Рішення

від 18.04.2023 по справі 927/124/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2023 року м. Чернігів справа № 927/124/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури (15300, м. Корюківка Чернігівської області, вул. Шевченка, 98 (korykivka.prok@chrg.gp.gov.ua)) в інтересах держави в особі Корюківської міської ради 15300, м. Корюківка Чернігівської області, вул. Бульварна, 6 (koryukivka.rada@gmail.com)до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія» 15360, с. Савинки Корюківського району Чернігівської областіпро зобов`язання вчинити дії

за участі представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Авраменко В.А. - директор, Навальнєв О.Ю. - адвокат (ордер серії АІ № 1379378 від 12.04.2023)

В судовому засіданні прийняв участь прокурор Чернігівської обласної прокуратури Князев Д.В. (посв. від 01.03.2023 № 074042)).

В судовому засіданні 18.04.2023, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2023 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Корюківської міської ради до Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" про зобов`язання вчинити дії, якою прокурор просить зобов`язати відповідача повернути позивачеві безпідставно утримуване майно - земельну ділянку загальною площею 1032,56 га, у т.ч. 919,22 га - лісові землі, 2,2 га - сіножаті, 77,14 га - пасовища, 32,9 га - болота, 0,4 га - води, 0,7 га - інші землі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що з 28.02.2006 відповідач утримує та зберігає земельну ділянку лісового фонду державної власності без достатньої правової підстави - укладеного відповідно до закону договору оренди.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2023, зокрема:

прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;

постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 28 лютого 2023 року;

встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликано для участі в судовому засіданні представника Корюківської міської ради в якості позивача з одночасним повідомленням останнього про те, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

викликано для участі в судовому засіданні представника Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" в якості відповідача з одночасним повідомленням останнього про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Ухвала суду від 23.01.2023 отримана позивачем 25.01.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400056041232, однак останній своїм процесуальним правом на участь в призначеному на 28.02.2023 підготовчому засіданні не скористався.

До початку підготовчого засідання 28.02.2023 на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 24.02.2023 Корюківської міської ради про розгляд справи за відсутності повноважного представника органу місцевого самоврядування у зв`язку з проблемами логістичного та транспортного сполучення; одночасно позивач зазначив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Примірник ухвали суду від 23.01.2023, що направлявся відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві і яка відповідає адресі, наявній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був повернутий до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

За змістом п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, вказана вище ухвала суду від 23.01.2023 отримана відповідачем 25.01.2023, а тому останній є таким, що належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 28.02.2023 підготовчого засідання.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 28.02.2023 підготовчому засіданні відповідач не скористався (як і процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву).

В підготовчому засіданні 28.02.2023 дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2023:

закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16 березня 2023 року на 10 год. 00 хв.;

викликано для участі в судовому засіданні представника Корюківської міської ради в якості позивача з одночасним повідомленням останнього про те, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

викликано для участі в судовому засіданні представника Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" в якості відповідача з одночасним повідомленням останнього про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

У зв`язку з обмеженим фінансуванням на оплату поштових послуг вказана вище ухвала суду від 28.02.2023, зокрема позивачу засобами поштового зв`язку в паперовій формі не направлялась, проте 02.03.2023 була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація до суду не надходила).

Крім того, ухвала суду від 28.02.2023 була направлена на офіційну електронну адресу позивача (адресу електронної пошти, вказану ним в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронних кабінетів 28.02.2023 18:23.

Примірник ухвали суду від 28.02.2023, що направлявся відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві і яка відповідає адресі, наявній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був повернутий до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Отже, вказана вище ухвала суду від 28.02.2023 отримана відповідачем 04.03.2023, а тому останній є таким, що належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 16.03.2023 судового засідання.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 16.03.2023 судовому засіданні сторони не скористались.

16.03.2023 о 09:06 в мережі Інтернет (Telegram-канал "Суспільне Чернігів") з`явилось повідомлення про оголошення повітряної тривоги в Чернігівській області, яка тривала до 10:37.

Згідно наказу голови Господарського суду Чернігівської області від 12.07.2022 № 24-од, з метою забезпечення вимог цивільного захисту населення під час повітряної тривоги, зобов`язано суддів та працівників суду під час оголошення повітряної тривоги здійснювати евакуацію із залишенням приміщення суду до безпечного місця розташування; встановлено, що в разі оголошення повітряної тривоги під час проведення судового засідання, таке засідання має негайно припинятися; крім того, організовано службу судових розпорядників щодо додаткового оповіщення голосом всіх працівників суду та відвідувачів стосовно повітряної тривоги та місця можливої евакуації.

Враховуючи даний факт та вищезгаданий наказ голови суду, призначене на 16.03.2023 на 10:00 судове засідання у справі було проведено після закінчення повітряної тривоги.

В судовому засіданні 16.03.2023 оголошено перерву до 30.03.2023.

Ухвалою від 16.03.2023 повідомлено позивача та відповідача про призначення судового засідання на 30.03.3023.

У зв`язку з обмеженим фінансуванням на оплату поштових послуг вказана вище ухвала суду від 16.03.2023, зокрема позивачу засобами поштового зв`язку в паперовій формі не направлялась, проте 17.03.2023 була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація до суду не надходила).

Крім того, ухвала суду від 16.03.2023 була направлена на офіційну електронну адресу позивача (адресу електронної пошти, вказану ним в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронних кабінетів 16.03.2023 17:26.

Примірник ухвали суду від 16.03.2023, що направлявся відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві і яка відповідає адресі, наявній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був повернутий до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Отже, вказана вище ухвала суду від 16.03.2023 отримана відповідачем 22.03.2023, а тому останній є таким, що належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 30.03.2023 судового засідання.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 30.03.2023 судовому засіданні сторони не скористались.

В судовому засіданні 30.03.2023 оголошено перерву до 13.04.2023.

Ухвалою від 30.03.2023 повідомлено позивача та відповідача про призначення судового засідання на 13.04.2023.

У зв`язку з обмеженим фінансуванням на оплату поштових послуг вказана вище ухвала суду від 30.03.2023, зокрема позивачу засобами поштового зв`язку в паперовій формі не направлялась, проте 31.03.2023 була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація до суду не надходила).

Крім того, ухвала суду від 30.03.2023 була направлена на офіційну електронну адресу позивача (адресу електронної пошти, вказану ним в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронних кабінетів 30.03.2023 17:28.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 13.04.2023 судовому засіданні позивач не скористався.

До початку судового засідання 13.04.2023 відповідачем до Господарського суду Чернігівської області подана заява про застосування позовної давності, в якій відповідач зазначає, що Корюківською окружною прокуратурою пропущено позовну давність при зверненні до суду з даним позовом та не надано належних і допустимих доказів, якими підтверджено поважність пропущення позовної давності та просить відмовити у позові.

Також, до початку судового засідання 13.04.2023 відповідачем до Господарського суду Чернігівської області поданий відзив від 13.04.2023 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що підприємство вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню; крім того, відповідач вважає, що при зверненні до суду прокурором неправильно обрано спосіб захисту порушеного права та пропущено позовну давність, про застосування якої підприємством подана відповідна заява від 13.04.2023.

Частиною 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Вказаною вище ухвалою суду від 23.01.2023, серед іншого, встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Примірник ухвали суду від 23.01.2023, що направлявся відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві і яка відповідає адресі, наявній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був повернутий до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Отже, вказана вище ухвала суду від 23.01.2023 отримана відповідачем 25.01.2023, а тому процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву є таким, що закінчився 09.02.2023; як наслідок - відповідна заява по суті справи подана підприємством з пропуском встановленого процесуального строку.

Разом з тим, в судовому засіданні відповідач заявив усне клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву. Це клопотання мотивоване тим, що на даний час за місцезнаходженням підприємства, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не знаходиться ані офіс підприємства, ані його працівники. Директор підприємства фактично проживає в м. Чернігові. Савинківська сільська рада припинила приймати поштову кореспонденцію для ПОСП «Мрія». Про те, що господарським судом розглядається дана справа, відповідач дізнався з повідомлення землевпорядної організації, яка займається підготовкою документів для продовження договору оренди землі.

Розглянувши дане клопотання, вислухавши пояснення відповідача, суд дійшов висновку про достатню його обґрунтованість та можливість задоволення.

13.04.2023 о 11:29 в мережі Інтернет (Telegram-канал "Суспільне Чернігів") з`явилось повідомлення про оголошення повітряної тривоги в Чернігівській області, яка тривала до 12:17.

Враховуючи даний факт та вищезгаданий наказ голови суду від 12.07.2022 № 24-од, призначене на 13.04.2023 на 11:30 судове засідання у справі було проведено після закінчення повітряної тривоги.

В судовому засіданні 13.04.2023 оголошено перерву до 18.04.2023 до 10 год 00 хв.

Ухвалою від 13.04.2023 повідомлено позивача про призначення судового засідання на 18.04.2023.

В судовому засіданні 18.04.2023, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення в справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або в випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує - наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення п.3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурором подано позов в особі Корюківської міської ради, в зв`язку з невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді.

Пунктом 24 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім випадків передбачених у підпунктах «а»-«е».

Землі, несформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Частиною 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Враховуючи, що спірні землі несформовані як об`єкти цивільних прав, відомості про них до Державного земельного кадастру не внесені, та щодо спірних земельних ділянок не відноситься жоден із випадків передбачених у підпунктах «а»-«е», останні є землями комунальної власності Корюківської територіальної громади, оскільки розташовані у межах її території.

Згідно листа Корюківської міської ради, яка є представницьким органом Корюківської територіальної громади, від 09.09.2022 № 824/04-03, наданої на запит обласної прокуратури від 02.08.2022 № 15/3/1-265вих.22 вбачається, що орган місцевого самоврядування з метою захисту інтересів держави до суду не звертався та намірів звертатись із відповідним позовом не має.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та в позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Корюківської міської ради до Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" про зобов`язання повернути земельну ділянку.

За таких обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Корюківської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 по справі № 927/642/15 відмовлено повністю у позові Прокурора Корюківського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області та Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" про:

- визнання недійсними розпоряджень Корюківської районної державної адміністрації від 03.10.2003 № 477 "Про передачу земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам", від 02.06.2004 № 277 "Про передачу земель лісового фонду в оренду", від 01.02.2005 № 26 "Про скасування розпоряджень голови райдержадміністрації", від 28.02.2006 № 89 "Про передачу земель лісового фонду";

- визнання недійсним договору оренди землі від 25.05.2004, укладеного між Корюківською районною державною адміністрацією та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Мрія", зареєстрованого у Корюківському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель внесено запис від 09.06.2004 № 1;

- зобов`язання Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" повернути земельну ділянку площею 1032,56 га на території Савинківської сільської ради Корюківського району (за межами населеного пункту), яка перебувала у користуванні Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія" на підставі договору оренди від 25.05.2004, у власність держави в особі розпорядника - Чернігівської обласної державної адміністрації, шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 та Вищого господарського суду України від 11.04.2017 рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 927/642/15 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 по справі № 927/642/15 встановлено наступне.

Відповідно до преамбули Статуту Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства "Мрія", цей статут є установчим документом, що регулює діяльність ПОСП "Мрія", заснованого у відповідності до рішення засновника підприємства і угодою між членами КСП ім. Коцюбинського від 20.12.2001 № 3.

Згідно з п. 4.2. Статуту, підприємство є правонаступником КСП ім.Коцюбинського, село Савинки, Корюківського району, Чернігівської області.

Враховуючи, що ПОСП "Мрія" було створено шляхом реформування КСП ім. Коцюбинського і є правонаступником всіх його прав та обов`язків, то, на думку суду, з метою збереження цілісності господарської діяльності, яку вело раніше дане КСП, та збереження цілісності господарського використання ресурсів та засобів, необхідних для такої діяльності, ПОСП "Мрія", з врахуванням положень п.п. "а" п.1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", мало достатні підстави на "законні сподівання", що серед прав, що перейшли до нього від КСП, буде і право постійного користування спірними земельними ділянками лісового фонду на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН №002285, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Коцюбинського, відповідно до якого землекористувачу надано у постійне користування 1467,6 га землі, в тому числі 970,7 га лісових площ.

Проте, Рішенням Чернігівської обласної ради (тринадцята сесія двадцять третього скликання) від 26.10.2000 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду колишніми колективними сільськогосподарськими підприємствами", відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", було припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду колективними сільськогосподарськими підприємствами, що припинили свою діяльність в процесі реформування, та включено зазначені земельні ділянки площею 254,6 тис. гектарів до земель запасу.

Рішенням Чернігівської обласної ради (п`ятнадцята сесія двадцять третього скликання) від 27.03.2001 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду", відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 №1529, ст.ст.9,13 Лісового та ст.ст.11,12,19 Земельного кодексів України, надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам (згідно з додатками №1 та №2) для ведення лісового господарства, у тому числі Комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Корюківкаліс" земельну ділянку лісового фонду загальною площею 17802,00 га.

Пунктом 3 цього рішення доручено районним радам видати підприємствам, яким надаються земельні ділянки лісового фонду, державні акти на право постійного користування землею.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації №419 від 21.08.2003 "Про надання дозволу на розробку проектно-технічної документації для передачі земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам" було заборонено директору РКЛСП "Корюківкаліс" виконувати проектні роботи по оформленню права користування земельними ділянками лісового фонду і проведення проектних лісовпорядкувальних робіт, зокрема, на території Савинківської сільської ради - 970,7 га і зобов`язано директора до 01.09.2003 передати керівникам сільськогосподарських підприємств матеріали лісовпорядкування по вказаних у цьому розпорядженні сільських радах.

Цим розпорядженням було надано керівникам сільськогосподарських підприємств, в тому числі ПОСП "Мрія", дозвіл на розробку проектно-технічної документації для передачі в оренду земельних ділянок лісового фонду, які раніше знаходилися у користуванні цих господарств до реформування.

Відповідно до вказаного розпорядження Корюківської районної державної адміністрації №419 від 21.08.2003, головою ПОСП "Мрія" було видано наказ № 72 від 26.09.2003 про створення при підприємстві спеціалізованого лісогосподарського підрозділу.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації №477 від 03.10.2003 "Про передачу земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам" передано в оренду землі лісового фонду, зокрема, ПОСП "Мрія" - 970,7 га, які розташовані на території Савинківської сільської ради. Зобов`язано керівників сільськогосподарських підприємств заключити договори на використання земель лісового фонду.

Рішенням дев`ятої сесії двадцять четвертого скликання Савинківської сільської ради від 29.12.2003 "Про надання згоди на передачу земель лісового фонду в оренду ПОСП "Мрія" надано згоду на передачу в оренду земель лісового фонду 970,7 га - ПОСП "Мрія" терміном на 25 років та зобов`язано керівника ПОСП "Мрія" заключити договір оренди на використання земель лісового фонду і нотаріально їх посвідчити.

25.05.2004 між Корюківською районною державною адміністрацією (Орендодавцем) та ПОСП "Мрія" (Орендарем) укладено Договір оренди землі, згідно з умовами якого ПОСП "Мрія" передано в строкове платне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства, яка знаходиться на території Савинківської сільської ради, загальною площею 1032,56 га, в тому числі лісові землі 919,22 га, сіножаті 2,2, пасовища 77,14 га, болота 32,9 га, води 0,4 га, інші землі 0,7 га.

Відповідно до п.8 Договору його укладено на 25 років.

Договір зареєстровано у Корюківському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель внесено запис від 09 червня 2004р. №1.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 02.06.2004 №277 "Про передачу земель лісового фонду в оренду", на виконання розпорядження райдержадміністрації від 03.10.2003 № 477, припинено з 11.06.2004 року користування Корюківським комунальним спеціалізованим лісогосподарським підприємством "Корюківкаліс" земельними ділянками лісового фонду, зокрема, земельною ділянкою, розташованою на території Савинківської сільської ради загальною площею 1032,56 га та передано її у довгострокове користування на умовах оренди без зміни її цільового призначення ПОСП "Мрія" в т.ч. лісові землі 911,62 га, інші лісові землі 7,6 га.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 06.08.2004 № 371 "Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації" скасовано розпорядження голови Корюківської районної державної адміністрації від 21.08.2003 № 419 "Про надання дозволу на розробку проектно-технічної документації для передачі земель лісового фонду в оренду сільськогосподаським підприємствам" в частині надання дозволу для оформлення проектно-технічної документації для передачі земель лісового фонду в оренду, зокрема, ПОСП "Мрія", на підставі протесту виконуючого обов`язки прокурора Чернігівської області.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 01.02.2005 №26 "Про скасування розпоряджень голови райдержадміністрації" на виконання п.2 вищевказаного розпорядження, прийнятого на підставі протесту прокурора, скасовані, зокрема, вищевказані розпорядження від 03.10.2003 № 477 в частині передачі земель лісового фонду, зокрема, ПОСП "Мрія" та розпорядження від 02.06.2004 № 277.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.04.2005 у справі №1/33 за позовом Корюківської районної державної адміністрації до РКЛСП "Корюківкаліс", вилучено самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду з користування Корюківського комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Корюківкаліс", які розташовані на території, зокрема, Савинківської сільської ради - 970,7 га.

Дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2005.

Розпорядженням Корюківської районної державної адміністрації від 28.02.2006 № 89 "Про передачу земельних ділянок лісового фонду" передано вилучені за рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі № 1/33 земельні ділянки лісового фонду загальною площею 970,7 га, розташовані на території Савинківської сільської ради сільськогосподарському підприємству ПОСП "Мрія" за його клопотанням та з урахуванням того, що господарство є правонаступником КСП ім. Коцюбинського, має зареєстрований Державний акт на право постійного користування цими землями і в ПОСП "Мрія" створено спеціалізований лісогосподарський підрозділ.

Як вказує прокурор у позовній заяві у справі, що розглядається, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 16.08.2022 договір оренди між Корюківською РДА та ПОСП «Мрія» щодо переданих у відповідності до розпорядження Корюківської РДА №89 від 28.02.2006 земельних ділянок лісового фонду площею 970,7 га у державному реєстрі земель не реєструвався, відтак у ПОСП «Мрія» речове право користування вказаними землями лісового фонду не виникло, що ПОСП «Мрія» з 28.02.2006 року утримує та зберігає земельну ділянку лісового фонду державної власності без достатньої правової підстави - укладеного відповідно до закону договору оренди, а отже останнє зобов`язано повернути Корюківській міській раді земельні ділянки лісового фонду розташовані на території Савинської сільської ради загальною площею 1032,56 га, які підприємство зберегло у себе без достатньої правової підстави.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 23.06.2020 у справі № 909/447/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частини десята та одинадцята статті 11 ГПК України).

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до норм статей 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом припинення дії, яка порушує право.

Відповідно вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є належним способом захисту і може бути предметом розгляду у господарському суді.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України передбачає зобов`язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З приводу застосування норми ст. 1212 Цивільного кодексу України є усталена судова практика, зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 11.01.2022 року у справі № 911/117/21 зазначив, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Як встановлено судом, 25.05.2004 між Корюківською районною державною адміністрацією (Орендодавцем) та ПОСП "Мрія" (Орендарем) укладено Договір оренди землі, згідно з умовами якого ПОСП "Мрія" передано в строкове платне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства, яка знаходиться на території Савинківської сільської ради, загальною площею 1032,56 га, в тому числі лісові землі 919,22 га, сіножаті 2,2, пасовища 77,14 га, болота 32,9 га, води 0,4 га, інші землі 0,7 га.

Відповідно до п.8 Договору його укладено на 25 років.

Дія договору припиняється у разі: закінчення договору, на який був включений, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється і в інших випадках, передбачених законом (п.37 Договору).

Дія договору припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п.38 Договору).

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є рішення суду (п.39 Договору).

Згідно ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі", в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.13 цього Закону Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Корюківському районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель внесено запис від 09 червня 2004р. №1.

У рішенні Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2016 по справі №927/642/15 було також зазначено: Як вбачається з листа Відділу Держземагентства у Корюківському районі Чернігівської області від 22.01.2015 №8-28-0.3-441/2-15 відповідно до Книги записів реєстрації договорів оренди землі 09.06.2004 року за №1 зареєстровано договір оренди землі на території Савинківської сільської ради, який заключено між Корюківською районною державною адміністрацією та ПОСП "Мрія" для ведення лісового господарства. Площа орендованої земельної ділянки 1032,56 га. Термін дії договору оренди землі становить 25 років. Дана земля передавалася в користування ПОСП "Мрія" на підставі розпорядження Корюківської РДА від 03.10.2003 №477 "Про передачу земель лісового фонду в оренду сільськогосподарським підприємствам".

Окремо суд звертає увагу на таке.

Прокурором до позовної заяви було додано лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.2-2518/2-33 від 16.08.2022, яким останнє надавало копію сторінок з Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди про скасування запису №1 від 09.06.2004 за яким було зареєстровано договір оренди земельної ділянки між Корюківською районною державною адміністрацією та ПОСП «Мрія» на загальну площу 1032,56 га.

Так, у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди міститься відмітка у графі 1, що договір оренди визнано недійсним згідно рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2025 у справі №927/642/15.

Проте, рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.08.2025 у справі №927/642/15 було скасовано постановою Вищого господарського суду України 10.05.2016.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Таким чином, суд не бере до уваги подану прокурором копію сторінок з Книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди, в якості доказу скасування держаної реєстрації договору оренди землі від 25.05.2004, який укладений між Корюківською районною державною адміністрацією та ПОСП "Мрія".

Статтею 204 Цивільного кодексу України презюмується правомірність укладеного правочину, що визначається наступним: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Станом на час розгляду даної справи договір оренди землі від 25.05.2004 року не визнаний недійсним в судовому порядку, а отже його правомірність презюмується.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1,3 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 37,38,39 договору оренди землі від 25.05.2004 сторони передбачили порядок припинення та розірвання даного договору.

Станом на час розгляду даної справи жодна із підстав для припинення та розірвання договору оренди землі не настала, строк, на який він був укладений не закінчився, а отже договір оренди землі від 25.05.2004 року є діючим.

Крім того, суд зазначає, що відповідач виконує умови договору щодо сплати орендної плати за користування землею.

Так, згідно інформації Головного управління ДПС у Чернігівській області ПОСП «Мрія» за період 2016-2019 подавались податкові декларації з плати за землю та здійснювалась плата за користування спірною земельною ділянкою площею 1032,56 га до бюджету Савинської сільської ради. З 2020 року ПОСП «Мрія» декларуються зобов`язання та здійснюються платежі на рахунки Корюківської територіальної громади, до складу якої увійшла Савинська сільська рада.

Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14.

Таким чином, відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі договірних відносин, що виникли між ним та Корюківською державною адміністрацією, внаслідок укладання договору оренди землі 25.05.2004 року, а отже твердження прокурора про безпідставність утримання та користування відповідачем спірною земельною ділянкою не відповідають дійсності та є безпідставними.

Згідно зі ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

За висновком суду, прокурором на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76-79 ГПК України, не доведено наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути позивачеві безпідставно утримуване майно - земельну ділянку загальною площею 1032,56 га є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Окремо суд зазначає, що відповідачем була подана заява про застосування позовної давності, в якій він вказував, що Корюківською окружною прокуратурою пропущена позовна давність при зверненні до суду з даним позовом та не надано належних і допустимих доказів, якими підтверджено поважність пропущення позовної давності та просив відмовити у позові.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Оскільки за результатами вирішення даного спору встановлено, що право позивача не було порушене, питання про застосування позовної давності судом не розглядається.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно судовий збір покладається на Чернігівську обласну прокуратуру.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Корюківської міської ради до Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства «Мрія» про зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2023.

Суддя А.С.Сидоренко