Постанова

від 25.04.2023 по справі 903/865/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року Справа № 903/865/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивача - Слободян О.Ю., Сковронський Т.С.

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерго Системс" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023, повний текст складено 27.01.2023, у справі №903/865/22 (суддя Слободян О.Г.).

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерго Системс"

до Приватного підприємства "Захід"

про стягнення 604 900, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/865/22 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 17.01.2023 у справі №903/865/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Енерго Системс" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/865/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, встановив обставину відсутності укладеного між сторонами договору, яка не заперечувалась позивачем, та не була предметом спору.

Також вказує, що в обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на податкову накладну №20 від 31.10.2019 на суму 264 500 грн. та на податкову накладну №21 від 30.11.2019 в розмірі 340 400 грн. Вищевказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9328614296 та № 9328608073 та затверджені контрагентом. Однак суд першої інстанції не дослідив належним чином вказані податкові накладні та не дав їм належної правової оцінки.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/865/22/1160/23 від 22.02.2023 витребувано матеріали справи №903/865/22 з Господарського суду Волинської області. 28.02.2023 матеріали справи №903/865/22 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2023 у справі №903/865/33 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерго Системс" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/865/22; розгляд справи призначено на 25.04.2023 об 14:30 год.

Запропоновано відповідачу у строк до 17.04.2023 надати суду відзив на апеляційну скаргу та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.

Роз`яснено учасникам справи право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, передбачене статтею 197 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали направлено сторонам поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення (а.с. 89).

17.04.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерго Системс" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/865/22, в якому останній вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

25.04.2023 до початку судового засідання від позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про витребування доказів.

В судове засідання 25.04.2023 з`явились представники позивача, які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.

Розглянувши клопотання позивача від 25.04.2023 про витребування доказів, заслухавши в судовому засіданні представників позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач, подаючи клопотання про витребування доказів просить:

- витребувати у Приватного підприємства "Захід" (код ЄДРПОУ 20132169, індивідуальний податковий номер 201321603076) копії матеріалів податкової звітності щодо відображення податкового кредиту за податковими накладними № 20 від 31.10.2019 року на суму 264 500,00 (двісті шістдесят чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) та № 21 від 30.11.2019 року в розмірі 340400,00 (триста сорок тисяч чотириста гривень 00 копійок).

- витребувати у Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (43010, м. Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679) інформацію щодо податкової звітності Приватного підприємства "Захід" (код ЄДРПОУ 20132169, індивідуальний податковий номер 201321603076) щодо відображення податкового кредиту за податковими накладними 20 від 31.10.2019 року на суму 264 500, 00 (двісті шістдесят чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) та № 21 від 30.11.2019 року в розмірі 340 400, 00 (триста сорок тисяч чотириста гривень 00 копійок).

В обгрунтування поданого клопотання зазначає, що у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволені клопотання позивача про витребування звітності від 28.11.2022 вважає за необхідне повторно заявити дане клопотання у зв`язку з тим, що дана звітність підтвердить факт отримання відповідачем податкового кредиту та матеріальних цінностей, а відповідно і наявність зобов`язання перед позивачем.

Колегія суддів зауважує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд має дослідити наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Таким чином у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Але, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Так, дійсно, відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України, як у редакції від 27.02.2018 так і від 22.03.2018, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Таким чином, наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки, а тому у задоволення клопотання позивача про витребування доказів необхідно відмовити.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Згідно твердження позивача (про це йдеться у позовній заяві) 01.08.2019 між ТОВ "Захід Енерго Системс" (далі - позивач) та ПП "Захід" (далі - відповідач) було укладено договір поставки № 01/08-В, згідно якого позивач поставив відповідачу вугілля кам`яне "Г" у кількості 263 тонн по ціні 2300 грн. за 1 тонну на загальну суму 604 900 гривень.

Щодо факту наявності договірних відносин між сторонами та поставки товару, позивач посилається на податкову накладну №20 від 31.10.2019 на суму 264 500 грн. та податкову накладну №21 від 30.11.2019 на суму 340 400 грн. Вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

01.09.2020, 18.01.2022 та 25.09.2022 позивачем на адресу відповідача були надіслані претензії №1, №2, №3 з вимогою перерахувати 604 900 грн. за поставлений товар, що підтверджується поштовими накладними та описами вкладення до цінного листа, які містяться в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позову, відповідачем свої зобов`язання не виконані, а тому заборгованість ПП "Захід" перед ТОВ "Захід Енерго Системс" за поставлений товар становить 604 600 грн.

Посилаючись на загальні положення законодавства щодо виконання зобовязань позивач звернуся з позовом до Господарського суду Волинської області в якому просить суд стягнути з відповідача 604 600 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/865/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд зазначив, що на підтвердження факту здійснення господарської операції та виникнення договірних відносин, позивач посилається лише на податкові накладні та надіслані відповідачу претензії, які не можуть бути належними доказами поставки товару відповідачу та виникнення в останнього обов`язку щодо здійснення розрахунків за товар.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статями 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначено у ст.ст. 642- 643 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст засади свободи договору викладено у ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом із тим у Цивільному кодексі України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 1 та ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України в редакції станом на лютий 2018р.).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, так і судом першої інстанції, позивачем не надано до матеріалів справи копію Договору поставки №01/08-В від 01.08.2019, наявністю якого позивач обґрунтовує, зокрема, свої позовні вимоги щодо стягнення з відповідача коштів у розмірах, передбачених цим Договором.

Доказів того, що договір поставки товару був укладений сторонами усно або у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, матеріали справи також не містять.

Позивач у справі наполягає на тому, що два примірники зазначеного Договору він направив для підписання на адресу відповідача, однак доказу на підтвердження відправлення договору до матеріалів справи не надано.

В матеріалах справи наявні лише підписані директором ТОВ "Захід Енерго Системс" податкові накладні №20 від 31.10.2019 та №21 від 30.11.2019 з посиланням на договір поставки від 01.08.2019 №01/08-В та претензії ТОВ "Захід Енерго Системс" про сплату 604 900 грн, які надсилалися відповідачу. Відповіді на надіслані претензії відповідачем не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 справа №910/23097/17 вказано, що податкові накладні є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед позивачем. Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та правовідносин між ними. Як доказ, податкова накладна не може бути єдиним доказом у справі.

У постанові Верховного Суду від 28.08.2020 зі справи №922/2081/19 вказано, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які скаржником не були надані до суду, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

Відповідно до абз. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Позивачем видаткові накладні суду не надані.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що складання первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, є обов`язковим для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та

підтверджує її здійснення.

За приписами ст. 9 зазначеного Закону (в редакції станом на 12.04.2018 рік) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до ч. 8 зазначеної статті відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Також колегія суддів зауважує, що товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару позивачем до матеріалів справи також не надано.

Зазначене є порушенням законодавства, адже, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. №363 (зі змінами та доповненнями) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за №128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Таким чином місцевий господарський суд вірно поважав недоведеним позивачем факт укладення Договору поставки № 01/08-В від 01.08.2019, а також виникнення між сторонами господарських відносин з приводу поставки вугілля і, як наслідок, існування грошових зобов`язань у відповідача перед позивачем.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерго Системс" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/865/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу №903/382/22 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "28" квітня 2023 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.