

Згідно з відповіддю відділу Держгеокадастру у м. Львові № 10-13-0.37-304/109-20 від 03.06.2020 та № 10-13-0.37-193/109-21 від 19.03.2021, державний акт на право власності на земельну ділянку II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996 державної реєстрації не проходив. У книзі № 2 записів державних актів на право приватної власності на землю під номером запису 1173 від 05.02.1996 зареєстрований державний акт на право приватної власності серія ЛВ № 7311021173 на ім`я ОСОБА_5 .

Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:12:001:0028, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у приватній власності. За категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови. До реєстрації кадастрового номера земельна ділянка відносилась до земель смт. Брюховичі не наданих у власність або користування.

Окрім того, аналізом оригіналу рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 та протоколу № 16 від 26.12.1995 встановлено, що будь-які дані щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки у смт. Брюховичі у рішенні виконавчого комітету Брюховицької селищної ради Ради народних депутатів від 26.12.1995 № 525 відсутні.

Позивач вказує на те, що державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №525 від 26.12.1996, у якому немає відомостей щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки. Окрім того, вказаний державний акт не пройшов державної реєстрації, а, отже, земельна ділянка отримана у приватну власність ОСОБА_3 без будь-яких правових підстав, всупереч вимогам вищенаведених норм.

Окрім того, згідно висновку експерта № 10/7/960 від 27.11.2020 (почеркознавча експертиза проведена в межах кримінального провадження №12017140090005275 від 19.12.2017) встановлено, що досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_6 у документі державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою; досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_7 у документі державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою.

Також, згідно висновку експерта № 10/7/987 від 30.11.2020 (експертиза документів проведена в межах кримінального провадження № 12017140090005275 від 19.12.2017), встановлено що відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», що міститься в державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданому на ім`я ОСОБА_3 нанесений не гербовою печаткою «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», вільні зразки відбитків якої надані для порівняльного дослідження.

Установлено, що при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 всупереч вимогам законодавства державним реєстратором не встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства.

В той же час, установлено, що спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади смт.Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради.

Факт приналежності спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади смт.Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради встановлений та підтверджений належними та допустимими доказами.

Позивач вважає, що державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню, а земельна ділянка - витребуванню на користь власника, а тому змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

14.02.2022 представник відповідача адвокат Стефанович Ю.М. подав письмовий відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не надано доказів про те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади м.Львова. Вказує, на те, що відповідачка правомірно набула у власність спірну земельну ділянку, не існувало підстав засумніватись про існування будь-яких інших обставин щодо зазначеної спірної ділянки, яка була придбана попередніми власниками, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Окрім цього, у заяві від 20.01.2023 просив застосувати строки позовної давності /арк.спр.185/.

Третя особа не подавала письмових пояснень на позовну заяву.

Ухвалою від 25.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив проводити розгляд справи в порядку загального позовного судочинства.

Ухвалою від 05.04.2022 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Андрусишин М.О. позовну заяву підтримала, просила позов задовольнити. В судове засідання 05.04.2023 не прибула, однак 20.01.2023 подала письмову заяву про завершення розгляду справи у її відсутності /арк.спр.184/.

Представник Львівської міської ради будучи в суді позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, в судове засідання 05.04.2023 не прибула, причин неприбуття суду не повідомила, заяв про відкладення судового засідання не подавала.

Представник відповідача адвокат Стефанович Ю.М. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив у позові відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. У заяві від 20.01.2023 просив застосувати строки позовної давності та завершити розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Представник третьої особи Брюховицької селищної ради в судове засідання не прибув, причин неприбуття суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання суду не подавав.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши думку прокурора, представників Львівської міської ради та відповідача, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд приходить такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд встановив такі обставини справи.

