Рішення

від 24.04.2023 по справі 903/205/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 квітня 2023 року справа №903/205/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за участі представників:

від позивача: Бондарчук Р.І. - головний спеціаліст, юрист відділу судового представництва юридичного департаменту (дов. від 05.01.2023р. №1.1-8/52/2023)

від відповідача в режимі відеоконференції згідно ухвали від 27.03.2023р.: Жирик Я.І. - адвокат (договір від 24.04.2017р., ордер ВХ №1032502 від 24.03.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Луцької міської ради, м. Луцьк

до відповідача: Приватного підприємства "Кий-Х", м. Київ

про стягнення 30 670 грн.,

встановив: 27 лютого 2023 року Луцька міська рада, із посиланням на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, засвідченням понесених судових витрат на суму сплаченого судового збору 2 684 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги користуванням у період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. земельною ділянкою площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 у м. Луцьку (з метою обслуговування нерухомого майна - літнього кафе, площею 14 м.кв., реєстраційний номер 860848607101, за адресою м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А) без укладення договору оренди та за відсутності сплати коштів за фактичне користування землею, звернулась до суду з позовом №3-8/27/2023 від 22.02.2023р. про стягнення з Приватного підприємства "Кий-Х" 30 670 грн. збережених без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки грошових коштів.

Ухвалою від 28.02.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в засіданні суду призначено на 27.03.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Означену ухвалу було направлено рекомендованою кореспонденцією на визначену позивачем у позовній заяві та відображену у здійсненому судом витязі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну адресу ПП "Кий-Х": 03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150Г, офіс 36А.

13.03.2023р. ухвала була повернута до суду без вручення адресату із відображених поштовим відділенням зв`язку №143 м. Києва підстав: "за закінченням терміну зберігання".

Про перебування в провадженні суду відповідної справи із означеним суб`єктним складом та предметом спору, з метою інформування відповідача про розгляд справи судом за його участі, 14.03.2023р. на офіційному сайті Господарського суду Волинської області було опубліковане відповідне інформаційне оголошення.

Поруч з цим, із супровідним листом №903/205/23/1785/23 від 14.03.2023р. ухвала від 28.02.2023р. про відкриття провадження у справі була повторно направлена на адресу ПП "Кий-Х". З підстав "за закінченням терміну зберігання" означений лист із ухвалою були повернуті до суду без вручення підприємству-відповідачу 24.03.2023р.

24 березня 2023 року до суду від ПП "Кий-Х" за електронним підписом адвоката Жирика Я.І. надійшла заява про забезпечення участі представника в судовому засіданні 27.03.2023р. у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС. При цьому повідомлено, що про наявність відкритого стосовно ПП "Кий-Х" судового провадження адвокату стало відомо за результатами пошуку інформації на офіційному сайті "Судова влада", станом на 24.03.2023р. підприємство не отримувало ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з чим сторона об`єктивно була позбавлена можливості підготувати відзив на позовну заяву. Також представником засвідчувалось на непогодженні із позовними вимогами, на існуючих запереченнях щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, було здійснено заяву про поновлення ПП "Кий-Х" строку для подання відзиву на позов та здійснення переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Також 24.03.2023р. адвокатом підприємства-відповідача на електронну адресу суду було направлене клопотання про залучення Приватного підприємства "Луцькземресурс" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 27.03.2023р. клопотання представника ПП "Кий-Х", адвоката Жирика Я.І., про забезпечення його участі в судовому засіданні 27.03.2023р. у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС було задоволено. Відповідну ухвалу було невідкладно направлено на засвідчену адвокатом адресу його електронної пошти.

За результатами проведеного 27.03.2023р. за участю представників сторін судового засідання, відображеною в протоколі засідання суду ухвалою було оголошено в засіданні суду перерву до 24.04.2023р., встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив; забезпечено ПП "Кий-Х" участь представника в судовому засіданні 24.04.2023р. у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС. При цьому судом було запропоновано позивачу висловити письмово свою позицію стосовно клопотань відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та щодо залучення ПП "Луцькземресурс" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Відзив ПП "Кий-Х" від 05.04.2023р. на позовну заяву із додатками обґрунтовуючих документів до суду надійшов електронною поштою та був зареєстрований 05.04.2023р.

