Постанова

від 24.04.2023 по справі 918/188/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 квітня 2023 року Справа № 918/188/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури та Дубенської міської ради

на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023

(ухвалене о 13:32 год. у м. Рівному, повний текст складено 20.01.2023)

у справі № 918/188/21 (суддя Романюк Ю.Г.)

за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради

до Дубенської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державний історико-культурний заповідник м. Дубно

2) Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп"

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркур-Україна"

3) Управління економіки і власності Дубенської міської ради

про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності

за участю представників:

від Рівненської обласної ради - Навроцький Е.А.;

від Дубенської міської ради - Міщанюк О.А.;

від Державного історико-культурного заповідника м. Дубно - не з`явився;

від Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" - Троянчук Д.М.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркур-Україна" - не з`явився;

від Управління економіки і власності Дубенської міської ради - не з`явився;

прокурор - Немкович І.І.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Дубенської міської ради в якому просив:

- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності за Дубенською міською радою на торгівельно-житлову будівлю, загальною площею 719,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14 від 16.04.2013, відомості про яку внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень згідно рішення державного реєстратора Антонюк І.І. № 1781809 від 19.04.2013;

- визнати право спільної власності територіальних громад області в особі Рівненської міської ради на торгівельно-житлову будівлю загальною площею 719,1 кв.м., розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що право комунальної власності на торівельно-житлову будівлю за адресою м. Дубно, вул. Свободи, 14, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1781809 державним реєстратором Антонюк І.І. від 16.04.2013 зареєстровано за Дубенською міською радою.

Підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право власності № САВ 369810, видане 18.09.2007 виконавчим комітетом Дубенської міської ради, на виконання рішення даного комітету № 725 від 21.08.2007 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно".

Однак, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі № 2а/1770/4705/2012 задоволено позов Рівненської обласної ради до виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на предмет позивача Рівненська обласна державна адміністрація, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Державний історико-культурний заповідник міста Дубно, та скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 № 725. Рішення суду набрало законної сили 16.07.2013.

Вказує, що виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 № 2а/1770/4705/2012 полягало виключно у припиненні права комунальної власності за Дубенською міською радою на спірний об`єкт нерухомого майна шляхом вчинення реєстраційних дій.

Разом з тим, Рівненською обласною радою не вчинено дій на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 № 2а/1770/4705/2012, а означене нерухоме майно залишається зареєстрованим за Дубенською міською радою, незважаючи на те, що законним власником даного майна є Рівненська обласна рада.

Прокурор зазначає, що враховуючи те, що підставою для державної реєстрації права комунальної власності за Дубенською міською радою на спірний об`єкт нерухомого майна є рішення виконавчого комітету міської ради, яке судом скасоване, вбачаються підстави для її скасування в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі №918/188/21 в задоволенні позову відмовлено.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що обраний прокурором спосіб захисту не вирішить спір щодо захисту права власності на нерухоме майно, яке, як встановлено судом, зареєстровано на праві комунальної власності за Дубенською міською радою.

Натомість, суд роз`яснив, що в цьому випадку ефективним захистом прав не володіючого власника до незаконного володільця є віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 16, 387, 388 ЦК України, ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі № 918/188/21 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своєї позиція прокурор вказує таке.

Відмовляючи у задоволенні позову судом невірно застосовано норми матеріального (ст. 391 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") та процесуального права (ст. 236 ГПК України), неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у результаті чого зроблено хибні висновки.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного "права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

На думку прокурора, Дубенська міська рада, володіючи інформацією про те, що її рішення від 21.08.2007 №725 скасоване судом, свідомо здійснила реєстрацію права комунальної власності на спірне житло, чим створила перешкоди для законного власника - Рівненської обласної ради на вільне використання прав щодо користування та розпорядження вказаним майном, зокрема і шляхом перешкоджання реєстрації права власності за обласною радою

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявност? таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Оскільки, підставою для вказаної реєстрації права комунальної власності за Дубенською міською радою на спірний об`єкт є рішення виконавчого комітету міської ради, яке судом скасоване, при цьому, дотепер державну реєстрацію права власності Дубенської міської ради не скасовано, що є триваючим порушенням прав обласної ради, як власника, на розпорядження та користування вказаною будівлею, вбачаються підстави для її скасування в судовому порядку.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, ефективним способом захисту слід вважати такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект для відновлення порушених прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо

Враховуючи, що спірне майно, як на момент прийняття відповідачем скасованого окружним адміністративним судом рішення, і на момент здійснення спірної реєстрації, так і на теперішній час фактично із власності обласної ради не вибуло, рада залишається його законним власником, ефективним способом захисту, який спрямований на усунення перешкод в розпорядженні та користуванні вказаною будівлею є фактичне скасування державної реєстрації права комунальної власності за Дубенською міською радою та одночасне визнання такого права за Рівненською обласною радою.

Обраний прокурором спосіб захисту (негаторний позов) забезпечить найбільший ефект та кінцевий результат для відновлення права власності територіальної громади в особі обласної ради.

З урахуванням викладеного, прокурор вважає, що є хибними висновки суду першої інстанції, про те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту.

Рівненська обласна рада подала суду апеляційної інстанції пояснення, в яких вказує, що погоджується із викладеними у апеляційній скарзі прокурора доводами та обґрунтуваннями і просить задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в повному обсязі та скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі №918/188/21 повністю, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" в поясненнях на апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури вказує таке.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності з Дубенською міською радою на спірну будівлю не відновить права позивача та не призведе до реального й ефективного захисту прав позивача, такий обраний позивачем спосіб захисту не вирішить спір щодо захисту права власності на нерухоме майно, яке, як зазначає сам позивач, зареєстровано на праві комунальної власності за Дубенською міською радою. Таким чином, обраний позивачем, який вважає себе власником майна, спосіб захисту порушеного права не є ефективним.

За змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, як у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення права власності територіальних громад області в особі Рівненської обласної ради на спірне нерухоме майно позивач довідавсь не пізніше 16.04.2013 (дата державної реєстрації права комунальної власності за Дубенською міською радою на спірну будівлю).

Отже, 16.04.2016 сплив строк позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогами, заявленими у даній справі для захисту свого права (ст. 256 ЦК України). Прокурор звернувся з даним позовом до суду в інтересах позивача 15.03.2021, відтак позов подано прокурором з пропуском строку позовної давності.

Жодних причин поважності пропуску строку позовної давності позивачем в позовній заяві не наведено.

За наведеного підсумовує, що судом першої інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення і підстав для його скасування немає.

Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації у відзиві на апеляційну скаргу прокурора вказує, що підтримує позовні вимоги прокурора та просить задовольнити їх у повному обсязі. Просить здійснювати розгляд справи без участі свого представника.

Дубенська міська рада, Державний історико-культурний заповідник м. Дубно, Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркур-Україна", Управління економіки і власності Дубенської міської ради не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Також, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Дубенська міська рада, у якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі № 918/188/21, виклавши її в редакції з урахуванням доводів апеляційної скарги, з таких підстав

В оскаржуваному рішенні суду зазначається, що у зв`язку з тим, що набрала законної сили постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі №2а/1770/4705/2012, якою скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 № 725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно", як наслідок, свідоцтво про право власності серії САВ № 369810 від 18.09.2007, яке було видано на основі даного рішення, також втратило свою юридичну силу. Однак, з таким твердженням не можна погодитись, оскільки судом безпосередньо не досліджено зазначене свідоцтво, оскільки воно чи його належним чином засвідчена копія, відсутня в матеріалах справи.

Господарський суд Рівненської області з посиланням на пояснення Державного історико-культурного заповідника м. Дубно від 19.03.2013 № 104, які надано Рівненському окружному адміністративному суду під час розгляду справи № 2а/1770/4705/2012 дійшов висновку про зміну поштової адреси спірного об`єкту з "майдан 50-річчя Жовтня" на "майдан (площа) Незалежності". А з листа КП "Житлово-експлуатаційна контора № 1" від 12.01.2007 №17 робить висновок, що вказане свідчить про зміну поштової адреси спірного об`єкту з "майдану (площі) Незалежності" на "вулицю Свободи".

Такі твердження суду є необґрунтованими, так як відповідно до переліку пам`яток історії, культури та архітектури, які передаються на баланс Державного історико-культурного заповідника м. Дубно, який є додатком № 2 до розпорядження Представника Президента України від 09.07.1993 № 319 на баланс заповідника передається лише одна будівля по вул. Свободи, а саме хмелефабрика, яка розташована по вул. Свободи, 58 у м. Дубно. Також, згідно акту прийому-передачі пам`яток з балансу управління архітектури обласної адміністрації на баланс Дубенському державному історико-культурному заповіднику від 20.11.1993 по вул. Свободи передається лише одна будівля, а саме вищезазначена хмелефабрика.

Рішенням Дубенської міської ради народних депутатів від 29.08.1991 № 45 площу 50-річчя жовтня перейменовано в майдан Незалежності. Вулицю Леніна перейменовано на вул. Свободи згідно рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради народних депутатів від 11.09.1991 № 298. Водночас, ні Дубенською міською радою ні її виконавчим комітетом жодних рішень про перейменування "майдану (площі) Незалежності" на "вулицю Свободи" не приймалось.

Окрім того, підставою для відмови у задоволенні позову має бути його необґрунтованість та безпідставність, а не належно обраний прокурором спосіб захисту.

Рівненська обласна рада у відзиві на апеляційну скаргу Дубенської міської ради вказує таке.

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право, власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом у даному випадку можна було вважати скасоване рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно", на підставі якого і було видане свідоцтво про право власності серії САВ №369810.

Дубенською міською радою не надано суду першої інстанції будь-яких доказів, які б свідчили про правомірне набуття нею чи її виконавчими органами права власності на спірний об`єкт, а навпаки це лише підтверджує невизнання з її сторони права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області на вказаний об`єкт, що відповідно і потребує судового захисту.

Обставини щодо спірного об`єкта та його місцезнаходження за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, були встановлені при розгляді адміністративної справи №2а/1770/4705/20і2 та не були спростовані Дубенською міською радою під час розгляду цієї справи.

Крім того, Дубенською міською радою не надано суду будь-якого іншого доказу, який спростовував би той факт, що спірний об`єкт - пам`ятка культури - знаходиться за іншою адресою, ніж вул. Свободи, 14, м. Дубно.

Стосовно того, що підставою відмови у задоволенні позову, як зазначає міська рада, має бути його необґрунтованість та безпідставність, то в цьому випадку це лише вкотре підтверджує необхідність судового захисту права власності шляхом задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірний об`єкт за територіальними громадами сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради зі скасуванням відповідного запису у державному реєстрі у зв`язку з невизнанням цього права Дубенською міською радою.

З огляду на викладене просить задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в повному обсязі, скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі №918/188/21 повністю, ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позов заступника керівника Рівненської обласної прокуратури.

Прокурор, Державний історико-культурний заповідник м. Дубно, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркур-Україна", Управління економіки і власності Дубенської міської ради не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу Дубенської міської ради, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 03.04.2023 та 24.04.2023 прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі №918/188/21 слід скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Дубенської міської ради.

Представник Рівненської обласної ради в судових засіданнях 03.04.2023 та 24.04.2023 заявив, що підтримує позицію прокурора. Просив задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, а апеляційну скаргу Дубенської міської ради залишити без задоволення.

Представник Дубенської міської ради в судових засіданнях 03.04.2023 та 24.04.2023 підтримав апеляційну скаргу Дубенської міської ради, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині, з тих підстав, що рішення в цій частині є необґрунтованим. Також просив відмовити в задоволені апеляційної скарги прокурора.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" в судових засіданнях 03.04.2023 та 24.04.2023 підтримав апеляційну скаргу Дубенської міської ради, просив її задовольнити. Заперечив щодо доводів апеляційної скарги прокурора.

В судове засідання 24.04.2023 представники Державного історико-культурного заповідника м. Дубно, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркур-Україна", Управління економіки і власності Дубенської міської ради не з`явилися.

При цьому, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації просило здійснювати розгляд справи без участі свого представника.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що вказані учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать список розсилки поштової кореспонденції, електронне листування та поштове повідомлення (т. 3, а. с. 223-225), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційних скарг за відсутності інших представників.

Дослідивши матеріали справи, апеляційні скарги, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Дубенської міської ради задовольнити частково та змінити оскаржуване рішення в мотивувальній частині, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі №2а/1770/4705/2012 за позовом Рівненської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Рівненська обласна державна адміністрація (третя особа1), Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації (третя особа2), Державний історико-культурний заповідник м.Дубно (третя особа3)до Виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області про скасування рішення, скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно".

Під час розгляду адміністративної справи судом було встановлено, що:

"рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 року №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно" (п. 1, т І, а.с.35) оформлено право власності на об`єкти нерухомого майна територіальної громади м.Дубно за Дубенською міською радою:

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Драгоманова,1;

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Свободи, 8;

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Свободи,10;

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Свободи,12;

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Свободи,14;

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Свободи,16;

- будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул. Кирила і Мефодія, 6;

- будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул. Кирила і Мефодія, 10;

- торгівельно-житлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул. Кирила і Мефодія, 12;

- келії Свято-Миколаївського собору, що знаходяться за адресою: м.Дубно, вул. Д.Галицького,28;

- Луцьку браму, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул. Галицького, 32;

- будівлі Синагоги, що знаходяться за адресою: м.Дубно, вул. Кирила і Мефодія, 23;

- будинок дітей та молоді, що знаходиться за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, 1;

- будівлю, що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул. Т.Бульби,4.

На підставі рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 року №725, 18.09.2007 року видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

З спірного рішення вбачається, що воно прийнято відповідно до Закону України "Про власність", на підставі п. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року №157/6445, п. 10 ч. "б" ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Як встановлено, рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 28.07.1990р. № 140 "Про перебудову справи охорони, реставрації, експлуатації пам`яток архітектури та містобудування" було визначено список пам`ятників архітектури місцевого значення на території Рівненської області, зокрема і у м. Дубно. Зазначені пам`ятники архітектури були взяті на державний облік та баланс головного управління архітектури та містобудування (т.І, а.с.19-23).

05.11.1991р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою затверджено перелік державного майна України, що передається до власності областей, м. Києва та Севастополя.

Пунктом 3 зазначеної постанови визначено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Розмежування майна між областю та районами здійснювалось на підставі розпорядження Представника Президента України від 24.11.1992р. № 396 "Про майно комунальної власності". Розпорядженням затверджено перелік майна, яке залишається в комунальній власності області і майна, що передається у комунальну власність районів, міст Рівне, Дубно, Кузнецовська. Згідно з зазначеним розпорядженням у комунальній власності області залишаються майнові комплекси управлінь, відділів, інспекцій обласної державної адміністрації (т.І, а.с. 24-27).

Відповідно до вказаного розпорядження (п.1) у комунальній власності області залишаються майнові комплекси управлінь, відділів, інспекцій обласної державної адміністрації, а згідно зазначеного додатку № 1 до розпорядження нерухомі пам`ятки історії та культури, в тому числі спірні об`єкти нерухомості, як окремі об`єкти права власності та об`єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області не передавались.

Статтею 7 Закону Української РСР "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування" від 07.12.1990р. (втратив чинність у 1997), було передбачено поняття комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та визначено підстави її набуття - до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно перелік якого встановлено Законом про власність.

Статтею 35 Закону України "Про власність" (втратив чинність у 2007 році у зв`язку із прийняттям Цивільного Кодексу України) було визначено перелік об`єктів, які відносяться до об`єктів права комунальної власності, зокрема це майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Статтею 32 вказаного Закону України "Про власність" визначено, що суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до Закону УРСР "Про охорону використання пам`яток історії та культури", нерухомі пам`ятки історії та культури були поділені на пам`ятки загальносоюзного, республіканського та місцевого значення. Перелік пам`яток історії та культури республіканського значення затверджувався Радою Міністрів УРСР, а переліки пам`яток історії та культури місцевого значення затверджувалися виконавчим комітетом обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

З набранням чинності Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку було передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст (п. 10 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.1993р. № 444 "Про державний історико-культурний заповідник у м. Дубні Рівненської області" ансамбль пам`яток історії, культури й архітектури м. Дубна оголошено державним історико-культурним заповідником, що підпорядковується Рівненській обласній державній адміністрації.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.1993 р. № 444 Представник Президента України 09.07.1993р. підписав розпорядження № 319 "Про державний історико-культурний заповідник у м. Дубно", відповідно до якого на базі ансамблю пам`яток історії, культури й архітектури м. Дубно створено державний історико-культурний заповідник, підпорядкований управлінню культури обласної державної адміністрації (т.І, а.с.28-29).

Вказаним розпорядженням Управління архітектури обласної державної адміністрації, Дубенський міськвиконком було зобов`язано передати на баланс заповідника пам`яток історії, культури й архітектури м. Дубно згідно з переліком.

20.11.1993р. підписано акт прийому-передачі пам`яток архітектури з балансу управління архітектури обласної адміністрації на баланс Дубенському державному історико-культурному заповіднику (т.І, а.с.30), а саме:

1. Будівлі територіально-житлові XIX ст., вул. Кирила і Мефодія, 12;

2. Будинок Домбровського XIX ст., вул. Михайла Грушевського, 156;

3. Будинок Альберта XIX ст., вул. Лисенка, 16;

4. Будинок Контрактів XIX ст., пл. Незалежності, 1;

5. Будинок купця XIX ст., вул. Кирила і Мефодія, 6;

6. Георгіївська церква 1700 р., вул. Садова;

7. Дзвіниця 1700 р., вул. Садова;

8. Житловий будинок XIX ст., пл. Незалежності, 14;

9. Житловий будинок XIX ст., пл. Незалежності, 16;

10. Житловий будинок XIX ст., пл. Незалежності, 18;

11. Житловий будинок XIX ст., пл. Незалежності, 24;

12. Житловий будинок XIX ст., пл. Незалежності, 26;

13. Житловий будинок XIX ст., пл. Незалежності 28;

14. Ільїнська церква 1905-1907, вул. Данила Галицького;

15. Келії монастиря бернардинів XVII ст., вул. Данила Галицького;^

16. Костел монастиря бернардинів (Свято-Миколаївська церква) 1620-1629 р.р., вул. Данила Галицького;

17. Костел і монастир кармеліток 1630-1686 р. р., вул. Шевченка;

18. Колишня лікарня XIX ст., вул. Винниченка, 18;

19. Комплекс будівель економії Шувалової XIX ст., вул. М. Грушевського, 104;

20. Луцька брама ХV-ХVІ ст., вул. Данила Галицького, 68;

21. Парафіяльний костел 1832 р., вул. Острозького, 16;

22. Садиба 1870 р., вул. Шевченка, 10;

23. Синагога ХVІ-ХVІІ, вул. Кирила і Мефодія, 7;

24. Свято-преображенська церква ХVІ-ХVІІ ст., вул. І.Франка;

25. Хмелефабрика XIX ст., вул. Свободи, 58;

26. Форт XIX ст., с. Тараканів Дубенського району.

Рішенням Рівненької обласної ради від 25.05.2007 року №339 "Про внесення доповнень до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області" (т. І, а.с.34), внесено доповнення до об`єктів спільної власності територіальних громад області.

Як встановлено, об`єкти нерухомого майна, право власності щодо яких оформлене спірним рішенням включені до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" 21 травня 1997 року N 280/97-ВР.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до п. 10 ч. "б" ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції на момент виникнення видання спірного рішення) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать облік та реєстрація відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Як безспірно встановлено судом, Дубенська міська рада рішень з приводу майна, право власності на яке оформлене рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 року №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно", не приймала, таке майно у передбачений законом спосіб Дубенській міській раді не передавалось. Наведене спростовує доводи представника відповідача про наявність у виконавчого комітету Дубенської міської ради повноважень на видання спірного рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 року №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно" прийнято відповідачем поза межами наданих йому повноважень.

З огляду на викладене позовні вимоги слід задовольнити повністю, скасувати рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 року №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно".".

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2021 № 247986585 (т. 1, а. с. 25) на підставі свідоцтва про право власності САВ 369810 від 18.09.2007 державним реєстратором Антонюк І.І. 16.04.2013 проведено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності на торгівельно-житлову будівлю, загальною площею 719,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, на підставі рішення державного реєстратора Антонюк І.І. № 1781809 від 19.04.2013.

Прокурор вважає, що законним власником спірної будівлі є територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області, а правова підстава, на підставі якої державний реєстратор провів 19.04.2013 державну реєстрацію означеного нерухомого майна за Дубенською міською радою, відпала, - оскільки постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі № 2а/1770/4705/2012 скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 № 725, на основі якого було видано свідоцтво про право власності САВ 369810, видане 18.09.2007 виконавчим комітетом Дубенської міської ради. Рішення суду набрало законної сили 16.07.2013.

Як наслідок, виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 № 2а/1770/4705/2012 полягало виключно у припиненні права комунальної власності за Дубенською міською радою на спірний об`єкт нерухомого майна шляхом вчинення реєстраційних дій.

Однак, у зв`язку із тим, що Рівненська обласна рада не вчиняла дій із реєстрації спірного майна за територіальними громадами сіл, селищ, міст Рівненської області, прокурор змушений звернутися до суду із цим позовом про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом, суд враховує таке.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до абзаців першого і другого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з абзацами першим, другим і третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Також Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, поняття "інтереси держави", відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

При цьому, в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

В п. 3 зазначеного рішення Суд в загальному, не пов`язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти висновку, що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 01.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Предметом спору є скасування державної реєстрації та визнання права спільної власності територіальних громад області в особі Рівненської обласної ради на майно.

Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави порушенням встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження будівлі, законним власником якої є Рівненська обласна рада, а з 19.04.2013 майно зареєстроване за незаконним володільцем - Дубенською міською радою. Вказує, що безпідставне перебування у володінні відповідача спірного майна спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про належне володіння, користування та розпорядження об`єктом комунальної форми власності.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

На думку прокурора відбувається порушення інтереси територіальних громад Рівненської області, як законного власника вказаного об`єкта, а відсутність належного владного контролю Рівненської обласної ради на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного його використання. Більше того, як вказує прокурор, майно незаконно перебуває у Дубенської міської ради та зареєстроване за нею, а Рівненська обласна рада не вжила заходів щодо виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 № 2а/1770/4705/2012, та не зареєструвала спірне майно за собою, незважаючи на те що є його законним власником.

Як вбачається із матеріалів справи, Рівненською обласною прокуратурою до Рівненської обласної ради скеровано лист № 15/2-129вих-21 від 19.02.2021 щодо інформування обласної прокуратури про заходи, вжиті до усунення зазначених порушень, а у разі їх невжиття - повідомити про причини такого стану (т. 1, а. с. 28-31).

Однак листом № 09-492/01 від 03.03.2021 Рівненська обласна рада повідомила Рівненську обласну прокуратуру про те, що рада не вживала окремих заходів щодо скасування реєстрації права власності на вказану будівлю та визнання недійсними договорів оренди, укладених Дубенською міською радою та ТОВ "Дубно Вест Груп", ТОВ "Меркур Україна" (т. 1, а. с. 26-27).

Таким чином, оскільки Рівненська обласна рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки саме територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області, на думку прокурора, є законними власниками означеного спірного майна.

Тобто, Рівненська обласна рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала відповідні повноваження для їх захисту, проте ефективних заходів не вжила.

З огляду на викладене, у цьому випадку є підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Рівненської обласної ради.

Щодо позовних вимог та обраного прокурором способу захисту.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

В цій справі прокурор обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування державної реєстрації права комунальної власності за Дубенською міською на торгівельно-житлову будівлю загальною площею 719,1 кв.м., розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14 та визнання права спільної власності територіальних громад області в особі Рівненської міської ради на торгівельно-житлову будівлю загальною площею 719,1 кв.м., розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення рішення в цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.02.2021 у справі № 278/3367/19-ц, від 06.10.2021 у справі № 754/8547/19.

Водночас, суд першої інстанції на наведені правові висновки Верховного Суду уваги не звернув, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник мас право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

В силу ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Щодо поштової адреси спірного об`єкту судом враховується таке.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі №2а/1770/4705/2012 скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно". При вирішенні даного спору, суд витребовував у Дубенської міської ради інформацію щодо змін назв вулиць та нумерації будівель в м. Дубно (лист №2а/1770/4705/2012/4159/13 від 12.03.2013). На вказаний лист, орган місцевого самоврядування, в частині щодо "торгівельно-житлової будівлі" зазначив, що рішенням міської ради від 28.04.1991 перейменовано "майдан 50-річчя Жовтня" на "майдан Незалежності", а рішенням від 11.09.1991 №298 перейменовано вулицю "Леніна" на вулицю "Свободи". Також зазначено, що рішенням міської ради від 22.06.2000 №361 впорядковано нумерацію будинків на вулицях "Миколи Лисенка", "Свободи", "майдані Незалежності", а рішення щодо віднесення житлових будинків з "майдану Незалежності" на вулицю "Свободи" в Дубенській міській раді не значиться.

Разом з тим у додаткових поясненнях Державного історико-культурного заповідника м Дубно від 19.03.2013 №104, які надано Рівненському окружному адміністративному суду під час розгляду справи №2а/1770/4705/2012, зазначено, що в додатку до розпорядження Представника Президента України від 09.07.1993 № 319 "Про державний історико-культурний заповідник у м. Дубно", значиться за адресою: "пл. Незалежності, 24".

Викладене свідчить про зміну поштової адреси спірного об`єкту з "майдан 50-річчя Жовтня" на "майдан (площа) Незалежності".

Крім того, в листі КП "Житлово-експлуатаційна контора №1" від 12.01.2007 №17 до Дубенської міської ради зазначено, що будівлі по вул. Свободи 8,10,12,14,16,18 (колишня адреса: Свободи 14,16,18,24,26) передано, згідно рішення ради від 20.04.1994 №151, на баланс Державного історико-культурного заповідника м. Дубно.

Разом з тим, варто зазначити, що відповідно до додатку до вищезазначеного рішення, на баланс заповідника передано пам`ятки архітектури, що на той момент знаходились за адресою "пл. Незалежності".

Вказане свідчить про зміну поштової адреси спірного об`єкту з "майдану (площі) Незалежності" на "вулицю Свободи".

Згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 22.06.2000 №361 змінено поштову адресу спірного об`єкту з "вул. Свободи, 22" на "вул. Свободи, 14", якою вона залишилася і на даний час.

З огляду на викладене, судом встановлено, що рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно" стосувалося нерухомого майна, яке є спірним у даній справі, а саме - торгівельно-житлову будівлю, загальною площею 719,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14.

При цьому, в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 24.04.2023 прокурор, представники позивача та відповідача не змогли точно показати спірну будівлю на відповідній схемі, наявній в матеріалах справи (т. 2, а. с. 94).

Судом апеляційної інстанції вище зазначено, що на підставі свідоцтва про право власності САВ 369810 від 18.09.2007 державним реєстратором Антонюк І.І. 16.04.2013 проведено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності на торгівельно-житлову будівлю, загальною площею 719,1 кв. м, розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, на підставі рішення державного реєстратора Антонюк І.І. № 1781809 від 19.04.2013.

Тобто, підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право власності № САВ 369810, видане 18.09.2007 виконавчим комітетом Дубенської міської ради, на виконання рішення даного комітету № 725 від 21.08.2007 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно".

В свою чергу, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі № 2а/1770/4705/2012 задоволено позов Рівненської обласної ради до виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на предмет позивача Рівненська обласна державна адміністрація, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Державний історико-культурний заповідник міста Дубно, та скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 № 725. Вказане судове рішення суду набрало законної сили 16.07.2013.

Адміністративним судом встановлено, що Дубенська міська рада рішень з приводу майна, право власності на яке оформлене рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно", не приймала, таке майно у передбачений законом спосіб Дубенській міській раді не передавалось.

З огляду на викладене, торгівельно-житлова будівля, загальною площею 719,1 кв. м, розташована за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14 була у власності Рівненської обласної ради, а Дубенська міська рада після ухвалення судового рішення у справі № 2а/1770/4705/2012 звернулася до державного реєстратора та зареєструвала за собою право власності на підставі свідоцтва, виданого на виконання рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради № 725 від 21.08.2007 щодо якого вже було прийнято судове рішення про його скасування, однак останнє ще, на момент державної реєстрації речового права, не набрало законної сили.

Таким чином, Дубенською міською радою було порушено право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, від імені яких діє Рівненська обласна рада, на торгівельно-житлова будівля, загальною площею 719,1 кв. м, розташована за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги прокурора є обґрунтованими.

Посилання Дубенської міської ради на наявність у неї свідоцтва про право власності №САВ 369810 від 18.09.2007 щодо якого відсутнє судове рішення про його скасування, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, з огляду на те, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

В той же час, відповідачем, під час розгляду справи судом першої інстанції, у відзиві на позов заявлено про застосування наслідків сливу строку позовної давності.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

У пункті 129 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05. 2018 у справі № 369/6892/15-ц і від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 73))".

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, які містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, та постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 369/4161/17.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №359/11910/14-ц.

При цьому закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 372/453/19.

Отже, враховуючи, що позов в цій справі подано прокурором в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради, то ключовим питанням, котре слід з`ясувати для встановлення обставин пропуску позовної давності чи відсутності такої, є встановлення дня з якого Рівненська обласна рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Верховний Суд України вказав, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень (постанова від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (6-2469цс16)).

Позивач в суді першої інстанції, у відповіді на відзив відповідача, вказав, що строк позовної давності не є пропущеним, так як з позовом в цій справі звернувся прокурор, який дізнався про порушення прав та інтересів територіальних громади сіл, селищ, міст Рівненської області у березні 2021.

Апеляційний господарський суд зазначає, що така позиція відповідача суперечить вищенаведеній сталій судові практиці Верховного Суду.

В свою чергу, відповідач вказує, що початок перебігу позовної давності Рівненська обласна рада дізналася у 2009 році, а саме з моменту пред`явлення позову в справі № 2а/1770/4705/2012.

Враховуючи, що реєстрації оспорюваного права за відповідачем передував судовий спір між Рівненською обласною радою та Виконавчим комітетом Дубенської міської ради, то позивач мав вчиняти всі законодавчо визначені та доступні йому засоби для реєстрації за територіальними громадами відповідного речового права, після ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а отже за належного здійснення своїх обов`язків, повинен був знати порушення прав та законних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області починаючи з 16.04.2013 - дати державної реєстрації речового права за відповідачем, з якої і слід розраховувати початок перебігу позовної давності.

Доводи представника позивача, що позивач доручив Державному історико-культурному заповіднику м. Дубно здійснити дії щодо реєстрації такого майна, судом не беруться до уваги з огляду на те, що:

1) такі доводи не підтверджуються доказами;

2) позивач не був позбавлений права контролювати хід виконання його доручень;

3) частиною 3 статті 13 Конституції України та частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України встановлено положення про те, що власність зобов`язує, а тому у позивач мав відповідний обов`язок щодо майна територіальних громад.

Також, суд зауважує, що відповідно до ст. ст. 10, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Рівненська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та від їх імені бере участь в цивільних відносинах, з метою реалізації прав територіальних громад, зобов`язана належним чином здійснювати правомочності власника, у тому числі бути обізнаною про стан своїх суб`єктивних прав та їх порушення іншими особами.

Таким чином, строк позовної давності сплив 15.04.2016, а позов в цій справі пред`явлено 13.03.2021, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті (т. 1, а. с. 40).

Щодо доводів прокурора, про те, що ним заявлено негаторний позов, суд зазначає таке.

Вище вказано, що до речово-правових позовів належать: віндикаційний позов; негаторний позов; вимоги власника про визнання права власності.

Суд зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Таким чином, позов в справі № 918/188/21 не є негаторним, а тому на нього поширюються вимоги щодо позовної давності.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на пропуск позовної давності.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Місцевий господарський суд, розглядаючи спірні правовідносини, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, однак з невірної підстави обрання прокурором невірного способу захисту.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити рішення.

За змістом п. 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що доводи апеляційної скарги Дубенської міської ради щодо невірних мотивів у відмові в задоволенні позову частково підтвердилися під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури щодо обґрунтованість позову та обрання вірного способу захисту, знайшли своє відображення, однак в позові відмовляється, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Дубенської міської ради підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі № 918/188/21 слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Дубенської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 10.01.2023 у справі № 918/188/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, код 02910077) на користь Дубенської міської ради (35600, Рівненська обл., місто Дубно, вулиця Замкова, будинок 4, код 05391063) - 6 810 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Рівненської області видати наказ на виконання цієї постанови.

5. Справу № 918/188/21 надіслати Господарському суду Рівненської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "27" квітня 2023 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.