Рішення

від 20.04.2023 по справі 909/544/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.04.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/544/21Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд",

вул. Надрічна, 4 Б, м. Івано-Франківськ, 76019;

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Радислав",

вул.Стуса, 13, с.Солонка, Пустомитівський район, Львівська область, 81131;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Обслуговуючий кооператив "Житловий комплекс "Родина",

вул. Грушева, 4, с.Угринів, Тисменицький район,

Івано-Франківська область, 77423,

про стягнення 153 070, 82 грн, з яких: 152 961, 62 грн - за спожиту електричну енергію, 88, 14 грн - пеня, 8, 21 грн - 3% річних, 12, 85 грн - інфляційні втрати,

за зустрічним позовом: Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив

"Радислав", вул.Стуса, 13, с.Солонка, Пустомитівський район,

Львівська область, 81131;

до: Товариства з обмеженою відповідальністю"Прикарпатенерготрейд"

вул. Надрічна, 4 Б, м. Івано-Франківськ, 76019;

Обслуговуючого кооперативу "Житловий комплекс "Родина",

вул. Грушева, 4, с.Угринів, Тисменицький район,

Івано-Франківська область, 77423;

про визнання договору поруки удаваним та визнання договору постачання електричної енергії недійсним,

за участю:

від позивача: Іванишин В.І.

від відповідача: Міла-Поляков Д.П.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Тихонов О.Б.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд" до відповідача Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу "Радислав" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житловий комплекс "Родина" про стягнення 153 070, 82 грн, з яких: 152 961, 62 грн - за спожиту електричну енергію, 88, 14 грн - пеня, 8, 21 грн - 3% річних, 12, 85 грн - інфляційні втрати - відмовлено; в задоволенні зустрічного позову Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Радислав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд", Обслуговуючого кооперативу "Житловий комплекс "Родина" про визнання договору поруки удаваним та визнання договору постачання електричної енергії недійсним - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 01.11.2022 постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2021 - скасовано, а справу №909/544/21 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

За результатами проведеного автоматизованого розподілу cудової справи між суддями від 21.11.2022 справу №909/544/21 розподілено судді С.М.Кобецькій. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2022 справу прийнято до розгляду у визначеному складі суду.

В судових засіданнях 23.02.2023, 12.04.2023 оголошувались перерви до 02.03.2022, до 20.04.2023.

Слід зазначити, що в судовому засіданні 30.03.2023, на підставі частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, судом надано дозвіл позивачу на подання додаткових пояснень по суті спору та в підтвердження цих аргументів долучено до матеріалів справи документальний доказ - додаткову угоду про порядок погашення заборгованості від 18.03.2019 до договору №2901350 (клопотання вх№4965/23 від 30.03.2023).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовує їх укладенням між позивачем та відповідачем договору про постачання електричної енергії №2901350 від 14.12.2018 та несплатою споживачем в повному обсязі вартості поставленої у грудні 2020, січні 2021, лютому 2021, березні 2021, квітні 2021 електричної енергії на суму 152 961, 62 грн, яку просить суд стягнути в судовому порядку. Крім того, за порушення грошового зобов"язання просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки, обумовлені пунктом 8 додатку №2 до договору та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 88, 14 грн - пені, 8, 21 грн - 3% річних, 12, 85 грн - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовує приписами статей 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Водночас, звертає увагу суду на те, що кількість поставленої у період з грудня 2020 року до квітня 2021 року електричної енергії, як і визначена у рахунках від 31.12.2020, від 30.01.2021, від 27.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021 сума до сплати, відповідачем визнаються, а обсяги фактично спожитої електричної енергії у січні 2019 року, в т. ч. їх вартість та сплата не являються предметом цього спору, а тому і немає підстав для їх доказування. Разом з тим зазначає, що жодних заяв щодо правильності показів розрахункових засобів обліку та визначеної суми у пред"явленому до сплати рахунку за січень 2019 року чи інших розрахункових періодах від відповідача не поступало (письмові пояснення вх№17630/22 від 22.12.2022).

Проти зустрічного позову представник позивача заперечив. Звертає увагу суду на те, що: - укладаючи договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019, ТОВ "Прикарпатенерготрейд" переслідував єдину мету - отримання від поручителя ОК ЖК "Родина" коштів за поставлену електроенергію в сумі 137 162,57 грн, які боржник ЖБК "Радислав" тривалий час не сплачував, чим створював загрозу для сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу; - оспорюваний правочин укладено в інтересах фактичних споживачів електричної енергії - мешканців малоповерхового житлового комплексу "Західний" заради уникнення відключення від постачання електричної енергії від об"єкту споживача; - договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019 укладено між сторонами з дотриманням усіх вимог чинного законодавства, що ставляться до даного виду договорів; - договір не суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, спрямований на реальне настання правових наслідків, його умови в повному обсязі виконані сторонами; - станом на сьогоднішній день вартість несплаченої ЖБК "Радислав" електричної енергії за договором №2901350 від 14.12.2018 становить 446 094,34грн, що вкотре підтверджує те, що оспорюваний договір поруки жодним чином не впливає на права та обов"язки відповідача, як і не порушує їх; - договір про постачання електричної енергії між ТОВ "Прикарпатенерготрейд" та ОК ЖК "Родина" не укладався, що унеможливлює визнання такого договору недійсним. Вважає зустрічні позовні вимоги безпідставними та надуманими. Просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову (відзив на зустрічну позовну заяву вх№11674/21 від 26.07.2021, письмові пояснення вх№17630/22 від 22.12.2022).

Представник відповідача в судове засідання адресував суду заяву вх№6098/23 від 20.04.2023, в якій просить суд визнати зловживанням процесуальними правами подання позивачем завідомо безпідставного позову до співвідповідача Обслуговуючого кооперативу "Житловий комплекс "Родина" за відсутності предмета спору, задля більш зручної територіальної підсудності цього спору, і як наслідок просить суд повернути позовну заяву без розгляду. Звертає увагу суду, що солідарний обов"язок зі сплати поручителем, як реструктуризованої, так і поточної заборгованості за поставлену електроенергію припинився у лютому 2021, ще задовго до подання позову (червень 2021), а заявлена позовна вимога до ОК ЖК "Родина" мала виключно штучний характер лише з метою зміни територіальної підсудності цієї справи, адже місцезнаходженням основного боржника є Львівська область і відповідно спір мав розглядатись Господарським судом Львівської області.

При розгляді судом клопотання вх№6098/23 від 20.04.2023 судом встановлено відсутність правових підстав для його задоволення.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами належить до основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). За змістом частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України саме на суд покладається обов`язок сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вжиття заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Водночас, системно-логічне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку про те, що зазначений перелік не є вичерпним, а прийняття рішення щодо наявності у діях учасників процесу ознак зловживання правами належить до повноважень суду та здійснюється ним з урахуванням конкретних обставин справи, оцінки дій учасників процесу та інших осіб тощо.

У вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів. Така ж правова позиція дотримана в ухвалі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №905/1728/14.

Так, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.2021, яка у встановленому законом порядку набрала законної сили, прийнято відмову від позову ТОВ "Прикарпатенерготрейд" до співвідповідача ОК ЖК "Родина" про солідарне стягнення 185 589, 87 грн (заява вх№17550/21 від 15.10.2021) та закрито провадження у справі у цій частині. В судовому засіданні 24.11.2021 судом вже вирішувалось питання щодо застосування до позивача частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, і як наслідок відмовлено в задоволенні заяви ЖБК "Радислав" вх№16793/21 від 26.10.2021. Вимоги заявника, як і підстави, викладені у заяві вх№16793/21 від 26.10.2021, так і у заяві вх№6098/23 від 20.04.2023 є аналогічними.

Принагідно, імперативною нормою частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України надано право позивачу на пред"явлення позову у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання - господарському суду за місцем виконання договору. При цьому, вказана процесуальна норма жодним чином не конкретизує, що таке виконання договору стосується дії, за якою подається позов (з приводу виконання умов договору чи його оплати, або ж сплати заборгованості чи відшкодування збитків за таким договором тощо). Предметом договору №2901350 від 14.12.2018 є постачання електричної енергії до житлового комплексу за адресою: ур. Чобіт, с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область.