Реалізуючи свої процесуальні права, 05 квітня 2023 року Луцька міська рада за №3-8/44/2023 направила до суду відповідь позивача на відзив відповідача. Також 05.04.2023р. позивачем до суду було скеровано заяву від 05.04.2023р. №3-8/45/2023 про збільшення пред`явлених до відповідача позовних вимог. До відповіді на відзив та клопотання долучено докази направлення останніх на адресу електронної пошти представника відповідача.

Судом констатується, що процесуальними правами на подання письмових пояснень щодо клопотань відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та залучення ПП "Луцькземресурс" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, позивач не скористався.

Станом на день та час проведення у справі судового засідання відповідач процесуальним правом на подання заперечень на відповідь позивача на відзив не скористався.

У визначений ухвалою від 27.03.2023р. день та час в судове засідання з`явився представник позивача, в режимі відеоконференції в засіданні суду взяв участь також представник відповідача.

Як відображено в протоколі судового засідання, постановленою ухвалою означені вище клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, про залучення до участі у справі третьої особи, відзив відповідача на позов, відповідь позивача на відзив із клопотанням про збільшення позовних вимог було долучено судом до матеріалів справи.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання ПП "Кий-Х" про перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, судом було постановлено відображену в протоколі засідання ухвалу про залишення заяви без задоволення.

При цьому враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Отже, процесуальний закон ставить в залежність можливість задоволення заяви від обґрунтованості заперечень відповідача. Принциповою відмінністю між спрощеним та загальним порядком розгляду справи у позовному провадженні є те, що, згідно з нормами ст. 252 ГПК України, при спрощеному розгляді не проводяться судові дебати та не здійснюється підготовче провадження у справі, однак, на думку відповідача, для розгляду даної справи необхідний порядок загального позовного провадження оскільки предмет спору у справі виникає з деліктних правовідносин які необхідно досліджувати за правилами загального позовного провадження.

Судом констатовано, що Господарський процесуальний кодекс України чітко визначає критерії, яким має відповідати справа для здійснення її розгляду в порядку спрощеного чи загального позовного провадження. Так, як передбачено ч.ч. 3, 4 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 3 ст. 247 ГПК України).

Судом звернуто увагу, що в порядку спрощеного позовного провадження, як випливає з ч. 5 ст. 12 ГПК України, не обов`язково можуть розглядатись лише справи, ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (справи, які є малозначними в силу прямої вказівки процесуального закону), а й справи незначної складності, які визнаються малозначними судом.

Дана справа, як це було визначено судом на стадії прийняття позовної заяви Луцької міської ради до розгляду та відкриття провадження у справі, не належить до зазначеного в ч. 4 ст. 247 ГПК України вичерпного переліку справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, тобто справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (не є справою про банкрутство, справою у спорі, який виник з корпоративних відносин, справою у спорі щодо захисту прав інтелектуальної власності, справою у спорі щодо приватизації державного чи комунального майна тощо).

Таким чином, на переконання суду, посилання відповідача на те, що предмет спору у справі виникає з деліктних правовідносин які необхідно досліджувати за правилами загального позовного провадження, не може слугувати підставою для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а справа, відтак, підлягає розгляду виключно в порядку спрощеного позовного провадження.

Здійснюючи розгляд в судовому засіданні клопотання ПП "Кий-Х" про залучення ПП "Луцькземресурс" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, судом здійснено наступні висновки:

Посилаючись на ч. 1 ст. 50 ГПК України, обґрунтовуючи відповідне клопотання, відповідач засвідчує, що згідно з рішенням Луцької міської ради від 21.03.2017р. №20/16 ПП "Кий-Х" було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А. Починаючи з 2018року ПП "Кий-Х" неодноразово зверталося через департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради щодо надання на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування торгового закладу та долучало всі необхідні документи, в тому числі, технічну документацію із землеустрою, виконану ПП "Луцькземресурс". На виконання таких листів 11.12.2018р. ПП "Кий-Х" звернулося через департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради, щодо надання ПП "Кий-Х" на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування торгового закладу та долучило всі необхідні документи, в тому числі, технічну документацію із землеустрою, виконану ПП "Луцькземресурс" від 20.11.2018р. ПП "Луцькземресурс" (код ЄДРПОУ 32964244, 43000, м Луцьк, пр. Волі 74/8) являється виконавцем за договором з ПП "Кий-Х" на розробку науково-технічної продукції, а саме топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі що є предметом спору. Саме ПП "Луцькземресурс" може прояснити ситуацію щодо складності отримання в оренду вказаної земельної ділянки ПП "Кий-Х". Стягненням заборгованості з ПП "Кий-Х" Луцька міська рада фактично звертається з позовом і до ПП "Луцькземресурс" оскільки ліцензована організація розробила технічну документацію на спірну ділянку в результаті чого Луцька міська рада зареєструвала право комунальної власності на майно, а тому розгляд справи без участі ПП "Луцькземресурс" безпосередньо порушує права останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Судом зауважено, що метою участі третіх осіб у справі є захист ними власних прав і законних інтересів, на які може вплинути рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (ч. 4 ст. 50 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі №910/17792/17 означено, що особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги предмет та підстави позову, суд протокольною ухвалою від 24.04.2023р. відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення ПП "Луцькземресурс" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки відповідачем не обґрунтовано належними та допустимим доказами того яким чином рішення у даній справі вплине на права та обов`язки ПП "Луцькземресурс", якими новими правами буде наділене підприємство чи які нові обов`язки на нього будуть покладені, які його наявні права чи обов`язки будуть змінені, або яких певних прав чи обов`язків у майбутньому його буде позбавлено у зв`язку з прийняттям рішення у даній справі.

Здійснюючи розгляд в судовому засіданні 24.04.2023р. клопотання Луцької міської ради від 05.04.2023р. №3-8/45/2023 про збільшення пред`явлених позовних вимог до суми 42 025,12 грн., судом констатовано, що звертаючись до суду з відповідним позовом позивачем в якості предмета та підстав позову було визначено стягнення з ПП "Кий-Х" на користь міської ради 30 670 грн. збережених відповідачем без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки грошових коштів (плата за користування у період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. земельною ділянкою площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 у м. Луцьку без укладення договору оренди та за відсутності сплати коштів за фактичне користування землею).

Клопотанням від 05.04.2023р. №3-8/45/2023 позивач збільшує пред`явлені вимоги на суму 11 355,12 грн., що становить збережені, на думку сторони, відповідачем без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки грошові кошти (плата за користування у період з 01.02.2019р. по 29.02.2020р. земельною ділянкою площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 у м. Луцьку). Фактично позивачем зауважується та ініціюється стягненням період користування відповідачем земельною ділянкою без достатньої правової підстави та сплати відповідних коштів, який передує періоду, визначеному первинно у позові.

Відповідне клопотання сторони, на переконання суду, містить ознаки, притаманні клопотанню про збільшення позовних вимог. При цьому враховано, що під збільшенням позовних вимог розуміється відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, збільшено може бути лише розмір вимог майнового характеру, позовні вимоги у збільшеній частині пов`язані як з предметом, так із підставами позову в його первісній редакції.

Однак, судом засвідчується, що в силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно положень ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як унормовано ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Судом зауважено, що в даному випадку Луцькою міською радою клопотання про збільшення пред`явлених позовних вимог у справі, котра здійснюється розглядом за правилами спрощеного позовного провадження, всупереч положенням п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, подане до суду 05 квітня 2023 року, тобто після початку першого судового засідання у справі, котре відбулось за участю представників сторін 27 березня 2023 року, тобто, із пропуском визначених для цієї дії строків.

До означеного клопотання будь-яких заяв/клопотань щодо поновлення пропущеного процесуального строку надано не було, поважних причин пропуску строків не наведено.

З огляду на викладені обставини, на переконання суду, існують законодавчо визначені підстави для залишення клопотання Луцької міської ради від 05.04.2023р. №3-8/45/2023 без розгляду.

При цьому наголошено на обставині за котрої в судовому засіданні 27.03.2023р. судом було постановлено відображену в протоколі засідання ухвалу про поновлення для сторін та встановлення процесуальних строків виключно для підготовки та подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив на позов.

Присутній в судовому засіданні 24.04.2023р. представник позивача з посиланнями на обставини, викладені у позові та у відповіді Луцької міської ради на відзив, пред`явлені до ПП "Кий-Х" позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов на суму 30 670 грн., зауважив, що відповідач у період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. користувався земельною ділянкою площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 у м. Луцьку (з метою обслуговування нерухомого майна - літнього кафе, площею 14 м.кв. у м. Луцьку по вул. Лесі Українки, 19А) без укладення договору оренди та без сплати коштів за фактичне користування землею. Відтак, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника землі зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути відповідні кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Заперечуючи пред`явлені позовні вимоги, присутній в засіданні суду представник відповідача зауважив, що ПП "Кий-Х" належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 860848607101 - літнє кафе загальною площею 14 м.кв. за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А. Згідно з рішенням Луцької міської ради від 21.03.2017р. №20/16 ПП "Кий-Х" було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за вищевказаною адресою.

Починаючи з 2018 року ПП "Кий-Х" неодноразово зверталося через департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради щодо надання на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування торгового закладу та долучало всі необхідні документи, в тому числі, технічну документацію із землеустрою, виконану ПП "Луцькземресурс".

11.12.2018р. ПП "Кий-Х" звернулося через департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради щодо надання підприємству на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування торгового закладу та долучило всі необхідні документи, в тому числі технічну документацію із землеустрою, виконану ПП "Луцькземресурс".

Рішенням 52-ої сесії Луцької міської ради від 30.01.2019р. №49 ПП "Кий-Х" було відмовлено в наданні в оренду земельної ділянки площею 0,0112 га.

На виконання листа міської ради №1.1-16/1767/2020 від 13.04.2020р., листом від 06.05.2020р. ПП "Кий-Х" третій раз звернулося через департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради щодо надання на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування торгового закладу, площею 0,0112 га за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А, однак, в черговий раз отримано відмову.

На виконання листа міської ради №1.1-16/3049/2021 від 08.06.2020р., листом від 13.07.2021р. ПП "Кий-Х" в четвертий раз поспіль звернулося через департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради щодо надання на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування торгового закладу, площею 0,0112 га за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А.

Листом від 16.08.2021р. №1.1-16/4338/2021 Луцька міська рада надала відповідь про необхідність внесення змін до проекту технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 у зв`язку із відображенням у ньому охоронної археологічної зони культурного шару 1-ї категорії втраченого об`єкту - синагоги Ашкеназі.

На виконання вказаного листа, ПП "Кий-Х" звернулося до проектанта ПП "Луцькземресурс" щодо внесення змін в результаті чого в грудні 2021 року через "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради підприємство в п`ятий раз звернулось з клопотанням щодо затвердження технічної документації та надання цієї земельної ділянки в оренду.

На черговій 25-тій сесії Луцької міської ради від 27.01.2022р. на клопотання ПП "Кий-Х" про надання на умовах оренди ділянки у м. Луцьку по вул. Лесі Українки, 19А, площею 0,0112 га депутати п`ятий раз поспіль не проголосували за надання підприємству оренди землі.

Не зважаючи на чергову відмову, ПП "Кий-Х" 22.02.2023р. звернулося в шостий раз із клопотанням до Луцької міської ради про надання в оренду земельної ділянки на що листом від 10.03.2023р. №6-13/300/2023 міської ради підтверджено факт такого звернення та повідомлено про винесення питання в найближчу чергову сесію ради.

Згідно публічної інформації (офіційний інтернет-сайт), на черговій 43-тій сесії Луцької міської ради клопотання ПП "Кий-Х" про надання в оренду ділянки було знято з голосування.

Вимоги про сплату коштів відповідач вважає безпідставними в силу відсутності у підприємства правового статусу на земельну ділянку та відсутності факту користування нею, яка без затвердження проекту землеустрою не являється об`єктом цивільного обороту за вимогами ЦК та ЗК України.

Щодо відсутності у діях відповідача складу цивільного правопорушення стороною засвідчується, що обставини, за яких настає цивільно-правова відповідальність, є її основами. Підставою для відповідальності є вчинення правопорушення, передбаченого законом або договором. У цивільному праві відповідальність в деяких випадках може наступати і при відсутності правопорушення з боку особи, на яке вона покладається, зокрема за дії третіх осіб. Тому в якості підстав цивільно-правової відповідальності слід розглядати не тільки правопорушення, а й інші обставини, прямо передбачені законом або договором.

Однак і при настанні однієї з названої підстави відповідальність не завжди підлягає застосуванню до конкретної особи. Для цього необхідно встановити наявність певних обставин (умов), які є загальними, типовими для цивільних правопорушень. До числа таких загальних умов цивільно-правової відповідальності відносяться: 1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин); 2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками; 4) вина правопорушника.

Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладення цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, є складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність однієї з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.

В даному випадку неотримання земельної ділянки не залежало від волі відповідача який 5 років намагався отримати ділянку, відповідач не ухилявся від отримання оренди, а тому у діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення оскільки його дії були спрямовані на отримання оренди, а тому позовні вимоги являються безпідставними.

Щодо фактичного розміру земельної ділянки яку використовує відповідач останнім зауважено, що ПП "Кий-Х" належить на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна за реєстраційним №860848607101 - літнє кафе площею 14 м.кв., за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А, для обслуговування вказаного приміщення достатньо 0,002 га, земельної ділянки для чого вона має бути виділена в натурі як об`єкт цивільного обороту. В той же час позивач безпідставно нараховує стягнення коштів за земельну ділянку розміром 0,0112 га, якою відповідач ніколи не користувався, а лише мав намір отримати її у правовий статус користування з метою побудови на її території об`єкта малої архітектурної форми - літнього кафе.

Щодо цільового призначення землі відповідачем зауважується, що сформована земельна ділянка за цільовим призначенням не має жодного відношення до об`єкта нерухомого майна відповідача. Відповідач будівництва не веде, вказаною ділянкою в повній мірі не користується.

Судом, з огляду на обставини відзиву відповідача на позовну заяву, констатується на здійсненні стороною заяви про застосування при вирішенні спору наслідків спливу трирічних строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників, суд засвідчує наступне:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Судом зауважується, за змістом ст. 236 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував у своїх постановах щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17.

Поряд з цим, суд відзначає, що не відповідач повинен подавати докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обставин - викладених у заяві по суті позовній заяві, а в силу положень ст. 74 ГПК України такий обов`язок (тягар доказування) покладено саме на позивача.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18, від 10.04.2019р. у справі №904/6455/17, від 05.11.2019р. у справі №915/641/18, від 13.01.2020р. у справі №908/510/19.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає:

Згідно із ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства"), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи інтересу.

Тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин (фактів), на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06.12.2018р. у справі №902/1592/15, від 18.03.2019р. у справі №908/1165/17, від 15.05.2019р. у справі №923/565/18.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд зауважує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, предметом позову у цій справі є правові вимоги про стягнення з відповідача на користь власника земельної ділянки - Луцької міської ради суми грошових коштів, збережених відповідачем без достатньої правової підстави.

При цьому підставами позовних вимог позивачем визначено не інакше, як користування ПП "Кий-Х" у період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. земельною ділянкою площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 у м. Луцьку (з метою обслуговування нерухомого майна - літнього кафе, площею 14 м.кв., реєстраційний номер 860848607101, за адресою м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 19А) без укладення договору оренди та за відсутності сплати коштів за фактичне користування землею. Правовою підставою позову виступають приписи ст. 1212 ЦК України.

Суд зазначає, що саме на суди покладаються обов`язки надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 26.02.2016р. на праві приватної власності за Приватним підприємством "Кий-Х" (номер запису про право власності 13450507) зареєстрований об`єкт нерухомості - літнє кафе площею 14 м.кв., розташоване у м. Луцьку по вул. Лесі Українки, 19А.

Означений об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013, котра перебуває у комунальній власності. Право власності на означену земельну ділянку з 31.01.2019р. зареєстроване за Луцькою міською радою. Відтак, земельна ділянка є об`єктом комунальної власності, який може використовуватись, згідно положень ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, виключно на підставі та умовах договору оренди.

Договір оренди означеної ділянки між власником - Луцькою міською радою та власником приміщень, які розташовані на земельній ділянці - ПП "Кий-Х" не укладався.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-0007953232021 від 28.10.2021р. земельна ділянка площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 сформована 05.06.2003р. із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, визначеною категорією земель - землі житлової та громадської забудови, видом використання землі - для будівництва та обслуговування торгового закладу.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 суд дійшов висновку, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002р. у дію нового Земельного кодексу.

При цьому, за змістом пунктів 1, 3, 7,9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012р. №5245-VІ, державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013р.

Відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013р. не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Таким чином, відповідач фактично користується земельною ділянкою комунальної форми власності з моменту набуття права власності на нерухоме майно.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022р. у справі №925/1081/20.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Волинській області (листи-повідомлення №10866/10/03-20-04-05-05 від 18.10.2021р. та №5694/5/03-20-04-05-05 від 15.09.2022р., надані на звернення виконавчого комітету Луцької міської від 25.09.2021р. №1.1-26/4940/2021 та від 02.09.2022р. №1.1-26/3319/2022) податкові декларації із плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за земельну ділянку площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013 до ГУ ДПС у Волинській області не подавались, плата за землю до бюджету не перераховувалась.

Отже, позивач доводить, що з моменту набуття у власність нерухомого майна, відповідач фактично користується земельною ділянкою на котрій знаходиться таке майно без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати.

Згідно ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Як унормовано ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами ст. 14.1.147 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У визначений позивачем спірний період часу з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. відповідач не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки площею 0,0112 га, кадастровий номер 0710100000:11:131:0013, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 ПК України). Таким чином, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, виступає орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п. 14.1.136 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Як означено п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до ст. 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Тобто, об`єктом може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно положень ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 791 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як унормовано ст. 193 ЗК України, державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Поняття державної реєстрації земельної ділянки, визначено статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", зокрема, це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ст. 15 означеного Закону, до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, як: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку площею 0,0112 га з кадастровим номером 0710100000:11:131:0013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано 05.06.2003р.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (з наступними змінами та доповненнями), нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Окрім цього, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ПК України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" унормовано, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.06.2021р. №97-3-0.27-588/162-21, сформованого Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області 07.06.2021р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 112,00 кв.м. з кадастровим номером 0710100000611:131:0013 становила 349 388,47 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.10.2022р. №97-3-0.334-2501/354-22, сформованого Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області 29.09.2022р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки з площею 112,00 кв.м. кадастровим номером 0710100000611:131:0013 становила 381 787,84 грн.

Судом встановлено та констатується, що в даному випадку сума безпідставно збережених ПП "Кий-Х" коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р., заявлена до стягнення з відповідача, обчислена, виходячи із засвідчених вище нормативних грошових оцінок земельної ділянки за відповідні періоди, із застосуванням коефіцієнта індексації та з врахуванням площі земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

У Додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009р. №42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011р., №16/7 від 30.11.2011р., №20/90 від 26.01.2012р., №38/60 від 28.02.2013р., №69/39 від 28.01.2015р. та №20/27 від 21.03.2017р. визначено, що річний розмір орендної плати за землю встановлено у 3 відсотках від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Отже, ставка орендної плати, яка повинна застосовуватись для розрахунку - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За означених обставин:

- розмір орендної плати за період з 01.03.2020р. по 31.12.2020р. із врахуванням нормативної грошової оцінки землі 349 388,47 грн. та ставки податку 3% становить 8 734,71 грн.

- розмір орендної плати за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. із врахуванням нормативної грошової оцінки землі 349 388,47 грн. та ставки податку 3% становить 10 481,65 грн.;

- розмір орендної плати за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. із врахуванням нормативної грошової оцінки землі 381 787,84 грн. та ставки податку 3% становить 11 453,64 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку, який узгоджується судом, сума коштів, яку відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею за період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р., становить 30 670 грн.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

За змістом Глави 15 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Згідно ст. 14 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.

Отже, за змістом вказаних приписів, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018р. у справі №820/7996/13-а.

Відтак, до моменту оформлення власником об`єктів нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладених договорів оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюється положеннями Глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів Глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач - ПП "Кий-Х" впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладеного договору оренди та не сплачував Луцькій міській раді, як власнику землі, кошти за фактичне користування земельною ділянкою.

Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 03.06.2019р. у справі №712/3273/18, постановах Верховного Суду від 07.09.2022р. у справі №925/1081/20, від 06.09.2022р. у справі №904/4393/21, від 09.04.2020р. у справі №908/848/18, від 25.02.2020р. у справі №922/748/19.

За означених обставин в їх сукупності судом встановлено, що з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. відповідач - ПП "Кий-Х" користувався земельною ділянкою площею 0,0112 га з кадастровим номером 0710100000611:131:0013 без оформлення права оренди та належної плати.

Відповідно до інформації, наданої ГУ ДПС у Волинській області, плати за користування землею у зазначений період підприємство не вносило, що свідчить про використання відповідачем вказаної земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів та сплати орендної плати, що є порушенням вимог Земельного кодексу України.

Відповідно, ПП "Кий-Х" зобов`язане сплатити кошти на користь Луцької міської ради за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,0112 га з кадастровим номером 0710100000611:131:0013 без правовстановлюючих документів, а тому вимога про стягнення з відповідача 30 670 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів є підставною та обґрунтованою.

Доводи відповідача не спростовують передбаченої вимогами чинного законодавства та судової практики можливості стягнення в судовому порядку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, які для відповідача вираховуються з розміру орендної плати, адже лише на такому праві (праві оренди) він може отримати земельну ділянку у користування.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна прав оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017р. у справі №922/207/15).

Щодо доводів відповідача в інших частинах, суд зазначає, що ПП "Кий-Х" є власником нерухомого майна - літнє кафе площею 14 м.кв., яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:131:0013. Саме з метою укладення договору оренди вказаної земельної ділянки для обслуговування цього майна відповідач неодноразово звертався до Луцької міської ради, про що і зазначає у відзиві.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021р. у справі №903/1030/19, у разі правомірного знаходження на земельній ділянці належного особі на праві власності об`єкта нерухомості надання цієї ділянки в оренду іншим особам неможливе.

Тобто наявність права власності на об`єкт нерухомого майна створює презумпцію користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване.

Також судом в аспекті розгляду справи, зокрема, в частині заперечень відповідача на пред`явлений позов, зауважується, що Верховний Суд у постанові від 20.12.2019р. у справі №917/266/19 виклав правову позицію наступного змісту: "має значення площа, яку фактично використовує відповідач в таких позовах, і підтвердження її належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу".

Однак, на відміну від справи, яка розглядається (№903/205/23), у справі №917/266/19 суди встановили, що у попереднього власника нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, право оренди було на земельну ділянку іншого розміру, ніж розмір, зафіксований комісією в акті з визначення та відшкодування збитків.

На необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, яка використовується особою, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, оскільки за договором купівлі-продажу відповідач набув у власність частину будівель і споруд, розташованих на спірній земельній ділянці.

Водночас у справі, яка розглядається (№903/205/23), судом встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:131:0013 розташоване належне з 26.02.2016р. на праві власності відповідачу літнє кафе площею 14 м.кв.. Основні критерії, які ідентифікують земельну ділянку, - площа, цільове призначення, категорія земель і кадастровий номер не змінювалися, відтак, оскільки не було сформовано земельну ділянку іншої площі та конфігурації, відповідач, відповідно до положень ст. 120 ЗК України, користується земельною ділянкою саме тієї площі, яка була сформована та використовувалася попереднім власником об`єкта нерухомого майна.

За визначених обставин судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що ПП "Кий-Х" у період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р. користувалося земельною ділянкою площею 0,0112 га з кадастровим номером 0710100000611:131:0013 без правовстановлюючих документів, що є порушенням положень ЗК України, у зв`язку з чим за даний період нарахована сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування землею у розмірі 30 670 грн.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про підставність та наявність законодавчо визначених підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог (стягнення коштів за період з 01.03.2020р. по 31.12.2022р.), суд, з врахуванням положень Глав 18, 19 ЦК України, зазначає, що строки позовної давності, котрі для спірних правовідносин є загальними та становлять три роки, з огляду на звернення позивача до суду із позовною заявою №3-8/27/2023 від 22.02.2023р. 27 лютого 2023 року (відтиск реєстраційного штемпеля господарського суду та вх. №01-52/236/23 позовної заяви) не збігли, відтак, відповідна заява сторони визнається безпідставною.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи висновки суду про повне підтвердження пред`явлених вимог належними та допустимими доказами, доведення спору до розгляду судом з вини відповідача, суд вважає, що відповідні витрати позивача на суму 2 684 грн. судового збору слід покласти відшкодуванням на ПП "Кий-Х".

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73-80, 123, 129, 232, 236-240 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Кий-Х" (м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150Г, офіс 36а, код ЄДРПОУ 33145045) на користь Луцької міської ради (м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) 30 670 грн. збережених без достатньої правової підстави грошових коштів.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Кий-Х" (м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150Г, офіс 36а, код ЄДРПОУ 33145045) на користь Луцької міської ради (м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) в особі Виконавчого комітету Луцької міської ради (м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 04051327) 2 684 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 26.04.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Луцькій міській раді (office@lutskrada.gov.ua);

- Приватному підприємству "Кий-Х" (м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150Г, офіс 36А; yarosssllav@gmail.com;