Постанова

від 20.04.2023 по справі 154/2712/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 154/2712/20 Головуючий у 1 інстанції: Кусік І. В. Провадження № 22-ц/802/369/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної продовольчо-зернової корпорації України в особі філії «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи.

Вказував, що з 13.06.2006 року по 17.08.2020 року він працював на Володимир-Волинському комбінаті хлібопродуктів (правонаступником якого з 2014 року є Державна Продовольчо-зернова корпорація України) водієм пожежного автомобіля. При оформленні чергової відпустки у червні 2019 року він дізнався про умови чинного колективного договору, тому вважає, що через недотримання з боку роботодавця умов колективного договору, йому постійно недораховувалася належна заробітна плата, що за понад 14 років роботи на даному підприємстві призвело до недоотримання ним понад 150 000 гривень.

ОСОБА_1 зазначив, що при нарахуванні заробітної плати водію пожежного автомобіля вантажопід`ємністю понад 1,5 тони, замість зазначеного в пункті 2.2 додатку 6 коефіцієнта 1,45, застосовувався коефіцієнт менший від 1,09, що згідно класифікатора кваліфікаційних характеристик професій робіт відповідає 2-му розряду тарифної сітки робітника основного виробництва. Він неодноразово звертався з приводу цієї недоплати до адміністрації «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів», однак йому в цьому відмовляли. Позивач наголосив, що саме через ці звернення його було без будь-яких причин 17.08.2020 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності працівників. Однак, згідно цієї статті трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірвано власником або уповноваженою ним особою лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників і техніко-економічного обґрунтування цього рішення. Тому в його випадку жодна з цих ознак не є слушною, бо не відбулося навіть скорочення чисельності працівників підрозділу пожежно-сторожової охорони. Більше того, зміни штатного розпису, які одноосібно затверджувалися попереднім керівником ДПЗКУ без погодження з Правлінням корпорації, без попереднього внесення та затвердження змін до колективного договору, теперішнім керівництвом корпорації визнані недійсними і не можуть слугувати підставою для звільнення з роботи. Таким чином, ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення з роботи незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Стверджує, що за увесь час його роботи на Володимир-Волинському комбінаті хлібопродуктів на посаді водія пожежного автомобіля, адміністрація підприємства вимагала від усіх водіїв пожежного автомобіля виконувати обов`язки охоронця, що не було обумовлено ні трудовим договором, ні їхньою згодою, ні відповідним оформленням згідно чинного законодавства. За умовами чинного колективного договору передбачена доплата за сумісництво професій у розмірі 100% заробітної плати відсутнього працівника, тобто у його випадку сторожа. Заробітна плата сторожа визначена тим самим колективним договором і відповідає тарифній ставці робітника 1-го розряду основного виробництва і прирівняна до мінімальної заробітної плати, яка встановлена Кабінетом Міністрів України. У зв`язку із цим ОСОБА_1 вважає себе таким, що має право на компенсацію 50% розміру заробітної плати сторожа, обов`язки якого він виконував упродовж усього часу роботи на підприємстві, яка становить 141734,50 гривні.

Вважає, що йому неправильно була нарахована і виплачена вихідна допомога при звільненні, як це передбачено колективним договором, тому просив стягнути з відповідача і третю середньомісячну заробітну плату у розмірі 5399,08 гривень.

Крім того, за 14 років роботи на даному підприємстві йому не було своєчасно надано 42 дні додаткової оплачуваної відпустки. Після звільнення позивач отримав компенсацію за 19 днів відпустки, тому вважає, що відповідач йому ще повинен сплатити компенсацію за 23 дні додаткової оплачуваної відпустки у розмірі 3979,23 гривень.

З врахуванням наведеного, просив суд визнати незаконним і скасувати наказ № 72-ОС від 17.08.2020 року про звільнення його з роботи та поновити його на посаді водія пожежного автомобіля, а також стягнути з Державної продовольчо-зернової корпорації України в особі «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, 141 734,50 гривень заробітної плати за суміщення обов`язків сторожа упродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля, 150 000 гривень недоотриманої заробітної плати, 5 399,08 гривень матеріальної допомоги, 3 979,23 гривень компенсації за 23 дні невикористаної оплачуваної додаткової відпустки.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було проведено з дотриманням норм трудового законодавства уповноваженою на те особою з виплатою усіх належних ОСОБА_1 сум, що належали йому від підприємства. За час роботи усі виплати проводились з врахуванням положень колективного договору та у відповідності до Закону.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою КМУ України від 11.08.2010 року № 764 «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було утворено державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ліквідовано дочірні підприємства Компанії згідно з додатком, в тому числі й Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів (код ЄДРПОУ 00951422).

Положення про філію ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів», затвердженого Рішенням правління ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України» (протокол від 27.01.2016 року № 5), Положення про філію ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів», затвердженого в.о. голови правління І.Марченко від 11.02.2019 року, відповідач є правонаступником всіх прав та обов`язків філії Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів» та не є правонаступником ліквідованого Володимир-Волинського КХП.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.06.2006 року по 13.05.2014 року працював водієм пожежного автомобіля у ДП ДАК "Хліб України" Володимир Волинського КХП та був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Наказом директора філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський КХП» № 1 від 14.05.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.05.2014 року, було прийнято на роботу водієм пожежного автомобіля з 14.05.2014 року з оплатою праці згідно штатного розпису. 17 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнений у зв`язку з скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказані обставини підтверджуються копіями відповідних наказів, копією трудової книжки ( а.с. 86-92 Т. 3), поясненнями позивача та відповідача.

З врахуванням наведено необхідно вважати, що ОСОБА_1 працював на посаді водія пожежного автомобіля АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП" саме з 14.05.2014 року .

Помилковими є твердження ОСОБА_1 про його працевлаштування до відповідача з червня 2006 року, оскільки такі спростовуються власноручно написаними заявами позивача про звільнення з роботи з ДКП ДАК "Хліб України" та прийняття на роботу в АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (а.с. 85 Т.1), відповідними наказами роботодавця ( а.с. 84 Т. 1) та записами в трудовій книжці. Крім того, в судовому засіданні позивач ствердив, що дійсно відбувалась процедура звільнення, а в подальшому прийняття його на роботу до відповідача, з якою він погодився оскільки бажав виконувати свої трудові обов`язки водія пожежної машини.

З штатних розписів робітників філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» від 01.11.2018 року, від 01.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 займав посаду водія автотранспортних засобів (пожежний автомобіль), три таких посади були виведені зі штату установи та створені три посади сторожа ( а.с.100-107 Т. 1).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким необхідно розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Попередженням в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М.Кузьменка № 149 від 08.04.2020 року водію пожежного автомобіля ОСОБА_1 було повідомлено про виведення зі складу штатного розпису посади, яку він обіймає та переведення його на посаду сторожа через 2 місяці. Вказаним документом було попереджено позивача, що у разі відмови його буде звільнено за ст. 36 п.6 КЗпП. Відповідне рішення працівника просили подати до відділу кадрової служби до 08.06.2020 року.

Офіційним листом за підписом в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» № 223 від 11.06.2020 року ( а.с 92 Т.1) ОСОБА_1 було повідомлено про скорочення його посади та повідомлення про наступне вивільнення не раніше двох місяців з дня отримання цього повідомлення. Вказаним документом позивачу було запропоновано зайняти вакантні посади сторожа, вагара, електромонтера 5 розряду, водія вантажного автомобіля. Рішення про зайняття вакантних посад просили прийняти до 10.08.2020 року, повідомили, що у разі відмови від переведення на запропоновані посади, ОСОБА_1 буде звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним попередженням 16.06.2020 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив отримання згаданого попередження та пропозицію щодо зайняття вакантних посад, однак повідомив, що відмовився від подальшого працевлаштування, оскільки мав намір звертатись до суду з даним позовом та доводити порушення своїх трудових прав, які передбачені, як законом, так і положеннями колективного договору, що на його думку не виконувались роботодавцем.

Як вбачається з наказу в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М.Кузьменка № 72-ОС від 17.08.2020 року, ОСОБА_1 , водія пожежного автомобіля, було звільнено 17.08.2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, згідно колективного договору п. 6.31 та грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи: з 14.05.2019 року по 13.05.2020 року 24 календарних днів та з 14.05.2020 року по 13.05.2021 року 6 календарних днів. Підставою наказу вказано попередження від 11.06.2020 року № 223. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом 17.08.2020 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.

Таким чином, після змін в організації роботи філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» та штатному розписі підприємства, ОСОБА_1 було попереджено про скорочення його посади та повідомлено його про наступне вивільнення не раніше двох місяців. Позивачу було запропоновано зайняти вакантні посади, оклади яких навіть більші за той, який був на скороченій посаді, чим позивач не скористався.

Проведення скорочення на підприємстві посад водіїв пожежних автомобілів підтверджується дослідженими штатними розписами та іншими письмовими матеріалами справи. Так функції аварійно-рятувального обслуговування філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» на підставі договору № 3 про постійне та обов`язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій від 26.02.2018 року та додатку до даного договору покладено на ДПРЧ № 5 УДСНС України у Волинській області.

Прийняття рішення про скорочення чисельності або штату працівників є виключно компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ним органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Проаналізувавши письмові докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що будь-яких даних про те, що відповідачем було порушено права ОСОБА_1 при його звільненні матеріали справи не містять, а тому вимога про визнання незаконним, скасування наказу № 72-ОС від 17.08.2020 року про звільнення його з роботи з поновленням на посаді водія пожежного автомобіля не підлягає до задоволення.

Не підлягає до задоволення й вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вона є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

Підставно та обґрунтовано відмовлено судом першої інстанції у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за суміщення обов`язків сторожа впродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля.

З посадової інструкції сторожа, водія пожежного автомобіля, затвердженої 15.02.2018 року в.о. директора філії ПАТ «ДРЗКУ» Володимир-Волинського КХП», вбачається, що сторож, водій пожежного автомобіля зобов`язані, в тому числі, здійснювати охоронні функції території підприємства. З вказаною інструкцією ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис 15.02.2018 року.

Окрім того, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що охоронні обов`язки водіїв пожежних машин були дещо вужчими від обов`язків охоронців, та пов`язані виключно зі сферою пожежної охорони.

Безпідставними є твердження позивача про не правильне застосування до коефіцієнту вантажопід`ємності транспортного засобу, яким він керував, при нарахуванні заробітної плати..

З протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 2 ГАЗ 66 від 28.10.2020 року, вбачається , що його вантажність складає 1,5 тони.( а.с. 95 Т.1). На вказаній копії протоколу наявний напис про її відповідність оригіналу, як це передбачено ст. 95 ЦПК України. Листом від 26.11.2021 року ТзОВ "Укрвеставто" повідомило суд, що вантажопідйомність ТЗ ГАЗ 66 було визначено на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ( а.с 178 Т. 2). при цьому долучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та протокол перевірки технічного стану КТЗ ( а с. 180 182 Т. 2).

Визнавши вказаний протокол належним доказом, суд першої інстанції правомірно взяв за основу саме цей протокол при перевірці правильності застосування коефіцієнта вантажопідємності ТЗ при нарахуванні заробітної плати ОСОБА_1 ..

Подані копії протоколів перевірки технічного стану ТЗ від 18.10.2019 року ( а.с 9 Т. 1) та від 15.0.2017 року ( а.с 156 Т.2) обґрунтовано не взяті судом до уваги, як докази, оскільки відповідач заперечував їх достовірність, а ОСОБА_1 , який надав їх до суду, не міг пояснити де знаходять оригінали даних документів, та не засвідчив у передбачений законом порядок їх відповідність оригіналу.

