Постанова

від 05.04.2023 по справі 394/823/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 394/823/21

провадження № 61-6750св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Опорний заклад освіти «Торговицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Є. Ф. Маланюка» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Опорного закладу освіти «Торговицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Є. Ф. Маланюка» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області (далі - Опорний заклад освіти) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Вона працює вчителем початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти.

02 листопада 2021 року адміністрацією закладу її було повідомлено про те, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України з 08 листопада 2021 року, для працівників закладів освіти щеплення від

СОVID-19 є обов`язковим.

Відповідно до наказу від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр, виданого Опорним закладом освіти, її відсторонено від роботи вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти з 09 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.

Зазначений наказ виданий з грубим порушенням трудового законодавства, тому що вона не порушувала законодавства про працю, яке б стало підставою для відсторонення її від роботи, оскільки це не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а тому вважає, що відсторонення від роботи здійснено відповідачем незаконно.

З урахуванням викладеного просила визнати наказ від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти про відсторонення її від роботи незаконним та скасувати його, допустити її до виконання посадових обов`язків вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року до дня ухвалення рішення у цій справі.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язано Опорний заклад освіти допустити ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти.

Стягнуто з Опорного закладу освіти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2021 року до дня винесення рішення у розмірі 38 359,29 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 суперечить вимогам Конституції України, Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ), оскільки відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких віднесено дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що листом від 02 листопада 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, з проханням надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

Цим же листом було попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати за відсутності зазначених документів. 09 листопада 2021 року був виданий наказ № 223-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Отже, позивачка мала достатньо часу для надання відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення.

Держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, підлягають відстороненню від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Отже, відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону № 1645-ІІІ та статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правомірно ухвалив рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року скасувати, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153для неї визнано обов`язковим щеплення від COVID-19, оскільки позивачка працює у навчальному закладі, проте не з`ясував, який нормативний акт підлягає застосуванню у випадку суперечності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153та статті 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 та статті 1 Закону № 1645-ІІІ.

Суд апеляційної інстанції проігнорував, що законні підстави для відсторонення позивачки від роботи відсутні, а встановлений законом порядок відсторонення її від роботи у випадку відмови (ухилення) від вакцинації недотриманий. Як наслідок судом неправильно застосовано норму частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІдо спірних правовідносин.

Відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня її повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 - 02 листопада 2021 року до моменту відсторонення від роботи - 09 листопада 2021 року вона проходила медичний огляд, а медичний працівник (в усній або письмовій формі) наполягав на проведенні щеплення, а вона відмовилася або ухилялася від проходження обов`язкового щеплення. Таку підставу для відсторонення її від роботи, як відмова або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення у наказі, що оскаржується, не зазначено, а підставою для відсторонення вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02 листопада 2021 року.

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посиланням на статтю 46 КЗпП України та статтю 12 Закону № 1645-ІІІ,не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-ХІІ). щодо наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи.

Також помилковим є посилання на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, оскільки така не є релевантною до цієї справи.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що жодною нормою законодавства на неї не покладено обов`язку надання роботодавцю документів про вакцинацію та не визначено строків вакцинації проти COVID-19, а отже, відсторонення відбулося з підстав, які не передбачені законодавством, та на порушення частини першої статті 46 КЗпП України.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, відсутності висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.

У вересні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Опорного закладу освіти, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що відсторонення позивачки від роботи було здійснено з дотриманням вимог законодавства, оскільки нею не було надано відомостей про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про протипоказання до проведення такого щеплення.

У цій справі предметом розгляду справи є законність наказу про відсторонення від посади, який винесений директором навчального закладу на виконання нормативно-правового акта. Питання правомірності введення Кабінетом Міністрів України відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень і запровадження підзаконними актами регулювання відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, не може бути предметом розгляду справи, оскільки виходять за межі цивільної юрисдикції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти, про що свідчить запис у трудовій книжці позивачки від 21 серпня 1989 року НОМЕР_1 .

Листом від 02 листопада 2021 року за підписом директора Опорного закладу освіти Шевчук Н. повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 08 листопада 2021 року для працівників закладів освіти щеплення від COVID-19 є обов`язковим і відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 висловлено прохання надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку закладу охорони здоров`я про абсолютні протипоказання. У разі невиконання вказаних вимог 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

Зі змістом вказаного повідомлення позивачка ознайомлена 02 листопада 2021 року, про що свідчить її підпис.

Наказом від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти Сергієнко І. П. відсторонена від роботи вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є правомірність відсторонення роботодавцем позивачки від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 у порядку, встановленому законом, та невиплати у зв`язку з цим заробітної плати.

Судове рішення оскаржується, в тому числі з підстави відсутності висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд констатує, що на час касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вже висловила висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, якому оскаржуване судове рішення відповідає.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня повідомлення позивачки про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 - 02 листопада 2021 року до моменту відсторонення від роботи - 09 листопада 2021 року вона проходила медичний огляд, медичний працівник (в усній або письмовій формі) наполягав на проведенні щеплення, а вона відмовилася або ухилялася від проходження обов`язкового щеплення, не заслуговують на увагу. Встановлено, що листом від 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що з 08 листопада 2021 року для працівників закладів освіти щеплення від COVID-19 є обов`язковим, проте остання не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку закладу охорони здоров`я про абсолютні протипоказання, по суті ухилилася від проходження обов`язкового щеплення.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі

№ 4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Такий висновок викладено у пункті 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність законної підстави для відсторонення позивачки від роботи та недотримання встановленого законом порядку відсторонення її від роботи у випадку відмови (ухилення) від вакцинації, неправильне застосування норми частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІдо спірних правовідносин.

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 Всесвітня організація охорони здоров`я офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. Надалі, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див. пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у справах такої категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивачки, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка працює вчителем початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказом від 09 листопада 2021 року № 233-к/тр Опорного закладу освіти Сергієнко І. П. відсторонена від роботи вчителя початкових класів Свердликівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Опорного закладу освіти з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ про відсторонення позивачки від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу МОЗ № 2153, пункту 41-6 Постанови № 1236.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 є працівником, яка виконує трудові обов`язки у закладі освіти на посаді, яка пов`язана з об`єктивною необхідністю контактувати на роботі з іншими людьми, то роботодавець обґрунтовано відсторонив її від роботи.

З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), то Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані та цілком очевидні висновки, що принцип пропорційності втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя не було порушено в результаті відсторонення її від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивачки (її бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

У цій справі позивачкою не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивачки відбулося правомірно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Отже, зважаючи на наявність на час розгляду цієї справи висновку Великої Палати Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, якому відповідає оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відсутність такого висновку є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, не заслуговують на увагу.

Відповідно до зазначеної постанови «якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу».

Водночас за встановлених обставин цієї справи висновки, викладені в оскарженому судовому рішенні, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, в якій висновок щодо незаконності відсторонення працівника від роботи зроблено за встановлення факту такого відсторонення без законної підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко