Постанова

від 06.11.2023 по справі 466/5673/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/5673/21 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/1371/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді: Ванівського О.М.,

суддівЦяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника апелянта адвоката Стефановича Ю.М., представника ЛМР Кузь І.І., представника Львівської обласної прокуратури Букаловської Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справуза апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 адвоката Стефановича Юрія Михайловича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецького в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача Брюховицька селищна рада про витребування майна (земельної ділянки) від добросовісного набувача,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецький звернувся до суду в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача Брюховицька селищна рада та просив витребувати з приватної власності ОСОБА_3 до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в смт.Брюховичі; скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в смт.Брюховичі з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_3 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Галицькою окружною прокуратурою виявлено факт незаконного вибуття з комунальної власності Львівської міської ради земельної ділянки площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика.

Рішенням Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30.07.1993 «Про організацію дитячого майданчика на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 », дозволено мешканцям АДРЕСА_2 організувати дитячий майданчик на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 за власні кошти та власними силами. Встановлено, що 05.02.1996 Брюховицькою селищною радою народних депутатів ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659, який зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за №1173, на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 0,06 га у смт. Брюховичі.

На підставі Державного акта на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданого на ім`я ОСОБА_4 , 27.10.2017 відділом Держгеокадастру у м.Львові внесено відомості про земельну ділянку площею 0,06 га до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий № 4610166300:12:001:0028.

У подальшому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №1315 03.11.2017 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_5 про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 23182817.

В подальшому ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 1880 від 16.11.2020 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №39200104.

Разом з тим, відповідно до відповіді Брюховицької селищної ради № 652 від 04.06.2020 року, рішення щодо передачі ОСОБА_4 земельної ділянки на території смт.Брюховичі у власність не приймалось, державний акт у селищній раді відсутній.

Встановлено, що при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 всупереч вимогам законодавства державним реєстратором не встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства.

Позивач вважає, що державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню, а земельна ділянка - витребуванню на користь власника, а тому змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Оскаржуваним рішеннямШевченківського районногосуду м.Львова від05квітня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Витребувано з приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в м.Львів- Брюховичі.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в м.Львів-Брюховичі з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_3 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Львівської обласної прокуратури 24531,10 /двадцять чотири тисячі п`ятсот тридцять одну/ гривню 10 коп. сплаченого судового збору.

Вищезазначене рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Стефанович Юрій Михайлович.

В апеляційній скарзі покликається на те, що повернення спірної земельної ділянки, яка на думку Львівської міської ради належить їй на праві власності, не є можливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та Державного акту про право власності на землю, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача.

Вважає, що встановивши, що первинною підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку є рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів № 525 від 26 грудня 1995 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_4 та Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ № 081659, який зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за № 1173, на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на спірну земельну ділянку, які є чинними, що є підставою відмови у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, а саме, не оспорив первинну підставу вибуття спірної земельної ділянки із її володіння.

Звертає увагу на те, що позивач по справі пропустив строк звернення до суду, оскільки ним не доведено того, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права 30.10.2017 року.

Просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта адвоката Стефановича Ю.М. на підтримання апеляційної скарги, представника ЛМР Кузь І.І., представника Львівської обласної прокуратури Букаловської Л.Є. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що така підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування майна (земельної ділянки) від добросовісного набувача, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади смт.Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради, рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймалось, що свідчить про те, що не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що в провадженні ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області перебуває кримінальне провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 року за фактом підробки невстановленими особами державного акту на право власності на землю від 05.02.1996 року серії та номеру II-ЛВ №081659, на підставі якого із комунальної власності Брюховицької селищної ради незаконно вибула земельна ділянка площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.358, ч.3 ст.190 КК України

Кримінальне провадження 12020140090001768 щодо шахрайського заволодіння земельною ділянкою площею 0,0600 га, яка розташована на території смт. Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України було зареєстроване 18.06.2020 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів, а кримінальне провадження 42020141090000027 за фактом підробки державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 05.02.1996 року серії ІІ-ЛВ№081659 зареєстроване 19.06.2020 року.

Постановою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Андрусишин М.О. від 06.10.2020 року кримінальні провадження 12020140090001768 від 18.06.2020 року та 42020141090000027 від 19.06.2020 року, об`єднані в одне кримінальне провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 року.

А тому, згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що відомості внесено 19.12.2017 року за №12017140090005275 за фактом підроблення документів щодо власності земельної ділянки, в т.ч. і яка належала ОСОБА_4 .

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 року встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30.07.1993 року «Про організацію дитячого майданчика на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 », дозволено мешканцям АДРЕСА_2 організувати дитячий майданчик на земельній ділянці площею 600 кв.м., яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 за власні кошти та власними силами.

Згідно з даними, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 05.02.1996 року Брюховицькою селищною радою народних депутатів ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659, який зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за №1173, на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 0,06 га у смт. Брюховичі. Підставою видачі вказаного державного акта стало рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1996 року.

На підставі Державного акта на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , 27.10.2017 року відділом Держгеокадастру у м.Львові внесено відомості про земельну ділянку площею 0,06 га до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий № 4610166300:12:001:0028.

30 жовтня 2017 року державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою Львівська область, м. Львів, смт. Брюховичі, кадастровий №4610166300:12:001:0028 площею 0,06 га.

Згідно договору купівлі-продажу №1315 03.11.2017 року ОСОБА_4 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_5 про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 23182817.

На підставі договору купівлі-продажу № 1880 від 16.11.2020 року ОСОБА_5 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №39200104.

З Свідоцтва про зміну імені Серія НОМЕР_1 від 26.01.2021 року вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 26.01.2021 року змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Згідно акту обстеження земельної ділянки що на АДРЕСА_3 , складеного комісією у складі депутата по округу №18, землевпорядника виконкому, архітектора, землевпорядника-обліковця, інспектора паспортного столу, встановлено, що на даний час на земельній ділянці, на якій планувалось влаштування дитячого майданчика, згідно інформації Державного земельного кадастру сформовано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,06 га кадастровий №4610166300:12:001:0028, яка перебуває у приватній власності.

З листа відділу Держгеокадастру у м.Львові № 10-13-0.37-304/109-20 від 03.06.2020 року та № 10-13-0.37-193/109-21 від 19.03.2021 року вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996 року державної реєстрації не проходив. У книзі № 2 записів державних актів на право приватної власності на землю під номером запису 1173 від 05.02.1996 року зареєстрований Державний акт на право приватної власності серія ЛВ№ 7311021173 на ім`я ОСОБА_6 .

Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:12:001:0028 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у приватній власності. За категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови. До реєстрації кадастрового номера земельна ділянка відносилась до земель смт.Брюховичі не наданих у власність або користування.

Згідно рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 від 26.12.1995 року та протоколу № 16 від 26.12.1995 року встановлено, що будь-які дані щодо виділення ОСОБА_4 земельної ділянки у смт.Брюховичі виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради народних депутатів не приймалося.

З висновку експерта № 10/7/960 від 27.11.2020 року (почеркознавча експертиза проведена в межах кримінального провадження №12017140090005275 від 19.12.2017 року) вбачається, що досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_7 у документі державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою; досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_8 у документі державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 виконаний не ОСОБА_8 , а іншою особою.

Згідно висновку експерта № 10/7/987 від 30.11.2020 року (експертиза документів проведена в межах кримінального провадження № 12017140090005275 від 19.12.2017), встановлено що відбиток гербової печатки «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», що міститься в державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05.02.1996, виданому на ім`я ОСОБА_4 нанесений не гербовою печаткою «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», вільні зразки відбитків якої надані для порівняльного дослідження.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Таким чином,предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Отже, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 рокуу справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19)».

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

У наведеній постанові наголошено на тому, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції,суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок,що:«конструкція,за якоюдобросовісний набувачвтрачає майноі самзмушений шукатиспособи компенсаціїсвоїх втрат,є неприйнятноюта покладаєна добросовісногонабувача індивідуальнийі надмірнийтягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №522/1884/18.

У справі, що переглядається, при зверненні до суду з позовом прокурор посилався на те, що земельна ділянка кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в м.Львів- Брюховичі., є комунальною власністю, оскільки вона Брюховицькою селищною радою не відчужувалася та право власності територіальної громади міста Львова на неї не припинялося.

У ході досудового розслідування встановлено, що вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Львова на підставі державного акту на право власності на землю від 05.02.1996 року серії та номеру ІІ-ЛВ №081659.

В подальшому ОСОБА_4 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу від 03.11.2017 року.

На момент подання позову право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 16.11.2020 року.

У зв`язку із цим прокурор, зокрема, просив витребувати з приватної власності ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер №4610166300:12:001:0028 площею 0,06га, яка розташована в м.Львів- Брюховичі та скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, Брюховицька селищна рада рішення про відчуження спірного майна не приймала, що свідчить про те, що не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося; оскільки спірне нерухоме майно без законних підстав вибуло з володіння територіальної громади міста Львова, то суд зробив висновок про скасування державної реєстрації права приватної власності та витребування майна.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано підстав для витребування у відповідача спірного нерухомого майна. При реєстрації права власності ОСОБА_5 на нерухоме майно та його подальше відчуження, існувало три рівні гарантій перед тим, як майно перейшло у власність до ОСОБА_2 , тому вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження в рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Суд не звернув уваги на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2, 13 с. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно дост. 129 Конституції України основнимизасадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно дост. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 376.ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Стефановича Юрія Михайловича -задовольнити.

Рішення Шевченківськогорайонного судум.Львова від05квітня 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецького в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача Брюховицька селищна рада про витребування майна (земельної ділянки) від добросовісного набувача відмовити.

Стягнути з Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецького в користь ОСОБА_2 36795,65 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дняскладення повної постанови.

Повний текст постанови складено 16.11.2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.