Постанова

від 18.04.2023 по справі 904/7626/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/7626/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Приватного підприємства Виробничої фірми "Август",

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області,

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Акварель",

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - державний реєстратор Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Волос Олена Володимирівна,

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України",

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруди та припинення права власності.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Олійник Ю. М., відповідача - Тропін Р. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства Виробнича фірма "Август" (далі - ПП ВФ "Август" та/або відповідач) в якому просила суд: зобов`язати ПП ВФ "Август" повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Січеславська Набережна, 35 Б, м. Дніпро (далі - спірна земельна ділянка), привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а саме: Ж-1- будівля кафе-бару (загальна площа 1 187,9 кв. м), ж - сходи, ж {1} - сходи, З-1 - топочна ( загальна площа 31,7 кв.м), Л - цегляна споруда з майданчиком, М - цегляна споруда з майданчиком, номер запису про право власності: 36027124; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно Ж-1 - будівля кафе-бару (загальна площа 1 187,9 кв.м), ж - сходи, ж {1} - сходи, З-1 - топочна (загальна площа 31,7 кв. м), Л - цегляна споруда з майданчиком, М - цегляна споруда з майданчиком, розташоване за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 під літ. "Б", м. Дніпро, за ПП ВФ "Август", код ЄДРПОУ 13443213, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2058794912101, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 36027124 та реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 13833096 із закриттям розділу (далі - спірне нерухоме майно та/або спірні нежитлові будівлі).

1.2. Позовні вимоги аргументовано тим, що нерухоме майно, а саме спірні нежитлові будівлі є самочинним будівництвом і право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано без відповідної дозвільної документації.

Спірна земельна ділянка, на якій розташовано таке самочинно побудоване нерухоме майно, віднесена до земель комунальної власності, не надавалася під будівництво, а її використання без оформлення належним чином документів свідчить про її самовільне зайняття.

1.3. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що: право власності на спірне нерухоме майно визнано за ним на підставі чинних судових рішень, стороною яких була, зокрема, Дніпропетровська міська рада, а саме рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 у справі № 31/29, рішення Господарського суду від 12.01.2006 у справі № 12/8 та додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 у справі № 12/8; спірне нерухоме майно побудоване на земельній ділянці, яка Дніпропетровською міською радою виділялася відповідачу саме під забудову, а право власності на нерухоме майно зареєстровано у період дії договору оренди відповідної земельної ділянки; відповідач мав погоджений позивачем проект на будівництво; станом на 22.04.2004 об`єкт нерухомого майна, а саме будівля кафе-бару, розташована за адресою: вул. Січеславська Набережна, буд. 35 під літ. "Б", м. Дніпро, вже була побудована і Дніпропетровська міська рада погодилася з правомірністю такої побудови, надавши дозвіл на почергове введення об`єкта в експлуатацію, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.04.2004 № 936.

ПП ВФ "Август" також подало до місцевого господарського суду клопотання про застосування позовної давності, в обґрунтування якого зазначило, що позивач був обізнаний з фактом визнання за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна задовго до подачі позовної заяви у цій справі, а твердження про те, що позивач дізнався про порушене право тільки 24.06.2021 спростовується доданими до відзиву доказами.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 (суддя Татарчук В. О.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 (Кощеєв І. М. - головуючий, судді Орєшкіна Е. В., Антонік С. Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

2.2. Судове рішення аргументовано тим, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач мав документи щодо будівництва нерухомого майна на спірних земельних ділянках, а також мало місце волевиявлення позивача про надання дозволу відповідачу на введення в експлуатацію зазначених будівель. З урахуванням наявності судових рішень щодо визнання за відповідачем права власності на об`єкти нерухомості, наявності правовстановлюючих і дозвільних документів щодо будівництва такого майна та відповідної згоди власника земельних ділянок на той час, не можна вести мову про застосування положень частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З огляду на те, що судом не було встановлено підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/7626/21, Дніпропетровська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Так, Дніпровська міська рада просить суд врахувати, що на час подання касаційної скарги, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), а саме: щодо можливості знаходження/будівництва об`єкта нерухомого майна, а саме кафе-бару на землях водного фонду, в прибережно захисній смузі у водоохоронній зоні; чи дає право чинне рішення суду про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, вести господарську діяльність/бути розташованим на землях водного фонду, в прибережно захисній смузі у водоохоронній зоні, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності.

3.4. Крім цього, у тексті касаційної скарги Дніпропетровська міська рада посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема, положень статті 376 ЦК України, а також на необґрунтовану відмову в задоволенні клопотань про призначення будівельно-технічної експертизи у цій справі.

3.5. ПП ВФ "Август" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а рішення та постанову - залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 29.05.1998 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Орендодавець) та ПП ВФ "Август" (Орендар) укладено договір № 345 на право тимчасового користування землею на умовах оренди (далі - договір № 345).

Відповідно до пункту 1.1 договору № 345 Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 200 кв. м, яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.06.1996 № 944.

Земельна ділянка надається строком на 5 років для проектування та будівництва павільйону-кафе "Август" (пункт 1.2 договору № 345).

Розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 № 770р присвоєно об`єктам ПП ВФ "Август" по вул. Набережній ім. В.І. Леніна такі поштові адреси: павільйону-кафе (поз.1) вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 Б; ресторану "Август" (поз.2) вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 В. Схема поштової адреси додається до рішення.

01.04.1999 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Розпорядник) та ПП ВФ "Август" (Землекористувач) укладено договір № 1044 на право тимчасового користування землею (далі - договір № 1044).

Відповідно до пункту 1.1 договору № 1044 Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 226+95 кв. м, яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.03.1999 № 517.

Земельна ділянка надається строком на 1 рік для проектування та будівництва літнього кафе (пункт 1.2 договору № 1044).

Згідно з пунктом 1.3 договору № 1044 дійсний договір укладено на один рік з квітня 1999 року до квітня 2000 року.

06.05.1999 Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано ПП ВФ "Август" дозвіл на виконання будівельних робіт № 141/99 по літньому кафе на вул. Набережній ім. В.І. Леніна. Строк дії дозволу до 31.12.1999.

15.06.1999 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Розпорядник) та ПП ВФ "Август" (Землекористувач) укладено договір № 1203 на право тимчасового користування землею (далі - договір № 1203), відповідно до пункту 1.1 якого Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1 440 кв. м, яка знаходиться за адресою: вул. Набережна ім. В.І. Леніна, відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.05.1999 № 1101/1.

Земельна ділянка надається строком на 2 роки для проектування та будівництва торговельного комплексу та літніх майданчиків (пункт 1.2 договору № 1203).

Згідно з пунктом 1.3 договору № 1203 цей договір укладено на один календарний рік з червня 1999 року до червня 2000 року.

14.04.2000 Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано ПП ВФ "Август" дозвіл на виконання будівельних робіт № 141/99 по літньому кафе на вул. Набережній ім. В.І. Леніна. Строк дії дозволу до 31.12.2000.

12.03.2001 Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю видано ПП ВФ "Август" дозвіл на виконання будівельних робіт № 76/2001 по закріпленню берегової зони нижньої тераси буронабивними сваями на вул. Набережній ім. В.І. Леніна, 35 Б. Строк дії дозволу до 31.04.2001.

15.10.2003 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Розпорядник) та ПП ВФ "Август" (Землекористувач) укладено додаткову угоду до договору № 1203 (далі - додаткова угода до договору № 1203) за змістом пункту 1 якої пункт 1.3 договору № 1203 викладено в такій редакції: "1.3 Цей договір укладено на строк з червня 1999 року по 09 квітня 2006 року".

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди до договору № 1203 невід`ємними частинами цієї додаткової угоди є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2003 у справі № Н32/99 та лист ПП ВФ "Август" від 06.10.2003 № 105.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2003 у справі № Н32/184 внесено зміни до договору № 1044, з викладенням пункту Розділ 1 в наступній редакції: "Розпорядник надає, а Землекористувач приймає в тимчасове користування для проектування та будівництва літнього кафе земельну ділянку загальною площею 0,0321 га, що знаходиться на вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 Б, м. Дніпропетровська. Цей договір укладено на строк з квітня 1999 року по березень 2006 року".

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.04.2004 № 936, ПП ВФ "Август" надано дозвіл на почергове введення в експлуатацію будівлі кафе-бару на вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 Б.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 у справі № 31/29, від 12.01.2006 у справі № 12/8 та додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 у справі № 12/8, які на час розгляду даної справи набрали законної сили, визнано за ПП ВФ "Август" право власності на об`єкт нерухомого майна розташований за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І. Леніна, буд. 35 під літ. "Б", а саме: будівлю кафе-бару літ. Ж-1 загальною площею 1201,6 кв. м; топочну літ. З-1 загальною площею 33,3 кв. м, без додаткових актів введення в експлуатацію.

У зазначених судових рішення встановлено, що ПП ВФ "Август", на час ухвалення таких рішень, є користувачем земельної ділянки на якій ним проведено будівництво. Дані земельні ділянки надані ПП ВФ "Август" в оренду саме для проектування та будівництва торгівельного комплексу та кафе. Порушення прав та інтересів інших осіб судом не встановлено.

Також, у зазначених судових рішеннях встановлено, що у користуванні ПП ВФ "Август" перебували земельні ділянки, на яких таким підприємством було проведено будівництво.

Державна реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за ПП ВФ "Август" проведена на підставі зазначених судових рішень Господарського суду Дніпропетровської області, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.02.2006 № 9833526.

31.08.2010 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області ПП ВФ "Август" видано Сертифікат відповідності № ДП000451, відповідно до якого Інспекція засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта (окремого пускового комплексу), що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 Б, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила його готовність до експлуатації.

Сертифікат відповідності виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 05.07.2010. Опис об`єкта: будівля кафе-бару літ. Ж-1 загальна площа 1 187,9 кв. м (основна площа 890,1 кв. м, допоміжна площа 280,8 кв. м, площа приміщень загального користування 17,0 кв. м); топочна літ. З-1 площа забудови (загальна площа) 37,1 кв. м.

Крім цього судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.12.2013 № 172/45 ПП ВФ "Август" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлових будівель на вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 під літ. "Б".

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Відповідно до положень частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є загальними щодо даної категорії спорів та наведені у тому числі у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, на яку посилається скаржник у тесті касаційної скарги: "… державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного".

Таким чином, Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав передбачених законодавством не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21.

Зі встановлених судами попередніх інстанцій у даній справі обставин убачається, що рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2005 у справі № 31/29, від 12.01.2006 у справі № 12/8 та додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 у справі № 12/8, за ПП ВФ "Август" визнано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою вул. Набережна ім. В.І. Леніна, 35 під літ. "Б", м. Дніпропетровськ, а саме: будівлю кафе-бару під літ. "Ж-1" загальною площею 1 201,6 кв. м; топочну під літ. "З-1" загальною площею 33,3 кв. м, без додаткових актів введення в експлуатацію.

У зазначених судових рішеннях встановлено, що ПП ВФ "Август", на час ухвалення рішень, було користувачем земельної ділянки, на якій ним проведено будівництво. Дані земельні ділянки були надані ПП ВФ "Август" в оренду саме для проектування та будівництва торгівельного комплексу та кафе. Порушення прав та інтересів інших осіб судом не встановлено.

На підставі зазначених судових рішень Господарського суду Дніпропетровської області у справах № 31/29 № 12/8 та проведена державна реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за ПП ВФ "Август", що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.02.2006 № 9833526.

При цьому в контексті спору, що переглядається, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом також сформовано правову позицію саме щодо правомірності виникнення права власності на здійснене самочинне будівництво, яке було підтверджене державою та визнано відповідним судовим рішенням, на підставі якого було проведено державну реєстрацію речового права (постанови від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, від 05.10.2021 у справі № 923/236/19 та від 09.03.2023 у справі № 910/15443/14 (910/13561/21)).

Наведене дає підстави для висновку про те, що у даному випадку правомірність виникнення права власності на самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідними судовими рішеннями і саме на підставі таких судових рішень було проведено державну реєстрацію речового права.

У такий спосіб, право ПП ВФ "Август" на спірне нерухоме майно, яке мало ознаки самочинного будівництва, легітимізовано на підставі статті 376 ЦК України, шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття ПП ВФ "Август" права власності (визнання права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим подальшої державної реєстрації такого права).

Ураховуючи вищенаведене, застосування положень статті 376 ЦК України в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а тому протилежні доводи касаційної скарги Судом відхиляються.

При цьому, як слушно зауважили суди попередніх інстанцій, матеріалами цієї справи також підтверджується, що ПП ВФ "Август" на час здійснення будівництва мало право користування земельними ділянками та відповідні дозвільні документи на будівництво, що підтверджується: договором № 345; розпорядженням Дніпропетровської міської ради від 20.07.1998 № 770; договором № 1044; договором № 1203; додатковою угодою до договору № 1203; рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2003 у справі № Н32/184; дозволом Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт від 06.05.1999 № 141/99; дозволом Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт від 12.03.2001 № 76/2001; сертифікатом відповідності від 31.08.2010 № ДП00045; актом готовності об`єкта до експлуатації від 05.07.2010. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, наведене спростовує твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка не надавалася ПП ВФ "Август" для будівництва та використовувалися ним без належно оформлених документів, а також доводи позивача про те, що спірне нерухоме майно збудовано відповідачем без дозвільної документації.

За таких підстав, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, є правомірними.

При цьому, як убачається із оскаржуваних судових рішень та змісту касаційної скарги, доводи Дніпропетровської міської ради у даній справі фактично спрямовані на ревізію існуючих судових рішень у справах № 31/29 та № 12/8, у спосіб та порядок, який не відповідає закону.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", з посиланням на справу "Брумареску проти Румунії" (параграф 61), зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

5.4. Окрім цього, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України, не можуть бути підставою для формування Верховним Судом висновку у цій справі, оскільки правозастосування наведеної норми не визначалося позивачем як підстава позову у цій справі, такі норми права не застосовувалися судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень. Більш того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Дніпропетровської міської ради, викладені останньою в апеляційній скарзі про те, що ПП ВФ "Август" здійснило самовільне будівництво на землях водного фонду в прибереженій захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки зазначені обставини не були наведені позивачем в якості підстав позову і господарським судом не розглядалися, а зміна підстав позову на стадії апеляційного розгляду справи не допускається.

Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

5.5. Щодо тверджень скаржника про необґрунтовану відмову судів у задоволенні клопотань про призначення судової експертизи, колегія суддів зазначає про те, що відповідно до частини 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11(914/1919/20) та від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21).

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

При цьому, самим скаржником зазначається, що судом розглянуті його клопотання про призначення експертизи. Отже, ураховуючи статус особи, яка заявляла клопотання (позивач), принципи змагальності та рівності сторін, предмет доказування, Верховний Суд доходить висновку, що скаржник аргументовано не довів в чому саме полягає необґрунтованість відхилення клопотань щодо призначення експертизи. Крім того, незгода із відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що судом допущено у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженого рішення.

5.6. Інші доводи касаційної скарги здебільшого стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою судами.

Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 904/7626/21залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