В провадженні ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області перебуває кримінальне провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 за фактом підробки невстановленими особами державного акту на право власності на землю від 05.02.1996 серії та номеру НОМЕР_1 , на підставі якого із комунальної власності Брюховицької селищної ради незаконно вибула земельна ділянка площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.358, ч.3 ст.190 КК України

Кримінальне провадження 12020140090001768 щодо шахрайського заволодіння земельною ділянкою площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України було зареєстроване 18.06.2020 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів, а кримінальне провадження 42020141090000027 за фактом підробки державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 05.02.1996 серії ІІ-ЛВ№081659 зареєстроване 19.06.2020 року.

Постановою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Андрусишин М.О. від 06.10.2020 кримінальні провадження 12020140090001768 від 18.06.2020 та 42020141090000027 від 19.06.2020, обєднані в одне кримінальне провадження №12017140090005275 від 19.12.2017.

А тому, згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що відомості внесено 19.12.2017 року за №12017140090005275 за фактом підроблення документів щодо власності земельної ділянки, в т.ч. і яка належала ОСОБА_3 .

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30.07.1993 «Про організацію дитячого майданчика на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 », дозволено мешканцям АДРЕСА_2 організувати дитячий майданчик на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 за власні кошти та власними силами /арк.спр.24 зворот/.

Згідно з даними, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 05.02.1996 Брюховицькою селищною радою народних депутатів ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659, який зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за №1173, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 0,06 га у смт. Брюховичі. Підставою видачі вказаного державного акта стало рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1996.

На підставі Державного акта на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_3 , 27.10.2017 відділом Держгеокадастру у м.Львові внесено відомості про земельну ділянку площею 0,06 га до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий № 4610166300:12:001:0028 /арк.спр.21/.

30.10.2017 державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою Львівська область, м. Львів, смт. Брюховичі, кадастровий №4610166300:12:001:0028 площею 0,06 га.

Згідно договору купівлі-продажу №1315 03.11.2017 ОСОБА_3 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 23182817.

На підставі договору купівлі-продажу № 1880 від 16.11.2020 ОСОБА_4 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №39200104.

З Свідоцтва про зміну імені Серія НОМЕР_2 від 26.01.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 26.01.2021 року змінила прізвище на ОСОБА_8 /арк.спр.186/.

Згідно акту обстеження земельної ділянки що на АДРЕСА_3 , складеного комісією у складі депутата по округу №18, землевпорядника виконкому, архітектора, землевпорядника-обліковця, інспектора паспортного столу, встановлено, що на даний час на земельній ділянці, на якій планувалось влаштування дитячого майданчика, згідно інформації Державного земельного кадастру сформовано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,06 га кадастровий №4610166300:12:001:0028, яка перебуває у приватній власності.

З листа відділу Держгеокадастру у м.Львові № 10-13-0.37-304/109-20 від 03.06.2020 та № 10-13-0.37-193/109-21 від 19.03.2021 вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996 державної реєстрації не проходив. У книзі № 2 записів державних актів на право приватної власності на землю під номером запису 1173 від 05.02.1996 зареєстрований Державний акт на право приватної власності серія ЛВ № 7311021173 на ім`я ОСОБА_5 .

Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:12:001:0028 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у приватній власності. За категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови. До реєстрації кадастрового номера земельна ділянка відносилась до земель смт.Брюховичі не наданих у власність або користування.

Згідно рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 та протоколу № 16 від 26.12.1995 встановлено, що будь-які дані щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки у смт.Брюховичі виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради Ради народних депутатів не приймалося.

З висновку експерта № 10/7/960 від 27.11.2020 (почеркознавча експертиза проведена в межах кримінального провадження №12017140090005275 від 19.12.2017) вбачається, що досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_6 у документі державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою; досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_7 у документі державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою /арк.спр.27.11.2020/.

Згідно висновку експерта № 10/7/987 від 30.11.2020 (експертиза документів проведена в межах кримінального провадження № 12017140090005275 від 19.12.2017), встановлено що відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», що міститься в державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданому на ім`я ОСОБА_3 нанесений не гербовою печаткою «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», вільні зразки відбитків якої надані для порівняльного дослідження /арк.спр.50-56/.

Щодо правових норм, які підлягають застосуванню.

Так, ч.1 ст.3 Земельному кодексі України (в редакції від 22.06.1992 далі Кодекс) передбачено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу, суб`єктами права державної власності на землю виступають зокрема: обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч.2 ст.3 Земельного кодексу України в редакції від 22.06.1992).

Відповідно до вимог ст.17 Земельного кодексу, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до ст. 22, 23 Земельного кодексу, право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)», державні акти, що посвідчують право власності на землю, видаються на підставі рішень місцевих Рад народних депутатів.

Державні акти на право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої Ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.

Державні акти на право приватної власності на землю реєструються відповідно у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

Згідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями п.п. 5,8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом. Об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальної громади і передані іншим суб`єктами без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради.

З огляду на викладене, Брюховицька селищна рада - орган місцевого самоврядування /на час виникнення правовідносин/, що представляє територіальну громаду смт.Брюховичі та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України (в чинній редакії) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Також, згідно з ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції після 22.06.1992), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Таким чином, власником спірної земельної ділянки згідно норм законодавства була Брюховицька селищна рада.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради сесії.

З урахуванням зазначеного, необхідною умовою для відчуження земельної ділянки комунальної власності є наявність відповідного рішення ради, а відтак відсутність такого рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права Брюховицької селищної ради на здійснення (реалізацію) від імені територіальної громади смт.Брюховичі права власності та управління землями, яке підлягає захисту.

Так, ст.182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що держава гарантує об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Установлено, що при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 всупереч вимогам законодавства державним реєстратором не встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства.

В той же час, установлено, що спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади смт.Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради.

Факт приналежності спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади смт.Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради встановлений та підтверджений належними та допустимими доказами.

З врахуванням наведеного, державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №525 від 26.12.1996, у якому немає відомостей щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки. Окрім того, вказаний державний акт не пройшов державної реєстрації, а, отже, земельна ділянка отримана у приватну власність ОСОБА_3 без будь-яких правових підстав, всупереч вимогам вищенаведених норм.

За таких обставин, державна реєстрація права власності ОСОБА_2 / ОСОБА_9 / на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню, а земельна ділянка - витребуванню на користь власника.

Так, відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст.ст. 317, 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Лише власник має право розпоряджатись своїм майном і вчиняти відносно будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним регламентовано ст. 387 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 23 вищевказаної постанови, відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Так, статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) неодноразово вказував про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

З огляду на вказане, витребування майна в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника.

При цьому, при витребуванні майна у відповідача забезпечуватиметься також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.

Так, відповідно до абз.3 ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами № 1666-VIII від 06.10.2016, № 159-ІХ від 03.10.2019; в редакції Закону № 340-ІХ від 05.12.2019) ухвалення судом рішення про: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, 3) скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (п.28, 29 постанови Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19).

Враховуючи наведене, суд дійшов переконання, що позов підставний та підлягає задоволенню.

Щодо твердження представника відповідача, що прокурор не вправі звертатися до суду з вказаним позовом, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Частинами 3 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовами.

Частинами 4, 5 статті 56 Цивільного процесуального кодексу передбачає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначив, що прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до цього рішення Конституційного Суду України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах на захист інтересів держави.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом подання позову є неправомірне вибуття вказаної земельної ділянки із власності територіальної громади смт.Брюховичі, що, у свою чергу, призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, що Брюховицькою селищною радою (на даний час Львівською міською радою), як уповноваженим органом, своєчасно не забезпечено збереження вказаної земельної ділянки та не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття спільної земельної ділянки з комунальної власності, а також не вжито заходів щодо витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння і повернення у власність територіальної громади.

Окрім того, на підтвердження належного звернення до суду з позовом, Галицькою окружною прокуратурою м.Львова на адресу Львівської міської ради 14.05.2021 за №14.50/150-1974вих-21 та 28.05.2021 №14.50/105-2539вих-21 скеровано листи щодо надання інформації про те, чи вживались та чи будуть вживатись Львівською міською радою заходи представницького характеру щодо витребування вказаної земельної ділянки.

Відповіддю №3801-вих-49065 від 09.08.2021 міською радою повідомлено прокуратуру про те, що Львівською міською радою жодні заходи щодо витребування спільної земельної ділянки не вживались.

Вказане свідчить про неналежне здійснення позивачем (Львівською міською радою) захисту інтересів держави.

Наведене є підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади м. Львова, як власника земельної ділянки, інтереси якої представляє Львівська міська рада.

Щодо твердження відповідача про те, що Львівська міська рада є неналежним позивачем, то розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року № 718-р. на виконання статті 7-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Львівської області згідно з додатком. Додаток до вищезазначеної постанови передбачає утворення Львівської територіальної громади до складу якої увійшли території Львівської, Брюховицької, Винниківської, Грибовицької, Грядівської, Дублянської, Зашківської, Лисиничівської, Малехівської, Рудненської, Рясне-Руської територіальних громад. Адміністративним центром новостворенної територіальної громади визначено місто Львів.

06.12.2020 року набув чинності прийнятий 17.11.2020 року Верховною Радою України Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій» № 1009-ІХ. Вказаним Законом України внесені зміни до ряду законів України, в тому числі Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, вказаним Законом передбачено, у розділі V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доповнити пунктом 6-1 такого змісту: до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень:

- у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі розформовані територіальні громади);

- сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту;

- не пізніше завершення другої сесії новообраної ради у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі сформованої територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні сільські, селищні, міські ради припиняються як юридичні особи з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом;

- юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

Момент набуття повноважень місцевими радами унормовано Законом України «Про місцеве самоврядування».

Так, ч. ч. 1, 8 статті 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15.07.2020 року №795-IX на 25 жовтня 2020 року було призначено чергові місцеві вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які проводились, серед іншого, на території Львівської територіальної громади.

29 листопада 2020 року відбулась перша сесія депутатів Львівської міської ради. З огляду на зазначене, з цього моменту закінчились повноваження усіх місцевих рад, які були обрані на попередніх місцевих виборах, у тому числі Брюховицької селищної ради. Слідуючи із норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій», правонаступником прав та обов`язків Брюховицької селищної ради стала Львівська міська рада.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 року №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади. Ухвалою №7 від 29.12.2020 Брюховицьку селищну раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради, а тому Львівська міська рада буде належним позивачем у даному спорі.

Щодо застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності згідно з ч.1 ст.261 Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, тому, у даному випадку, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Даний висновок повністю узгоджується із висновками, викладеними у постановах ВП ВС від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17.

Так, згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань відомості внесено 19.12.2017 року за №12017140090005275 за фактом підроблення документів щодо власності земельної ділянки, яка належала ОСОБА_10

19.06.2020 прокурором самостійно внесено кримінальне правопорушення та виділено окремо з кримінального провадження та внесено відомості за номером 42020141090000027 від 19.06.2020 за фактом підроблення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 05.02.1996 серії ІІ-ЛВ№081659 на підставі якого із комунальної власності Брюховицької селищної ради незаконно вибула земельна ділянка площею 0,0600га, яка розташована на території смт.Брюховичі.

Частиною третьою та четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, прокурор до суду з позовом звернувся 24.06.2021, факт коли дізналася/виявлено порушене право 19.06.2020, а тому строк прокурором не пропущено і відсутні підстави для застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог, а тому такі необхідно стягнути з відповідача.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

позовні вимоги задовольнити.

Витребувати з приватної власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в м.Львів- Брюховичі.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в м.Львів-Брюховичі з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратруи 24531,10 /двадцять чотири тисячі пятсот тридцять одну/ гривню 10 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, юридична адреса: м.Львів, пл.Ринок,1.

В інтересах держави в особі Львівської міської ради Галицька окружна прокуратура м.Львова, код ЄДРПОУ 02910031, юридична адреса: м. Львів, вул. Ак. Богомольця,9.

Відповідач: ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа на стороні позивача Брюховицька селищна рада, місцезнаходження: смт.Брюховичі, вул.Ясна,1

Повний текст судового рішення виготовлений 20.04.2023 року.

Суддя П. С. Невойт