Постанова

від 26.04.2023 по справі 440/5409/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 р. Справа № 440/5409/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 року, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 15.11.22 року по справі № 440/5409/22

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до приватного підприємства "Аліна"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного підприємства "Аліна" (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 38081,25 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 440/5409/22 відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 440/5409/22 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виконання обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю, тому вважає, що були всі підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, що робочі місця не були зайняті особами з інвалідністю, що підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2021 рік.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що приватне підприємство "Аліна" перебуває на обліку в Полтавському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно відомостей, зазначених у звіті приватного підприємства "Аліна", середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) у 2021 році становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (осіб) - 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1 особа (а.с. 4).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 38081,25 (а.с. 3).

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3 та 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, що самостійно звернулась до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч.1 ст. 18, ч.ч. 2, 3 та 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Отже, обов`язком роботодавця є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року по справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

З матеріалів справи встановлено, що приватне підприємство "Аліна" на адресу Глобинського районного центру зайнятості протягом 2021 року направляло звіти за формою №3-ПН від 08.02.2021, від 24.02.2021, від 12.03.2021, від 29.03.2021, від 30.04.2021, 17.05.2021, від 03.06.2021, від 23.06.2021, від 08.07.2021, від 26.07.2021, від 11.08.2021, від 27.08.2021, від 13.09.2021, від 29.09.2021, від 18.10.2021, від 03.11.2021, від 19.11.2021, від 01.12.2021, від 17.12.2021. Вказані звіти прийняті, про що свідчить підпис відповідальної особи центру зайнятості (а.с. 35-114).

Листом Глобинської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 03.05.2022 №16/27/177-22 зазначено, що від приватного підприємства "Аліна" Глобинською районною філією Полтавського обласного центру зайнятості прийнято та зареєстровано звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" для осіб з інвалідністю за формою 3-ПН за вхідними реєстраційними даними: від 08.02.2021, від 24.02.2021, від 12.03.2021, від 29.03.2021, від 30.04.2021, 17.05.2021, від 03.06.2021, від 23.06.2021, від 08.07.2021, від 26.07.2021, від 11.08.2021, від 27.08.2021, від 13.09.2021, від 29.09.2021, від 18.10.2021, від 03.11.2021, від 19.11.2021, від 01.12.2021, від 17.12.2021 (а.с. 26-27).

Цими звітами повідомлено про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю на посаду "юрист-консультант", "газозварник" та "інженер з проектно-кошторисної документації".

Таким чином, упродовж 2021 року центр зайнятості був поінформований про наявність у відповідача вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю та мав можливість у 2021 році направляти відповідних осіб для їх працевлаштування.

Додатково відповідач протягом 2021 року розміщував у місцевій газеті "Редакція газети Зоря Придністров`я" оголошення про наявні на підприємстві вакансії з метою працевлаштування осіб з інвалідністю, про що свідчать відповідні витяги з газет (а.с. 29-31).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач вчинив всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувало, у спосіб встановлений відповідним центральним органами виконавчої влади, відповідні державні органи про наявність таких місць.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів та не повідомлено про випадки відмови відповідачем у працевлаштуванні особам з інвалідністю.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вжито всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що саме на підприємство покладається обов`язок створення та самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованим та помилковим, оскільки законодавством України покладено на суб`єктів господарювання обов`язок створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем не дотримано норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», колегія суддів вважає їх необґрунтованими з урахуванням викладеного вище, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві для таких осіб.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 440/5409/22 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 по справі № 440/5409/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський