Рішення

від 17.04.2023 по справі 910/2081/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/2081/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "К-Б-К"

до Київської міської ради

про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін

від позивача - Шегера І.П.,

від відповідача - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Б-К» (далі - позивач) до Київської міської ради (далі - відповідач) у якому позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду між ним та відповідачем до договору про поновлення договору оренди земельних ділянок від 25.04.2019 (далі - Договір оренди), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі №115, площею 8,8876 Га (кадастровий номер 8000000000:90:118:0008) та площею 0,0279 Га (кадастровий номер 8000000000:90:118:0200), які розташовані у Голосіївському районі м. Києва по вул. Ново-Пирогівська, 56 у викладеній у позові редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- 25.04.2019 між позивачем та відповідачем було поновлено Договір оренди, відповідно до якого позивач орендує у відповідача земельні ділянки визначені цим Договором, що належать до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва, із річною орендною платою за ці земельні ділянки у розмірі 3 (або 10) відсотків від її нормативної грошової оцінки;

- 13.09.2022 відповідачем прийнято рішення №5449/5490, яким установлено, що у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) у розмірі « 0» відсотка;

- за умовами пункту 4.4 Договору оренди після прийняття відповідачем вказаного рішення від 13.09.2022 №5449/5490 позивач як орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за наведений період відповідно до нової орендної ставки - нуль відсотка від її нормативної грошової оцінки;

- враховуючи ці обставини та умови пункту 11.1 Договору оренди, позивач листом від 20.10.2022 № 74 направив відповідачу підписану з боку позивача спірну Додаткову угоду до Договору оренди з проханням укласти та підписати вказану Додаткову угоду з боку відповідача, із застосуванням у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 орендної ставки в розмірі нуль відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- однак, відповідач у відповіді на цей лист повідомив позивача, що рішення від 13.09.2022 №5449/5490 не містить обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, а тому залишив без задоволення пропозицію позивача щодо підписання спірної Додаткової угоди до Договору оренди;

- позивач, посилаючись на положення статей 21, 30, 35 Закону України «Про оренду землі», статті 20, 187, 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 651, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить суд за таких обставин укласти спірну Додаткову угоду за рішенням суду.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував відсутністю правових підстав для укладання спірної Додаткової угоди. Відповідач зазначив, що виходячи зі змісту статей 632, 651 ЦК України та статті 30 Закону України «Про оренду землі» слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону. Разом із тим, ані у рішенні відповідача від 13.09.2022 №5449/5490, ані у Договорі оренди не вказано про зобов`язання сторін укласти додаткову угоду до Договору оренди в частині зміни відсоткової ставки за період з 01.03.2022 до 31.05.2022.

Відповідач також зазначив про відсутність у позивача порушеного права чи інтересу, оскільки необхідності для укладання спірної Додаткової угоди умови Договору оренди не містять.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов, а також додатково зазначила, що за спірний період з 01.03.2022 по 31.05.2022 кошти позивачем були сплачені за попередньою (визначеною у Договорі) ставкою, і без укладання спірної додаткової угоди позивач не може реалізувати своє право на передбачену у рішенні Київської міської ради від 13.09.2022 №5449/5490 за цей період « 0» ставку податку у податкових органах, що підтверджується відповідним листом Головного управління ДПС у м. Києві від 27.02.2023.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2010 між відповідачем як орендодавцем та позивачем як орендарем було укладено договір оренди земельних ділянок, який відповідно до договору про поновлення договору оренди від 25.04.2019, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі №115, було поновлено на 5-ть років та викладено в іншій редакції (далі - Договір оренди).

За умовами цього Договору оренди відповідач (Орендодавець), на підставі рішень Київської міської ради від 17.09.2009 № 239/2308 та від 06.06.2018 № 922/4986 передає, а позивач (Орендар) приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки (далі - об`єкт оренди або Земельні ділянки), визначені цим Договором, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд позивача. Земельні ділянки, які є об`єктом оренди, належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Земельного кодексу України з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 Хі 5245-VI (пункт 1.1 Договору оренди).

Детальний опис, характеристики та місце розташування об`єкта оренди зазначений у розділі 2 Договору оренди.

Зокрема, згідно із пунктом 2.1 Договору оренди цільовим призначенням Земельних ділянок є « 11.2 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».

Відповідно до пункту 4.2 Договору оренди річна орендна плата за Земельні ділянки встановлюється у розмірі трьох відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а у випадку, коли розташовані на Земельній ділянці будівлі, споруди або їх частини здаються в оренду іншим суб`єктам, орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 10-ти відсотків від її нормативної грошової оцінки пропорційно орендованій площі будівель, споруд або їх частин. Обчислення розміру орендної плати за Земельні ділянки здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця, протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок наведений у цьому пункті (пункт 4.6 Договору оренди).

Пунктом 4.3 Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змін до цього Договору та з урахуванням пункту 4.4 даного Договору.

Згідно з пунктом 4.4 Договору оренди розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених Договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, погіршення стану орендованих Земельних ділянок не з вини Орендаря, що підтверджено документами, та у інших випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору в частині розміру річної орендної плати Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

Відповідно до пункту 11.1 Договору оренди всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Пунктом 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» установлені мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення.

Додатком 11 «Розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки)» до вказаного рішення відповідача від 09.12.2021 № 3704/3745 для земельних ділянок із цільовим призначенням земельної ділянки (за кодом 11.02) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості встановлено орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки (за 2022 рік).

13.09.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (далі - Рішення від 13.09.2022), відповідно до пункту 1.3 якого пункт 19.13 вищевказаного рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 було доповнено абзацом, згідно з яким установлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Позивач вважає, що після прийняття відповідачем рішення від 13.09.2022 він як орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки, встановленої відповідачем як орендодавцем у цьому Рішенні від 13.09.2022, тобто за період з 01.03.2022 до 31.05.2022 у розмірі нуль відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Тому він, враховуючи положення пунктів 4.4, 11.1 Договору оренди, листом від 20.10.2022 № 74 звернувся до відповідача із пропозицією у 20-ти денний строк після отримання цього листа укласти спірну Додаткову угоду до Договору оренди у запропонованій ним редакції, відповідно до якої пропонував доповнити пункт 4.2 розділу 4 Договору оренди новим пунктом 4.2.1 наступного змісту: « 4.2.1. З 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за Земельну ділянку у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки» (пункт 1 Додаткової угоди).

До цього листа позивачем було додано, зокрема, проєкт спірної Додаткової угоди до Договору оренди.

28.11.2022 на адресу позивача надійшов лист відповідача від 12.11.2022 № 05716-13747, в якому відповідач повідомив позивача, що Рішення від 13.09.2022 №5449/5490 не містить обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, а тому відповідач залишив без задоволення пропозицію позивача щодо підписання спірної Додаткової угоди до Договору оренди.

Спір у цій справі виник у зв`язку із різним тлумаченням сторонами вимог законодавства України та умов Договору оренду щодо обов`язковості укладання, у зв`язку із прийняттям відповідачем Рішення від 13.09.2022, змін до Договору оренди, якими передбачити застосування орендної плати за Земельні ділянки у період з 01.03.2022 до 31.05.2022 у розмірі передбаченому абзацом 2 пункту 19.13 вищевказаного рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів (абзац 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із статтею 15 Закону України «Про оренду землі» однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Так, згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Частиною 3 статті 179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини 7 статті 179 ГК України).

Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 181 ГК України).

Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно з частиною 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частинами 2, 3, 4 статті 188 ГК України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту статей 632, 651 ЦК України, статті 188 ГК України та статті 30 Закону України «Про оренду землі» слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності цієї згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2019 року у справі № 910/17469/18 (пункти 41 - 42), від 19 листопада 2019 рокуу справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41 - 44), від 25 лютого 2020 року у справі № 922/2279/19 (пункти 8.8 - 8.12), від 19 липня 2022 року у справі № 910/14155/21 (пункт 8)).

Позивачем усупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України не доведено суду сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України.

За умовами пункту 4.4 Договору однією з підстав перегляду розміру орендної плати є прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору в частині розміру річної орендної плати.

Рішенням від 13.09.2022 не було встановлено обов`язку для сторін укласти відповідну додаткову угоду щодо внесення змін до Договору оренди.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 3 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідачем не заперечується право позивача у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовувати ставку орендної плати за Земельні ділянки у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки», а лише вказується на те, що враховуючи положення пункту 3 частини першої статті 3, частини першої статті 627 ЦК України обов`язку в укладенні додаткової угоди щодо внесення відповідних змін до Договору оренди у нього не існує.

Отже, позивачем не доведено суду порушення саме відповідачем його майнового права та інтересу у спірний період з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовувати ставку орендної плати за Земельні ділянки у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Щодо посилання позивача на лист Головного управління ДПС у м. Києві від 27.02.2023, то суд зазначає, що цим листом підтверджується лише наявність спору між позивачем та цим податковим органом щодо акту про результати камеральної перевірки уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за березень 2022 року позивача від 15.02.2023 № 8 до акта перевірки від 31.01.2023 № 8047/Ж5/26-15-04-10-03/33097730. Такий спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства між цими суб`єктами. Цей спір не стосується спору, що вирішується в цій справі між позивачем та відповідачем з приводу необхідності укладання судом спірної Додаткової угоди до Договору оренди.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відсутність порушеного права встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи те, що позивачем не доведено суду порушення відповідачем його майнового права (чи інтересу) на застосування ставки орендної плати за Земельні ділянки у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 у розмірі 0 (нуль) відсотків від їх нормативної грошової оцінки без необхідності укладання відповідної додаткової угоди до Договору оренди, то у позові слід відмовити з цієї підстави.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивачів.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 27.04.2023.

Суддя Р.Б. Сташків