Постанова

від 28.08.2023 по справі 924/934/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Справа № 924/934/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В. , суддя Крейбух О.Г.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 18.04.2023 суддею Димбовським В.В. о 10:56 год. у м.Хмельницькому, повний текст складено 28.04.2023 у справі № 924/934/22

за позовом Приватного малого підприємства "Лоцмен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро"

про стягнення 150000,00 грн грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023 у справі №924/934/22 позов Приватного малого підприємства "Лоцмен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" про стягнення 150000,00 грн грошових коштів задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" 150000,00 грн грошових коштів, 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Також, просить розгляд апеляційної скарги проводити з повідомленням (викликом) учасників справи.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №924/934/22/3303/23 від 25.05.2023р. матеріали справи №924/934/22 витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

05.06.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/934/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023 у справі №924/934/22 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідних доказів, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

16.06.2023 через систему "Електронний суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на виконання ухвали суду від 08.06.2023 про залишення апеляційної скарги без руху надійщло клопотання з додатком, зокрема, квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 14.06.2023 №0220210059 про сплату судового збору в сумі 3721,50 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023 у справі №924/934/22, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023 у справі №924/934/22 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що відповідно до листа представника позивача вих.№60 від 09.02.2023, який міститься в матеріалах справи, суд було повідомлено, що 30.01.2023 відбулася зміна організаційно-правової форми позивача внаслідок перетворення Приватного малого підприємства "Лоцмен" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен". На клопотання представника відповідача, щодо надання підтвердження правонаступництва та переходу відповідних прав та обов`язків (в тому числі передавального акту), позивачем було надано лише Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Лоцмен". Будь-яких інших належних та допустимих доказів, в розумінні ЦК України, щодо переходу від ПМП "Лоцмен" до ТОВ "Лоцмен" прав та обов`язків ні суду, ні відповідачу надано не було. Відповідно до ч.3 ст.52 ГПК України про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу. Проте, всупереч прямої вимоги ГПК України, така ухвала судом не постановлялась, а заміна відбулася на підставі наявних матеріалів в справі;

- вказує на те, що на стадії підготовчого провадження представником відповідача заявлялось клопотання про закриття провадження у зв`язку із тим, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.01.2023р. в графі "Актуальний стан на фактичну дату та час формування" ПМП "Лоцмен" було зазначено як "припинено";

- вважає, що суд не взяв до уваги той факт, що долучений до матеріалів справи попередній договір від 27.06.2022р. був проектом договору, про що свідчать правки на його полях зроблені сторонами та виділення окремих стрічок тексту. Долучені до матеріалів справи докази свідчать про узгодження між сторонами усіх істотних умов договору, в тому числі і дати його укладення. В свою чергу, подальше узгодження позивачем усіх умов договору підтверджується проведенням перерахування відповідачу грошових коштів в узгодженому розмірі з узгодженим призначенням платежу. Даний платіж і є доказом виконання позивачем умов попереднього договору;

- судом також не було надано жодної оцінки тому факту, що представник позивача заперечувала існування будь-яких правовідносин між сторонами, проте наявність проекту попереднього договору, який узгоджувався між представниками сторін по електронній пошті вказує, що певні правовідносини таки виникли між сторонами. Крім того, електронний лист із проектом попереднього договору був надісланий з електронної пошти представника позивача;

- зазначає, що в даній ситуації позивач сплатив відповідачу грошові кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутній укладений попередній договір у письмовій формі, тобто відсутній фактичний обов`язок для сплати коштів, в силу ст.635 ЦК України, а тому поведінка позивача, що полягає у вимозі згодом повернення сплачених коштів є суперечливою;

- звертає увагу суду на те, що апеляційна скарга відповідача ґрунтується в тому числі й на тих обставинах, що між сторонами виникли певні правовідносини внаслідок реалізації умов попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі відповідача. Проведення позивачем оплати із зазначенням в призначені платежу "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп-прод частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р." є прямим підтвердженням виконання однією стороною правочину щодо бажання придбати корпоративні права, які належали другій стороні.

Як зазначалось вище, у апеляційній скарзі скаржник просив розгляд апеляційної скарги проводити з повідомленням (викликом) учасників справи, а також 28.06.2023 через систему "Електронний суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" надійшло клопотання від 28.06.2023р. про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Зокрема, обґрунтовуючи подане клопотання заявник покликається на те, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій). Корпоративний спір - це спір, що виникає щодо матеріальних правовідносин між юридично рівними учасниками корпоративних відносин стосовно набуття, здійснення та припинення їхніх корпоративних прав й інтересів. Звертає увагу на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" ґрунтується в тому числі й на тих обставинах, що між сторонами виникли певні правовідносини внаслідок реалізації умов попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Інвестиційна компанія "Вітагро". Проведення позивачем оплати із зазначенням в призначені платежу "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022" є прямим підтвердженням виконання однією стороною правочину щодо бажання придбати корпоративні права, які належали другій стороні. Таким чином, дана справа відноситься до категорій справ, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав, а тому не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023 у справі №924/934/22 розглядати за правилами загального позовного провадження із викликом сторін, про що повідомити учасників.

Розглянувши зміст поданого клопотання скаржника про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з положеннями ч.1 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.3 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

У відповідності до ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Частиною 13 ст.8 ГПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З аналізу наведених норм процесуального законодавства вбачається, що в суді апеляційної інстанції всі апеляційні скарги переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, а апеляційні скарги з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При цьому, у таких випадках розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Отже поняття спрощеного позовного провадження та розгляд справи апеляційним судом без виклику учасників справи не є тотожними процесуальними поняттями.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не наділений процесуальним обов`язком на розгляд справи за правилами загального позовного провадження. З огляду на вказане клопотання відповідача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження в суді апеляційної інстанції задоволенню не підлягає.

Оцінюючи доводи відповідача про необхідність розгляду даного спору в суді апеляційної інстанції із викликом сторін з посиланням на ч.10 ст.270, п.3 ч.4 ст.247 ГПК України, колегія суддів вважає необхідне зазначити наступне.

Частина 10 ст.270 ГПК України передбачає процесуальне право суду апеляційної інстанції розглядати апеляційні скарги у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб без виклику учасників справи, за виключенням тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п.3 ч.4 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом розгляду даного спору є позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України, при цьому з будь-якими позовними вимогами, що виникають з корпоративних відносин позивач у даній справі не звертався.

Абзац 2 частини 10 ст.270 ГПК України наділяє правом, а не обов`язком, суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Положеннями п.2 ч.5 ст.12 ГПК України, зокрема, визначено, що малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00грн. х 100 = 268400,00 грн).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч.5 ст.252 ГПК України).

Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Як свідчать матеріали справи, предметом розгляду у ній є стягнення на підставі ст.1212 ЦК України з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на користь Приватного малого підприємства "Лоцмен" безпідставно набутих грошових коштів в сумі 150000,00 грн.

Отже, враховуючи те, що предметом розгляду у даній справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на користь Приватного малого підприємства "Лоцмен" 150000,00 грн грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України, тому вказана справа відноситься до малозначних справ.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання скаржника про те, що даний спір відноситься до категорій справ, які виникають з корпоративних відносин в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначалось вище, предметом позову є стягнення 150000,00 грн грошових коштів, що є сумою, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є справою незначної складності, а позивачем, в свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для призначення справи до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

За вказаних підстав, виходячи з приписів ч.6 ст.252 ГПК України, якими передбачено право суду відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов, суд дійшов висновку, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін є недоцільним, а тому справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на підставі ч.ч.1, 10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України без виклику сторін, а клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Крім того, слід зазначити, що ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 про відкриття провадження у справі було також відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи, яке викладено у апеляційній скарзі.

28.06.2023 через систему "Електронний суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від Приватного малого підприємства "Лоцмен" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Хмельницької області у справі №924/934/22 вiд 18.04.2023 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обґрунтовуючи поданий відзив позивач вказує на те, що відповідач посилається на порушення порядку процесуального правонаступництва, зокрема, вважає, що суд першої інстанції порушив порядок правонаступництва. Однак, як свідчать матеріали справи, в рішенні суду першої інстанції зазначено, що представником позивача подано заяву від 02.02.2023, у якій повідомлено про зміну організаційно-правової форми позивача: 30.01.2023 були зареєстровані зміни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", яке утворилося внаслідок перетворення Приватного малого підприємства "Лоцмен", при цьому за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. Судом першої інстанції також встановлено 30.01.2023 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.01.2023р. юридичну особу позивача припинено. Суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст.231 ГПК України, зазначив наступне: закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Натомість, як встановлено судом першої інстанції, відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом, отриманого на запит суду, місять запис 2, де зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" зареєстровано за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8В, ідентифікаційний код 23419138 та згідно даних про юридичну особу є правонаступником приватного малого підприємства "Лоцмен". Крім того, міститься запис від 30.01.2023 про державну реєстрацію створення юридичної особи в результаті перетворення. Із наведеного слідує, що на час розгляду спору юридичну особу позивача було реорганізовано шляхом перетворення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", тобто останній став правонаступником позивача (усього майна, усіх права та обов`язків), що виключає в даному випадку застосування положень п.6 ч.1 ст.231 ГПК України. Відтак, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження, а позивачем у даній справі слід вважати Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен". Із наведеного слідує, що на час розгляду спору юридичну особу позивача було реорганізовано шляхом перетворення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", тобто останній став правонаступником позивача (усього майна, усіх права та обов`язків), що виключає в даному випадку застосування положень п.6 ч.1 ст.231 ГПК України. Відтак, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження, а позивачем у даній справі слід вважати Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен".

Стосовно невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам - скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив порядок правонаступництва. З огляду на викладене слід зазначити, що судом першої інстанції встановлено те, що позивач згідно платіжного доручення №54838 від 17.05.2022р. здійснив оплату коштів на користь одержувача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" в сумі 150000,00грн. із призначення платежу: забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.. Оскільки позивачем вказані кошти були перераховані відповідачу помилково та оскільки жодних договірних відносин між сторонами не виникало, тому позивач звернувся до відповідача з вимогою №8 від 20.10.2022 про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150 000,00грн., що підтверджується поштовою накладною, фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, що містяться в матеріалах справи. Відтак, за матеріалами справи суду першої інстанції доведеним є факт перерахування коштів позивачем відповідачу в сумі 150000,00грн. Доказів існування між сторонами будь-якого договору (в тому числі і попереднього договору купівлі-продажу) як правової підстави для отримання вказаних коштів у будь-якій формі (чи у формі єдиного документу, чи укладеного у спрощений спосіб шляхом обміну документами, з яких вбачається його зміст) суду не подано. Про існування інших підстав перерахування таких коштів учасниками судового розгляду не зазначено та судом не встановлено.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги також доводи відповідача, викладені у запереченнях на відповідь на відзив, оскільки правовідносини, про які зазначає відповідач, виникли між сторонами на підставі іншого попереднього договору, датованого 27.06.2022р., в той час як предметом спору є стягнення коштів, що були сплачені на виконання "попереднього договору" саме від 17.05.2022р.. При цьому, долучений відповідачем попередній договір від 27.06.2022р. не підписаний сторонами (сторони не досягли згоди з усіх істотних умов), що свідчить про його неукладеність у письмовій формі, тобто таким, що не відбувся (невчинений правочин), у відповідності до вимог ч. 1 ст. 547, ст.635 ЦК України, п.п.7.3, 9.1 самого попереднього договору. При цьому, будь-які докази виконання сторонами повністю або частково попереднього договору від 27.06.2022 в матеріалах справи відсутні.

Також, в апеляційні скарзі відповідач вказав на те, що зауваження суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження уповноваження Наумової О. діяти від імені юридичної особи позивача щодо укладення попереднього договору є передчасними, оскільки факт наявності такого уповноваження судом не встановлювався - позивач заперечує та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Отже, відповідач не довів наявність або відсутність уповноваження Наумової О. діяти від імені юридичної особи позивача щодо укладення попереднього договору, тому у нього відсутні будь-які правові підстави заперечувати що судом не встановлювався факт наявності уповноваження Наумової О. діяти від імені юридичної особи позивача щодо укладення попереднього договору.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 №01-05/765 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №924/934/22 - Тимошенко О.М. у період з 07 серпня 2023 р. по 08 вересня 2023 р. включно, закінченням повноважень судді Савченка Г.І. - рішення ВРП від 20 липня 2023р. №731/0/15-23, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №924/934/22.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/934/22 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023р. у справі №924/934/22 прийняти до розгляду колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г.

Згідно із ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, згідно платіжного доручення №54838 від 17.05.2022 ПМП "Лоцмен" перераховано ТОВ "Інвестиційна компанія "Вітагро" 150000,00грн., призначення платежу: "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутн ому капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022".

Надалі, Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" з вимогою №8 від 20.10.2022 про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150000,00 грн.

Направлення вимоги підтверджується накладною Укрпошти №0305809612436 від 20.10.2022р., фіскальним чеком Укрпошти від 20.10.2022р. та описом вкладення від 20.10.2022.

У відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне мале підприємство "Лоцмен" припинено (за записом №1), товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" зареєстровано та є правонаступником приватного малого підприємства "Лоцмен" (за записом №2).

Відповідно до копії електронного листа від 29.06.2022р. Наумова Оксана направила ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Вітагро" від 27.06.2022р.

Згідно Свідоцтва №100327912 від 18.03.2011р. Державної податкової адміністрації України 22.07.1997р. приватне мале підприємство "Лоцмен" зареєстровано як платник податку на додану вартість.

За вказаних обставин, Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" про стягнення 150000,00грн. грошових коштів.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Приватне мале підприємство "Лоцмен" посилається на те, що 17.05.2022р. позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 150000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №54838 від 17.05.2022р..

Як зазначає позивач, грошові кошти були перераховані позивачем помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існувало та не існує.

Також позивач зауважив, що 20.10.2022р. направив на адресу відповідача вимогу №8 з проханням повернути помилково сплачені грошові кошти, проте зазначена вимога відповідачем не була задоволена.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19.12.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №924/934/22, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

13.02.2023р. до Господарського суду Хмельницької області від позивача надійшла заява, у якій повідомлено про зміну організаційно-правової форми позивача: 30.01.2023р. були зареєстровані зміни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", яке утворилося внаслідок перетворення приватного малого підприємства "Лоцмен", при цьому за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

Враховуючи викладене, позивачем являється юридична особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" з кодом 23419138 та адресою Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська 8В, які відповідають реквізитам, вказаним у позові.

Також, відповідачем 01.02.2023р. до Господарського суду Хмельницької області подано відзив на позов, у якому зазначив, що в призначені платежу позивачем було зазначено: "Забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.".

Зокрема, відповідач наголосив, що між сторонами протягом тривалого часу велись переговори з приводу придбання позивачем частки в статутному капіталі юридичної особи, яка належала відповідачу. Забезпечувальний платіж, який було сплачено, це узгоджений сторонами спосіб гарантування виконання позивачем власних зобов`язань. У випадку порушення позивачем визначених сторонами зобов`язань, сплачені останнім кошти у вигляді забезпечувального платежу не повертаються.

Надалі, позивача надано Господарського суду Хмельницької області відповідь на відзив від 13.02.2023р., у якому зазначив, що законом не передбачений вид забезпечення виконання зобов`язань як забезпечувальний платіж за відсутності підписаного між учасниками справи письмового договору. Отже, кошти були перераховані позивачем помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існувало та не існує.

У поданих до Господарського суду Хмельницької області запереченнях від 20.02.2023р. відповідач зауважив, що між сторонами виникли певні правовідносини за умовами яких Позивач зобов`язувався сплатити на користь відповідача забезпечувальний платіж з метою підтвердження та реалізації своїх намірів. Сторони погодили, що забезпечувальний платіж має бути сплачено до укладення Попереднього договору. Наголошує, що 17.05.2022р. Позивач схвалив та фактично прийняв взяті на себе зобов`язання за Попереднім договором, що підтверджується переказом грошових коштів в обумовленій в Попередньому договорі сумі із зазначенням призначення платежу: "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп-прод частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.". Зауважив, що представник позивача (адвокат Наумова О.М.) 29.06.2022р. о 17:37 год. було надіслано лист представникам Відповідача. Відповідач також зазначив, що відповідно до п.4.1 попереднього договору з метою підтвердження та реалізації своїх намірів щодо укладення основного договору і своєї платіжної спроможності, покупець (ПМП "Лоцман") перераховує на поточний рахунок продавців, грошові кошти у загальній сумі 300000,00грн, що (далі - "Забезпечувальний Платіж"): Продавцю-2 (ТОВ ІК "Вітагро") - 150000,00грн.. Вказана сума забезпечувального платежу перераховується у забезпечення виконання зобов`язань покупця, що виникають на підставі цього договору, та є видом забезпечення встановленим договором, у розумінні ст.546 ЦК України. Під час взаєморозрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належні з покупця платежі за основним договором купівлі-продажу корпоративних прав. Відповідно до п.4.2 попереднього договору забезпечувальний платіж сплачений покупцем до укладання цього договору. Відповідно до п.6.1 попереднього договору у випаду невиконання цього договору з вини покупця, сума фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу, вказаного у пункті 4.1 цього договору, покупцю не повертається і залишається у продавців і є санкцією (штрафом) за порушення покупцем умов цього договору. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Позивача у письмових поясненнях від 23.03.2023р. наданих Господарському суду Хмельницької області зазначив, що представник відповідача надав разом з запереченням на відповідь на відзив роздруківку з електронної пошти лист представника позивача від 29.06.2022р., але ні відповідач ні представник відповідача не є отримувачем такого листа, а вкладення не містить кваліфікований електронний підпис. Вважає, що лист з електронної пошти від 29.06.2022р. не має жодного юридичного значення до предмету спору по справі №924/934/22 та не є доказом по даній справі.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023р. у справі №924/934/22 позов задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р..

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020р. у справі №910/3395/19, від 23.04.2019р. у справі №918/47/18, від 01.04.2019р. у справі №904/2444/18.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що ці зобов`язання можуть виникати і з дій, і з подій, причому з дій, як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Важливо те, що у кондиційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке він безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17.

Відповідно до ст.1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Сторонами кондикційного зобов`язання є власник майна (титульний володілець), який має право вимоги та виступає кредитором, а також набувач майна, який виступає боржником.

Водночас, недоведення позивачем факту безпідставного набуття відповідачем майна позивача унеможливлює покладення на відповідача обов`язку з відшкодування його вартості відповідно до ст.1213 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував відповідачу 150000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №54838 від 17.05.2022р. із призначення платежу: "забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.".

Також, позивач у позові зазначає про те, що кошти були перераховані відповідачу помилково, оскільки жодних договірних відносин між сторонами не було.

Надалі, Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" з вимогою №8 від 20.10.2022р. про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150000,00грн..

Направлення вимоги підтверджується накладною Укрпошти №0305809612436 від 20.10.2022р., фіскальним чеком Укрпошти від 20.10.2022р. та описом вкладення від 20.10.2022р.

Однак, доказів повернення коштів матеріали справи не містять.

Водночас, відповідачем не подано доказів існування між сторонами договору від 17.05.2022р., як правової підстави для отримання вказаних коштів.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем надано договір від 27.06.2022р., однак, як встановлено судом предметом спору у справі є стягнення коштів, що були сплачені на виконання, як вказано в платіжному дорученні, саме "попереднього договору" від 17.05.2022р., а тому посилання відповідача на договір від 27.06.2022р. судом до уваги не беруться.

Також, долучений відповідачем попередній договір від 27.06.2022р. не підписаний сторонами, що свідчить про його неукладеність у письмовій формі, тобто даний договір є таким, що не відбувся (невчинений правочин).

При цьому, будь-які докази виконання сторонами повністю або частково попереднього договору від 27.06.2022р. в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано.

Також, матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження уповноваження Наумової О. діяти від імені ПМП "Лоцмен" щодо укладення попереднього договору.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази володіння позивачем часткою в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро".

Водночас, суду також не надано доказів повернення коштів відповідачем позивачу на його вимогу.

Також, скаржником не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження існування інших підстав перерахування позивачем коштів відповідачу в сумі 150000грн.

З огляду на викладене в сукупності слід дійти висновку про безпідставне набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" коштів у розмірі 150000,00грн., перерахованих згідно платіжного доручення №54838 від 17.05.2022р..

Стосовно доводів відповідача про укладання між сторонами попереднього договору, слід звернути увагу на положення ст.ст.635 ЦК України, за якими попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Відповідно до ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує: 1) доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, 2) одночасно є способом платежу та 3) способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Також, правила ст.570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.10.2020р. у справі №361/8331/18 (провадження №61-22682св19, від 13.01.2021р. у справі №686/6823/14-ц (провадження №61-6475св20), від 08.04.2021р. у справі №640/19696/17 (провадження №61-2624св20), від 22.02.2022р. у справі №750/2209/21 (провадження №61-17523св21).

З огляду на викладене, безпідставними є доводи відповідача про те, що перераховані 150000,00грн. є забезпечувальним платежем, який становив узгоджений сторонами спосіб гарантування виконання позивачем власних зобов`язань, оскільки в матеріалах справи відсутній укладений між сторонами попередній договір від 17.05.2022р. у письмовій формі, та який у відповідності до ст.635 ЦК України містив би усі погоджені істотні умови майбутнього основного договору купівлі-продажу в тому числі права та обов`язки (зобов`язання) позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, у платіжному дорученні міститься вказівка про забезпечувальний платіж, однак за своєю правовою природою перераховані кошти не є забезпечувальним платежем, так як відсутнє укладення попереднього договору та відсутнє зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі такого договору.

Крім того, вказана сума коштів не являється авансом внаслідок відсутності жодних зобов`язань.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Апеляційний суд приймає до уваги, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж.К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and Others v. Sweden") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007р. у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У п.п.1-3 ч.1 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").

Отже, враховуючи те, що відповідачем кошти в розмірі 150000,00грн., сплачені згідно платіжного доручення №54838 від 17.05.2022р., не повернуті, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.

Також, як зазначалось, з огляду на зміну організаційної форми позивача під час розгляду справи, судом вказано назву позивача як Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" та стягнуто з відповідача 150000,00грн. на його користь.

Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст.52 ГПК України, оскільки судом не здійснено заміну первісного позивача - Приватне мале підприємство "Лоцмен" його правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.01.2023р. та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" (ідентифікаційний код 23419138) є правонаступником Приватного малого підприємства "Лоцмен" (ідентифікаційний код 23419138) та створено в результаті реорганізації.

Зазначене свідчить про те, що під час розгляду даного спору в суді першої інстанції первісного позивача ПМП "Лоцмен" було реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", тобто останній став правонаступником первісного позивача. Вказані обставини були встановлені судом першої інстанції у рішенні суду та судом правомірно стягнуто кошти з відповідача на користь правонаступника - ТОВ "Лоцмен".

Статтею 52 ГПК України визначено, що у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Зазначене свідчить про те, що заміна учасника справи його правонаступником здійснюється на будь якій стадії судового процесу про що судом виноситься відповідна ухвала.

Судом першої інстанції у даній справі не було залучено до участі у справі правонаступника позивача окремим процесуальним документом (ухвалою), однак обставини щодо реорганізації первісного позивача ПМП "Лоцмен" та його правонаступника ТОВ "Лоцмен" були встановлені судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення та, як наслідок, судом першої інстанції було правомірно стягнуто кошти з відповідача на користь правонаступника позивача - ТОВ "Лоцмен".

За змістом абз.2 ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, відсутність ухвали суду першої інстанції про заміну первісного позивача на його правонаступника, за умови його фактичної заміни в рішенні суду та завершення розгляду справи за участі ТОВ "Лоцмен", яке не заперечує проти обставин встановлених судом щодо його правонаступництва, в силу ст.277 ГПК України не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судова практика Верховного Суду, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, не є релевантною до спірних правовідносин та встановлених обставин у справі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023р. у справі №924/934/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Вітагро" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.04.2023 у справі №924/934/22 - без змін.

2. Справу №924/934/22 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "28" серпня 2023 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.