Рішення

від 18.04.2023 по справі 902/1340/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2023 р.Cправа № 902/1340/22 за позовом: Фермерського господарства "Лемешівка - Агро" (вул. Академічна, 16, Вінницький р-н., Вінницька обл., 23227)

до: Фермерського господарства "Шама" (вул. Енгельса,49, смт. Брацлав, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 22870)

про стягнення 588 132,00 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Манзюк Х.О.

за участю представників сторін:

позивача: Руденко О.С.

відповідача: Бойко А.М.

В С Т А Н О В И В :

20.12.2022 Фермерського господарства "Лемешівка - Агро" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Шама" про стягнення 588 132,00 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1340/22) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 22.12.2022 р. відкрито провадження у справі № 902/1340/22. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.01.2023 р.

Суд звертає увагу, що 17.01.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. суду 01-34/488/23 від 17.01.2023).

На визначену судом дату в судове засідання з`явилися представники сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив усне клопотання про зобов`язання позивача надати відповідачу читаємий примірник позовної заяви з додатками.

Суд задовольнив дане клопотання, про було винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Представником позивача в судовому засіданні було заявлено усне клопотання про відкладення судового засідання з метою ознайомлення із відзивом на позовну заяву та формуванням відповіді на відзив.

Представник відповідача не заперечив щодо задоволення даного клопотання.

Суд задовольнив клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, про що було винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За наслідками даного судового засідання відкладено розгляд справи на 14.02.2023, про що було винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Разом з тим, судове засідання призначене на 14.02.2023 не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Яремчука Ю.О. у щорічній відпустці з 27.01.2023 по 24.02.2023 включно.

Ухвалою суду від 27.02.2023 повідомлено учасників справи про підготовче засідання, що відбудеться 30.03.2023.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Суд зауважує, що від представника відповідача надійшло клопотання (вх. 01-34/2982/23 від 30.03.2023) про зупинення провадження у справі до набрання законної рішень у справах №930/1122/22, № 930/1120/223 930/1119/22, № 902/1118/22, 3 930/1234/22, № 930/1233/22, 930/1231/22, № 930/1157/22,№ 930/1269/22, № 930/1033/22, № 930/1032/22, № 930/103/22.

Представник позивача проти даного клопотання заперечив.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні даного клопотання, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Крім того, представником відповідача в судовому засіданні було підтримано клопотання про витребовування доказів та надання часу для подання додаткових доказів.

Представник позивача щодо даного клопотання заперечив.

Суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні даних клопотань, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 30.03.2023 повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 18.04.2023.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

18.04.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення доказів посправі. Представник порзивача проти клопотання заперечував.

Суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про долучення доказів (протокольна ухвала ).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно здійснив на орендованих ним земельних ділянках збирання врожаю соняшника, посіви якої були здійснені позивачем. Позивач вважає, що відповідач незаконно заволодів урожаєм соняшника, чим завдав позивачеві матеріальних збитків у вигляді вартості врожаю в розмірі 588 132,00 грн.

Відповідач проти позову заперечує, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву:

- позивачем до позовної заяви як доказ права оренди земельними ділянками надані копії Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Однак, документів, а саме оригіналів договорів оренди землі, на підставі яких виникли договірні правовідносини, не надано.

- позивачем не надано належних доказів того, що станом на жовтень 2022 року він був належним землекористувачем спірних земельних ділянок, а також відсутність доказів самовільного чи тимчасового зайняття таких земельних ділянок, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вказаних Методики та Порядку.

Стосовно наданих позивачем до матеріалів справи протоколів огляду земельних ділянок, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань на підтвердження наявності самовільного зайняття земельних ділянок, то позивачем не було враховано, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. З 26.05.2022 року державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Відповідно єдиним належним документом факту самовільного зайняття земельних ділянок є Акт перевірки та акт обстеження земельної ділянки складені органами визначеними Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: у ФГ «Лемешівка -Агро» перебуває у користуванні дев`ятнадцять земельних ділянок загальною площею 42,0517 га, за слідуючими кадастровими номерами: 0523055300:03:001:0001 (2,2440 га); 0523055300:03:001:0002 (2,0574 га); 0523055300:03:001:0003 (1,9970 га); 0523055300:03:001:0004 (2,549 га); 0523055300:03:001:0005 (1,9872 га); 0523055300:03:001:0006 (1,9692 га); 0523055300:03:001:0009 (1.9692 га); 0523055300:03:001:0014 (2.0215 га); 0523055300:03:001:0022 (2.7125 га); 0523055300:03:001:0092 (0.5103 га); 0523055300:03:001:0024 (2,7127 га); 0523055300:03:001:0026 (2,7934 га); 0523055300:03:001:0122 (1,4127 га); 0523055300.03:001:0012 (2,7934 га); 0523055300:03:001:0019 (2,6192га); 0523055300:03:001:0023 (2,8181 га); 0523055300:03:001:0117 (2,7328 га) ; 0523055300:03:001:0025 (2,7393 га). 0523055300:03:001:0121 (1,4127 га), що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 14-49).

За доводами позивача протягом травня 2022 року ФГ «Лемешівка - Агро» було здійснено посів насіння соняшника на вказаних вище земельних ділянках. В якості доказів здійснення посівів позивачем долучено до матеріалів справи подорожні листи за травень 2022; видаткові накладні, протоколи огляду від 16.05.2022, 11.10.2022 12.10.2022; протокол допиту свідка.

За доводами позивача 11.10.2022 група осіб на чолі голови Фермерського господарства «Шама» Дончиком С.Ф. здійснила протиправне заволодіння урожаєм соняшника на полі що знаходиться на території Брацлавської територіальної громади Тульчинського району Вінницької області та на земельних ділянках які перебувають в користуванні ФГ «Лемешівка - Агро», за даного факту позивачем було викликано працівників Тульчинського районного відділку поліції та дізнавачем Чорним М.Ю. складено протокол огляду місця події та опитано учасників події.

Судом встановлено, що зі змісту протоколу огляду від 11.10.2022 слідує, що на земельних ділянках з наступними кадастровими номерами: 0523055300:03:001:0001 (2,2440 га); 0523055300:03:001:0002 (2,0574 га); 0523055300:03:001:0003 (1,9970 га); 0523055300:03:001:0004(2,5491га);0523055300:03:001:0005(1,9872га);0523055300:03:001:0006(1,9692га);0523055300:03:001:0007 (1,9697 га); 0523055300:03:001:0008 (1,9692 га);0523055300:03:001:0009(1,9692га);0523055300:03:001:0010(1,9692га);0523055300.03:001:001 (2,3045 га);0523055300:03:001:0012 (2,7934 га); 0523055300.03:001:0013 (1,9692 га); 0523055300:03:001:0014 (2.0215 га); 0523055300:03:001:0015 (1,3338га); 0523055300:03:001:0017(2.1519га);0523033300:03:001:0018(2,1127га);0523055300:03:001:0019(2.6192га);0523055300:03:001:0020(2,8244га); 0523055300:03:001:0118 (2.8395 га);0523055300:03:001:0016(1,0342га);0523055300:03:001:0134(0,9177га);0523055300:03:001:0135 (0,9010га); 0523055300:03:001:0133 (0.8949 га); 0523055300:03:001:0022 (2,7125га); 0523055300:03:001:0023 (2.8181 га); 0523055300:03:001:0092 (0,5103га); 0523055300:03:001:0116 (2,7078га); 0523055300:03:001:0117 (2,7328га); 0523055300:03:001:0024(2,7127га);0523055300:03:001:0025(2,7393га);0523055300:03:001:0026(2,7934га); 0523055300:03:001:0027 (2,8252 га) 0523055300:03:001:0028 (2,8253 га);0523055300:03:001:0029(2,8172га);0523055300:03:001:0030(2,8253га);0523055300:03:001:0121(1,4127га); 0523055300:03:001:0122 (1,4127га) та дві земельні ділянки без кадастрових номерів площею 1,6519 га та 2,8253 га було зібрано врожай соняшника вагою 59 300 кг.

Представниками ФГ «Лемешівка - Агро» в присутності працівників поліції зібрано залишки врожаю соняшника на тому ж полі, але на площі 25 га вагою 55 800 кг, про що складено відповідний протокол огляду місця події від 12.10.2022.

Водночас, в матеріалах справи міститься протокол допиту свідка від 30.11.2022, а саме голови ФГ «Шама» зі змісту якого слідує, що господарством були здійснені роботи зі збору урожаю соняшника на спірних земельних ділянках, при цьому заперечується той факт, що позивач є належним землекористувачем та управненою стороною, яка має право на збір даного врожаю.

Таким чином, судом встановлено, що за доводами позивача через протиправні дії відповідача ФГ «Лемешівка - Агро» недоотримано врожай соняшника з земельних ділянок площею 17 га (42,0517 га які перебувають у користуванні ФГ «Лемешівка-Агро» за вирахуванням 25 га. з яких зібрано соняшник позивачем 12.12.2022) з врожайністю 2 232 кг з одного гектару зібраного ФГ «Лемешівка - Агро» (55 800 кг./25 га.). З урахуванням чого позивачем стверджується, що за таких обставин загальна маса врожаю соняшника яку за звичних обставин отримав би позивач становить 37 944 кг. (17 га. * 2 232 кг) де 17 га площа земельної ділянки яка перебуває в користування ФГ «Лемешівка-Агро» з якої соняшник зібрав відповідач та 2 232 кг - врожайність з одного гектару отримана ФГ «Лемешівка-Агро».

Позивачем надано суду довідку суб`єкта оціночної діяльності Шевчука Е.І. від 16.12.2022, зі змісту якої слідує, що середня оптово ринкова вартість однієї тони насіння соняшнику на внутрішньому ринку України (Вінницька область) станом на 16 грудня 2022 року становить 15 500 грн.

За твердженнями позивача такими діями відповідача завдано матеріального збитку ФГ «Лемешівка - Агро» на суму 588 132 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд враховує наступне.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 та 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п. п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельними кодексом України.

Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України, за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, стандарт доказування обставин понесення збитків має особливий зміст, з огляду на правову природу збитків та упущеної вигоди, як їх форми, а також правові висновки Верховного Суду з приводу вирішення цього питання.

Відповідно до положень частин першої - третьої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 ЦК України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Правовідносини щодо відшкодування збитків урегульовані положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України).

Частиною третьою статті 147 ГК України передбачено, що збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень частини першої статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками.

У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Для застосування такої санкції як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

За приписами ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 623 ЦК України).

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 21.04.2021 року у справі № 913/335/20.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Обґрунтовуючи позовні вимог, позивач зазначає, що збитки господарства визначено з вартості не зібраного вражаю в сумі 588 132 грн, розмір яких обґрунтовано вартістю зібраного ФГ «Шама» врожаю та обчислено з розрахунку собівартості соняшнику урожаю станом на грудень 2022 р.

При оцінці наданих сторонами доказів суд враховує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/16505/19, у якій досліджував питання застосування стандарту доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

В силу вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що (1) належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування; (2) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; (3) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі предметом позову є, зокрема, майнова вимога позивача про стягнення збитків, у зв`язку з чим до предмета доказування входить, зокрема доведення позивачем фактичної наявності саме заявленої до стягнення суми, а також наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між розміром завданої шкоди і упущеної вигоди та протиправними діями відповідача.

Згідно з ч.2 ст.157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами п.7 Постанови Кабінету міністрів України від 25.07.2007 №963 «Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» передбачено, що Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держгеокадастром та його територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держгеокадастру на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою КМУ від 01.11.2000 №1619.

Акта обстеження земельної ділянки, визначення розміру шкоди, складеного інспектором Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до Постанови КМУ від 25.07.2007 №963, позивачем на підтвердження розміру завданої шкоди суду не надано.

Натомість, позивач посилається на те, що згідно з довідки суб`єкта оціночної діяльності Шевчука Е.І. від 16.12.2022 середня оптово ринкова вартість однієї тони насіння соняшнику на внутрішньому ринку України (Вінницька область) станом на 16 грудня 2022 року становить 15 500 грн. Такими діями відповідача завдано матеріального збитку ФГ «Лемешівка - Агро» на суму 588 132 грн.

Аналізуючи наведені мотиви позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення збитків базуються на розрахунку можливого доходу, який отримав би позивач, зібравши соняшник із вищезазначених земельних ділянок.

Такі розрахунки є теоретичними та ґрунтуються на статистичних даних щодо урожайності, ринкової вартості соняшника (без будь-якого врахування сорту, категорії, класу якості, вологості, урожайності зібраного соняшника), та на нічим не підтвердженому обсязі врожаю (59 300 кг), тобто вони побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснив збирання цього врожаю.

Оцінивши наявні у справі докази суд вважає більш вірогідними докази позивача відносно вчинення ФГ «Шама» протиправних дій щодо дій зібрання на ділянках врожаю соняшника, що в свою чергу підтверджується протоколом допиту свідка від 30.11.2022, а саме,голови ФГ «Шама» Дончика С.Ф., яким зазначено про збирання врожаю соняшника працівниками останнього на спірних земельних ділянках.

Тобто, за доводами суду позивачем доведено наявність першого елементу складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки зі сторони відповідача.

Однак, для задоволення позову по даній справі доведення самого факту протиправної поведінки є недостатнім, визначальним є встановлення обставин наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між понесеними позивачем збитками та упущеною вигодою та протиправними діями.

При оцінці наданих сторонами доказів суд враховує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Суд констатує, що до матеріалів справи не надано жодного доказу, який дозволив би безпосередньо пов`язати здійснені позивачем сільськогосподарські роботи із земельними ділянками.

Позивачем на доведення факту здійснення ним посівів соняшника на спірних земельних ділянках, останнім надано до матеріалів справи копії фінансово-господарської документації на підтвердження понесення витрат на придбання добрив, дизпалива, обробіток та посів зернових культур - соняшника. Однак, жодний із цих документів не містить посилання на те, що зазначені витрати були понесені Фермерським господарством «Лемішівка Агро» на посіви соняшника на спірних земельних ділянках.

Відповідно до статті 775 Цивільного кодексу України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю, переданою в найм, належать наймачеві.

Аналогічні норми закріплені в статті 95 Земельного кодексу України, згідно з якою землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають, зокрема, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Як слідує з позову та наданих представником позивача у судових засіданнях пояснень, останній просить суд стягнути з відповідача 588 132,00 грн збитків у вигляді вартості врожаю зібраної ФГ «Шама» з орендованих ним земельних ділянок, вважаючи себе при цьому власником врожаю.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, слід зазначити, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Також поняття збитків розкривається у Цивільному кодексі України у статті 22, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд враховує, що причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (п. 23 Постанови ВС КГС від 21.04.2021 року у справі № 913/335/20).

З огляду на встановлені судом обставини відносно не обґрунтованості розміру збитків належними доказами, без урахування ринкових цін станом на момент звернення до суду, не можливість створення зобов`язань відповідача діями третіх осіб, не відповідність суми збитків змісту порушеного права позивача, суду не доведено, що здійснені позивачем витрати були об`єктивним, безпосереднім та неминучим наслідком протиправної поведінки відповідача.

Оскільки, позивачем не наведено існування усіх елементів складу цивільного правопорушення, позов в частині вимог про стягнення збитків не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, завдання ним збитків позивачу та їх розмір, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, судовий збір слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити.

2. Понесені судові витрати залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч.1 стт.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення направити учасникам справи рекомендованим листом з повідоленням про вручення.

Повне рішення складено 27 квітня 2023 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Академічна, 16, Вінницький р-н., Вінницька обл., 23227)

3 - відповідачу (вул. Енгельса,49, смт. Брацлав, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 22870)