Постанова

від 26.04.2023 по справі 521/20920/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 521/20920/16-ц

провадження № 61-2646св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом -ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., від 21 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю.

Позов мотивований тим, що із 17 серпня 1991 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, спільних дітей не мають. Протягом останніх п`яти років однією сім`єю не проживають, шлюб носить формальний характер.

У період шлюбу він та ОСОБА_4 набули у власність дві квартири, а саме однокімнатну АДРЕСА_1 та двокімнатну

АДРЕСА_2 .

Вказував, що квартира АДРЕСА_1 придбана для проживання його матері за грошові кошти, які були фактично подаровані його родиною після продажу квартири

АДРЕСА_3 , що належала його матері, сестрі та племінниці в рівних частках.

З огляду на викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право особистої приватної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , придбану за кошти родини ОСОБА_7;

- поділити в рівних частках між ним та ОСОБА_4 набуту за спільні кошти подружжя квартиру АДРЕСА_2 , визнавши за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину вказаного нерухомого майна.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що обидві квартири (

АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) придбані нею та ОСОБА_1 за спільні кошти у період шлюбу.

Крім того, спільною сумісною власністю сторін також є земельна ділянка в

с. Кароліно-Бугаз (кадастровий номер 5123781500:02:001:0100) та збудований на ній двоповерховий будинок загальною площею 218,9 кв. м.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частину земельної ділянки в с. Кароліно-Бугаз Одеської області (кадастровий номер 5123781500:02:001:0100) та 1/2 частину житлового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, та ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси

від 22 червня 2018 року в якості його правонаступників до участі у справі залучені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано спадковим майном ОСОБА_1 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні об`єкти нерухомого майна: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0600 га, розташованої у СК «Кароліно», ділянка № НОМЕР_1 , с. Кароліно-Бугаз Кароліно-Бугазської сільської Ради Овідіопольського району Одеської області (кадастровий номер 5123781500:02:001:0100); 1/2 частину садового (дачного) будинку літ. «А», розташованого у садовому товаристві «Кароліно», ділянка № НОМЕР_1 , с. Кароліно-Бугаз Кароліно-Бугазської сільської Ради Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 218,1 кв. м, житловою - 29,3 кв. м, з навісом -а, басейном - Б, та спорудами № 1-3, збудованого за час шлюбу з ОСОБА_4 , але прийнятого в експлуатацію.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на наступні об`єкти нерухомого майна: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , припинивши право власності ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказану частку майна; 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , припинивши право власності ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказану частку майна; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0600 га, розташованої у АДРЕСА_4 (кадастровий номер 5123781500:02:001:0100), припинивши право власності ОСОБА_1 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказану частку майна; 1/2 частину садового (дачного) будинку літ. «А», розташованого у садовому товаристві «Кароліно», ділянка № НОМЕР_1 , с. Кароліно-Бугаз Кароліно-Бугазської сільської Ради Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 218,1 кв. м, житловою - 29,3 кв. м, з навісом -а, басейном - Б, та спорудами № 1-3, збудованого за час шлюбу з ОСОБА_1 , але прийнятого в експлуатацію.

Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги щодо поділу квартири

АДРЕСА_2 , врахував, що спір відносно вказаного нерухомого майна та його належності до спільної сумісної власності подружжя фактично відсутній.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання квартири

АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, районний суд виходив із недоведеності того, що ця квартира була придбана саме за грошові кошти, отримані родичами ОСОБА_1 , від продажу іншої нерухомості. Крім того, суд врахував, що у первинній редакції поданої позовної заяви ОСОБА_1 не заперечував, що вказаний об`єкт є спільним майном сторін.

Здійснюючи поділ садового (дачного) будинку літ. «А», розташованого у садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_2 », суд встановив, що спірний будинок, право власності на який не зареєстровано, був побудований під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в шлюбі. Доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя матеріали справи не містять. При цьому суд врахував, що вказаний садовий (дачний) будинок експлуатувався та експлуатується за своїм функціональним призначенням, а право власності на нього може бути безперешкодно оформлено.

Врахувавши, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, відповідно до статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0600 га, розташованої у СК «Кароліно», ділянка № НОМЕР_1 , с. Кароліно-Бугаз Кароліно-Бугазської сільської Ради Овідіопольського району Одеської області (кадастровий номер 5123781500:02:001:0100).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційні скарги правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , набуту ОСОБА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , набуту ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2 .

Визнано, що частка ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільному майні подружжя становила 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання квартири

АДРЕСА_1 особистою приватною власністю відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ як спільного майна подружжя земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0100, цільове призначення «для ведення садівництва», розташованої в АДРЕСА_4 , та незавершеного будівництвом і не прийнятого до експлуатації садового (дачного) будинку, розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 5123781500:02:001:0100 в

АДРЕСА_4 відмовлено.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що спірні квартири є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , апеляційний суд вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КпШС України, який був чинним на момент набуття ОСОБА_1 вказаної нерухомості у власність.

Вирішуючи питання щодо поділу будівлі, яка знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_4 , суд врахував, що вказаний об`єкт з огляду на цільове призначення земельної ділянки, на якій він розташований (для ведення садівництва), як садовий (дачний будинок) (новостворене нерухоме майно) не прийнятий до експлуатації, право власності на нього в установленому законом порядку не зареєстровано. Наявний у справі технічний паспорт на вказану нерухомість не є документом, який посвідчує законність будівництва, його завершення, готовність до експлуатації або право власності. Матеріали справи не містять будь-яких документів, які б стосувались будівництва будівель, споруд, тощо на земельній ділянці АДРЕСА_4 (дані про забудовника, проектна документації, дозвільна документація про початок будівництва, декларація про об`єкт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації тощо). Відсутність вказаних відомостей позбавляє можливості визначити належність спірної нерухомості до «об`єкта незавершеного будівництва» чи «об`єкта самочинного будівництва», і як наслідок, вирішити питання щодо його поділу.

Земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0100, цільове призначення «для ведення садівництва», розташована в АДРЕСА_4 , яка була набута 30 березня 2005 року в порядку приватизації ОСОБА_1 , апеляційний суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України вважав особистою приватною власністю останнього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в поділі садового (дачного) будинку і земельної ділянки в с. Кароліно-Бугаз Одеської області та ухвалити в цій частині нове судове рішення про визнання за нею та ОСОБА_5 права власності по 1/2 частині за кожним на вказане майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 лютого 2022 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду. У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 511/2303/19.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено провадження у розглядуваній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі

№ 6-2цс15, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16; у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 127/9608/17-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 359/3859/17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження доказів у справі, зокрема, матеріалів технічної інвентаризації садового (дачного) будинку.

Касаційна скарга мотивована тим, що садовий будинок із 2014 року завершений будівництвом, що підтверджено матеріалами технічної інвентаризації.

При цьому в технічному паспорті відсутні будь-які відмітки про те, що цей будинок є самочинним будівництвом.

Відсутність реєстрації права власності на будинок не виключає його поділу.

Земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Вважає, що у разі, якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дідуренко С. В. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому зазначає, що відсутність відмітки про самочинне будівництво у технічному паспорті не змінює правовий статус спірного майна.

Крім того посилається на те, що спірне майно взагалі не підлягає поділу між подружжям.

Фактичні обставини справи встановлені судами

17 серпня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2017 року розірвано. Спільних дітей подружжя не мало.

Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованим

03 липня 1996 року на товарній біржі «Центральна Одеська біржа нерухомості» за № 875, ОСОБА_1 купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Право власності за ОСОБА_1 на підставі вказаного правочину було зареєстровано Бюро технічної інвентаризації 08 липня 1996 року.

Згідно із договором купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованим

12 лютого 1998 року на товарній біржі «Центральна Одеська біржа» за № 4206, ОСОБА_1 купив однокімнатну квартиру

АДРЕСА_5 . Право власності за ОСОБА_1 на підставі вказаного правочину зареєстровано бюро технічної інвентаризації 16 лютого 1998 року.

Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯА

№ 288578, виданим 30 березня 2005 року Кароліно-Бугазькою сільською радою, посвідчено належність ОСОБА_1 на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,06 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 5123781500:02:001:0100, розташованої в СК «Кароліно», ділянка № НОМЕР_1 , с. Кароліно-Бугаз, Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області. Земельна ділянка передана у власність на підставі рішення 25 сесії ІV скликання Кароліно-Бугазької сільської ради від 28 грудня 2004 року № 1708.

У відповіді від 22 травня 2016 року на адвокатський запит голова громадської організації садоводів «Кароліно» повідомив, що ОСОБА_1 є членом організації із 1989 року, має в користуванні земельну ділянку площею 0,06 га, на якій наявна будівля.

Згідно з технічним паспортом на садовий (дачний) будинок, розташований в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на ділянці АДРЕСА_4 , виготовленого 20 березня 2014 року ТОВ «БТІ Одеса» на замовлення ОСОБА_2 , на ділянці знаходиться садовий будинок літ. «А», загальною площею 218,9 кв. м, навіс літ. «а», басейн літ. «Б», споруди № 1-3.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року оскаржується ОСОБА_4 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про поділ як спільного майна подружжя земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0100, цільове призначення «для ведення садівництва» в АДРЕСА_4 , та розташованого на ній садового (дачного) будинку, у зв`язку з чим судове рішення в частині вирішення питання щодо поділу квартири АДРЕСА_1 та квартири

АДРЕСА_2 судом касаційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості не переглядається.

За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав щодо об`єкта нерухомості, врахуванню підлягають особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада

2015 року у справі № 6-388цс15, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі

№ 496/6067/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, відсутність відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або зведення будинку (будівлі/споруди) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети є підставою для визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц,

від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18,

від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду у висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 14 вересня

2021 року у справі № 359/5719/17 та від 12 квітня 2023 року у справі

№ 511/2303/19).

При цьому в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Отже, у розглядуваній справі апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що поняття «об`єкт незавершеного будівництва» (частина третя статті 331 ЦК України) та «самочинно збудований об`єкт» (частина перша статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Згідно із статтею статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Апеляційний суд у розглядуваній справі встановив, що будівля на ділянці

АДРЕСА_4 не прийнята до експлуатації, право власності на неї в установленому законом порядку не зареєстровано. Матеріали справи не містять відомостей, які б підтверджували, що побудований об`єкт нерухомості має статус «житловий будинок» або «садовий (дачний) будинок», а наявний у справі технічний паспорт не є документом, який посвідчує законність будівництва, його завершення, готовність до експлуатації або право власності.

За відсутності документів, які б стосувались будівництва будівель на земельній ділянці АДРЕСА_4 (дані про забудовника, проектна документація, дозвільна документація про початок будівництва, декларація про об`єкт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації тощо), колегія суддів, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на частину будинку.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За загальним правилом у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Разом із тим у розглядуваній справі вимоги про визнання за сторонами спору права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або присудження відповідної грошової компенсації не заявлялись та судами не вирішувались, як і відсутні в матеріалах справи відомості про перелік таких матеріалів чи обладнання, або вартість спірного майна.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка площею 0,06 га з цільовим призначенням «для ведення садівництва», кадастровий номер 5123781500:02:001:0100, передана у приватну власність ОСОБА_1 на підставі рішення 25 сесії IV скликання Кароліно-Бугазької сільської ради від 28 грудня 2004 року № 1708 в порядку безоплатної приватизації.

Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого земельного фонду змінювався.

При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого

2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31 січня

2023 року у справі № 587/2739/20, від 12 серпня 2020 року у справі

№ 626/4/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/6318/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 158/1378/20-ц.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що за відсутності підстав для визнання права власності за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці, яка була набута ОСОБА_1 у результаті безоплатної приватизації у 2005 році, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на частину цієї земельної ділянки.

З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі

№ 6-2цс15, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16; у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 127/9608/17-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 359/3859/17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині відмови в поділі садового (дачного) будинку і земельної ділянки.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович