Постанова

від 25.04.2023 по справі 571/1008/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2023 року

м. Рівне

Справа № 571/1008/21

Провадження № 22-ц/4815/568/23

Рівненський апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Майданіка В.В.,

суддів: Ковальчук Н.М.,

Хилевича С.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Старосільська сільська рада Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року,ухвалене ускладі суддіВерзун О.П.в смт.Рокитне, дата складення повного тексту рішення 06 березня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

02липня 2021року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,в якому просив стягнути з відповідачів:

--- заподіяну йому матеріальну шкоду за користування його земельною ділянкою 0,12га з 2015 року у розмірі 50 000 грн;

--- моральну шкоди, завдану внаслідок порушення його прав (ушкодження здоров`я, душевних страждань його та його родичів, приниження честі і гідності) в розмірі 150000грн.

Позов обґрунтований наступним.

У 1988 році він спільно зі своїм батьком та родичами виробив земельну ділянку 0,12га для сінокосу та ведення сільського господарства, якою користувався понад 26 років. 09 лютого 2015 року на сесії Старосільської сільської ради розглядалася заява позивача про виготовлення проектно-кошторисної документації земельної ділянки 0,12 га.

Рішенням сільської ради №1515 09 лютого 2015 року йому було відмовлено в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка надана іншій особі. Вказує, що земельну ділянку, 21 листопада 2014 року надали ОСОБА_2 , рішенням №1363 Старосільської сільської ради, без висновку земельної комісії, без кворуму депутатів.

17 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 розробили технічну документацію на 0,25 га земельної ділянки, зокрема на частині земельної ділянки позивача у розмірі 0,12 га та подали на затвердження.

При встановлені межових знаків останні не погодили із суміжними землекористувачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі довідки сільвиконкому №7719 від 16.12.2015 року. 05 листопада 2015 року на сесії депутати ухвалили рішення про затвердження технічної документації та передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Позивач вважає, що наразі він є законним землекористувачем спірної земельної ділянки у розмірі 0,12 га, оскільки в нього не вилучена земельна ділянка сесією сільської ради за положеннями ст.ст.116, 149, 150 ЗК України.

14 грудня 2016 року ОСОБА_2 в Старосільській сільській раді запропонувала сільському голові ОСОБА_6 написати "заднім" числом протокол засідання земельної комісії, що і було зроблено та підроблено підпис за померлого на той час ОСОБА_7 , а 16.12.2016 р. ОСОБА_2 доставила даний протокол і зареєструвала в канцелярії суду. Вказав, що 14.02.2017 року судом прийнято рішення про відмову йому в позовних вимогах, при цьому в рішенні неправильно зазначені покази свідків, які на 90% не відповідають дійсності. Верховний Суд скасував 25.11.2020 року рішення І та ІІ інстанції і направив справу на новий судовий розгляд.

Також зазначив, що сільський голова ОСОБА_8 затягував його в кабінет, де погрожував і шарпав за одяг, а ОСОБА_2 пошкодила його земельну ділянку: переоравши пошкодивши засіяну траву та порізала насаджені дерева.

В результаті вказаних дій у нього (позивача) погіршився стан здоров`я, неодноразово доводилось звертатись до лікарів, головні та серцеві болі не проходять, а також він страждає безсонням. Вказав, що таким чином йому причинена значна матеріальна та моральна шкода. Крім того зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 постійно вчиняє сварки, обзиває його нецензурними словами, наводить наклепи, зачіпає його честь і гідність через що йому доводиться звертатись до правоохоронних органів та лікарів та приймати ліки , майже 7 років він знаходиться у стані морального пригнічення.

У зв`язку із наведеним просить задовольнити позов.

Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верзун О.М. у цій справі (а.с.118-119 т.1).

Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 січня 2022 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верзун О.М. у цій справі (а.с.149 т.1).

Рішенням Рокитнівського районногосуду Рівненськоїобласті від28лютого 2023року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність шкоди, протиправності діяння, причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювачів та вини останніх, а також враховував, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від первісних позовних вимог.

Також, вважаючи необґрунтованими вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він дійсно є землекористувачем та володіє земельною ділянкою на законних підставах. Більш того, суд враховував те, що земельна ділянка, з приводу якої заявлено позов щодо стягнення коштів за її використання, перебуває у власності відповідачки ОСОБА_2 , що визнається самим позивачем, зокрема і в його позові. Зокрема суд першої інстанції вказав, що надана ОСОБА_1 копія довідки Радгосп "Старосільський" № 64, на яку він посилається як на підставу законного свого володіння земельною ділянкою, не може бути належним доказом на підтвердження прав землекористувача, оскільки не містить всіх необхідних реквізитів: вихідного номеру та печатки, якою підтверджується підпис посадової особи, яка її видала, при цьому оригіналу довідки не було надано суду.

Також суд виходив з того, що свої вимоги до інших відповідачів (Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області та ОСОБА_3 ), крім ОСОБА_2 , позивачем не обґрунтовано, зокрема, ні в позові, ні в судовому засіданні сторона позивача не зазначила, у чому полягає заподіяна вказаними особами матеріальна та моральна шкода.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції також виходив з того, що не підтверджені доказами посилання позивача, що відповідач, сільський голова ОСОБА_9 , погрожував позивачу, шарпав його за одяг, а відповідачка ОСОБА_2 пошкодила його земельну ділянку, зокрема пошкодила насінну траву та порізала посаджені дерева, постійно вчиняє сварки, обзиває, наводить наклеп, зачіпає його честь і гідність, через що він неодноразово звертався до правоохоронних органів, лікарів та вимушений приймати заспокійливі.

Також суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем медичні документи не підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди, не містять посилання, що саме вказані хвороби позивача виникли внаслідок конфліктів, які виникали з відповідачами, тобто не доведено наявність такої шкоди.

На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про його скасування й ухвалення нового рішення про задоволення позову. При цьому він послався на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема зазначив, що суд не прийняв до уваги тривалість заподіяння моральної шкоди, внаслідок чого відбулось погіршення здоров`я, втрата особистих здібностей, зміна життєвого укладу, необхідність лікування. При цьому послався на положення ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Також вказав, що суд не звернув увагу на положення статті 16, ч.1 статті 23 ЦК України.

Заслухавши доповідача,перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судув межахдоводів апеляційноїскарги тавимог,заявлених усуді першоїінстанції,суд апеляційноїінстанції вважає,що скаргазадоволенню непідлягає з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до копії довідки від 27.05.1988 року № 64, підписаною ОСОБА_10 , повідомлено ОСОБА_1 , що його заяву від 18.05.1988 року щодо виділення земельної ділянки під сінокос та ведення сільського господарства навпроти батькового огорода, на меліоративній-болотній землі р-ну Старосільський розглянуто, дозволено розробити земельну ділянку 0,12 га згідно поданої заяви в АДРЕСА_1 , для сінокосу та ведення сільського господарства (а.с.7 т.1).

Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що 10.01.2011 року останній просить Старосільську сільську раду дозволити йому доприватизувати 0,12 га землі навпроти його огороду, які він виробив разом з його батьком і користувався понад 15 років. Також вказав, що в даний час він приватизує весь батьківський город 0,59 га (а.с.7-зворотній бік т.1).

У матеріалах справи наявні копії медичних заключень хворого ОСОБА_1 , датовані 11.06.2015 р., 09.08.2018 р., 06.06.2018 р.,08.02.2019., 09.08.2018 р. Вказані копії поганої якості, текст погано читабельний (а.с.8-9 т.1).

Також є медичні висновки щодо позивача та його стану здоров`я від 11.06.2015 р., 23.06.2015 р., 23.08.2017 р., 01.03.2018 р., 01.03.2018 р., 04.02.2021 р., 08.02.2019 р., 06.06.2018 р., 09.08.2018 р., 11.06.2015 р., 23.06.2015 р., 23.08.2017 р. Вони читабельні, але з огляду на скорочені написання назв не можна дійти висновку щодо конкретної хвороби чи захворювання (а.с.23, 24 т.1, 139 т.1).

У заяві від 04.11.2014 року до голови Старосільської сільської ради Дорошенко Г.Д. просить надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 , площа 0,25 га (а.с.160 т.1).

Із протоколу засідання постійної комісії по земельних ресурсах та соціального розвитку села від 20.11.2014 року вбачається, що відбулось погодження виділення земельних ділянок (а.с.10 т.1).

Рішенням Старосільської сільської ради від 21.11.2014 року надано дозвіл ОСОБА_2 на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,25 га (а.с.124 т.1).

У заяві від 26.02.2015 року, яку підписали 11 депутатів (з 28 вказаних) Старосільської сільської ради, останні просили повторно поставити на голосування щодо відміни рішення № 1363 від 21.11.2014 року, оскільки до них не було доведено, що це спірне питання, а тому вони вважають, що земельну ділянку наділено поспішно для ОСОБА_2 на частині огороду ОСОБА_1 (а.с. 10-зворотній бік т.1).

У матеріалах справи наявна копія скарги ОСОБА_1 від 03.02.2021 року до прокурора Рівненської області щодо прийняття заходів щодо ОСОБА_2 , яка приватизувала земельну ділянку з використанням підроблених документів, копія скарги від 02.02.2021 року до начальника Головного управління поліції, копія скарги від 03.02.2021 року прокурору Рівненської області (а.с.12, 25-зворотній бік, 26 т.1).

Також у матеріалах справи є копії заяв ОСОБА_1 від 01.02.2021 року до Начальника Рокитненського ВП про застосування заходів до ОСОБА_2 (а.с.12, 13 т.1)

У листі ТДВ "Рокитнівська ПМК №180" надано інформацію голові Старосільської Сільської ради про те, що протягом 1981 по 1993 року проводились роботи по "Захисту с.Дроздинь від затоплення повненевими водами р. Льва" (а.с.76 т.1).

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 подавав до Рокитнівського районного суду Рівненської області інший позов до Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний підприємець ОСОБА_3 про визнання недійсним і скасування рішень Старосільської сільської ради, акта приймання-передачі межових знаків та проектної документації (цивільна справа № 571/75/16-ц).

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 08 листопада лютого 2021 року (справа №571/75/16-ц)у задоволені того іншого позову відмовлено (а.с.165 т.1). Рівненський апеляційний суд 10 листопада 2022 року залишив без змін рішення суду І інстанції від 08 листопада 2021 року.

Вказане рішення від 08.11.2021 року оприлюднено в ЄДРСР.

Вказана справа стосується спірної у цій справі земельної ділянки (кадастровий номер: 5625086800:03:001:04147). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суд вважав законним рішення № 1515 від 09.02.2015 року "Про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу накладання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з тим, що земельна ділянка, на яку він претендує надана іншій особі, зворотнього суду не доведено. Також суд виходив з того, що відмова у задоволенні попередньої вимоги тягне за собою відмову у задоволенні послідуючої вимоги про скасування акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, встановлених по межі земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та проектної документації відносно спірної земельної ділянки.

Вказаним рішенням також встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.11.2015 року є власником земельної ділянки, площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 -правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України:

--- землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди (ч.1);

--- порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч.2).

Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України:

--- набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2);

--- безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3);

--- земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.5).

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За положеннями ст.319 Цивільного кодексу України:

--- власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1);

--- власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч.2);

--- усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.3);

--- власність зобов`язує (ч.4);

--- власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч.5);

--- держава не втручається у здійснення власником права власності (ч.6);

--- діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.7);

--- особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (ч.8).

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно доч.2постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни "Пропрактику розглядусудами цивільнихсправ"від 27.03.1992р., розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (абзац 1).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (абзац 2).

Апеляційний суд вважає, що в силу положень ч.3 ст.89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій частині, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено наявність шкоди, протиправності діяння відповідачів, причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювачів та вини останніх, а також обґрунтовано враховував, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від первісних позовних вимог.

При цьому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведення позивачем того, що він дійсно є землекористувачем та володіє земельною ділянкою на законних підставах. При цьому апеляційний суд враховує те, що у цій справі позивач мав би довести законність свого землекористування спірною земельною ділянкою (кадастровий номер: 5625086800:03:001:04147). Однак, ним цього не зроблено.

Також апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку копії довідки радгоспу "Старосільський" № 64 від 27.05.1988 року, зазначивши, що вона не може бути належним доказом на підтвердження прав землекористувача, оскільки не містить всіх необхідних реквізитів: вихідного номеру та печатки, якою підтверджується підпис посадової особи, яка її видала, при цьому оригіналу довідки не було надано суду.

Також апеляційний суд враховує й те, що, як зазначив суд першої інстанції, сторонами не оспорюється, що наразі вказана земельна ділянка перебуває у власності відповідачки ОСОБА_2 . До того ж, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову у іншій справі № 571/75/16-ц про визнання недійсним та скасування рішень Старосільської сільської ради, акта приймання-передачі межових знаків та проектної документації відносно спірної земельної ділянки. Таким чином, рішення, на підставі яких відповідачка ОСОБА_2 є власницею спірної земельної ділянки, визнано судом законними, до того ж сам позивач зазначає про це у своєму позові. А тому позивачем не доведено, що йому могла бути завдана матеріальна шкода, оскільки він не має прав на спірну земельну ділянку.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог до відповідачів Старосільської сільської ради Сарненського району Рівненської області та ОСОБА_3 , оскільки вони (вимоги) не обґрунтовані належним чином, зокрема, позивач не довів того, що відповідач (сільський голова Ковалець Г.Д.) погрожував позивачу, шарпав його за одяг.

Також апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про недоведеність того, що відповідачка ОСОБА_2 пошкодила його земельну ділянку, зокрема, пошкодила насінну траву та порізала посаджені дерева, постійно вчиняє сварки, обзиває, наводить наклеп, зачіпає його честь і гідність, чим завдали йому моральних страждань. Надані позивачем медичні документи не підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди, не містять посилання, що саме вказані хвороби позивача виникли внаслідок конфліктів, які виникали з відповідачами.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами і є такими, що висновків суду не спростовують.

Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на неврахування судом положень ст.16, ч.1 ст.23 ЦК України, а також на неприйняття судом до уваги тривалості заподіяння моральної шкоди, внаслідок чого відбулось погіршення здоров`я, втрата особистих здібностей, зміна життєвого укладу, необхідність лікування.

При цьому апеляційний судить виходить з того, що матеріалами справи вказане не підтверджено.

Висновки суду апеляційної інстанції

Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівськогорайонного судуРівненської областівід 28лютого 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках,передбачених п.2ч.3ст.389ЦПК України,шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови 25 квітня 2023 року.

Головуючий Майданік В.В.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.