Рішення

від 18.04.2023 по справі 924/934/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2023 р. Справа №924/934/22

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Потербі О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного малого підприємства "Лоцмен", Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро", Хмельницька обл., Волочиський р-н, м. Волочиськ

про стягнення 150000,00 грн. грошових коштів

Представники сторін:

від позивача: Наумова О.М. згідно ордеру;

від позивача: Свердлюк О.О. згідно ордеру

Рішення виноситься 18.04.2023р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Суть спору: Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" 150000,00 грн. грошових коштів.

В обґрунтування позову посилається на те, що 17.05.2022р. позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 150000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 54838 від 17.05.2022р.

Як зазначає позивач, грошові кошти були перераховані позивачем помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існувало та не існує.

Також позивач зауважив, що 20.10.2022р. направив на адресу відповідача вимогу №8 з проханням повернути помилково сплачені грошові кошти, проте зазначена вимога відповідачем не була задоволена.

13.02.2023р. від позивача надійшла заява, у якій повідомлено про зміну організаційно-правової форми позивача: 30.01.2023р. були зареєстровані зміни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", яке утворилося внаслідок перетворення приватного малого підприємства "Лоцмен", при цьому за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

З огляду на викладене, позивачем являється юридична особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" з кодом 23419138 та адресою Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська 8В, які відповідають реквізитам, вказаним у позові.

Відповідачем 01.02.2023р. подано відзив на позов, у якому зазначив, що в призначені платежу позивачем було зазначено: "Забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.".

Відповідач наголосив, що між сторонами протягом тривалого часу велись переговори з приводу придбання позивачем частки в статутному капіталі юридичної особи, яка належала відповідачу. Забезпечувальний платіж, який було сплачено, це узгоджений сторонами спосіб гарантування виконання позивачем власних зобов`язань. У випадку порушення позивачем визначених сторонами зобов`язань, сплачені останнім кошти у вигляді забезпечувального платежу не повертаються.

Представником позивача надано суду відповідь на відзив від 13.02.2023р., у якому зазначив, що законом не передбачений вид забезпечення виконання зобов`язань як забезпечувальний платіж за відсутності підписаного між учасниками справи письмового договору. Отже, кошти були перераховані позивачем помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існувало та не існує.

У запереченнях від 20.02.2023р. відповідач зауважив, що між сторонами виникли певні правовідносини за умовами яких Позивач зобов`язувався сплатити на користь Відповідача забезпечувальний платіж з метою підтвердження та реалізації своїх намірів. Сторони погодили, що забезпечувальний платіж має бути сплачено до укладення Попереднього договору. Наголошує, що 17.05.2022р. Позивач схвалив та фактично прийняв взяті на себе зобов`язання за Попереднім договором, що підтверджується переказом грошових коштів в обумовленій в Попередньому договорі сумі із зазначенням призначення платежу: "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп-прод частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.". Зауважив, що представник позивача (адвокат Наумова О.М.) 29.06.2022р. о 17:37 год. було надіслано лист представникам Відповідача. Відповідач також зазначив, що відповідно до п. 4.1. попереднього договору з метою підтвердження та реалізації своїх намірів щодо укладення основного договору і своєї платіжної спроможності, покупець (ПМП "Лоцмен") перераховує на поточний рахунок продавців, грошові кошти у загальній сумі 300000,00 грн, що (далі - "Забезпечувальний Платіж"): Продавцю-2 (ТОВ ІК "Вітагро") - 150000,00 грн. Вказана сума забезпечувального платежу перераховується у забезпечення виконання зобов`язань покупця, що виникають на підставі цього договору, та є видом забезпечення встановленим договором, у розумінні ст. 546 ЦК України. Під час взаєморозрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належні з покупця платежі за основним договором купівлі-продажу корпоративних прав. Відповідно до п. 4.2. попереднього договору забезпечувальний платіж сплачений покупцем до укладання цього договору. Відповідно до п. 6.1. попереднього договору у випаду невиконання цього договору з вини покупця, сума фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу, вказаного у пункті 4.1 цього договору, покупцю не повертається і залишається у продавців і є санкцією (штрафом) за порушення покупцем умов цього договору. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача у письмових поясненнях від 23.03.2023р. зазначив, що представник Відповідача надав разом з запереченням на відповідь на відзив роздруківку з електронної пошти лист представника Позивача від 29.06.2022р., але ні Відповідач ні представник Відповідача не є отримувачем такого листа, а вкладення не містить кваліфікований електронний підпис. Вважає, що лист з електронної пошти від 29.06.2022р. не має жодного юридичного значення до предмету спору по справі № 924/934/22 та не є доказом по даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до платіжного доручення № 54838 від 17.05.2022р. ПМП "Лоцмен" перераховано ТОВ "Інвестиційна компанія "Вітагро" 150000,00 грн., призначення платежу: "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутн ому капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.".

Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" з вимогою №8 від 20.10.2022р. про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150000,00 грн.

Направлення вимоги підтверджується накладною Укрпошти №0305809612436 від 20.10.2022р., фіскальним чеком Укрпошти від 20.10.2022р. та описом вкладення від 20.10.2022р.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне мале підприємство "Лоцмен" припинено (за записом №1), товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" зареєстровано та є правонаступником приватного малого підприємства "Лоцмен" (за записом №2).

Згідно копії електронного листа від 29.06.2022р. ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 попередній договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Вітагро" від 27.06.2022р.

Відповідно до Свідоцтва № 100327912 від 18.03.2011р. Державної податкової адміністрації України 22.07.1997р. приватне мале підприємство "Лоцмен" зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що ці зобов`язання можуть виникати і з дій, і з подій, причому з дій ? як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Важливо те, що у кондиційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке він безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Сторонами кондикційного зобов`язання є власник майна (титульний володілець), який має право вимоги та виступає кредитором, а також набувач майна, який виступає боржником.

В свою чергу, недоведення позивачем факту безпідставного набуття відповідачем майна позивача унеможливлює покладення на відповідача обов`язку з відшкодування його вартості відповідно до статті 1213 ЦК України.

Як вже зазначалось, позивач перерахував відповідачу 150000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 54838 від 17.05.2022р. із призначення платежу: "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.".

Позивач вказує у позові, що кошти були перераховані відповідачу помилково, оскільки жодних договірних відносин між сторонами не було.

В подальшому, Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" з вимогою №8 від 20.10.2022р. про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150000,00 грн. Направлення вимоги підтверджується накладною Укрпошти №0305809612436 від 20.10.2022р., фіскальним чеком Укрпошти від 20.10.2022р. та описом вкладення від 20.10.2022р.

Доказів повернення коштів матеріали справи не містять.

Відповідачем не подано доказів існування між сторонами договору від 17.05.2022р., як правової підстави для отримання вказаних коштів.

Відповідачем подано в матеріали справи договір від 27.06.2022р., однак, предметом спору є стягнення коштів, що були сплачені на виконання, як вказано в платіжному дорученні, саме "попереднього договору" від 17.05.2022р., а тому посилання відповідача на договір від 27.06.2022р. судом до уваги не приймаються. При цьому, долучений відповідачем попередній договір від 27.06.2022р. не підписаний сторонами, що свідчить про його неукладеність у письмовій формі, тобто даний договір є таким, що не відбувся (невчинений правочин).

В свою чергу, будь-які докази виконання сторонами повністю або частково попереднього договору від 27.06.2022р. в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження уповноваження Наумової О. діяти від імені ПМП "Лоцмен" щодо укладення попереднього договору.

При цьому, відсутні докази володіння позивачем часткою в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро".

Також, суду не подано доказів повернення коштів відповідачем позивачу на його вимогу.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставне набуття товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" коштів у розмірі 150000,00 грн., перерахованих згідно платіжного доручення № 54838 від 17.05.2022р.

Щодо доводів відповідача про укладання між сторонами попереднього договору, суд звертається до положень статті 635 ЦК України, за якими попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує: 1) доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, 2) одночасно є способом платежу та 3) способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20), від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20), від 22 лютого 2022 року у справі № 750/2209/21 (провадження № 61-17523св21).

Враховуючи вищенаведене, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що перераховані 150000,00 грн. є забезпечувальним платежем, який становив узгоджений сторонами спосіб гарантування виконання позивачем власних зобов`язань, оскільки в матеріалах справи відсутній укладений між сторонами попередній договір від 17.05.2022р. у письмовій формі, та який у відповідності до ст. 635 ЦК України містив би усі погоджені істотні умови майбутнього основного договору купівлі-продажу в тому числі права та обов`язки (зобов`язання) позивача.

Дійсно, у платіжному дорученні міститься вказівка про забезпечувальний платіж, однак за своєю правовою природою перераховані кошти не є забезпечувальним платежем, так як відсутнє укладення попереднього договору та відсутнє зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі такого договору.

Також вказана сума коштів не являється авансом внаслідок відсутності жодних зобов`язань.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно, суд при розгляді даної справи враховує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, положення ст. 79 ГПК України, стандарт доказування "баланс імовірностей" (balance of probabilities).

У контексті вищезазначеного, судом приймаються до уваги положення ст. 86 ГПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є докази та твердження позивача, що спірні грошові кошти були перераховані останнім помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не виникало.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується відповідача, який мав довести наявність усіх тих обставин, з якими він пов`язує необґрунтованість та недоведеність позову.

Судом також при вирішенні спору взято до уваги, що у справі Трофимчук проти України Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Руїс Торіха проти Іспанії).

Інші доводи відповідача також не беруться судом до уваги з огляду на їх необґрунтованість.

Статтею 1212 ЦК України встановлено наслідки набуття та збереження особою майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а саме така особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Оскільки відповідачем кошти в розмірі 150000,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення № 54838 від 17.05.2022р., не повернуті, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

При цьому, як вже зазначалось, з огляду на зміну організаційної форми позивача під час розгляду справи, суд вважає за необхідне вказати назву позивача як товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" та стягнути з відповідача 150000,00 грн. на його користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" (31200, Хмельницька обл., Волочиський р-н, м.Волочиськ, вул. Котовського, буд.7Д, код 38143173) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" (Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська 8В, код 23419138) 150000,00 грн. (сто п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грошових коштів, 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Повний текст рішення складено 28.04.2023р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Суддя В.В. Димбовський

Віддрук. 4 прим.:

1- в справу,

2- позивачу (08132,Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 8В; office@albogroup.com),

3- представнику позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1)

4- відповідачу ( 31200, Хмельницька обл., Волочиський р-н, м.Волочиськ, вул. Котовського, буд.7Д) - рек.