Постанова

від 25.04.2023 по справі 922/3734/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3734/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Краснов Є.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ФГ "Подолівське": Смілянський Я.Г.,

ТОВ "Колос": Смілянський Я.Г.,

ТОВ "Краєвид Агро": Оріщенко Н.С.,

ТОВ Компанія "Ботік": Оріщенко Н.С.,

ТОВ "Барвінкове-Агро": не з`явились,

ТОВ "Краснопавлівський Елеватор": не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ботік"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023

та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022

у справі № 922/3734/21

за первісним позовом:

1. Фермерського господарства "Подолівське";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ботік"

участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів за первісним позовом:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінкове-Агро",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснопавлівський Елеватор"

про визнання права власності,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ботік"

до:

1. Фермерського господарства "Подолівське";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос",

участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні на стороні відповідачів за зустрічним позовом:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінкове - Агро";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснопавлівський Елеватор",

про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ТОВ «Подолівське» та ТОВ «Колос» звернулись до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просили суд: 1) визнати права власності на врожай соняшнику у розмірі: 358 640,00 кг, зібраний ТОВ "Колос" та переданий ним на зберігання ТОВ "Барвінкове-Агро"; 27 560,00 кг, зібраний ТОВ "Колос" та переданий ТОВ "Краєвид Агро" на зберігання ТОВ "Краснопавлівський елеватор"; 102060,00 кг, зібраний ТОВ Компанія "Ботік"; 2) зобов`язати відповідачів солідарно повернути зерно соняшника в кількості 102 060,00 кг.

Первісний позов обґрунтований посиланням на ст. 95 Земельного кодексу України, ст.ст. 189, 392, 775 Цивільного кодексу України. Фактичними підставами первісного позову є здійснення ТОВ "Колос" господарської діяльності з вирощування врожаю соняшнику на спірних земельних ділянках на підставі укладеного між позивачами за первісним позовом договору суборенди від 01.01.2020.

Предметом зустрічного позову є визнання права власності на врожай соняшнику, в розмірі: 358 640,00 кг, зібраний ТОВ "Колос" та переданий ним на зберігання ТОВ "Барвінкове-Агро"; 275 60,00 кг, зібраний ТОВ "Колос" та переданий ТОВ "Краєвид Агро" на зберігання ТОВ "Краснопавлівський елеватор".

Зустрічний позов обґрунтований посиланням на ст. 25 Закону України "Про оренду землі", ст. 95 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 179, 184, 316, 317, 321, 328, 392, 775 Цивільного кодексу України. Фактичними підставами зустрічного позову є вирощування спірного врожаю соняшнику на земельних ділянках саме ТОВ Компанія "Ботік" на підставі укладеного договору спільної діяльності від 25.03.2021 №01/25/03.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 (суддя Бринцев О.В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 (колегія суддів у складі: Пуль О.А. - головуючий, Білоусова Я.О., Тарасова І.В.), первісний позов задоволено частково. Визнано право власності ТОВ "Колос" на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках за кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04 :000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04 :000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097; у розмірі 358 640,00 кг, який зберігається ТОВ "Барвінкове-Агро" відповідно до товарно-транспортних накладних: №531516 від 30.09.2021, №531517 від 30.09.2021, №531518 від 30.09.2021, №790299 від 30.09.2021, №790300 від 30.09.2021, №790301 від 30.09.2021, №790302 від 30.09.2021, №790303 від 01.10.2021, №790304 від 01.10.2021, №790305 від 01.10.2021, №790307 від 01.10.2021, №790306 від 01.10.2021, №790308 від 01.10.2021, №790312 від 01.10.2021, №790309 від 01.10.2021, №790310 від 01.10.2021, №790311 від 01.10.2021, зібраних відповідно до абзацу третього резолютивної частини ухвали господарського суду Харківської області від 23.09.2021 про забезпечення позову у справі №922/3734/21. Визнано право власності ТОВ "Колос" на врожай соняшнику, вирощеного на земельній ділянці за кадастровим номером 6320480500:08:000:0070, у розмірі 27 560,00 кг, що зберігається ТОВ "Краснопавлівський Елеватор" відповідно до складської квитанції на зерно № 585 від 09.09.2021. Визнано право власності ТОВ "Колос" на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках за кадастровими номерами: 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0070, 6320480500: 08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075, зібраний ТОВ Компанія "Ботік" 17.09.2021 у розмірі 102 060,00 кг. Зобов`язано ТОВ "Краєвид Агро" та ТОВ Компанія "Ботік" солідарно повернути зерно соняшника в розмірі 102 060,00 кг у натурі за характеристиками: соняшник не класний, ДСТУ 7011:2009, вологість 10,30, зернова домішка 7,39, сміттєва домішка 10,98. Провадження в частині первісного позову ФГ "Подолівське" до ТОВ "Краєвид Агро" та ТОВ Компанія "Ботік" у справі №922/3734/21 закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що на території Богодарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області знаходяться земельні ділянки, власниками яких є фізичні особи, зокрема, ділянки з такими кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04: 000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04: 000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:04:000:1097, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:08: 000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0075, 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08: 000:0073.

У 2007, 2008, 2012 роках вказані земельні ділянки передані у користування ТОВ "Краєвид Агро" (орендар) на підставі договорів оренди, укладених з відповідними фізичними особами (орендодавцями).

03.01.2017 між ТОВ "Краєвид Агро" (орендар) та ФГ "Подолівське" (суборендар) укладено договір суборенди землі від №03/01/17-ПО (далі - договір суборенди-1), згідно з умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Барвінківського району. Земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у володінні та користуванні орендаря відповідно до договорів оренди землі, укладених між їх власниками та орендарем. В суборенду передаються земельні ділянки, загальною площею 826,58 га, згідно з переліком наведеного у додатку №1 до договору (пункти 1.1, 1.2, 2.1 договору суборенди -1).

Згідно з п. 3.1 договір укладено строком на три роки. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами.

Передача земельних ділянок суборендарю здійснюється за актом їх приймання-передачі (п. 6.1 договору суборенди-1).

Відповідно до п. 7.1 договору після припинення дії договору суборендар повертає протягом 5 календарних днів орендарю земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх у суборенду, за винятком випадків погіршення стану земельних ділянок не з вини суборендаря.

Згідно з п. 9.3 договору суборендар має право на збір урожаю у випадку закінчення дії цього договору, у тому числі достроково, до збору суборендарем урожаю культур, що вирощувалися ним на земельних ділянках, а орендар зобов`язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю суборендарем.

Суборендар зобов`язаний повернути орендарю орендовані земельні ділянки після закінчення суборенди, якщо інше не передбачено цим договором або не погоджено сторонами у письмовій формі (п. 9.4 договору суборенди-1).

Відповідно до п. 10.1 договору суборенди-1 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Статтею 12 договору суборенди-1 сторони погодили, що невід`ємними частинами договору є додаток №1 (перелік земельних ділянок) та акт приймання-передачі земельних ділянок в оренду.

ТОВ "Краєвид Агро" та ФГ "Подолівське" 27.12.2019 уклали додаткову угоду до договору суборенди-1, якою погодили п. 3.1 «Строк дії договору» викласти у такій редакції: « 3.1 Строк дії договору: до 03.01.2021 включно». Дана додаткова угода набирає чинності після підписання сторонами. Зміни до права оренди земельної ділянки оформлюється відповідно до чинного законодавства України.

Вищезазначені договір суборенди землі від 03.01.2017 №03/01/17-ПО та додаткова угода від 27.12.2019 до нього підписані сторонами.

Отже, сторони договору суборенди-1 погодили строк дії договору до 03.01.2021 включно.

З інформаційної довідки про об`єкт нерухомого майна станом на 02.02.2019, 04.02.2019, 05.02.2019 убачається, що право користування (суборенда) вказаними земельними ділянками зареєстроване за ФГ "Подолівське" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

01.01.2020 між ФГ "Подолівське" (орендар) та ТОВ "Колос" (суборендар) укладено договір суборенди землі №1-БР (далі - договір суборенди-2), за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Богодарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у користуванні орендаря відповідно до договору суборенди землі, укладеного між користувачем та орендарем.

Згідно з п. 2.1 договору суборенди-2 в суборенду передаються земельні ділянки, загальною площею 760,7351 га, в тому числі спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500: 04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500: 04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500: 04:000:1097, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500: 08:000:0073, 6320480500:08:000:0075.

Відповідно до п. 3.1 договору суборенди-2 він набирає чинності після підписання його обома сторонами договору.

У п. 3.2 договору суборенди-2 сторони погодили термін дії договору до 31.12.2020.

Згідно з п. 3.4 договору суборенди-2 сторони домовилися, що після закінчення терміну дії цього договору договір підлягає поновленню шляхом укладення нового договору (договорів) суборенди землі.

Відповідно до п.9.3 договору суборенди-2 суборендар має право у випадку закінчення дії цього договору, в тому числі достроково, на повне право завершення робіт по розпочатому агрономічному сезону, відповідно до агрономічних технологій, які завершуються збором урожаю культур, що вирощувалися ним на суборендованих земельних ділянках, а орендар зобов`язаний не чинити перешкод у завершенні таких робіт та зборі такого урожаю суборендарем.

У п. 10.6 договору суборенди-2 сторони погодили, що у разі дострокового припинення дії договору на передбачених ним підставах, суборендар має право завершити розпочатий агрономічний сезон, включаючи повний збір врожаю в установлений агрономічний термін для кожної конкретної сільськогосподарської культури. Передача земельної ділянки орендарю відбувається після завершення збирання врожаю на всій ділянці.

Згідно з наказом з адміністративно-господарської діяльності ТОВ «Колос» від 07.09.2020 «Щодо затвердження структури посівних площ для агрономічної служби ТОВ «Колос» на 2020-2021 агрономічний сезон у Барвінківському районі Харківської області у зв`язку з необхідністю планування подальшого технологічного процесу та підготовки до проведення передпосівних та посівних робіт сільськогосподарських культур у Барвінківському районі Харківської області на агрономічний сезон 2020-2021, - визначено нову структуру посівних площ, призначено полям унікальні внутрішні номера полів (масивів) та затверджено структуру посівних площ на довідник полів на 2020-2021 агрономічний сезон щодо земельних ділянок, що знаходяться у Барвінківському районі Харківської області.

Позивачі за первісним позовом зазначають, що протягом другого півріччя 2020 року, першого півріччя 2021 року ТОВ "Колос" на земельних ділянках виконані такі сільськогосподарські роботи: дискування, глибокорозпушування, боронування, культивація, розкидання мінеральних добрив, посів соняшника без внесення добрив, внесення добрив.

ТОВ "Краєвид Агро" 19.05.2021 звернулось до ФГ "Подолівське" з вимогою (за вих.№01/19-05), в якій зазначалось, що згідно з умовами п. 3.1 договору суборенди-1 (у редакції додаткової угоди від 27.12.2019) строк цього договору закінчився 03.01.2021, у зв`язку з цим ТОВ "Краєвид Агро" вимагало від ФГ "Подолівське": 1) повернути орендовані земельні ділянки. У випадку наявності засіяних сільськогосподарських культур на орендованих земельних ділянках - надати інформацію про такі земельні ділянки, вид засіяних сільськогосподарських культур, а також інформацію про запланований час збору урожаю; 2) сплатити кошти за фактичне користування орендованими земельними ділянками в період з січня 2021 по травень 2021 року.

ФГ «Подолівське» 22.05.2021 звернулось до ТОВ «Колос» з вимогою №1, в якій зазначило, що ФГ «Подолівське» отримало вимогу від 19.05.2021 №01/19-05 від ТОВ «Краєвид Агро» щодо зобов`язання повернути земельні ділянки та за наявності засіяних сільськогосподарських культур на орендованих ділянках просило надати інформацію про такі ділянки, вид засіяння та запланований час збору урожаю. Окремо було зазначено про сплату грошових коштів за фактичний час користування земельними ділянками. Також наведено перелік земельних ділянок з кадастровими номерами, що передані ФГ «Подолівське» до ТОВ «Колос». У зв`язку з наведеним просило зазначити про наявність і вид сільськогосподарських культур на орендованих ділянках та вказати запланований час збору врожаю. Надати гарантування орендної плати за фактичний час користування орендованими земельними ділянками.

ТОВ «Колос» 25.05.2021 надало відповідь на вимогу ФГ «Подолівське» №1 від 22.05.2021, в якій навело таблицю із зазначенням розподілу земельних ділянок, що орендовані ФГ «Подолівське» у ТОВ «Краєвид Агро», що наразі перебувають у користуванні ТОВ «Колос», відносно яких ТОВ «Краєвид Агро» висунута вимога до ФГ «Подолівське» щодо їх повернення. Відповідно до строків збору врожаю ТОВ «Колос» наголосило на гарантуванні орендної плати за час фактичного користування земельними ділянками.

В подальшому, листом від 27.05.2021 за вих.№2 ФГ "Подолівське" повідомило ТОВ "Краєвид Агро", що усі суборендовані земельні ділянки будуть повернуті одразу після збору врожаю сезону 2020-2021 років. Запланований термін збору врожаю серпень-жовтень 2021 року. При цьому обґрунтувало неможливість негайного повернення земельних ділянок ФГ "Подолівське" п. 9.3 договору суборенди-1, яким передбачено право суборендаря на збір врожаю і після закінчення строку дії договору. Стосовно оплати коштів ФГ «Подолівське» гарантувало сплату за термін фактичного використання земельних ділянок, виходячи з розміру суборендної плати, визначеної у договорі суборенди та додаткових угод до нього, а також відповідно до фактичної площі суборенди.

Як стверджують позивачі за первісним позовом, 07.09.2021 ТОВ "Краєвид Агро" вчинило ряд дій, які перешкодили ТОВ "Колос" перевезти урожай соняшника з земельної ділянки, з кадастровим номером 6320480500:08:000:0070. Ця частина урожаю у кількості 27 562,00 кг передана ТОВ "Краєвид Агро" через свого уповноваженого представника Славгородського В.Г. (начальника служби безпеки згідно з наказом ТОВ Компанія "Ботік" про прийом на роботу від 06.07.2018 №47-ВК)) на зберігання ТОВ "Краснопавлівський елеватор" відповідно до складської квитанції на зерно від 09.09.2021 №586.

З іншої частини земельних ділянок, а саме, з ділянок з кадастровими номерами 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08: 000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075, урожай соняшника був зібраний ТОВ Компанія "Ботік".

З решти земельних ділянок з кадастровими номерами 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04: 000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04: 000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097 урожай соняшника зібраний ТОВ "Колос" у порядку виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 23.09.2021 про забезпечення позову у справі №922/3734/21. Ця частина врожаю у кількості 358 640,00 кг передана на відповідальне зберігання ТОВ "Барвінкове-Агро" на підставі товарно-транспортних накладних №531516 від 30.09.2021, №531517 від 30.09.2021, №531518 від 30.09.2021, №790299 від 30.09.2021, №790300 від 30.09.2021, №790301 від 30.09.2021, №790302 від 30.09.2021, №790303 від 01.10.2021, №790304 від 01.10.2021, №790305 від 01.10.2021, №790307 від 01.10.2021, №790306 від 01.10.2021, №790308 від 01.10.2021, №790312 від 01.10.2021, №790309 від 01.10.2021, №790310 від 01.10.2021, №790311 від 01.10.2021.

Такі обставини, на думку як позивачів за первісним позовом, так і позивача за зустрічним позовом, свідчать про порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів і стали підставою для їх захисту в судовому порядку у способи, що визначені ними у відповідних позовних заявах.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що датами закінчення строку дії договору суборенди-1 щодо відповідних земельних ділянок є 03.02.2022, 05.02.2019 та 06.02.2022, отже, договір суборенди-1 діяв протягом усього 2021 року. Сторони договору суборенди-1 визначили умову, за якої відбувається зміна їх прав та обов`язків - відкладальну обставину, а саме момент збору суборендарем урожаю культур, що вирощуються ним на земельних ділянках. У разі настання цієї обставини, договір змінюється в частині строку його дії - строк дії договору продовжується на відповідний період. Господарський суд дійшов висновку про наявність у ФГ «Подолівське» протягом 2021 року правових підстав для користування земельними ділянками на підставі договору суборенди -1. Договір суборенди-2 був укладений за мовчазної згоди ТОВ «Краєвид Агро», тобто у спосіб, що відповідає чинному законодавству (ч. 3 ст.205 ЦК України, ч. 1 ст.8 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договору суборенди-2), а тому ТОВ «Колос» у 2021 році правомірно користувалося відповідною частиною земельних ділянок. Водночас господарський суд дійшов висновку, що твердження ТОВ Компанія «Ботік» про те, що договір суборенди-2 є незаконним та недійсним в силу положень ст. 203 ЦК України є необґрунтованими та безпідставними, а також зазначив, що ТОВ Компанія «Ботік» у 2021 році не мало правових підстав для користування спірними земельними ділянками. Оцінюючи надані сторонами докази господарський суд дійшов висновку про те, що зібрані у справі докази підтверджують факт здійснення вирощування врожаю соняшника в період 2020-2021 років на спірних земельних ділянках саме ТОВ «Колос», натомість надані ТОВ Компанія «Ботік» докази у своїй сукупності не доводять здійснення ним сільськогосподарських робіт з обробки спірних земельних ділянок у 2021 році та вирощування на них врожаю соняшника. Також господарським судом встановлено, що на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 23.09.2021 із земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами другим позивачем за первісним позовом ТОВ «Колос» був зібраний врожай соняшника, загальною вагою 358 640,00 грн, який було передано на зберігання до ТОВ «Барвінкове-Агро» до вирішення справи по суті. Також з частини земельної ділянки з кадастровим номером 6320480500:08:000:0070 ТОВ «Колос» був зібраний врожай, загальною вагою 27 560,00 кг, який зберігається ТОВ «Краснопавлівський елеватор» на підставі складської квитанції на зерно від 09.09.2021 №586. За розрахунком ТОВ «Колос» маса зерна соняшника, який було зібрано ТОВ Компанія «Ботік» з земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами, складає 102 060,00 кг, доказів невідповідності зробленого розрахунку відповідачем за первісним позовом не надано. Господарський суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Колос» про визнання права власності на спірний врожай, відтак визнав вимоги такими, що підлягають задоволенню. З огляду на те, що частина врожаю знаходиться у володінні відповідачів за первісним позовом і передана ними на зберігання третім особам, господарський суд дійшов висновку про задоволення і вимог про зобов`язання відповідачів повернути частину врожаю в натурі. Щодо зустрічного позову господарський суд дійшов висновку, що ТОВ Компанія «Ботік» не мало правових підстав для користування спірними земельними ділянками у 2021 році та не здійснювало сільськогосподарських робіт з вирощування спірного врожаю соняшника. Також господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у частині первісного позову ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос», предметом якого є визнання за ТОВ «Колос» права власності на врожай соняшника, яке не визнається відповідачами - ТОВ «Краєвид Агро» та ТОВ Компанія «Ботік», натомість жодних вимог до відповідачів (ТОВ «Краєвид Агро та ТОВ «Компанія «Ботік»), стосовно яких ФГ «Подолівське» просить суд ухвалити рішення, останнім не заявлено, тобто у цій частині - відсутній предмет спору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, ТОВ Компанія «Ботік» звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:

- суди застосували норму ст. 8 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 у справі № 133/158/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 у справі № 291/1509/18, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ФГ «Подолівське» зверталось до ТОВ «Краєвид Авто» з проханням надати згоду на передачу спірних земельних ділянок ТОВ «Колос», і про жодну «мовчазну згоду» на передачу земельних ділянко у суборенду не могла йти мова;

- чинним законодавством не передбачено право суборендаря передавати земельні ділянки, отримані у суборенду, в повторну суборенду. Відтак, правочин між ФГ «ПОДОЛІВСЬКЕ» та ТОВ «КОЛОС» є нікчемним, оскільки ФГ «ПОДОЛІВСЬКЕ» не мало права вчиняти такий правочин, а сам правочин є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи (права користування земельними ділянками);

- суди обох інстанцій суди не застосували норми ст. 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 15.04.2021 у справі № 927/75/20, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18. Судами було проігноровано необхідність здійснення державної реєстрації права суборенди за таким договором для набуття цього права. В свою чергу, у матеріалах справи відсутні докази проведення реєстрації права ТОВ «Колос» на земельні ділянки;

- суди застосували ч. 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 253 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17. Водночас, право суборенди на спірні земельні ділянки, зареєстроване за ФГ «Подольське», припинилось 03.10.2020;

- суди попередніх інстанцій не застосували ст. 75 ГПК України всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, не врахувавши висновки у справі № 922/4278/21, відповідно до яких суди визначили припиненим право суборенди ФГ «Подолівське» на земельні ділянки саме 03.01.2020;

- суди попередніх інстанцій застосувати ст. 95 ЗК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.05.2018 у справі № 911/1779/17, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17. Відтак, ТОВ «Колос» не набуло право користування спірними земельними ділянками, оскільки не було належним користувачем таких ділянок;

- суди не застосували стандарт доказування «вірогідності доказів» всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 21.02.2020 у справі № 914/847/19, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19;

- суди застосували норми п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/787/21, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20 та неправильно закрили провадження у справі в частині вимог ФГ «Подолівське», оскільки закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: суди застосували норму ст. 8 Закону України «Про оренду землі» без врахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 у справі № 133/158/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 у справі № 291/1509/18; суди обох інстанцій суди не застосували норми ст. 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 15.04.2021 у справі № 927/75/20, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18; суди застосували ч. 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 253 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17; суди попередніх інстанцій не застосували ст. 75 ГПК України всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, не врахувавши висновки у справі № 922/4278/21; суди попередніх інстанцій застосувати ст. 95 ЗК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.05.2018 у справі № 911/1779/17, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17; суди не застосували стандарт доказування «вірогідності доказів» всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 21.02.2020 у справі № 914/847/19, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19; суди застосували норми п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/787/21, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20. Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду про застосування ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про оренду землі» щодо можливості суборендаря земельної ділянки, отриманої в суборенду, передавати таку земельну ділянку в наступну суборенду третій особі, а також висновок щодо наслідків укладення такого договору суборенди.

Крім цього, до Верховного Суду 20.02.2023 від скаржника надійшли доповнення до касаційної скарги, які, по суті, зводяться до повторного мотивування доводів касаційної скарги.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2023 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.03.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 22.03.2023.

У зв`язку з відпусткою судді Случа О.В. 27.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Краснов Є.В.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.03.2023 від ФГ "Подолівське" надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 22.03.2023, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника, та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а касаційне провадження закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, посилаючись на нерелевантність постанов Верховного Суду, на які скаржник посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У судовому засіданні 28.03.2023 оголошено перерву у справі до 04.04.2023, а у судовому засіданні 04.04.2023 - до 25.04.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

За правилом ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Спеціальним законом, що регулює правовідносини щодо оренди земельних ділянок, є Закон України "Про оренду землі". Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2, 3 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на дату укладення договору суборенди-1) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на дату укладення договору суборенди-1) договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Судами обох інстанцій встановлено, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що державна реєстрація права суборенди ФГ "Подолівське" на земельні ділянки на підставі договору суборенди-1 здійснена державним реєстратором 02.02.2019, 04.02.2019 та 05.02.2019 (вид іншого речового права: суборенда земельної ділянки; строк дії: 3 роки; суборендар: ФГ "Подолівське"; орендар: ТОВ "Краєвид Агро").

В свою чергу, 01.01.2020 між ФГ "Подолівське" (орендар) та ТОВ "Колос" (суборендар) укладено договір суборенди землі №1-БР (далі - договір суборенди-2), за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Богодарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у користуванні орендаря відповідно до договору суборенди землі, укладеного між користувачем та орендарем.

У справі № 133/158/16-ц, у якій Верховний Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду винесено постанову від 11.11.2019, фізична особа звернулась до суду з позовом до фермерського господарства «Агродвір «Бродецьке» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено, а саме рішення мотивовано тим, що ФГ «Агродвір «Бродецьке» порушило умови договору оренди землі та норми Закону України «Про оренду землі», без погодження з орендодавцем передало належну позивачу земельну ділянку у користування третьої особи -товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісагротех».

В свою чергу, ухвалою апеляційного суду рішення міськрайонного суду залишено без змін, оскільки ФГ «Агродвір «Бродецьке» господарської діяльності з цільового використання орендованої земельної ділянки не здійснювало, земельна ділянка оброблялась іншим підприємством, орендар самоусунувся від виконання умов договору та ст.ст. 5, 8, 13, 21 і 25 Закону України «Про оренду землі» щодо безпосереднього використання спірної земельної ділянки та внесення за неї орендної плати, що в силу ст. 32 цього Закону є підставою для розірвання договору.

Залишаючи без змін оскаржені судові рішення, Верховний Суд зазначив, що оцінені судами докази свідчать про те, що ФГ «Агродвір «Бродецьке» за 2014-2015 роки не подавало звіт державного статистичного спостереження за формою № 4-сг (річна) «Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур», який подають юридичні особи, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що займаються виробництвом продукції рослинництва, незалежно від розміру площі сільськогосподарських угідь у власності та/або користуванні, а у 2014 році не подавало статистичну звітність сільгоспвиробника взагалі, зокрема не подавало звіт державного статистичного спостереження за формою № 29-сг (річна) «Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду».

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що виплата орендної плати протягом 2013-2014 років проводилась орендодавцю у грошовій формі іншою юридичною особою, яка має код ЄДРПОУ 05487478 (приватне акціонерне товариство «Калинівський агрохім»).

Вказані обставини, а також відсутність власних матеріально-технічних ресурсів (транспортних засобів, сільськогосподарської техніки) й доказів на підтвердження здійснення виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції свідчать про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо того, що ФГ «Агродвір «Бродецьке» у 2013-2014 роках не здійснювало господарської діяльності на орендованій земельній ділянці, яка належить позивачу, а фактично передало орендовану земельну ділянку у користування іншій особі без згоди орендодавця, що суперечить умовам договору оренди землі від 20 січня 2010 року та є підставою для його розірвання.

ФГ «Агродвір «Бродецьке» не довело, що воно, як господарюючий суб`єкт, безпосередньо використовувало у 2013-2014 роках за цільовим призначенням орендовану земельну ділянку, яка належить позивачу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.10.2020 у справі № 291/1509/18 зазначив, що залучення орендарем третіх осіб до обробітки землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

Навіть обмежене право розпорядитись земельною ділянкою шляхом передачі в суборенду орендар може реалізувати за згодою орендодавця. Як зазначено в ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

В свою чергу, суди обох інстанцій встановили, що договір суборенди-1 заборони на передачу земельних ділянок у подальшу суборенду не містить (на відміну, наприклад, від заборони укладати договори оренди з власниками земельних ділянок (пункт 9.4.). При чому з вересня 2021 року (з моменту звернення позивачів з первісним позовом) ТОВ "Краєвид Агро" стало відомо про передачу частини спірних земельних ділянок у суборенду ТОВ "Колос" за договором суборенди від 01.01.2020 №1-БР між ФГ "Подолівське" (орендар) та ТОВ "Колос" (суборендар). Проте матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Краєвид Агро» у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оренду землі") надіслано письмове повідомлення щодо заперечення проти укладення договору суборенди-2.

Відтак, правомірність відносин передачі ФГ «Подолівське» наданих йому в суборенду земельних ділянок в подальшу суборенду ТОВ «Колос» лежить в площині відносин між ФГ «Подолівське» - ТОВ «Колос» - ТОВ «Краєвид Агро». Таким чином, і заперечувати можливість передачі таких земельних ділянок в наступну суборенду може саме ТОВ «Краєвид Агро». Проте, як встановлено судами, відповідних заяв останнім не здійснено.

Звідси, наступна передача ФГ «Подолівське» наданих йому в суборенду земельних ділянок в подальшу суборенду ТОВ «Колос», за відсутності наданих ТОВ «Краєвид Агро» щодо цього заперечень не свідчить про недійсність такого договору. До того ж правових норм, які б прямо встановлювали недійсність правочинів, до яких відноситься договір суборенди-2 (повторність суборенди, відсутність згоди орендаря на повторну суборенду тощо) відповідачі за первісним позовом не наводили, а в матеріалах справи відсутні судові рішення, які б спростовували правомірність договору суборенди-2.

Таким чином, колегією суддів відхиляються доводи скаржника щодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 у справі № 133/158/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 у справі № 291/1509/18.

В цьому контексті колегія суддів вважає за можливе надати відповідь скаржнику на його доводи, якими він обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про те, що чинним законодавством не передбачено право суборендаря передавати земельні ділянки, отримані у суборенду, в повторну суборенду. В контексті спірних відносин, відповідне право суборендаря не заборонене законодавством, а тому право суборендаря передавати земельні ділянки, отримані у суборенду, в повторну суборенду, залежить від волевиявлення орендаря, якщо при цьому не порушуються правові норми, які прямо передбачають таку заборону.

Що ж до посилань скаржника на те, що суди обох інстанцій суди не застосували норми ст. 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 15.04.2021 у справі № 927/75/20, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18, і ними було проігноровано необхідність здійснення державної реєстрації права суборенди за таким договором для набуття цього права, то колегія суддів вважає їх слушними.

Так у справі № 927/75/20 Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 викладено висновок про те, що відповідно до положень ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до 01.01.2013), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого ст. 126 Земельного Кодексу України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.

При цьому на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов`язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила стала практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 №570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16)), Верховного Суду (постанова від 15.03.2018 у справі № 136/2211/15-ц).

Проте це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди.

Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18.

Як встановлено судами обох інстанцій, договір суборенди землі №1-БР, укладений між ФГ "Подолівське" (орендар) та ТОВ "Колос" (суборендар), був укладений 01.01.2020. Відповідно до пункту 3.1 договору суборенди-2 цей договір набирає чинності після підписання його обома сторонами договору.

При цьому станом на 01.01.2020 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» було передбачено, що саме договір суборенди земельної ділянки підлягав державній реєстрації. В свою чергу, у зв`язку зі змінами, внесеними згідно з Законом України № 340-IX від 05.12.2019, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» було викладено у редакції, відповідно до якої право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Однак судами обох інстанцій не було встановлено ані факту державної реєстрації договору суборенди, ані факту державної реєстрації права суборенди земельної ділянки, а тому висновки судів в частині чинності відповідного договору суборенди є передчасними.

Відтак, слушними є посилання скаржника, що судами не встановлено чи взагалі набуло ТОВ «Колос» право користування спірними земельними ділянками та чи було належним користувачем таких ділянок.

Що ж до посилань скаржника на те, що суди застосували ч. 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 253 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Великої палати Верховного суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, а право суборенди на спірні земельні ділянки, зареєстроване за ФГ «Подольське», припинилось 03.10.2020, колегія суддів зазначає таке.

У вказаній постанові викладено наступні висновки:

"У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У ч. 1 ст. 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (ч. 3 ст. 251 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У ст. 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, 01 листопада 2007 року, ч. 2 ст. 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У ч. 2 ст. 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у ч. 2 ст. 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У ст. 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі ст. 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у ст.ст. 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у ст. 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у ст. 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).

Ця практика як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду є усталеною, тому наявність постанов Верховного Суду України, ухвалених до зміни судової практики, не потребує відступу за кожною постановою, розуміння правового висновку у яких надано самим Верховним Судом України у своїх наступних висновках та підтверджено і Верховним Судом в особі як Касаційного цивільного суду, так і Касаційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цією правовою позицією та зазначає таке.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (ч. 2 ст. 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції ч. 3 ст. 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України.".

Заперечуючи проти продовження строку дії договору суборенди-1 на один рік, заявник касаційної скарги стверджує, що строк дії договору суборенди-1 закінчився 03.01.2020.

Відтак, судам належало оцінити наявні у матеріалах справи докази на предмет дослідження цих обставин з урахуванням відповідних положень Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» у відповідних редакціях. Проте суди обмежились лише посиланням на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази вжиття заходів з боку ТОВ «Краєвид Агро» щодо повернення протягом 2020 року спірних земельних ділянок, натомість містяться беззаперечні докази звернення з вимогою повернути спірні земельні ділянки лише у травні 2021 року.

Таким чином суди обох інстанцій не встановили належним чином дати закінчення дії договору суборенди-1, та відповідно, чи мали позивачі за первісним позовом користуватися відповідними земельними ділянками. При цьому встановлення вказаних обставин є необхідним для правильного вирішення спору по суті.

Що ж до посилань скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не застосували ст. 75 ГПК України всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, не врахувавши висновки у справі № 922/4278/21, відповідно до яких суди визначили припиненим право суборенди ФГ «Подолівське» на земельні ділянки саме 03.01.2020, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказані висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18.

Колегія суддів зазначає, що за ч. 4 ст. 75 ГПК України преюдиційними є обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/4278/21 від 05.10.2022 набрало чинності 07.12.2022, отже, на момент прийняття рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21, судове рішення у справі №922/4278/21, на яке посилався заявник апеляційної скарги, не набрало законної сили, не розглядалось господарським судом як преюдиційне, тому в силу зазначених норм ГПК України суд апеляційної інстанції вважав таке посилання заявника апеляційної скарги помилковим.

Відтак, Верховний Суд не вбачає помилкового застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 75 ГПК України.

Що ж до доводів скаржника, що суди не застосували стандарт доказування «вірогідності доказів» всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 21.02.2020 у справі № 914/847/19, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

Так, у постанові від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21 викладено висновок про те, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №914/847/19, від 16.02.2021 у справі №927/645/19, на які посилається позивач у касаційній скарзі.

Так у справі № 922/3734/21 суди обох інстанцій дійшли висновків, що докази, надані позивачами на підтвердження факту вирощування спірного урожаю на спірних земельних ділянках не містять внутрішніх суперечностей та кореспондуються один з одним у сукупності.

Так, зокрема, інформація про трекінг-спостереження за сільськогосподарською технікою ТОВ "Колос" повністю збігається з інформацією, яка міститься в інших доказах, які підтверджують відповідні витрати посівного матеріалу, пального, добрив тощо. При цьому доказів, які б спростовували дані трекінг-спостереження ТОВ "Колос", ТОВ Компанією "Ботік" також не надані. Сама по собі незгода з цими даними та сумніви в їх достовірності, висловлені представником відповідачів в судовому засіданні, але спростовані доказами, для суду не є достатньою підставою не брати ці дані до уваги та не вважати їх достовірними.

В свою чергу, подані ТОВ Компанією «Ботік» докази визнані судами такими, що не відповідають вимогам вірогідності, адже наявність у доказах наданих на підтвердження факту вирощування урожаю соняшника на земельних ділянках у 2021 році ТОВ Компанією "Ботік" наведених вище невідповідностей чинному законодавству та внутрішніх суперечностей унеможливлює визнання цих доказів вірогідними.

Крім того, про меншу вірогідність цих доказів порівняно з доказами, наданими ТОВ "Колос", свідчить не надання ТОВ Компанія "Ботік" даних про трекінг-спостереження за сільськогосподарською технікою, яка за твердженням компанії, обробляла спірні земельні ділянки чи інші аналогічні докази.

Відтак, всупереч доводам скаржника у цій частині, судами обох інстанцій застосовано стандарт доказування "вірогідності доказів", проте його доводи зводяться саме до незгоди з наданою судами оцінкою таких доказів. Водночас Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому доводи ТОВ Компанія «Ботік» в цій частині колегією суддів відхиляються.

Що ж до доводів скаржника про те, що суди застосували норми п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/787/21, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20 та неправильно закрили провадження у справі в частині вимог ФГ «Подолівське», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Судами обох інстанцій встановлено, що станом як на час пред`явлення первісного позову, так і на час ухвалення судом рішення у даній справі між ФГ "Подолівське" та ТОВ "Краєвид Агро", ТОВ Компанія "Ботік" був відсутній предмет спору, господарський суд правомірно закрив провадження у цій частині первісного позову.

Відтак, як обґрунтовано зазначає скаржник, суди, з урахуванням викладених вище висновків Верховного Суду, повинні були відмовити у задоволенні позову ФГ "Подолівське" до ТОВ "Краєвид Агро", ТОВ Компанія "Ботік", а не закривати провадження у справі.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, враховуючи передчасність висновків судів обох інстанцій щодо задоволення первісного позову та закриття провадження у справі в частині вимог ФГ «Подолівське», оскільки відповідні обставини не можуть бути досліджені Верховним Судом, проте їх оцінка є необхідною для правильного вирішення спору по суті, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у частині первісного позову підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині. В іншій же частині - відмови у задоволенні зустрічного позову, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі для здійснення нового розгляду, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ботік" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 в частині первісного позову скасувати.

Справу № 922/3734/21 в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Краснов Є.В.