А тому, правових підстав ствердити, відповідно і прийняти рішення про наявність у діях позивача ознак зловживання процесуальними правами, що полягають у поданні завідомо безпідставного позову за відсутності предмету спору з метою зміни підсудності справи - немає. Натомість, подання відповідачем клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав та нових обставин, має ознаки зловживання процесуальними правами в розумінні частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Слід сказати, що на електронну адресу суду від адвоката В.М.Титич поступило клопотання вх№6028/23 від 19.04.2023 про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що адвокатське об"єднання "Віталій Титич і партнери" надає правову допомогу та представляє інтереси Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Радислав" у цій справі на підставі договору №01.21 від 27.10.2021, проте увесь партнерський склад об"єднання - адвокати В.М.Титич, І.С.Ніколаєв, О.В.Жмайло є військовослужбовцями Збройних Сил України та беруть участь у заходах підготовки, виконанні завдань оборони та національного спротиву під час активної фази бойових дій з країною агресором, тому з поважних причин не можуть з"явитись в судове засідання. Просить суд відкласти розгляд справи, а наступне судове засідання провести в режимі відеоконференції.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, суд встановив відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на те, що: - клопотання необґрунтоване та не підтверджене жодними документальними доказами; - представництво інтересів сторони у суді не обмежено певним колом осіб; - єдиним представником відповідача з початку нового розгляду справи є адвокат Д.П.Міла-Поляков (ордер серія ВС №1129842 від 10.02.2022), який одночасно являється і кінцевим бенефіціарним власником ЖБК "Радислав" (відомості з ЄДРЮО, ФО-П та ГФ), в той час, як адвокати адвокатського об"єднання "Віталій Титич і партнери" не були присутні в жодному судовому засіданні, як і не заявляли суду будь-яких заяв, клопотань, пояснень по суті спору тощо, а справа перебуває в провадженні суду з 28.11.2022; - представник відповідача у клопотанні просить суд відкласти розгляд справи та не повідомляє про те, що явка представника пов`язана з наявністю доказів, що стосуються розгляду спору по суті.

Присутній судовому засіданні представник відповідача, достовірно ствердив, що з моменту заміни 08.05.2019 року приладу обліку електричної енергії, заперечень до показників розрахункового засобу обліку, як і нарахувань за спожиту у грудні 2020 - квітні 2021 електроенергію - ЖБК "Радислав" немає. Разом з тим проти позову заперечив, не визнає вартість поставленої позивачем електроенергії у січні 2019 року.

Одночасно, зустрічні позовні вимоги підтримав. Вважає укладений між ТОВ "Прикарпатенерготрейд" та ОК ЖК "Родина" договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019 удаваним, з огляду на те, що: - підпунктом 1 пункту 5.3.1. статті 5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 виключено право позивача на всі види забезпечення виконання зобов`язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України; - порука, за статтею 546 Цивільного кодексу України є видом забезпечення позову, а тому укладений договір не міг мати характеру забезпечення виконання зобов"язань за основним договором в силу прямої нормативної заборони; - між ЖБК "Радислав" та ОК ЖК "Родина" наявний конфлікт щодо права володіння та управління малоповерховим житловим комплексом "Західний" і внаслідок укладення оспорюваного договору, ОК ЖК "Родина" використовує належні відповідачу електричні мережі без його згоди та відповідної компенсації в т. ч. без укладання договору про спільне використання мереж та фактично сплачує за спожиту мешканцями житлових будинків електроенергію позивачу замість відповідача. Звертає увагу суду, що спірний договір поруки укладено з метою приховати іншій правочин - договір про постачання електричної енергії. Просить суд визнати договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019 - удаваним, а фактично укладений договір постачання електричної енергії споживачу - недійсним. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 202, 203, 215, 216, 228, 235 546, 555, 556 Цивільного кодексу України, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судовому засіданні заперечив проти зустрічного позову. Вказує, що станом на 27.09.2019 малоповерховий житловий комплекс "Західний", в якому проживають більше 130 осіб, був відключений від електропостачання АТ "Прикарпаттяобленерго" за вимогою ТОВ "Прикарпатенерготрейд" через наявність заборгованості ЖБК "Радислав" за договором про постачання електричної енергії №2901350 від 14.12.2018 у розмірі 137 162, 57 грн. Тому, з метою погашення заборгованості, між ТОВ "Прикарпатенерготрейд" та ОК ЖК "Родина", який створено мешканцями житлового комплексу, укладено договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019, згідно умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором сплатити заборгованість за спожиту боржником - ЖБК "Радислав" електричну енергію та поточне постачання електроенергії з жовтня 2019 року по жовтень 2020 року. Зазначає, що взяті на себе договірні зобов"язання поручитель виконав належним чином та в повному обсязі. Вважає, що правових підстав для задоволення зустрічного позову та визнання договору поруки удаваним - немає. При вирішенні первісного позову покладається на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників справи, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги первісного та зустрічного позовів і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги постанови Верховного Суду від 01.11.2022, вказівки якої згідно з правилами статті 316 Господарського процесуального кодексу України є обов"язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Фактичні обставини справи вказують на те, що декларацією про готовність об"єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією держархбудконтролю в Івано-Франківській області №ІФ143131610686 від 10.06.2013 з експертизою проектної документації, засвідчено відповідність закінченого будівництвом та готовим до експлуатації об"єкта - малоповерхового житлового комплексу (замовник будівництва Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив "Радислав").

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд", як постачальником та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельним кооперативом "Радислав", як споживачем укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах типового договору. Цей договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору, згідно із заявою-приєднання яка є додатком 1 до цього договору.

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2.договору).

За цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1. договору).

Датою початку постачання електричної енергії споживачу є дата зазначена в заяві-приєднанні (пункт 3.4.договору).

Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору (пункт 5.1.договору).

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.8.договору).

Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені комерційною пропозицією. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних вебсайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (пункт 5.10. договору).

Споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії у складі вартості (ціни) електричної енергії постачальника. При виставленні рахунку за спожиту електричну енергію та інших рахунків споживачу постачальник зобов`язаний окремо вказувати оплату за послугу з розподілу електричної енергії та оплату вартості електричної енергії (пункт 5.13.договору).

Споживач має право, зокрема, отримувати електричну енергію на умовах, визначених у цьому договорі. Постачальник має право отримувати від споживача оплату за поставлену електричну енергію та інші послуги згідно з умовами цього договору (пункти 6.1.,7.1.договору).

Цей договір укладено на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання. Умови цього договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної споживачем у заяві-приєднанні (пункт 13.1.).

Так, 14.12.2018 Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив "Радислав" приєднався до договору про постачання електричної енергії споживачу постачальником універсальних послуг, шляхом підписання заяви-приєднання.

Умовами заяви-приєднання (додатку №1 до договору №2901350) сторонами погоджено: - початок постачання електричної енергії з 01.01.2019; - найменування споживача Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив "Радислав"; - найменування ОСР споживача АТ "Прикарпаттяобленерго"; - назву об`єкта постачання малоповерховий житловий комплекс за адресою: ур. Чобіт, с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77423; - номери лічильників 93539212, 93605210.

Комерційною пропозицією - додатком №2 до договору №2901350 обумовлено, що розрахунковий період складає календарний місяць (розрахунковим періодом вважається період, який починається з 01 числа поточного місяця та триває до 31 числа (пункт 2).

Спосіб оплати - оплата за фактично спожиту електроенергію відповідно до даних комерційного обліку (пункт 3).

Термін надання остаточного рахунка за спожиту електроенергію електропостачальником - протягом 3 робочих днів з моменту отримання інформації про обсяги споживання згідно з даними комерційного обліку (пункт 5).

Термін оплати рахунків - 5 робочих днів від дати отримання рахунка, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду (пункт 6).

Здійснення розрахунків за електричну енергію - система онлайн-розрахунків "Персональний кабінет" на вебсайті постачальника (пункт 7).

Онлайн розрахунки сторони проводять в електронному вигляді, а саме акти, рахунки, повідомлення про припинення постачання електроенергії, акти звірки та інші документи, якими сторони здійснюють обмін у процесі виконання цього договору надаються сторонами в електронному вигляді через персональний кабінет. Такі електронні документи визнаються сторонами, як офіційні (пункт 7.1).

Споживач самостійно отримує рахунок на оплату електричної енергії не пізніше 4-го календарного дня наступного за розрахунковим періодом у персональному кабінеті. У разі відсутності можливості отримання/відправлення електронних документів через персональний кабінет споживач зобов"язаний подати/отримати документи в паперовому вигляді наручно у центрі обслуговування клієнтів постачальника не пізніше 4-го календарного дня наступного за розрахунковим. Якщо рахунок за електроенергію не був отриманий споживачем ні через персональний кабінет, ні у паперовому вигляді у постачальника на 4-й календарний день наступний за розрахунковим - він вважається таким, що вручений постачальником споживачу 4-го календарного дня наступного за розрахунковим місяцем та споживач вважається з ним ознайомлений. Строк оплати такого рахунку обчислюється з наступного робочого дня після його вручення (пункт 7.2).

Виконуючи умови договору позивач поставив відповідачу електричну енергію до об"єкта, визначеного договором №2901350 - малоповерхового житлового комплексу за адресою: ур. Чобіт, с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область.

Відповідно до рахунку за електроенергію №2901350/1 від 31.01.2019 за січень 2019 кількість поставленої електроенергії складає 113550кВт*год на суму 190 764,00грн (т.2 а.с.8).

Згідно з інформацією ТОВ "Прикарпатенерготрейд", викладеною у листі №2713 від 08.08.2021 (т.2. а.с.5) нарахування за спожиту електричну енергію у січні 2019 року проведено на підставі показників приладів обліку, які внесено ЖБК "Радислав".

Додатковою угодою про порядок погашення заборгованості від 18.03.2019 до договору №2901350 відповідач визнав свої боргові зобов"язання зі сплати вартості поставленої позивачем електричної енергії станом на 12.03.2019 в сумі 179 962,00грн та зобов"язався розрахуватись до 25.02.2020 згідно графіку наведеного в угоді (т.4 а.с.208).

Актом №219-19 від 08.05.2019 до договору №2901350 (т.2 а.с.25) зафіксовано проведення заміни приладу обліку електроенергії.

Водночас доказів сплати в повному обсязі спожитої електроенергії за грудень 2020 - квітень 2021 в сумі 152 961, 62 грн згідно актів про використану електричну енергію від 31.12.2020, від 30.01.2021, від 27.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021 (т.1 а.с.194-196), рахунків за електроенергію від 31.12.2020, від 30.01.2021, від 27.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021 (т.1. а.с.17-19) відповідачем суду не подано.

Поряд з цим, між Обслуговуючим кооперативом "Житловий комплекс "Родина" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд" (кредитор) укладено договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019. У відповідності до умов цього договору поручитель зобов"язався солідарно відповідати перед кредитором за часткове виконання зобов`язань за договором про постачання електричною енергією, що був укладений між кредитором та боржником - Обслуговуючим кооперативом житлово-будівельним кооперативом "Радислав" (пункт 1.1.договору).

Поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов`язань згідно договору про постачання електроенергією №2901350 від 01.01.2019, а саме за: - оплату заборгованості за спожиту електроенергію на суму 137 162, 57 грн згідно виставленого рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ТОВ "Прикарпатенерготрейд". Період сплати вересень 2019 - 5 717, 57 грн, жовтень 2019 - 5 715 грн, листопад 2019 - 5 715 грн, грудень 2019 - 5 715 грн, січень 2020 - 5 715 грн, лютий 2020 - 5 715 грн, березень 2020 - 5 715 грн, квітень 2020 - 5 715 грн, травень 2020 - 5 715 грн, червень 2020 - 5 715 грн, липень 2020 - 5 715 грн, серпень 2020 - 5 715 грн, вересень 2020 - 5 715 грн, жовтень 2020 - 5 715 грн, листопад 2020 - 5 715 грн, грудень 2020 - 5 715 грн, січень 2021 - 5 715 грн, лютий 2021 - 5 715 грн, березень 2021 - 5 715 грн, квітень 2021 - 5 715 грн, травень 2021 - 5 715 грн, червень 2021 - 5 715 грн, липень 2021 - 5 715 грн, серпень 2021 - 5 715 грн; - оплату поточного споживання електроенергії з жовтня 2019 року по жовтень 2020 року згідно виставленого рахунку на розподільчий рахунок із спеціальним режимом використання ТОВ "Прикарпатенерготрейд" (пункт 2.1.договору).

Поручитель гарантував виконання забезпеченого даним договором зобов`язання згідно пунктом 2.1. в термін, передбачений основним договором (пункт 2.2. договору).

Термін дії договору - до повного виконання поручителем свого зобов`язання (пункт 5.1. договору).

Матеріали справи містять виписки АТ КБ "Приват Банк" по рахунку ОК ЖК "Родина" за період з 01.01.2020 до 16.06.2021 (т.1 а.с.53-69) з яких вбачається сплата поручителем, як заборгованості за спожиту електроенергію, так і вартості поточного споживання електроенергії, визначених договором поруки №2019/1571 від 27.09.2019.

У листі №2390 від 14.09.2020 (т.1. а.с.51) кредитор засвідчив, що за період з 01.09.2019 по 01.09.2020 поручителем сплачено 271 018,80грн, а згідно розрахунку ТОВ "Прикарпатенерготрейд" (т.2. а.с.51) борг ОК ЖК "Родина" за договором поруки №2019/1571 від 27.09.2019 - відсутній.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення вартості поставленої електричної енергії в сумі 152 961, 62 грн, пені в сумі 88,14 грн, 3% річних в сумі 8, 21 грн, інфляційних втрат в сумі 12, 85 грн, а також зустрічна матеріально-правова вимога відповідача про визнання договору поруки №2019/1571 від 27.09.2019 удаваним та визнання договору постачання електричної енергії недійсним.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Договір про постачання електричної енергії №2901350 від 14.12.2018 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина 2 цієї статті).

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки поставку електричної енергії відповідачу позивачем доведено перед судом актами про використану електричну енергію та рахунками за електроенергію від 31.12.2020, від 30.01.2021, від 27.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021, а показники розрахункового засобу обліку, як і нарахування за спожиту у грудні 2020 - квітні 2021 електроенергію - відповідач визнав, доказів сплати повної вартості спожитої електроенергії в сумі 152 961, 62 грн - суду не подав, то позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Принагідно, обсяги та вартість фактично спожитої електричної енергії у січні 2019 року, згідно рахунку за електроенергію від 31.01.2019 на суму 190 764, 00грн., не являються предметом цього спору; додатковою угодою від 18.03.2019 до договору №2901350 відповідач визнав наявність боргу за спожиту електричну енергію станом на 12.03.2019 в сумі 179 962,00грн; у розрахунку ТОВ "Прикарпатенерготрейд" (т.2 а.с.60-62) станом на вересень 2019 відсутнє невиконане зобов"язання (сальдо) відповідача перед позивачем; як достовірно ствердив представник відповідача в судовому засіданні, з моменту заміни 08.05.2019 року приладу обліку електричної енергії, заперечень до показників розрахункового засобу обліку, як і нарахувань за спожиту у грудні 2020 - квітні 2021 електроенергію - ЖБК "Радислав" немає.

Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка вказує на те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Поряд з цим, приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8 додатку №2 до договору №2901350 від 14.12.2018 сторони погодили, що за порушення термінів оплати за спожиту електроенергію, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати, 3% річних та інфляційні збитки.

В цьому спірному випадку у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов"язання у вигляді 88, 14 грн - пені, 8, 21 грн - 3% річних, 12, 85 грн - інфляційних втрат, позаяк матеріали справи не містять розрахунку цих нарахувань, що унеможливлює перевірити правильність визначення позивачем початку та кінця періоду для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат, як і суму боргу від яких здійснено такі нарахування. При цьому судом враховано, що правильне визначення періоду прострочення виконання грошового зобов"язання і відповідно самостійне нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, в цьому випадку, матиме наслідком вихід суду за межі позовних вимог, що не узгоджується з правилами частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею позовних вимог. А тому, позов в цій частині не підлягає до задоволення.

При розгляді зустрічного позову, судом враховано правила частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України, якими гарантовано право кожній особі звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 Цивільного кодексу України. Згідно з частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №922/1320/21.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину слід враховувати загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору суд вирішує питання про спростування презумпції правомірності правочину і встановлює не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначає, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме документально підтвердити, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним правочином та в результаті визнання недійсним останнього майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Така правова позиція дотримана у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №761/15883/15, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19.

Судом встановлено, що в цьому спірному випадку, майновий інтерес відповідача випливає з пункту пункт 2.1. оспорюваного договору поруки №2019/1571 від 27.09.2019, яким обумовлено, що поручитель ОК ЖК "Родина" поручився перед кредитором ТОВ "Прикарпатенерготрейд" за виконання боржником ЖБК "Радислав" зобов`язань згідно договору про постачання електроенергією №2901350 від 01.01.2019, зокрема сплату заборгованості за спожиту електроенергію на суму 137 162, 57 грн та сплату поточного споживання електроенергії з жовтня 2019 року по жовтень 2020 року (пункт 2.1.договору).

Оспорюючи договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019 відповідач стверджує про його удаваність та вважає, що його укладено з метою приховати інший правочин - договір про постачання електричної енергії.

Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

При цьому, реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

Таким чином, удаваність договору, не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів, оскільки у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Отже, звертаючись з позовом про визнання договору поруки недійсним з підстав його удаваності, позивач має довести яким нормам права він суперечать та який правочин насправді вчинено між сторонами. Така правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №910/8466/20.

При цьому, саме по собі відступлення від положень законодавства, регулювання їх іншими чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Така правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №916/1383/21.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019 відповідає тим, зобов"язанням, які визначені у ньому.

Так, частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України регламентовано, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою.

Статтею 553 Цивільного кодексу України обумовлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договір поруки є двостороннім, він укладається між кредитором і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки, хоча укладення тристороннього договору між кредитором, боржником і поручителем Цивільний кодекс України не забороняє.

Таке регулювання (можливість укладення договору поруки без згоди боржника) відповідає загальному підходу цивільного законодавства про можливість відступлення кредитором своїх вимог без згоди боржника (стаття 516 Цивільного кодексу України). Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

Відповідно до стандартної ділової практики, боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань боржника. Укладення поручителем договору з кредитором без наявності будь-яких відносин з боржником ("невідомий боржнику поручитель") є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Таким чином, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Така правова позиція дотримана у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18.

Зі сказаного, зокрема зі статті 553 Цивільного кодексу України випливає, що для дійсності договору поруки, необхідною (і достатньою) слід вважати участь у ньому лише кредитора та поручителя, а стаття 554 Цивільного кодексу України вказує на те, що порука по своїй суті зводиться до виконання не свого, а чужого зобов"язання, або ж відповідальності за невиконання або неналежне виконання чужого зобов"язання, тому закон вимагає, щоб намір зобов"язатися за боржника і обсяг такого зобов"язання не викликали сумніву.

Зважаючи на визначені законом правила регулювання поруки, усталену практику, яка неодноразово висловлювалась Європейським судом з прав людини, Верховним Судом зокрема, Великою Палатою, Об`єднаною Палатою щодо принципів свободи договору, свободи підприємницької діяльності, справедливості, добросовісності та розумності, які ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України та презумпцію правомірності правочину, регламентовану статтею 204 Цивільного кодексу України - суд не може прийти до однозначного висновку, що в цьому випадку, воля сторін - поручителя та кредитора, спрямовані на інші правовідносини ніж ті, що визначені договором поруки, і як наслідок констатувати, що оспорюваний правочин є удаваним та таким, що приховує договір про постачання електричної енергії.

Поняття та умови договору енергопостачання визначені статтями статті 275, 276 Господарського кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (абз.2 частини 1, частина 2 стаття 275 Господарського кодексу України).

Частиною 7 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" урегульовано, що умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються: 1) найменування та місцезнаходження електропостачальника; 2) перелік послуг, що надаються електропостачальником; 3) ціна електричної енергії та послуг, що надаються; 4) показники якості електропостачання, зокрема якості електричної енергії; 5) види послуг з технічного обслуговування, які пропонуються електропостачальником; 6) умови та порядок відшкодування (компенсації), що застосовується у разі недотримання електропостачальником показників якості послуг, визначених договором, зокрема у разі виставлення невірного рахунка та/або несвоєчасного виставлення рахунка; 7) порядок та засоби повідомлення актуальної інформації щодо чинних тарифів, вартості послуг з технічного обслуговування, очікуваних змін цін та умов постачання електричної енергії; 8) порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії; 9) порядок подання звернень, претензій, скарг споживачем та порядок їх розгляду електропостачальником, методи ініціювання процедур вирішення спорів; 10) строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору; 11) зобов`язання електропостачальника щодо надання споживачу інформації про захист прав споживачів, зокрема у розрахункових документах (рахунках); 12) права та обов`язки електропостачальника і споживача у разі неможливості виконання своїх зобов`язань та у разі тимчасового зупинення постачання; 13) інші положення залежно від специфіки та виду послуг, що надаються електропостачальником.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №312 від 14.03.2018, затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії. Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають зокрема, під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем.

Укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Згідно з пунктом 1.2.7. цих Правил постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил).

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником з відповідними додатками, передбаченими цими Правилами (пункт 1.2.15).

Таким чином, умови договору про постачання електричної енергії розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.20188 та є однаковими для всіх споживачів України. Договір про постачання електричної енергії укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до цього договору.

Укладений між сторонами договір поруки №2019/1571 від 27.09.2019 не відповідає вимогам, що ставляться Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилам роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018, до договору постачання електричної енергії споживачу, а саме лише посилання відповідача, на платіжні доручення з призначенням платежу - "сплата за електропостачання" - не дозволяє суду кваліфікувати оскаржуваний правочин, як договір про постачання електричної енергії.

Суд надавши оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, який міститься у справі, прийшов до висновку про те, що: - відповідачем не обґрунтовано, які норми права порушено сторонами при укладенні договору поруки №2019/1571 від 27.09.2019, як і не зазначено, яким чином при визнанні недійсним оспорюваного правочину відновляться його порушені права; - договір поруки, укладено між сторонами в інтересах фактичних споживачів електричної енергії - мешканців малоповерхового житлового комплексу "Західний" заради уникнення відключення від постачання електричної енергії від об"єкту споживача через невиконання відповідачем своїх грошових зобов"язань за договором про постачання електричної енергії №2901350 від 14.12.2018 та несплату значної суми боргу - 137 162,57 грн (станом на сьогодні борг складає 446 094,34грн); - договір не суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, його умови в повному обсязі виконані сторонами, а правовим наслідком є сплата поручителем коштів замість божника за поставлену електроенергію.

Самі лише обставини, пов"язані з наявним між ЖБК "Радислав" та ОК ЖК "Родина" конфліктом щодо права володіння та управління малоповерховим житловим комплексом "Західний" - не можуть бути достатніми для визнання правочину удаваним.

Судом відхиляються посилання відповідача на те, що укладення договору поруки суперечить підпункту 1 пункту 5.3.1. статті 5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, яким виключено право позивача на всі види забезпечення виконання зобов`язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України, тому, що ОК ЖК "Родина" не є споживачем електричної енергії, відповідно до додатку №1 до договору №2901350 від 14.12.2018, а договірних обсягів споживання електроенергії останнім не визначено.

Твердження відповідача про те, що порука, за статтею 546 Цивільного кодексу України є видом забезпечення позову, не знаходить логічного пояснення через явну неприйнятність, оскільки вказаною правовою нормою передбачено, що порука є видом забезпечення виконання зобов`язання.

За таких обставин, беручи до уваги вище сказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту інтересів позивача в межах зустрічного позову, а наслідком є відмова в його задоволенні.

Водночас судом враховано, що свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації. Така правова позиція дотримана у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 909/544/21.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.04.2020 у справі № 9901/14/20.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як сутності права в цілому. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу полягає в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту, скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 застосовується судами України, як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України").

Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Статтею 6 Конвенції визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за первісним покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог, а за зустрічним позовом залишити за відповідачем.

Керуючись статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд" до відповідача Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу "Радислав", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житловий комплекс "Родина" про стягнення 153 070, 82 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив "Радислав",

вул. Стуса, 13, с.Солонка, Пустомитівський район, Львівська область, 81131 (ідентифікацій код 38275961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд", вул. Надрічна, 4 Б, м. Івано-Франківськ, 76019 (ідентифікаційний код 42129720) 152 961, 62 грн - за спожиту електричну енергію, 2 294,42грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 88, 14 грн - пені, 8, 21 грн - 3% річних, 12, 85 грн - інфляційних втрат - відмовити.

в задоволенні зустрічного позову Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу "Радислав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатенерготрейд", Обслуговуючого кооперативу "Житловий комплекс "Родина" про визнання договору поруки удаваним та визнання договору постачання електричної енергії недійсним - відмовити.

Судові витрати залишити за Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельним кооперативом "Радислав".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 26.04.2023

Суддя С.Кобецька