Згідно з п. 6.8 Колективно договору, встановлений гарантований розмір тарифної ставки робітника 1 розряду за виконану місячну норму праці (обсяг робіт) для працівників філій з 01.01.2019 року становить 32373,00 грн.

Згідно з додатком 6 до колективного договору, водіям автотранспортних (спеціальні автомобілі: самоскиди, цистерни, пожежні та ін.) при вантажопідйомності тон понад 0,5 до 1,5 застосовується коефіцієнт співвідношення мінімальних розмірів тарифних ставок (окладів) і мінімального розміру тарифної ставки робітника 1 розряду 1,38. Тобто, заробітна плата складає 3237,00 х 1,38 = 4467,00 грн, що й сплачувалося позивачу. Таким чином, виплата заробітної плати виплачувалася ОСОБА_1 з дотриманням трудового законодавства.

Безпідставними є вимоги позивача про недоотримання ним належної матеріальної допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.

З матеріалів справи вбачається, що наказом в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» № 75-ОС від 27.08.2020 року, ОСОБА_1 , водію пожежного автомобіля, було виплачено: компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці, згідно колективного договору, додатка № 3 строком 19 календарних днів; середній заробіток з 18.08.2020 року по 27.08.2020 року, згідно ст. 117 КЗпП. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом 31.08.2020 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.

Відповідно до п. 6.31 Колективного договору ( а.с 90 Т. 2) у разі розірвання трудового договору у зв`язку із скороченням чисельності або штату, виплатити вихідну допомогу працівникові , який має безперервний стаж роботи на даному Товаристві зокрема: від п`яти до десяти років - у розмірі двомісячної заробітної плати.

Пунктом 5.16 колективного договору та додатком 3 до нього ( а.с. 85,112 передбачено, що водії автотранспортного засобу вантажопідйомності від 1,5 до 3, 0 тонн мають право на 3 календарних днів додаткової відпустки.

В довідці філії АТ " ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» № 361 від 26.10.2022 року ( а.с. 61 Т.3) детально відображено кількість використаної ОСОБА_1 додаткової та основної відпустки за період роботу у відповідача та по день звільнення.

З розрахункового листка за серпень 2020 року на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що водію автотранспортних засобів (пожежного автомобіля вантажопідйомністю 1,5 т.) ОСОБА_1 було нараховано: вихідну допомогу в сумі 10798,16 грн; оплату за вечірні години в сумі 111,68 грн; оплату за нічні години в сумі 379,70 грн; індексацію зарплати в сумі 98,43 грн; компенсацію відпустки в сумі 8477,49 грн; оклад по часам в сумі 3126,90 грн; оплату за середнім заробітком в сумі 1757,84 грн; премію до свята в сумі 650,00 грн. Всього нараховано 25400,20 грн, утримано 4953,04 грн, виплачено 18037,94 грн, борг за підприємством склав 4061,25 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов правильного висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 , в силу вимог ст. 117 КЗпП України, останньому було виплачено середній заробіток, вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку та інші виплати, передбачені колективним договором та чинним трудовим законодавством, а відтак й інші вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому колегія суддів з врахуванням вимог позовної заяви та пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні зауважує, що позивач помилково вважаючи, що працював у відповідача з червня 2006 року не правильно рахує загальний стаж , який дає право на розмір вихідної допомоги при звільненні та кількість днів додаткової відпустки.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин та дійшов обґрунтовано висновку про безпідставність заявленого ОСОБА_1 позову, у зв`язку з чим правомірно відмовив у його задоволенні.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи апеляційної скарги є ідентичними аргументам позовної заяви, не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції та необхідності переоцінки доказів, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могло призвести до неправильного вирішення справи та слугували безумовною підставою до скасування судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: