Рішення

від 24.03.2023 по справі 160/15103/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2023 рокуСправа №160/15103/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат у справі №160/15103/22 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/15103/22 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі; визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податків від 06.07.2022 року №5992 про відповідність Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» п.8 Критеріїв ризиковості платника податків, визначених у додатку 1 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165; зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Також вищевказаним рішення суду стягнуто з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 копійок).

Разом з тим, під час ухвалення вищевказаного рішення судом не вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

08.02.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив суд ухвалити додаткове рішення у справі №160/15103/22 про стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000грн.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 року було задоволено вимоги позивача в повному обсязі, однак судом не вирішено питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем. Так, при поданні позовної заяви представником позивача було заявлено, що вартість витрат позивача на правову допомогу складе 10000,00грн. та як докази надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги, копію договору про надання правової допомоги та копію акта приймання-передачі наданих послуг (детальний опис робіт), копію квитанції про сплату вартості правової допомоги, копію виписки про зміну найменування адвокатського об`єднання. З таких обставин представник позивача просить суд прийняти додаткове рішення у справі щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 року прийнято до провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат у справі №160/15103/22 та справу №160/15103/22 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, а також призначено до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат у справі №160/15103/22 в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи).

Вирішуючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №160/15103/22, суд зважає на таке.

Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.246 КАС України у резолютивній частині рішення, зокрема, зазначається про розподіл судових витрат.

При цьому, ч.1 ст.252 КАС України встановлено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі, що розглядається, має місце випадок, передбачений п.3 ч.1 ст.252 КАС України, а саме: судом при ухваленні рішення у справі №160/15103/22 не вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, про розподіл яких позивач просив у позовній заяві, у даному випадку наявні підстави для ухвалення додаткового рішення з цього питання.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.

Так, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»).

При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правничої допомоги від 06.09.2022 року №06/09/22, укладений між Адвокатським об`єднанням «Новак, Павленко та партнери», як Адвокатським об`єднанням, в особі голови Новака Артура Михайловича, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпром-КР», як Клієнтом, в особі директора Рекути Кирила Олексійовича, акт прийому-передачі наданих послуг по Договору про надання правничої допомоги від 06.09.2022 року №06/09/22 та платіжне доручення №3448 від 07.09.2022р. про сплату позивачем на користь Адвокатського об`єднання «Новак, Павленко та партнери» коштів на суму 10000грн.

Відповідно до п.1.1 Договору про надання правничої допомоги від 06.09.2022 року №06/09/22 предметом даного Договору є надання Адвокатським об`єднанням законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом, представництвом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та умовах, визначених Договором.

Згідно з п.3.1 такого Договору, за послуги, що надаються Адвокатським об`єднанням за умовами даного Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар, остаточний розмір якого та порядок оплати встановлюється згідно акту приймання-передачі наданих послуг.

Водночас, відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг по Договору про надання правничої допомоги від 06.09.2022 року №06/09/22 сторони за таким Договором домовились, що вартість послуг за даним Догвором становить 10000,00грн та погодили надання та оплату таких юридичних послуг:

- аналіз надання документів та визначення правової позиції у справі 1 год. -1000грн;

- витребування необхідної інформації у ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо підстав прийняття оскаржуваного рішення (2 адвокатські запити) 2 год. - 2000грн;

- підготовка та направлення до суду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платина податку №5992 від 06.07.2022 року, представництво в суді першої інстанції за даною позовною заявою 7 год. 7000грн.;

а разом 10000грн.

Додатково в акті прийому-передачі наданих послуг по Договору про надання правничої допомоги від 06.09.2022 року №06/09/22 зазначено, що цей акт є підставою для оплати в порядку та строки, встановлені Договором.

Згідно з платіжним дорученням №3448 від 07.09.2022р. позивачем сплачено на користь Адвокатського об`єднання «Новак, Павленко та партнери» кошти у сумі 10000грн за надання правничої допомоги згідно з Договором від 06.09.2022 року №06/09/22.

Посилаючись на вищевказані докази, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності у розумінні приписів п.2 ч.6 ст.12 КАС України, яка розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто без проведення судового засідання, тому адвокат у судових засіданнях участі не брав, а також, з огляду на наявність установленої судової практики з вирішення цієї категорії спорів, що є сформованою тривалий час, а, отже, підготовка такої позовної заяви не повинна вимагати багато часу.

З огляду на наведене, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн. є неспівмірними з категорією та складністю справи, позаяк, як зазначалося вище, дана справа не викликає складності у правовому розумінні та не містить великого обсягу досліджуваних доказів, а також не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи.

Крім того, суд зауважує, що ані позивачем, ані його представником до суду відповідей на відзиви відповідачів, а також інших процесуальних документів не подавалось.

Крім цього, із вищезазначеного Акта приймання-передачі наданих послуг по Договору про надання правничої допомоги від 06.09.2022 року №06/09/22 слідує, що до переліку наданих адвокатом послуг включені, в тому числі, як окремі роботи з: аналізу надання документів та визначення правової позиції у справі - 1 год. - (1000грн); витребування необхідної інформації у ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо підстав прийняття оскаржуваного рішення (2 адвокатські запити) 2 год (2000грн); підготовки та направлення до суду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платина податку №5992 від 06.07.2022 року, представництво в суді першої інстанції за даною позовною заявою 7 год (7000 грн), однак, означені витрати не підлягають окремій компенсації, оскільки охоплюються поняттям підготовки та направлення позовної заяви до суду, що включено окремим пунктом до переліку наданих послуг. Крім того, як зазначено вище, представництво інтересів позивача в суді першої інстанції за даною позовною заявою адвокатом у судових засіданнях не здійснювалося, бо ця справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто без проведення судових засідань.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00грн. є неспівмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та, виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, тобто без проведення судових засідань, отже заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із протиправними діями відповідача був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн.

Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При цьому, суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементовано нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 143, 252 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Ухвалити додаткове рішення у справі №160/15103/22 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат у справі №160/15103/22 задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 44118658, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦПРОМ-КР» (код ЄДРПОУ 39687027, місцезнаходження: вул. Дніпровське шосе, буд. 28, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50007) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

У стягненні з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова