Постанова
від 18.04.2023 по справі 674/839/21
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 674/839/21

провадження № 61-9594св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління «Центр надання адміністративних послуг» Дунаєвецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року в складі судді Шафікової Ю. Е. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління «Центр надання адміністративних послуг» Дунаєвецької міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління «Центр надання адміністративних послуг» Дунаєвецької міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_4 , який за життя успадкував право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії ХМ 0381696, у розмірі 2,97 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж у натурі на місцевості, яка перебувала у колективній власності СВК «Смотрич».

Після виготовлення земельної документації із землеустрою розпорядженням Дунаєвецької районної державної адміністрації № 1142/2009-р було передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 6821855700:04:001:0054, площею 1,6866 га, розташовану на території Смотрицької селищної ради Дунаєвецького району Хмельницької області (за межами населеного пункту), з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - земельна ділянка) та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 093239, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів 12 липня 2010 року за № 011075300054.

За життя батько відкрито користувався земельною ділянкою, зокрема передавав її в оренду. 07 вересня 2015 року відомості про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема на спірну земельну ділянку.

Позивачі зазначали, що вони прийняли спадщину, однак 27 квітня 2021 року державний нотаріус Першої хмельницької державної нотаріальної контори відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2021 року № 254366862 право власності на цю земельну ділянку зареєстровано одночасно за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та в обох випадках частка приватної власності становить 1/1.

Позивачі вважали, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем є протиправною, оскільки, реєструючи право власності на спірне майно, державний реєстратор не перевірив, чи знаходиться в межах земельної ділянки ОСОБА_3 інша земельна ділянка або її частина. Відповідачем набуто право на об`єкт, який раніше правомірно був набутий іншою особою, - ОСОБА_4 . Також позивачі зазначали, що ефективним способом захисту порушеного права є саме скасування рішення державного реєстратора з подальшим визнанням права власності на спадкове майно за позивачами.

Тому позивачі просили суд: скасувати рішення державного реєстратора Критюк К. М. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, індексний номер 21963596 від 10 червня 2015 року, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,6866 га, кадастровий номер 6821855700:04:001:0054 за ОСОБА_3 ; визнати за ними право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6821855700:04:001:0054, площею 1,6866 га, розташовану на території Смотрицької селищної ради Дунаєвецького району Хмельницької області (за межами населеного пункту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва по 1/2 частці за кожним у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області рішенням від 11 квітня 2022 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку як за спадкодавцем позивачів, так і за відповідачем діяв Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 01 травня 2015 року, відповідно до якого не передбачено відмови у державній реєстрації права власності у разі наявності помилки в Державному земельному кадастрі, яка виникла після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, зокрема, присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів. Вказана помилка могла бути виправлена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Однак сторони не зверталися до уповноважених осіб Державного земельного кадастру щодо приведення відомостей про земельні ділянки у відповідність до норм Закону. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі обрали неефективний спосіб захисту.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 29 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту, а також зазначив, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 450/441/19 (61- 691св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при вирішенні спору не врахували, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 здійснена відділом Державної реєстрації прав на нерухоме майно управління «Центр надання адміністративних послуг» Дунаєвецької міської ради, порушує права позивачів. ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку, яка має таку саму площу, конфігурацію, кадастровий номер, місце розташування, цільове призначення. На час передачі у власність відповідачу спірної земельної ділянки вона вже перебувала у власності іншої особи - ОСОБА_4 . Таким неправомірним набуттям права власності на земельну ділянку порушено право ОСОБА_4 та, як наслідок, його спадкоємців - позивачів у справі.

Також заявник не погоджується з висновками судів про обрання позивачами неналежного способу захисту та те, що у цих правовідносинах належним способом захисту є витребування майна, оскільки у цьому випадку позов поданий не власниками, а спадкоємцями, право власності яких не оформлене та не визнається державою в особі повноважних органів (приватного нотаріуса). Тому позивачі не могли заявити віндикаційний позов, оскільки їх право власності є невизнаним та невизначеним (у позові заявляється вимога про визначення часток кожного із позивачів у об`єкті права власності).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Дунаєвецького районного суду Хмельницької області цивільну справу.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2022 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 093239 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 6821855700:04:001:0054, площею 1,6866 га, яка розташована за межами населеного пункту Смотрицької селищної ради Дунаєвецького району Хмельницької області. Державний акт виданий на підставі розпорядження Дунаєвецької районної державної адміністрації від 28 грудня 2009 року № 1142/2009/-р та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів 12 липня 2010 року за № 011075300054 (а. с. 10).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 вересня 2015 року № 43695725 за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на вказану вище земельну ділянку (а. с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги, прийняли спадщину після смерті батька. Дружина померлого ОСОБА_5 подала заяву про відмову від прийняття спадщини (а. с. 14).

Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Першої хмельницької державної нотаріальної контори від 27 квітня 2021 року № 283/02-14 видача свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку є неможливою, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2021 року № 254366862 право власності на одну земельну ділянку зареєстровано одночасно за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (а. с. 15).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 лютого 2021 року № 246010354, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано одночасно за ОСОБА_4 07 вересня 2015 року (на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 вересня 2015 року, індексний номер 24350509 та державного акта серії ЯИ № 093239 від 20 січня 2010 року) та за ОСОБА_3 05 червня 2015 року (на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 червня 2021 року, індексний номер 21963596 та державного акта серії ЯК № 674145 від 13 квітня 2012 року) (а. с. 12, 13).

Також суди встановили, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 674515 виданий ОСОБА_3 на підставі розпорядження Дунаєвецької районної державної адміністрації від 05 травня 2011 року № 255/2011-р. Вказаний акт зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 6821855710011145 від 11 квітня 2012 року.

За змістом розпорядження Дунаєвецької районної державної адміністрації від 05 травня 2011 року № 255/2011-р вирішено надати ОСОБА_3 спадкоємиці права на земельну частку (пай) згідно з сертифікатом серії ХМ № 049477 на земельну частку (пай) № 179, земельну ділянку, площею 1,6866 га на території Смотрицької селищної ради за межами населеного пункту.

Згідно з додатком до Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки (паї) на території Смотрицької селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 , 14 липня 2011 року земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 6821855700:04:001:0054.

Також відповідно до відомостей вищевказаної Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 6821855700:04:001:0054 перебуває в оренді у ФГ «Вікторія», орендодавцями є ОСОБА_4 за договором оренди від 07 вересня 2015 року та ОСОБА_3 за договором оренди від 23 квітня 2015 року.

У Поземельній книзі щодо спірної земельної ділянки містяться аналогічні відомості щодо її власників (а. с. 18-31).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Звертаючись із позовом, позивачі просили суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та визнати право власності на земельну ділянку за позивачами по 1/2 частці за кожним.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачі є спадкоємцями за законом після смерті батька ОСОБА_4 , які прийняли спадщину у встановлений законом строк, звернувшись до державного нотаріуса Першої хмельницької державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, однак не отримали свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно - земельну ділянку, оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно одночасно за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 зроблено висновок, що «у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

За таких обставин у справі, що переглядається, ефективним способом захисту права є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про визнання права власності на спірне майно.

Тому, установивши, що позивачі в установленому законом порядку прийняли спадщину після свого батька ОСОБА_4 , тобто вони набули речові права на успадковану земельну ділянку (право володіння і право користування), а зазначене нерухоме майно зареєстроване за відповідачем на підставі державного акта, суди обґрунтовано вважали, що ефективним способом захисту порушених прав позивачів є віндикація (пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння).

Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачами неналежного способу захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки позивачі є спадкоємцями, а не власниками спірного майна, право власності яких не оформлене, то висновки судів попередніх інстанцій про те, що у цих правовідносинах належним способом захисту є витребування майна, є помилковими, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки спірна земельна ділянка відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України належить позивачам із часу відкриття спадщини.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18.

Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 450/441/19 (61- 691св22), оскільки у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, різні правовідносини та різні встановлені фактичні обставини справи.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення18.04.2023
Оприлюднено27.04.2023
Номер документу110453109
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них за законом.

Судовий реєстр по справі —674/839/21

Постанова від 18.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

Ухвала від 05.12.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

Ухвала від 08.11.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

Ухвала від 11.10.2022

Цивільне

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Шафікова Ю. Е.

Ухвала від 11.10.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Петров Євген Вікторович

Ухвала від 03.10.2022

Цивільне

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Шафікова Ю. Е.

Постанова від 28.08.2022

Цивільне

Хмельницький апеляційний суд

Талалай О. І.

Постанова від 28.08.2022

Цивільне

Хмельницький апеляційний суд

Талалай О. І.

Ухвала від 07.08.2022

Цивільне

Хмельницький апеляційний суд

Талалай О. І.

Ухвала від 03.08.2022

Цивільне

Хмельницький апеляційний суд

Талалай О. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні